Спочатку:
На сторінку книги
Задовго до…
Після того Зорепаду, Богиня не могла забути Іламрієль. Дівчинка заповнила собою всі її думки. Пурхаючи у зоряному просторі, Діва обмірковувала наступну подорож до ельфів. Звісно, їй не бажано було так часто спускатися, аби її творіння не звикало до постійної присутності Богині серед них, та їх життя і ставлення до світу так вражали її, що вона просто не могла надовго попрощатися з ними.
У ніч, коли вона зійшла, ельфи неквапливо рухались вулицями, несучи кошики із перев’язаними стеблами пшениці. Жнива. Всюди пахло яблуками з корицею і ягодами. З прилавків линуло тепло приготованої їжі. Робітники повертались із полів, несучи із собою серпики зі щирого срібла. Навіть стомленими, вони здавалися щасливими. Радість блищала у їх очах. Діти допомагали батькам в’язати снопи. Всюди линув гомін розмов, відголоски сміху. Богиня була у подобі Матері сьогодні. Кругленький живіт, напнув тканину її сукні, а рум’янець вкривав щоки. Її душі було спокійно, вона посміхалася, розглядаючи натовп, що снував вулицями.
Молода дівчина чистила кукурудзу, сидячи на сходах біля входу до крамнички. Біля неї бігало дівча років може десяти.
– Ніонель, годі галасати, – просила дівчина, поклавши очищений качан у друге барильце.
– Мені нудно! – скаржилась мала.
– Хочеш ляльку?
Дівчинка зацікавлено поглянула на неї.
– А в тебе є лялька?
– Зараз буде, – загадково всміхнулась ельфійка, взявши неочищений качан кукурудзи.
Вона підхопила лушпиння, яке скидала у барильце перед собою і почала кріпити його до качана, створюючи пишну спідницю. Тоді торкнулась жовтих приймочок, розрівнюючи їх, а тоді зробила «зачіску», підв’язавши тоненькі волокна мотузочком. Вдихнувши трохи магії, вона додала «сукні» сяйва, що миготіло, відбиваючись зараз у сповненому зачудування погляду малечі.
– Тримай.
– А як її звати? – перехопивши «ляльку», спитала Ніонель.
– А як би ти хотіла її назвати?
– Талулла.
– Нехай буде Талулла, – всміхнулась дівчина.
– Дякую, сестро! – весело хихотіло дівча, побігши собі гратися.
Дівчина всміхнулась, повертаючись до очищення. Богиня спинилася поряд, звернувшись до неї:
– Вітаю, чи не могли б Ви підказати мені…
Незнайомка підвела погляд. Сіро-сині очі, в обрамленні темних вій привітно спостерігали за Матір’ю.
– Іламрієль? – видихнула Богиня.
Дівчина всміхнулась, зачаровано зітхаючи:
– Ти тут…
Вона кинула качан у барильце і підвелася, обійнявши Богиню.
– Я так сумувала за тобою…
– Яка ти вже доросла! – всміхалась Матір.
– Чому ти так довго не приходила?
– Там час минає інакше. Я не думала, що була відсутня так довго... – здивовано спостерігаючи у яку красуню виросла та маленька дівчинка, яку вона бачила на Зорепаді.
– Іламрієль! – почувся голос збоку.
Дівчина променисто всміхнулась. Матір хотіла вловити цю усмішку і закарбувати її, така вона була щира і сповнена почуттів. Богиня озирнулась, аби поглянути на того, кому адресувався такий вияв емоцій. То був молодий ельф із густим темним волоссям, чорними бровами і проникливими блакитно-зеленими очима.
– Йдеш сьогодні на Свято Врожаю? – спитав він.
– Так, щойно допоможу батькам.
Хлопець всміхнувся.
– Тоді до зустрічі.
– Так, зустрінемось.
Вони на певний час застигли так, всміхаючись і Богиня, сама не зрозуміло від чого, відчула себе зайвою.
– Я…певно пізніше завітаю, – прошепотіла вона.
Іламрієль стурбовано поглянула на неї. Хлопець неквапом рушив у справах.
– Вибач, ні…Це просто… – Іламрієль зашарілась, поправивши волосся.
– Що? – всміхнулась Богиня, не розуміючи.
Ельфійка підняла на неї очі.
– Його звати Акторій, – понизила голос вона. – Він працює у полі. Ми часом зустрічаємось, гуляємо, танцюємо…З ним так тепло на душі.
– Тепло на душі? – перепитала вона.
– Я…Можу помилятися, але… – вона перебирала кінчик фартуха пальцями. – Мені здається це кохання.
Ельфійка опустила очі. Матері було цікаво, про яке кохання вона розповідає. Іламрієль здавалась щасливою і водночас схвильованою. То було дивне відчуття, та їй чомусь хотілось дізнатися все.
– Прийдеш на Свято Врожаю? – спитала у неї ельфійка, змінивши тему.
– Так, чому б і ні. Ще жодного разу не бувала там.
Іламрієль всміхнулась.
– Там прекрасно. Ми будемо дуже раді тобі.
– Тільки…
– Нікому не казати хто ти, звісно, пам’ятаю. Та тебе все одно хтось впізнає. Ти дуже вирізняєшся з-поміж нас.
