Раді Вас бачити!

Двері обідньої зали розчинилися. В обличчя Еліс вдарив гомін голосів, змішаний із важким ароматом вина та димного м’яса. Вона завмерла на порозі. Її впевненість, виплекана перед дзеркалом, дала тріщину. За столом були не лише брати.

Серед них були й інші воїни-дракони в розстебнутих камзолах, очі яких спалахували вертикальними зіницями при кожному русі. Поруч напівлежали жінки. Їхнє вбрання було ще відвертішим за сукню Еліс. Золото на майже голій шкірі, тонкі шифонові нитки, що не приховували нічого, і гучний, власницький сміх.

Еліс відчула, як горло стиснуло від збентеження. Вона очікувала психологічної дуелі, а опинилася на публічному показі. Збентеження було задушливою, липкою хвилею, від якої в роті пересохло, а серце забилося десь у самому горлі.

Еліс готувалася до битви волі, до гострого обміну словами в тиші кабінету, де її зброєю мав стати розум. Натомість її кинули в центр чужого свята, виставивши на огляд, наче рідкісну тварину, яку вперше показали всім.

Кожен погляд, що впивався в неї, здавався болісним дотиком, оцінювальним і важким. Вона відчувала себе непристойно оголеною, і справа була не лише у відвертому червоному оксамиті, що відкривав забагато шкіри. Її виставили як трофей, як доказ влади братів, і цей статус “здобичі” спалював її зсередини.

Повітря в залі, наповнене гучними голосами та дзвоном кубків, здавалося їй густим, важким для дихання. Вона бачила, як ці драконові чоловіки переривали розмови, як їхні зіниці звужувалися, фокусуючись на її фігурі, а жінки поруч кривили губи в глузливих посмішках. Навколо розгортався суд, де вирок винесли вже за кольором її сукні. Еліс заціпеніла, відчуваючи, як рішучість тріщить під тиском натовпу. Вона стояла одна, і кожна секунда тиші після її появи розтягувалася, роблячи її вразливою й беззахисною.

Особливо її обпік погляд Кайра. Біля нього, майже втискаючись у плече, сиділа жінка в сукні кольору розплавленого золота, яка ледь трималася на стегнах. Вона щось прошепотіла йому на вухо, обвівши контур його щелепи довгим нігтем. Жест був настільки інтимним і зухвалим, що Еліс відчула гострий фізичний біль. Вона не знала цієї золотокосої, але її хазяйновиті дотики до Кайра закип’ятили кров Еліс.

Еліс майже відступила, але тінь під нею смикнулася, наче невидимий дріт. Холодний, підбадьорливий струм пройшов від п’ят до серця. Усередині неї темрява батька згорнулася в клубок, нагадуючи: ти тут, щоб вижити.

Еліс випрямилася. Її розгубленість розтанула, залишивши лише крижану лють.

Вона впевнено крокнула до столу. Кайр, до цього уважний до своєї супутниці, раптово змінився. Його погляд вп’явся в Еліс, і він помітив те, що лишилося поза увагою інших: тіні біля її ніг ставали густішими, майже відчутними. Він бачив, як вона за мить обернулася з розгубленої дівчини на загрозливу відьму. Його дихання збилося.

Хаген, що сидів на чолі столу, ледь помітно насупився. Він відчував зміни в повітрі. Статичний заряд змушував полум’я свічок тремтіти, але він не міг збагнути його джерела.

— Наша гостя запізнилася, — гучно промовив один із воїнів, оглядаючи Еліс із сальним блиском в очах. — Але, дивлячись на цей оксамит, я готовий чекати вічність. Хагене, де ти знайшов таку дику кішку?

— Вона не кішка, Ворде, — Хаген жестом запросив Еліс сісти. — Вона наша нова загадка. І, здається, вона вирішила, що червоний колір — її сьогоднішня покора.

— Покора має різні відтінки, — тихо відповіла Еліс, сідаючи на єдине вільне місце — прямо навпроти Кайра та жінки в золотому. — Деякі з них виглядають як виклик.

Жінка біля Кайра гучно зареготала, ще сильніше втиснувшись у його груди, і кинула на Еліс презирливий погляд.

— Виклик? У цій сукні? Люба, ти виглядаєш так, ніби чекаєш, що хтось із нас тут же це розв’яже.

За столом прокотився грубий сміх. Еліс відчула, як її тінь під столом торкнулася чобіт Кайра і вловила його напруження. Кайр міцно схопив край столу, раптово напружившись. Він був розлючений, але мовчав.

— Розв’язати її нескладно, — Еліс вперше подивилася прямо в очі незнайомці, потім перевела погляд на Хагена. — Питання в тому, чи вистачить вам сміливості витримати те, що вирветься разом із цією тканиною.

