Раді Вас бачити!

Дим, що здіймався від руїн Гроту, розчинявся у хмарах, фарбуючи день у брудно-помаранчеві сутінки. Плато, де залишилися Кайран і Еліс, виглядало останнім острівцем життя серед безкрайнього моря попелу. Навколо панувала мертва, гнітюча тиша, яку зрідка розривав сухий тріск граніту, що осідав у глибинах ущелини. Світ Кайрана, з його суворими законами та кривавою ієрархією, щойно перетворився на згарище.

Еліс безсило опустилася на землю, вкриту сажею. Вона не знала місцевих традицій, не відчувала благоговіння перед замками, але він був її особистим кошмаром. Її шкіра, позбавлена срібної луски, пекла від подряпин і пронизливого вітру. Вона дивилася на тремтячі долоні, намагаючись усвідомити, що тиранія скінчилася.

Кайран сидів поруч, притулившись спиною до понівеченого стовбура дикої яблуні. Перетворення на чорного дракона виснажило його до краю. Давній вогонь у ньому згасав, сорочка висіла лахміттям, а в золотих очах тліли останні іскри. Кожен подих мав металевий присмак. Усередині нього драконяча суть вила від утоми, жадаючи спокою, але він не зводив погляду з дівчини.

Раптом плечі Еліс здригнулися. Всі дні напруги, страх перед Брамою, яка ледь не забрала її життя, і тягар чужого світу, що навалився на неї, нарешті прорвали греблю стриманості. Перший рваний схлип вирвався з її грудей. Вона сховала обличчя в долонях, але гарячі сльози вже стікали крізь пальці, змиваючи кіптяву зі щік. Вона плакала важко, навзрид, ніби кожною сльозою намагалася вимити з себе залишки магічного жаху, який насильно влили в неї в Ґроті.

Кайран не витрачав слів на співчуття. Він просто підсунувся ближче, обійняв її великими, гарячими руками і притиснув до грудей. Від його шкіри йшов сухий жар, і дракон усередині лорда Чорного Полум’я прагнув захистити єдине, що мало для нього значення.

— Плач, — прохрипів він їй у волосся, ще сильніше замикаючи обійми. — Залиш цей бруд тут. Усе скінчилося, Еліс. Ти вільна. Ти більше нікому нічого не винна у цьому світі.

Вона вчепилася в його плечі, ховаючи обличчя в згині його шиї. Запах Кайрана, у якому змішувалися свіжість грози, жар розпеченого каміння і відлуння дикої сили, став для неї єдиним надійним якорем. Вона вдихала його жадібно, ковтаючи сльози, відчуваючи під пальцями тугі м'язи. Цей дотик повертав її до реальності, доводячи, що вони справді вижили. Її дихання поступово вирівнювалося, переходячи в глибокі, тремтячі зітхання. Кожен удар його серця під її щокою лунав заспокійливим ритмом. Вона розуміла: цей чоловік, попри свою лякаючу драконячу суть, був єдиним безпечним місцем у всьому всесвіті.

Коли Еліс підняла голову, сутінки навколо них стали зовсім густими. Червоне загравання від пожеж на місці Гроту підсвічувало її обличчя, роблячи його майже нереальним. Вона подивилася на розбиті губи Кайрана, на золоті вертикальні зіниці, які знову почали розширюватися від її близькості, і відчула, як страх остаточно поступається місцем іншому почуттю. Це було первісне, шалене бажання довести самій собі, що вона продовжує жити й відчувати.

— Мені холодно, Кайране, — прошепотіла вона, і в її погляді спалахнув такий відчайдушний заклик, що дракон перехопив подих.

Він подався вперед, обриваючи будь-яку дистанцію, і впився в її губи жорстоким, голодним поцілунком. Замість обережної ніжності чи тіні сумнівів — спалах почуттів, які раніше лише тліли. Вони ділили один на двох смак попелу та солі від її сліз, але Еліс лише сильніше розімкнула губи, відповідаючи на його натиск із такою ж шаленою пристрастю. Вона вплела пальці в його жорстке чорне волосся, притягаючи лорда до себе, наче намагалася згоріти в його внутрішньому вогні.

