Раді Вас бачити!

Магнус стояв нерухомо, наче врослий у кам’яну підлогу Гроту. Його викривлені пальці все ще тримали залишки закляття, що пульсувало брудним фіолетовим світлом, але очі, безодні й заповнені попелом тисячоліть, тепер були прикуті до дівчини в червоних рукавичках. Те, що він бачив, не вкладалося в жодну з його тисяч схем. Вона була аномалією, помилкою в реальності, яку він так старанно переписував під себе.

Дівчина не чекала на дозвіл. Вона рухалася по колу, м’яко переносячи вагу з носка на носок. Її дихання було ритмічним, коротким, професійним.

— Ну що, діду, — промовила вона, і її голос, дзвінкий та впевнений, розрізав затхле повітря, наче ніж — залежалий сир. — Чого мовчимо? Де твої блискавки? Чи що ви там, косплейщики, зазвичай викидаєте? Чи ти тільки на словах такий крутий, коли перед тобою стоять хлопці в залізі?

— Схаменися, невідомо! — Кайран нарешті зміг розімкнути заціпеніння. Він стояв над тілом непритомного Хагена, не знаючи, чи варто йому оголювати меч проти дівчини, яка щойно вирубила його брата одним ударом. — Ти не розумієш, з ким розмовляєш. Це Магнус. Його магія випиває душу раніше, ніж ти встигнеш кліпнути!

Дівчина коротко реготнула, не зводячи очей з Магнуса.

— Душу? Слухай, красунчику, у моєму районі були типи, які за дозу випивали з тебе все життя швидше, ніж будь-яка магія. Цей старий пеньок просто перечитав казки.

Магнус нарешті відреагував. Його обличчя перекосилося від люті, яка була настільки концентрованою, що повітря навколо нього почало тріщати.

— Нікчемне створіння! — проскрипів він, і з його долонь вирвалися джгути чорного туману, що нагадували змій. — Ти пил на чоботях вічності. Я розчиню твою плоть у безодні Брами!

Він різко викинув руки вперед. Темна енергія, здатна розірвати лорда драконів на шматки, полетіла в бік дівчини. Але сталося те, чого не очікували навіть тіньові охоронці.

Земна гостя не намагалася виставити магічний щит. Вона просто зробила різкий ухил корпусом праворуч. Темний згусток пролетів повз, врізавшись у кристал кварцу позаду неї і розірвавши його на друзки. Дівчина вже була в іншому місці, знову скорочуючи дистанцію.

— Мажеш, діду! — кинула вона. — Занадто багато пафосу, занадто мало техніки. Ти вкладаєш усю силу в замах, а твій замах триває вічність!

Еліс спостерігала за цим із відкритим ротом. Вона відчувала, як срібло в її крові реагує на цю дивну дівчину.

— Кайране, — прошепотіла вона, хапаючи чоловіка за руку. — Ти бачиш? Вона не бореться з його магією. Вона її ігнорує. Для неї це просто… повільні снаряди. Вона не вірить у його могутність, і тому його сила слабшає.

Магнус почав втрачати контроль. Його впевненість, що формувалася століттями, давала тріщини. Він знову і знову посилав хвилі темряви, перетворюючи Грот на пекло з вогню та тіней, але дівчина танцювала серед цього хаосу. Вона пірнала під удари, відходила на міліметри від смертельних розрядів і кожним своїм рухом доводила: фізика та реакція іноді сильніші за будь-яке прокляття.

— Хагене… вставай, — Кайран почав трясти брата за плечі. — Вставай, ти маєш це бачити. Твій ідеальний порядок зараз отримує по пиці від дівчинки, яка навіть меча в руках не тримала!

Хаген болісно стогнав. Коли він розплющив очі, перше, що він побачив, — дівчина з косичками, яка пробиває серію з трьох ударів по повітрю, змушуючи Магнуса відступити до самої Брами.

— Що… що відбувається? — прохрипів він, тримаючись за щелепу, яка розпухла до неймовірних розмірів. Його очі були затуманені, але розум почав прояснюватися від шоку. — Звідки в неї така швидкість? Жоден еліксир не дає такої реакції…

— Це не еліксири, брате, — Кайран допоміг йому сісти. — Це чиста воля. Вона просто не знає, що Магнус — непереможний бог. Вона бачить у ньому просто старого дурня, який занадто багато розмовляє.

Магнус, припертий до розлому, закричав. Це був звук, від якого каміння почало плакати кривавими сльозами.