У залі на мить запала тиша. Навіть найп'яніші дракони замовкли, переварюючи почуте. Хаген повільно подався вперед, і в його погляді промайнула справжня, небезпечна цікавість, змішана з крижаною загрозою. Він не очікував такого відкритого виклику від дівчини, яку привезли сюди в кайданах. Його план принизити її натовпом, змусити зіщулитися під поглядами не спрацював.

Жінка в золотому, чиє приниження Еліс щойно озвучила перед усіма, зблідла під шаром вишуканих білил. Її сміх обірвався, а пальці, що досі пестили щелепу Кайра, судомно стиснулися, залишаючи ледь помітні червоні сліди на його шкірі. Вона випрямилася, скинувши з обличчя маску солодкого задоволення, і тепер її погляд був сповнений чистої, концентрованої ненависті.

— Сміливі слова для тієї, чия магія лише відлуння чужої сили, — процідила вона, і її голос, позбавлений нещодавньої медовості, прозвучав як шипіння гадюки. Вона кинула швидкий, благальний погляд на Хагена, шукаючи підтримки.

Хаген, однак, не поспішав втручатися. Він насолоджувався цією виставою. Для нього це була чергова шахова партія, де фігури нарешті почали рухатися самостійно.

— Справді, — підхопив Хаген, і в його голосі почулися нотки облудної м'якості. — Можливо, наша гостя продемонструє нам хоча б дещицю того, що звільниться? Нам, драконам, завжди цікаво спостерігати за іграми з вогнем… або тінями. Розвернися, Еліс.

За столом знову прокотився шепіт, але цього разу він був тихішим, сповненим очікування. Дракони-воїни, які до цього лише оцінювали її тіло, тепер згадали, що перед ними — Магиня. Жінки затамували подих, сподіваючись побачити її провал.

Еліс відчула, як холодний піт проступив на її спині під червоним оксамитом. Її тінь під столом, відгукуючись на її паніку, смикнулася, ледь не розірвавши зв’язок із сутінками в кутках зали.

“Ні, — наказала вона собі. — Не показуй їм свого страху. Вони харчуються ним.”

Вона повільно встала з крісла. Кожен рух давався їй зусиллям волі. Вона відчувала, як червоний оксамит ковзає по її шкірі, відкриваючи її наготу ще більше. Але замість того, щоб зіщулитися, вона випрямила спину, наче її хребет був зроблений із тієї самої сталі, що й мечі драконів.

Вона повільно, з навмисною грацією повернулася спиною до столу, наче виконувала якийсь стародавній ритуал. Еліс відчула, як по залі пронісся колективний подих. Глибокий виріз сукні, що закінчувався майже біля талії, відкривав довгу, витончену лінію її спини, що світилася в світлі свічок, наче відполірована кістка. І там, прямо по хребту, наче срібна жилка в червоному камені, палала срібна нитка. Вона пульсувала живим, електричним світлом, реагуючи на її гнів і напругу.

Еліс не бачила облич драконів, але через свою тінь, що розтеклася по мармуру, вона відчувала їхню реакцію. Сальний блиск в очах воїнів змінився на інстинктивний острах перед невідомою силою. Жінки ж замовкли, і в їхньому мовчанні більше не було презирства, лише заздрість і тривога.

Але найсильнішу реакцію вона відчула від Кайра. Його тінь під столом раптом стала гарячою, наче розплавлена лава. Він не міг відірвати очей від її оголеної спини, де палала срібна нитка. Він бачив силу, яка могла стати або його порятунком, або його загибеллю. Його внутрішній звір рвався назовні, готовий загарбати цю силу собі, і він ледь стримував його.

Хаген повільно підвівся з крісла. Його обличчя було безпристрасним, але в його крижаних очах тепер горів вогонь справжньої, хижої зацікавленості.

— Справді, коштовність, — промовив він, підходячи до неї так близько, що вона відчула запах холодного металу й терпкої смоли. Він простягнув руку, і Еліс затамувала подих, очікуючи дотику, але його пальці зупинилися за кілька сантиметрів від срібної нитки на її спині. — Але навіть найгостріша коштовність потребує правильної огранки. І ми, в Срібному крилі, вміємо це робити найкраще.

Еліс повільно повернулася до нього обличчям. Її погляд був рівним і холодним.

— Огранка може зробити камінь блискучим, Хагене, — відповіла вона, і в її голосі почулися нотки тієї самої холоднокровної рішучості, яка так здивувала її в купальні. — Але вона не може змінити його суть. Суть мого вогню… і моєї тіні… не підвладна вашим інструментам.

У залі знову запала тиша, але цього разу вона була густою, напруженою, вагітною майбутнім вибухом. Еліс кинула виклик самому Хагену, господарю Срібного крила. І обоє це розуміли.