Раді Вас бачити!

Двері за Кайром зачинилися з глухим, остаточним звуком, залишивши Еліс у полоні розкоші Срібного крила. Кімната була величезною, наповненою м’яким сяйвом ламп і тим самим дурманним запахом трав, що тепер здавався ще густішим.

Еліс завмерла посеред зали, відчуваючи себе чужорідним тілом на цьому дорогому шовку й мармурі. Втома, яку вона досі стримувала зусиллям волі, раптом навалилася на плечі свинцевою вагою. Кожен м’яз гудів від перенапруження, а шкіра під шаром дорожнього пилу та запеченої крові свербіла й горіла. Вона подивилася на свої руки: нігті обламані, долоні в дрібних порізах від каміння Гори.

— Пані? — голос пролунав несподівано, змусивши її здригнутися й миттєво підняти голову.

З тіні високої колони, вирізьбленої у формі крила, вийшла жінка. На ній було просте, але елегантне вбрання глибокого синього кольору, що підкреслювало її струнку поставу. Її обличчя було безпристрасним, а в очах… в очах Еліс побачила той самий вертикальний відблиск, що й у Кайра, тільки холодніший. Вона зробила короткий уклін, який виглядав радше як формальність, ніж вияв пошани.

— Мене звати Еллара, — представилася вона. Її голос був низьким, з легким рокотом, що нагадував вібрацію каменя. — Я допоможу вам. Вона зробила короткий уклін і жестом запросила Еліс до сусідньої зали.

У глибокому заглибленні підлоги диміла велетенська купальна чаша. Вона була вирізьблена з цільного шматка світлого, напівпрозорого селеніту. Камінь ніби світився зсередини м’яким місячним сяйвом. Він пропускав крізь себе відблиски ламп. Вода в чаші була настільки прозорою, що здавалася лише тремтінням повітря. На самому дні, вмонтовані в камінь, мерехтіли рідкісні сріблясті мінерали та крихти зіркового заліза. Вони створювали ілюзію нічного неба, що розгорнулося під ногами. Там світилися далекі галактики та холодні сузір’я, затиснуті між кам’яними берегами.

Навколо чаші, на широких мармурових полицях, стояли десятки витончених пляшок із важкого кольорового скла. Вони були кобальтові, смарагдові, кольору густого вина. Світло від настінних бра заломлювалося в пляшках, розсипаючи по стінах і стелі яскраві кольорові промені. Вони танцювали на різьблених карнизах. Кожна пляшка містила в собі олію й есенцію.

Еліс заворожено стежила за відблисками, що ковзали по воді. Сяйво купальні заливало кімнату, відбиваючись у дзеркалах і на колонах. Навколо розгорталася візуальна симфонія, у якій кожен промінь мав власну вагу.

Коли Еллара відкоркувала одну з кришталевих пляшок, кімнату наповнив аромат. Від суміші нічного жасмину, терпкої смоли та чогось металевого паморочилося в голові. Аромат нагадував запах дощу в горах. Кілька крапель олії впали у воду. Сріблясте зоряне небо на дні на мить спалахнуло. Воно розходилося колами яскравого світла.

Еліс обережно ступила на першу сходинку. Вона відчула, як вода торкається її щиколоток. Вода була щільною, маслянистою і гарячою. Здавалося, рідке срібло обіймало її шкіру. Коли вона занурилася по плечі, світ навколо наповнився м’яким гулом. Відблиски на стелі стали яскравішими. Кімната перетворилася на підводне царство.

Вона заплющила очі. Гаряча хвиля торкнулася шкіри, і з грудей прорвався стогін. Кожна крапля цієї магічної води витягує з її тіла залишки втоми й болю. Занурившись і розпустивши волосся, Еліс відчула, як втома повільно відступає.

Служниця мила їй волосся, втираючи олії з ароматом кедра та гіркого меду. Руки Еллари були впевненими, але Еліс не розслаблялася. Вона спостерігала за кожним рухом через напівзаплющені очі. У цьому палаці навіть дотик міг бути частиною гри.

“Куди я потрапила?” — ця думка тривожно пульсувала в її скронях разом із ударами серця. Еліс намагалася зрозуміти, що чекає попереду, невпевнена, чи цей палац стане її в'язницею чи шансом на порятунок.

Еліс заплющила очі, згадуючи братів. Чому Кайр завжди здається таким небезпечним? Його вогонь обпікає, але за цим ховається ілюзія захисту. А Хаген? Він холодний. Його погляд проникає у найглибші її думки, але для нього вона лише інструмент. Вони були хижаками, що ділили одну територію, і зараз вона — найцінніша здобич.

Втекти звідси зараз було неможливо. Клітка була занадто міцною, а Хаген — занадто пильним. Але вона могла почати спостерігати. Поки вони вивчають її, вона вивчатиме їх.

Вона міркувала про свою силу. Вона згадала батька, його тихий голос, його руки, що показували їй, як зливатися з сутінками. Він навчив її, що темрява — не лише зло. Вона є захистом. Тінь — спосіб стати невидимою там, де на тебе полюють.

“Якщо вони хочуть бачити мою силу, вони її побачать”, — подумала Еліс, ясно ухвалюючи рішення. Вона відчувала, як усередині неї ворушиться темрява батька, сплітаючись із сріблястою ниткою. Вона згадала настанови батька. Тінь — не лише морок, а й щит, спосіб залишитись у безпеці там, де на неї полюють.Тут, у палаці дзеркал і секретів, це могло стати її єдиним шансом.

— Пані, — голос Еллари перервав її думки. Вона стояла поруч, тримаючи величезний рушник із м’якої тканини. — Час готуватися до вечора.

Еліс дозволила загорнути себе в рушник, відчуваючи, як її тіло повертається до життя. Вона вийшла з купальні, і в її свідомості більше не було місця для страху. Була лише холодна відьмовська рішучість. Якщо вона — загадка, то вона збирається стати тією, хто вирішить цю гру.

Вона більше не була випадковою гостею. Вона була тією, хто починав розуміти правила гри. І якщо для того, щоб вижити, їй доведеться стати частиною цих тіней, вона зробить це.

— Подайте мені одяг, Елларо, — тихо, але впевнено сказала вона служниці, вперше подивившись їй прямо в очі. У цьому погляді не було покори, тільки виклик.