Раді Вас бачити!

Ґладіс бігла коридорами, відчуваючи як гнів її досягає найвищої точки. Волосся тріпотіло від швидких кроків, а серце калатало в грудях, збиваючи дихання. Перстень на ланцюжку підстрибував із кожним її кроком. Папірець із розкладом шурхотів, стиснутий у руці. Вартові напружились, коли дівчина спинилася біля входу до тронної зали.

– Я маю поговорити із королевою, – сказала вона, зблиснувши темними очима.

Вартові мовчали.

– Впустіть негайно! – вимагала вона, стиснувши руки в кулаки.

– Йди звідси, мала, – відмахнувся від неї вартовий.

– Я вам не мала! Мене звати Ґладіс. Я навчаюся на архіваріуса, і якщо ви зараз таки не впустите мене…

– Ґладіс? – сказав один вартовий іншому. – Це не та селючка, про яку казала Її Величність?

– Певно, що та.

Вони розійшлися, розкривши двері. Ґладіс кинула на обох нищівний погляд і рушила вперед. Королева саме вела бесіду із кимось із радників і, побачивши дівчину, всміхнулася.

– Вітаю, Ґладіс. Як проходить навчання? Ти вже отримала розклад?

– О! Розклад я таки отримала і в мене чимало запитань! – роздратовано мовила вона.

Тайніра кивнула радникам і за мить всі залишили залу.

– Як Ви могли знати про це? – ледь дочекавшись, коли їх залишать наодинці, вибухнула дівчина. – Теж прочитали наміри? Кому ще відомо?

– Заспокойся, Ґладіс, – підвелася королева.

– Ні, я не можу заспокоїтись! Про це ніхто не мав знати!

– Ніхто і не дізнається, – запевняла Тайніра. – Влаштуємо все це секретно.

– Як Ви собі це уявляєте?!

– Досліди бібліотеку, – відповіла вона, склавши руки на грудях. – Проглянь кожну секцію. Ти напрочуд розумна і знайдеш вихід без моїх підказок. А коли ні – я допоможу. Та поки, я б хотіла аби ти сама усвідомила, що робити.

Ґладіс нахмурилась.

– Нащо Ви це робите?

– Я просто знаю на що ти здатна, – знизала плечима королева. – І хочу аби ти сама це побачила.

– То відповідей не буде?

– Лише ті, які ти знайдеш сама.

Ґладіс стримала бажання закричати прямо в лице королеві. Вона розвернулась і побрела назад до дверей.

«Не вірю я у таку доброту королеви. Щось вона приховує.»

– В одному ти точно права, сестро. Вона однозначно щось приховує.

Дівчина розглянула розклад ще раз:

Розклад занять Ґладіс:
1. Основи травництва (Пн-Ср)
2. Історія Зоряної Варти (Пн-Чт)
3. Вступ до науки варіння зілля(Пн-Нд)
4. Основи Магії (Пн-Нд)
5. Лекційні уроки (Пн-Нд)
6. Наука розгадки пророцтв(Ср-Пт)
7. Астрономія (Пт-Нд)
8. Історія Зоряних Ельфів(Пн-Пт)
9. Історія Творення (Чт-Нд)

Розклад занять Ґвендолін:
1. Фізичні навантаження (Пн-Нд)
2. Техніка рукопашного бою (Пн-Ср)
3. Тактичні навички Вартового (Пн-Нд)
4. Тренування зі зброєю (Вт-Пт)
5. Географія Зоряної Варти (Чт-Сб)
6. Стратегія наступу та захисту (Пн-Нд)
7. Вивчення бойових мистецтв (Ср-Пт)

А тоді запхала аркуш до кишені, відчуваючи як тремтить її рука.

Задовго до…

Щойно вони повернулись до космічного простору, Богиня відчула, як сили знову почали наповнювати її тіло. Поступово та все ж ставало легше.

– Як самопочуття? – стурбовано спитав Бог.

Вона знизала плечима, волосся ворухнулось у просторі, описавши сріблясту дугу. Богиня хитнулась, спробувавши сфокусувати погляд на ньому.

– Потроху відновлююсь.