Кайран глухо загарчав. Цей звук народився десь у глибині його грудей. Він був суто звірячим, владним, нестримним. Його гарячі долоні зсунули залишки її розірваної сукні, ковзаючи по лінії талії, і одним рухом він підтягнув її тіло до себе, змусивши її сісти на його коліна. Еліс вигнулася в його руках, відчуваючи, як кожен дотик його шорстких пальців залишає на її шкірі палаючі сліди.

— Еліс… — Його голос звучав як гуркіт обвалу в нічній ущелині. Він на секунду відсторонився, важко дихаючи, і його золоті очі спалахнули так яскраво, що прорізали темряву. — Мій вогонь… він зараз мені не підкоряється. Я можу спалити тебе.

— Спали, — гарячково видихнула вона, впиваючись нігтями в його плечі. — Я хочу цього. Я хочу відчувати твою силу, а не магію тих мерців. Зроби це. Не залишай мене наодинці з цим світом.

Останні слова знищили залишки його контролю. Одяг летів у пил під дією їхніх швидких, рваних рухів. Тверда, обпалена земля цього чужого для неї світу стала їхнім вівтарем. Кожне зіткнення шкіри відгукувалося хвилею чистого адреналіну.

Коли Кайран накрив її своїм важким, гарячим тілом, Еліс повністю підкорилася цьому ритму. Він цілував її шию, ключиці, залишаючи темні мітки, які миттєво відгукувалися срібним мерехтінням у її крові. Коли він різко, глибоко увійшов у неї, заповнюючи собою всю її порожнечу, з її губ вирвався голосний, чистий крик, луна якого рознеслася над руїнами гори. Гостре, майже болюче відчуття реальності пропекло наскрізь, і в очах спалахнули іскри.

Він рухався з тією силою, що властива лише прадавнім драконам. Реальність стиралася — залишалася тільки їхня близькість, їхні спалахи й пульсуюче тепло. Еліс піднімала стегна, розчиняючись у його жаркому тілі, міцно сплітаючи пальці з його пальцями, притискаючи їх до кам’янистого ґрунту. Срібні спалахи її сутності перепліталися з золотими іскрами його вогню, виходячи назовні крізь їхню шкіру. Це було не тільки злиття, а й очищення від всього, що лишилося у Гроті.

Ритм ставав дедалі шаленішим, їхній піт змішувався з пилом, а повітря навколо них, здавалося, ставало дедалі гарячішим. Еліс більше не стримувала стогонів, повністю віддаючись силі, що вела її за собою. Коли потужна, вибухова, очищаюча фінальна хвиля задоволення накрила їх обох, Кайран низько, горлато загарчав, міцно притиснувши її до себе. Вони застигли на кілька секунд, важко дихаючи в обіймах один одного, поки магічне світло навколо їхніх тіл повільно не згасло, залишаючи їх у повній, спокійній темряві нічного плато.

Кайран обережно перевернувся на бік, не випускаючи Еліс із рук. Він укрив її своїм великим, темним плащем, захищаючи від нічної прохолоди. Дівчина притулилася до його грудей, слухаючи, як серце дракона поступово уповільнює свій шалений біг, стаючи спокійнішим і надійнішим.

— Тепер усе інакше, — тихо промовила вона в темряву, відчуваючи повну, блаженну втому в кожному м'язі.

— Тепер ми самі пишемо своє життя, — відповів Кайран, обережно цілуючи її в маківку.

Попереду на них чекали невідомий шлях долин, важкі розмови з родом, який вимагатиме пояснень, та відбудова нового життя на уламках старого світу. Вони знали, що деякі дракони спробують повернути свої привілеї, що світ навколо вируватиме від хаосу, але цієї ночі це не мало значення. На цьому випаленому плато, під покровом криваво-чорного неба, вони нарешті здобули свою першу, справжню свободу. Свобода належати тільки собі та один одному.