Раді Вас бачити!

Крижані струмені води не мали сили загасити пожежу, що вирувала у жилах. Усередині не вщухало запекле протиборство сорому, гніву й пристрасті. Кожен подих гірчив попелом, мов нагадування про спалені мости й невимовні муки. На душі залишалося відчуття бруду й повного спустошення, тоді як усе тіло напружувалося до межі, ніби натягнута струна.

Руки міцно спиралися об холодну кам'яну стіну, поки вода повільно стікала по мокрій поверхні. Фізична оболонка здавалася чужою, готовою розірватися від найменшого руху. Залишалося лише завмерти, аби випадковим рухом не зруйнувати хижке, небезпечне заціпеніння.

Що, в ім’я всіх богів, зі мною відбувається?

Я вогняний дракон. Моя стихія — руйнування, зрозуміла лють бою. Але те, що сталося в саду, коли Хаген змусив її дивитися на мій тріумф із Рубі, не було схоже на звичний мені вогонь сили чи пристрасті. Душа розліталася на уламки від болю.

Коли я був із Рубі, я бачив Еліс. Її слід і подих. Кожен дотик іншої жінки був для мене тортурою. Я намагався стерти Еліс через грубу близькість, але лише зненавидів себе. Її біль за завісою гліцинії вдарив мене в груди. Мій звір вив і хотів відкинути Рубі й кинутися у темряву до неї. Її страждання притягувало сильніше, ніж будь-яка насолода.

Тиша ванної кімнати здалася мені ворогом. Я притиснувся розпеченим лобом до мокрого каменю, намагаючись знайти хоча б крихту того спокою, який мав би відчувати.

Я не розумів цю жінку. Вона була полонянкою, і я мав би дивитися на неї як на трофей. Але натомість я відчував із нею резонанс. Справжнє магічне тяжіння, ніби невидима сила, що з'єднує нас. Коли її магія спалахнула там, у саду, коли її тінь здибилася від гніву, я відчув, ніби цей спалах проникає в мої груди, пробуджуючи у мені емоції, що не належали мені самому. Наш зв'язок був не лише емоційним: здавалося, що наші магії відгукуються одна на одну, мов два боки одного закляття, одне ціле, розділене лезом.

Думки зливалися в суцільний хаос. Дракони мого роду звикли панувати й безжально забирати все бажане, проте поруч із нею владу перехопив прадавній інстинкт, що раптово прокинувся в його крові. Поза межами наказів чи логіки він беззастережно визнавав дівчину своєю неодмінною часткою.

— Чому вона? — прохрипів я в порожнечу ванної кімнати.

Найбільше мене лякав Хаген. Брат дивився на неї не як на жінку, а як на джерело чистої сили — рідкісний артефакт, який потрібно розкрити будь-якою ціною. Він бачив мій стан і мою вразливість та майстерно маніпулював моїм люттю, щоб спровокувати його сплеск. Хаген будував пастку з вишуканою жорстокістю, і я, зі своїм некерованим вогнем, був головним елементом цього смертельного механізму. Він використовував мою слабкість, щоб ламати її дух, і це робило мою ненависть до брата майже такою ж нестерпною, як і ненависть до самого себе.

Я накинув халат і вийшов у спальню, не запалюючи світла. Темрява прийняла мене з полегшенням, протилежно світлу суворої ванної. Але навіть кам’яні стіни замку не могли порвати між нами вогненну й крижану нитку: її енергія проходила крізь усе, змінюючи мої відчуття від гарячково напружених до лагідно прохолодних, від люті до заспокоєння, ніби чорні й білі частки перепліталися всередині мене.

Вона заснула. Я відчував, як її пульс уповільнюється, гнів зникає, залишаючи лише спокійний ритм сну. Але її магія продовжувала вібрувати в мені, не даючи мені спокою. Резонанс став постійним тлом, нав’язливою мелодією. Еліс стала моїм магнітом. Кожна клітина мого тіла тяглася до своїх покоїв, ігноруючи здоровий глузд.

Я підійшов до вікна і подивився на сад, залитий сріблястим світлом місяця. Саме тут, у тінях під деревами, я згасив навіть найменшу іскру довіри. Тепер її ненависть палала гостріше за мою, й у цьому була ледь відчутна захищеність. Якби я дав своїй пристрасті вирватися назовні, її темрява й мій вогонь зійшлися б у вибуху, не лишивши жодного спогаду.

Але в глибині душі, там, де дракон ховає найтемніші таємниці і бажання, у яких страшно зізнатися, щось запекло пручалося цій логіці. Воно вимагало негайної дії. Хотіло увірватися до неї, впасти на коліна й вити про те, як життєво потрібен її запах, щоб просто дихати. Без неї все здавалося мертвим.

— Ти програєш цей бій, Кайране, — прошепотів я сам собі, стискаючи кулаки до білих суглобів. Нігті впилися в долоні, але цей біль був нічим порівняно з тим, що роздирав мене зсередини.

Завтра буде новий день. Хаген почне новий етап своєї тонкої гри, розставляючи нові тенета, у яких ми обидва заплутаємося ще сильніше. Брат хотів пророцтва. Він хотів сили, яку ми могли б дати разом. Але якою ціною? Чи залишиться хоч щось від нас, коли стародавні механізми магії запрацюють на повну силу? А я мав знайти спосіб вижити в цьому полум’ї, яке сам розпалив. Я мав навчитися тримати цей вогонь на ланцюгу, навіть якщо він випалюватиме мене зсередини до самих кісток. Інакше пророцтво, про яке так часто згадував брат, стане для нас спільним ешафотом, а не порятунком. Я відчував наближення чогось неминучого, холодного подиху долі, що вже торкався моєї потилиці. У центрі цього шторму, що насувався на світ, стояла дівчина, яка стала моїм найбільшим прокляттям і єдиною надією на викуп. І я знав, що піду за нею в саме серце темряви, навіть якщо це буде останнє, що я зроблю у своєму житті.

Ніч за вікном ставала глибшою, зірки блідли, але в моїй кімнаті світла не побільшало. Я ліг на ліжко, не роздягаючись, відчуваючи важкість кожного м'яза. Сон не приходив. Замість нього настало усвідомлення: тепер я ніколи не буду колишнім. Еліс зламала щось у мені , і цей злам тепер став моєю новою силою. Чи моєю кінцевою слабкістю. Час покаже. А поки що я просто слухав тишу, у якій все ще відлунював її полиновий подих.