Він кивнув, а тоді наблизився і поцілував її у скроню. Ніжний дотик губ до її шкіри занурив тіло у тепло, що розливалося, поколюючи в грудях і кінчиках пальців. Вона здивовано поглянула на Бога.

– Що? – спитав він. – Бачив, що так Акторій підтримував дружину. Не варто було?

– Та ні… – зніяковіло всміхнулась Богиня. – Мені приємна підтримка.

Бог зосереджено кивнув, золотисті складки об’ємного багатошарового одягу розлітався із кожним його рухом. Волосся блищало у променях зірок. Хоч очі його були такими ж золотавими, погляд не мав теплоти. Лише зосередженість і сумніви. Це непокоїло Богиню.

– Як скоро ми відвідаємо ельфів знов? – спитав він, спостерігаючи за світом.

– А що? – обережно поцікавилась Богиня. – Сподобалось?

Бог знизав плечима. Вона всміхнулась.

– Помітила, що ви з Адарою подружилися.

Він не стримав усмішки.

– З нею чомусь було так тепло. Не хотілось йти.

– Боги ж не вміють любити? – нагадала йому Богиня.

– Гаразд, може я помилявся, – визнав він, дещо тихіше.

– Іламрієль я теж зустріла геть малою, – всміхнулась Богиня. – Певно у дітей є якісь чари. Їх складно не любити.

Бог мовчки дивився перед собою, вона спостерігала за ним і не могла позбутися від бажання підняти йому настрій. Стерти цей застиглий у очікуванні вираз обличчя. Богиня наблизилась, спинившись.  Сріблясті складки її сукні, що хвилями розліталися довкола неї, легко торкнулись руки Бога, та він не ворухнувся. Так і продовжував висіти у просторі, споглядаючи світ. Богиня зніяковіло прослідкувала за його поглядом.

Певний час, вони висіли у нескінченності, геть поряд, у повній тиші. Скоро вона переборола хвилювання і все ж мовила:

– Якщо хочеш, можемо навідати їх знов, мені вже ліпше.

– Ні, тобі треба перепочити, – відрізав він, повернувшись до неї обличчям.

Від такої близькості Богиня відступила. Золотисті очі вивчали її якийсь час, перш ніж він продовжив:

– Ти виснажила себе, читаючи їх бажання.

Він попрямував вперед. Золотисте волосся хвилями розліталося у безмежному чорному просторі.

– Куди ти? – спитала вона, насторожившись.

– Залишу тебе відпочити, – не розвертаючись мовив він. – Тобі не варто відволікатись.

– Думаєш, що надто відволікаєш мене? – здійняла брову Богиня.

Він спинився, озираючись:

– Я хвилюю тебе. Ти неначе тремтиш у моїй присутності.

– Це не так, – хитнула головою вона.

Бог примружив очі і блискавично наблизився. Богиня поривчасто зітхнула, відступаючи. Він перехопив її руку, не зводячи з неї уважного погляду. Серце прискорилось, тілом пробіг жар.

– Кажу ж: ти схвильована. А зараз тобі краще відчувати спокій, – він відпустив її руку і віддалився.

Одразу стало якось холодно і темно, слабкість вразила тіло. Богиня не хотіла аби він зникав, та втома змушувала її завмирати, тож скоро вона здалася їй і заплющила очі.

Богиня не знала, скільки часу минуло відколи вона занурилась у сон. Та коли прокинулась, темний простір розганяли золотисті спалахи. Бог був поряд. Він мовчки спостерігав за нею і щойно Богиня прокинулась, наблизився, розглядаючи її обличчя.

– Як довго я…

– Я не розуміюсь на часі так само як ти, – відповів він. – Певно, довго.

Вона випросталась і поглянула на світ. Тиша між ними була напружена, її можна було відчути фізично. Богиня хотіла кудись подітись від неї, якось відволіктися, зробити бодай щось.

– Думаю, я готова до нової подорожі, – мовила вона, слідкуючи за його реакцією.

– Гаразд, – Бог намагався приховати усмішку, та йому не вдавалось, це тішило Богиню, її аж розпирало від гордості, що ельфи сподобались йому.