— Досить! Ви всі загинете! Я відкриваю Браму повністю! Забуті прийдуть і пожеруть вашу зухвалість!

Повітря в Гроті почало вити. Розлом над Брамою розширився, випускаючи щупальця чистого ніщо. Тіні-охоронці здригнулися і почали зникати, не в змозі протистояти такому тиску. Еліс відчула, як її срібне сяйво починає гаснути під вагою цієї порожнечі.

Дівчина зупинилася. Вона подивилася на розлом, потім на Магнуса, чиє тіло почало світитися зсередини чорним світлом.

— О, тепер ми перейшли на спецфекти? — вона витерла рукавичкою піт, що заливав їй очі. — Слухай, дереві, ти мені вже набрид. У мене там тренер чекає з рушником, а я тут з тобою час гаю.

Вона раптом розвернулася до Еліс і Кайрана.

— Ей, ви двоє! Срібна леді та золотоокий! У вас є щось, що може підсвітити мені його справжню морду? Я бачу лише туман, а мені потрібна ціль для фінального удару!

Еліс миттєво зрозуміла. Вона згадала слова тіні.

Твоя істинність є дзеркалом

— Кайране, твій вогонь! — вигукнула вона. — Не пали його, а підсвіти! Дай мені іскру.

Він викинув руки вперед, випускаючи стовп білого полум’я прямо в Еліс. Вона підхопила цей вогонь, пропустила його крізь свою срібну луску, очищаючи й підсилюючи. Через секунду з її долонь вирвався промінь істинного світла, такий потужний, що він прорізав темряву Магнуса.

Світло вдарило в архітектора Брами, розриваючи його ілюзорну оболонку. Тепер перед ними була жалюгідна, висохла істота, що трималася за життя лише за допомогою чорних ниток, які тяглися з безодні. Його справжнє обличчя було маскою відчаю й самотності.

— Ось ти де, — прошепотіла дівчина.

Вона пролетіла через Грот, відштовхуючись від виступів кристалів, наче від канатів рингу. Магнус намагався закритися щитами, але світло Еліс робило їх прозорими й крихкими.

— Це за мій перерваний бій! — Перший удар — лівий джеб — розбив магічну маску Магнуса. — Це за те, що ти думав, ніби ти тут головний сценарист!

Вона підстрибнула, закрутивши корпус у повітрі. Її правий кулак, наповнений усією кінетичною енергією її руху та вірою в те, що зло має отримувати по пиці, врізався точно в сонячне сплетіння Магнуса.

Стався звуковий вибух. Хвиля чистої сили розійшлася Гротом, гасячи фіолетове полум’я та закриваючи розлом Брами. Магнус із криком, що перейшов в ультразвук, почав розсипатися на попіл прямо в повітрі. Його вічне життя виявилося лише купою сухого листя, яке вітер розвіяв після її удару.

Коли пил осів, у центрі Гроту стояла дівчина. Вона важко дихала, її руки в рукавичках тремтіли. Вона повільно розв’язала шнурівку однієї рукавички зубами і скинула її на підлогу.

— Фух… — вона озирнулася на Еліс, Кайрана та Хагена, який все ще тримався за обличчя. — Ну що, глядачі? Квитки здавати не будете?

Хаген підвівся, похитуючись. Він дивився на те місце, де щойно був його вчитель, а потім на дівчину. Весь його світ, побудований на ієрархії сил, щойно був розбитий кимось, хто навіть не належав до цього світу.

— Ти… ти просто вдарила його, — прошепотів він. — Просто… кулаком…

Дівчина закотила очі.

— Чувак, іноді хороший удар важить більше за тисячу твоїх розумних слів. Запам’ятай це на майбутнє, якщо не хочеш знову опинитися в нокауті від першої зустрічної.

Вона підійшла до Еліс і простягнула руку.

— Я Леся. Ну, або Леся-Тайфун, якщо на рингу. А ви тут, я так розумію, місцеві повстанці?

Еліс посміхнулася, і в цій посмішці було стільки полегшення, що Грот знову наповнився м'яким, теплим світлом.

— Я Еліс. А це Кайран і Хаген. І ти щойно зробила те, що ми вважали неможливим.

— Та ладно, — Леся озирнулася навколо. — Гарне місце. Тільки прибрати б цей полин і підмести. А тепер головне питання. Як мені повернутися додому? У мене там, знаєте, пояс чемпіонський на кону, і я не збираюся його віддавати через якусь там магічну дірку в підлозі.