Богиня змінила подобу на Стару, розумний погляд сріблястих очей вдивлявся на ельфійку під каптуром накидки.
– Та не тут же! – хапаючи, Богиню за руку, вона повела її за крамничку. – Ельфи, вкрай рідко змінюють подобу. І це не так легко, як вдається тобі.
– О… – Стара розгубилася.
– Я дам тобі свою накидку. Не знімай каптура, гаразд?
Богиня кивнула, Іламрієль побігла до крамниці і вже за мить повернулась, несучи в руках темно-сіру мантію. Стара одягнула її поверх своєї і накинула каптур. Тканина накидки була шорсткою і доволі важкою, каптур значно глибший і Богині доводилось підіймати голову, аби щось розгледіти.
Вона зачекала, доки Іламрієль завершить допомагати рідним і вони рушили на святкування. Свято врожаю проходило у наприкінці жнив, на площі розміщувався ярмарок. Молоденькі деревця у розписаних горщиках вкривали жовті, помаранчеві та червоні листочки. Снопи пшениці сяяли золотом, складені у композицію біля монумента Троїстої Богині Місяця. Рум’яні яблука та помаранчеві гарбузики, були складені у формі звірят та будиночків. Діти із намальованими фарбою обличчями, весело оббігали кожен прилавок пропонуючи букети сезонних квітів в обмін на печені яблука, политі карамеллю та шоколадом. Повітря наповнювали аромати кориці, ванілі та гвоздики. Тепло від вогників і гарячих напоїв, зігрівало не лише тіло Старої, а й її душу.
У цю ніч, після виснажливої роботи в полях, ельфи приходили на площу із частиною свого врожаю і влаштовували велику вечерю. Стара проходила між рядами столів, де всі, розділені на невеличкі групи займалися приготуваннями. Хтось нарізав овочі для рагу, хтось готував соус, хтось «чаклував» зі спеціями довкола велетенського казанка. А коли основна страва була готова, інші групи вичакловували тарілки, що висіли у повітрі, доки їх наповнювали.
Іламрієль всміхалась, Акторій стояв поруч із нею, їх руки були вимащені борошном, коли вони замішували тісто для яблуневого пирога. Над начинкою чаклували одразу декілька груп. То був велетенський пиріг, здатний нагодувати кожного.
Коли вечеря нарешті була готова, всі повсідались за довжелецькі столи. Королева ельфів заговорила першою:
– Я хочу подякувати кожному ельфу за вашу працьовитість, бажання дбати одне про одного і, звичайно, за цю чарівну вечерю. Хочу подякувати своїй родині, за те, що вони є у мене. А найголовніше: дякую Богині, за те, що дала нам це життя, всіх, хто оточує нас, всю цю землю і цьогорічний врожай. Із благословінням Богині, у вдячності, підтримці і любові я прямую у наступну ніч!
– У вдячності, підтримці і любові я прямую у наступну ніч! – повторили всі одним голосом.
– Споглядаю безстрашно, – мовила королева, торкнувшись трьома пучками повіки, – маю любов, – торкнувшись грудей, продовжила вона, – дію розважливо! – завершила королева, поклавши пальці на скроню.
Всі за столом повторили. Стара мало не заплакала від побаченого. Після вечері почалися танці, магічні вогники виблискували різнокольоровими крапками на небі, вистрілюючи та змінюючи положення у такт музиці. То було гарно, Стара не помітила як і сама почала пританцьовувати. На якусь мить вона випустила із поля зору Іламрієль. А тоді помітила її з Акторієм. Вони повільно кружляли, обійнявшись. Її голова лежала на його грудях, він гладив її по спині, всміхаючись. Тоді ельфійка підняла очі, вони потягнулись одне до одного і ніжно торкнулись губами. Стара зачудовано спостерігала за ними, не розуміючи, що саме відбулося. Тобто…Звісно, творивши ельфів і тварин, вона розуміла, що ті мають продовжувати рід не у той самий спосіб, що й вона. Тож довелось вигадати дещо іншу схему. Та, вона ніколи не бачила зблизька проявів романтичних почуттів. Їй було відомо, як мати любить своє дитя, бо вона відчувала те саме до ельфів. Розуміла вона й як люблять одне одного сестри, та це…Це було щось геть інше.
Стара почала оглядати натовп, придивляючись до ельфів різного віку. Малий хлопчик і дівчинка, що трохи незграбно пританцьовували, взявшись за руки. Молодий чоловік та жінка, що поцілувались, продовжуючи неквапливий танець. Пара стареньких ельфів, що сиділи на лавці, споглядаючи за вогниками у небі. Вони трималися за руки, притулившись одне до одного. Побачене вражало, Богині раптом стало цікаво наскільки ця любов різниться від тієї, що має вона до свого творіння?
Боги завжди самітники, вони не потребують пари. Та чомусь Богиня замислилась, а що як вона все ж матиме? Як це вплине на неї? Чи сяятиме вона так само як Іламрієль в обіймах Акторія? Чи споглядатиме за вогниками, як та пара стареньких?
Повертаючись до свого простору, Богиня довго міркувала над цим питанням. А тоді раптова ідея змусила її серце прискорено забитися.
– Я створю собі пару…