– Тільки… – вона спинилась. – Мушу попередити. Щоразу, коли я поверталась – Іламрієль була старшою. Я не певна, що ти зустрінеш Адару такою ж маленькою…

– А що як вона не згадає мене?

Він нахмурився.

– Я хочу, щоб вона все ще була такою ж. Ти що ніяк не контролюєш період, у який з’явишся?

– Ні, – зізналась Богиня. – Я не знаю як.

Бог зміряв її невдоволеним поглядом.

– Не розумію, як ти могла створити цілий світ і не подбати про закони часу і простору!

Такі прискіпування були їй неприємні, та вона змовчала, спускаючись до ельфів. Тут панував спокій, магічні вогники ледь блимали, звідкись лунала ніжна колискова. Нічний вітерець похитував травинки і гілля, а світлячки, неначе зорі, що спустилися з небес, розганяли нічну сутінь. Богиня прийняла форму Діви цього разу, вона ступала тихо, щоб не порушити сон своїх творінь. Бог спинився, поглянувши на неї.

– Краще поверни попередню.

Вона нахмурилась.

– Чому?

– Мені незручно, коли ти така…крихітна.

Богиня знову перевтілилась у Матір. Цього разу все поселення спало, магічні вогні були приглушені, а на площі було геть тихо.

– Схоже ми прийшли пізно.

– Що значить пізно? – занепокоєно спитав Бог.

– Ельфи зараз відпочивають, – пояснила вона. – Ми не можемо йти до них зараз. Не варто турбувати їх. Зачекаємо тут, – вона повела його під тінисті дерева, де розташовувалась альтанка із лавкою.

– А, то їм теж потрібен відпочинок? – сівши, спитав Бог.

– Їм він потрібен значно частіше, ніж нам.

– Для чого марнувати стільки часу? Чи не краще б їм було черпати сили із Всесвіту, як тобі?

– Форма творінь слабша за божественну. Такого енергетичного сплеску вони б не витримали.

– Ну, мене ж ти створила за своєю подобою. Чому із ними так не можна?

Богиня мовчала.

– Ти маєш відповідь?

– Ти ставиш забагато запитань, – склала руки на грудях вона.

Бог нахмурився, золотисті зірочки заблимали довкола нього.

– А ти занадто мало! – підвищив голос він. – Ти створила цей світ, хіба ж ти не мала якось…плану…чернетки, хоча б розуміння, що і як має працювати?

– Я обміркувала ельфів, якою має бути душа, тіло, потреби…

– Душа… – пирхнув він, кинувши на неї осудливий погляд. – Ти не здатна контролювати час, коли ти далеко від них, зате ти придумала їм душу?

– А що такого у душі? Її мають всі, і ми з тобою.

– Я – це ти, – стиснув руки в кулаки Бог. – Не варто нас розділяти.

– А я хочу нас розділяти! – крикнула вона, повітря довкола стало розрідженим, вітер зірвався, хитаючи гілля на деревах довкола. – Бо ти грубий і…

– І? – наблизився він, вона відчула його дихання на своїй щоці, золоті очі сяяли у темряві, а серце пропустило удар. – Ну, який я? Кажи, Богине. Бо це ти створила мене, тож це твоїми руками я став саме таким. Отже, ти або хотіла мене таким, або і тут не думала наперед! – він хмикнув. – Починаю думати, що це твоя дурна звичка: не думати.

– Замовкни! – крикнула вона, відчувши як земля здригнулася під ними.

Вогники у вікні хатини засвітились.

– Задоволена? – насмішкувато кинув він. – Ми розбудили твоїх любих ельфів.

Богині аж закортіло зачепити його якнайбільше, тож вона випалила:

– О, я дуже задоволена! Бо скажу Адарі, що саме ти змусив мене розбудити її.

Бог примружив золотисті очі:

– Ти не посмієш зробити це.

– Хочеш перевірити? – кинула вона на нього нищівний погляд.

– Ви ще довго там сидітимете? – озвалась сонна Іламрієль, вона стояла на порозі хатини, кутаючись у в'язану ковдру. – Заходьте. Обговорите все у будинку.