Раді Вас бачити!

Коли важкі дубові двері моїх покоїв нарешті зачинилися, відсікаючи холодне сяйво коридорних смолоскипів і тиснучу присутність Хагена, я не втрималася. Світ навколо захитався. Ноги стали ватяними, і я сповзла по стіні на підлогу, обхопивши себе руками, намагаючись зберегти уламки власного Я, що розсипалося на дрібні шматки. Червона оксамитова сукня, яка ще кілька годин тому здавалася мені величним обладунком, перетворилася на липку чужу шкіру, просякнуту ганьбою. Я жадала зірвати його, змити з кожної клітини тіла цей вечір, сад і отруйне, зневажливе видовище в альтанці, що обпекло мені очі.

Моє тіло зраджувало мене. Усередині все ще палав той дикий, некерований жар, який спалахнув там, за завісою гліцинії, коли моя магія вперше за довгі роки відгукнулася на чужий заклик. Я ніколи раніше не відчувала нічого подібного.

Тепер усе змінилося. У поглядах драконів я бачила вогонь, що змушував мою кров кипіти. Серце вибивало такий ритм, що в горлі ставало тісно. Кров гарячою хвилею пульсувала в кінчиках пальців, штовхаючи до вчинків, для яких я ще не мала назви. Люта, небезпечна енергія розтікалася тілом, перетворюючи кожну нервову клітину на оголений дріт.

Хаген вивчав кожен мій вдих, наче рідкісну знахідку. Кайран карав своєю близькістю. У цьому замку я стала частиною великої гри, де на кону стояли моє життя і сама пам'ять про мій рід.

Чого вони справді хочуть від мене?

Хаген вивчав кожен мій вдих, наче рідкісну знахідку. Кайран карав своєю близькістю. У цьому замку я стала частиною великої гри, де на кону стояли моє життя і сама пам'ять про мій рід. Я була для них лише ключем до якоїсь стародавньої таємниці, але те, що відбувалося між нами в цих стінах, уже давно вийшло за межі магії.

Виснаження навалилося раптово, наче кам’яна плита. Сльози так і не прийшли. Мої очі були сухими від внутрішнього вогню. Натомість прийшла важка, глуха втома, що тягнула вниз. Я насилу підвелася, розшнурувала сукню, дозволяючи їй впасти до ніг кривавою оксамитовою калюжею, і впала на ліжко. Сон прийшов миттєво. Я провалилася в глибоку, чорну безодню без сновидінь… принаймні мені так здалося в першу мить.

Але поки моє виснажене тіло нерухомо лежало на холодних шовкових простирадлах, моя суть не знала відпочинку. Моя тінь, підживлена нічним гнівом і залишками магічного сплеску, повільно відокремилася від підлоги. Вона не була мною повністю. Це було щось первісне, втілене голодом і безмежною, небезпечною цікавістю, що вирвалися на волю.

Тінь ковзнула під дверима й розчинилася в мовчазних, місячних коридорах Срібного крила. Вона рухалася повільно, розтікаючись по холодному мармуру. Вона прямувала до заборонених частин замку, куди мене, живучого, не впустили б.

Тут повітря було іншим. Воно пахло стародавнім пилом, озоном і чимось солодкувато-глевким, що до жаху нагадувало запах крові й ладану. Тінь відчувала вібрації самих стін. Замок дихав разом зі своїми володарями. Глибоко внизу, у найтемніших підземеллях, пульсувало серце гори, а тут, у верхніх залах, шепотіли привиди минулих епох.

Тінь просочилася крізь тонку щілину в масивних дверях робочого кабінету Хагена. Там панував ідеальний порядок, але в кутках застоялася темрява, набагато густіша за звичайну. На величезному столі лежали карти моїх рідних земель, поцятковані червоними позначками, наче відкриті рани на тілі мого народу. Тінь відчула крижаний холод, що йшов від цих паперів.

Рухаючись далі, тінь вловила приглушені, хрипкі голоси. Двоє вартівників у коридорі пошепки обговорювали події ввечері. Їхні тіні на стінах здавалися потворними велетнями.

— Бачив її силу? — питав один, стискаючи держак списа. — Такого розгулу темряви не бачили з часів Великого зламу. Хаген не випустить її звідси живою, поки не отримає все до останньої краплі.

— Кажуть, Кайран зовсім втратив голову, — відповів інший, озираючись. — Його вогонь стає некерованим, коли вона поруч. Сьогодні в саду він ледь не спопелив альтанку разом із Рубі. Це добром не закінчиться…

Тінь ковзнула повз них до північної вежі, де каміння було чорне, як небуття. Повітря холоднішало, а на стінах були дивні магічні знаки, що світилися тривожним фіолетовим світлом і пульсували в такт моєму серцю.

Тінь зупинилася біля залізних дверей, запечатаних масивними печатками у формі драконячих кігтів. Від них віяло таким морозом, що навіть уві сні в своїй кімнаті я здригнулася під ковдрою. Саме тут Срібне крило ховало свої найтемніші, найбрудніші таємниці. Там, за холодним залізом, щось озивалося до моєї крові, притягуючи її силою велетенського магніту.

Моя тінь простягла напівпрозорі пальці до шпарини. Перед заплющеними очима на мить спалахнула зала з тисячами манускриптів, що світилися фіолетовим. У центрі, в промені мертвого світла, стояла постать у монолітному кришталі. Жінка з обличчям з моїх ранніх туманних спогадів.

Поруч із кришталем на високому чорному постаменті мерехтів предмет у фіолетовому тумані. Моя тінь завмерла, прикута до магічної завіси. Я розрізняла гострі срібні уламки й тьмяний відблиск каміння серед марева. Біль, що пронизав мою суть, був реальним.

Захований артефакт кликав мене, пульсуючи в такт моїй магії, мов друге серце у темряві склепу. Дракони й гадки не мали, що бережуть реліквію мого роду. Срібні ланцюги на постаменті здавалися їм кайданами для чергового трофея, а для мене — кліткою для душі.

Моя темрява відгукнулася диким, первісним голодом. Тінь простягнула примарні пальці, намагаючись розігнати туман, щоб побачити і торкнутися.

Тишу розірвав різкий, неприродний звук. Крик нічного птаха-вісника чи скрегіт важкої засувки десь у глибині вежі?

Сон урвався з болем, ніби мене рвучко вирвали з підземель. Я сіла на ліжку, хапаючи повітря. У вікні вже було холодне ранкове світло, якому байдуже до моїх страхів. Тіло важке, ноги гудуть, наче справді йшла лабіринтами, а тінь на підлозі знову стала нерухомою плямою.

У голові все ще пульсував примарний блиск у тумані. Те, що я бачила, не було маренням. У північній вежі Срібного крила сховане моє вкрадене життя, заковане в срібло і забуття. Я знала, де шукати відповіді. Дракони вважали, що приручили тінь, але вона лише отримала привід розглянути світ і знайти початок їхнього кінця.

Нічне видіння виявилося не просто маренням змученого мозку, а оголеною правдою, чиє глибоке коріння проростало крізь усе моє минуле. Схованка у північній вежі цього палацу берегла моє вкрадене життя, і відтепер я точно знала, де шукати відповіді. Дракони свято вірили, ніби приручили тінь, проте лише дали їй привід роззирнутися довкола, що незабаром обернеться для них розплатою.