Спочатку:
На сторінку книги
Мара знайшла хлопця за звуком човнового мотора. Він ховався в щілині між двома кам’яними гребенями й так старанно притискав до грудей чужу річ, що не помітив її навіть тоді, коли вона пропливла над ним.
— Тейре.
Він здригнувся. З його рук вислизнула пластикова пляшка, ударилася об камінь і повільно попливла догори. Усередині метлявся жовтий папірець.
Мара перехопила пляшку за шийку. Такі речі після штормів приносило до рифу сотнями: шматки пакування, мотузки, іноді взуття, яке хтось загубив на березі. Ця була цілою, із закрученою кришкою.
— Віддай, — сказав Тейр.
Він був сином її старшої сестри, уже майже дорослим за морськими мірками й усе ще переконаним, що дорослі не вміють дивитися вгору. На щоці в нього чорнів свіжий синець. Мара підняла пляшку ближче до світла, яке проникало в ущелину.
На Марине запитання Тейр відповів, що пляшка впала сама. Вона перевела погляд на синець.
— І залишила тобі на пам’ять синець?
Тейр торкнувся щоки, наче тільки тепер згадав про неї.
Мотор урвався. Над щілиною пропливла тінь човна. Мара притиснула племінника до каменя і стала перед ним. Крізь воду долинув людський голос, потім сміх; слова губилися, але було чутно, як одна людина перекрикує іншу. Хтось кинув за борт недопалок. Той розсипався на поверхні дрібними темними крихтами.
Човен пішов до бухти. Тейр одразу спробував вислизнути.
Тейр запевняв, що його не бачили: він лише хотів подивитися на гвинт і весь час був під днищем.
Він сказав це з тією особливою гордістю, з якою зізнаються в дурниці, що майже вдалася. Мара оглянула синець. Пропелер не залишив би його живим, а от весло чи край човна — цілком.
— Ти піднімався до них?
Тейр відвів очі.
Мара відчула, як пляшка ковзає в її пальцях. Вона затиснула її міцніше й повела хлопця нижче, у темніший прохід між каменями. Тут вирувала течія, зате жодна людина з поверхні не могла розгледіти їхніх тіл.
На площі перед водоростевими садами саме лагодили обірвані після вчорашнього припливу сітки. Мати Мари сиділа на пласкому камені, розбирала вузли й віддавала короткі вказівки двом сусідам. Поруч у кошику лежали молюски, яких вона, певно, обіцяла приготувати на вечерю. Побачивши Тейра, вона залишила мотузку в руках.
Мара розповіла про туристичний човен. Тейр відкрив рота, збираючись заперечити, але бабуся дивилася на синець і чекала, щоб він сам сказав, наскільки близько підплив.
— Під ним, — визнав хлопець.
Мати Мари повільно опустила сітку. Сусіди перестали працювати. Один із них узяв кошик і відплив, делікатно не озираючись; другий лишився, бо сітка була його.
— Покажи, що приніс, — сказала мати.
Мара віддала пляшку. Тейр простягнув руку, але не насмілився торкнутися її, поки дорослі дивилися. Мати покрутила знахідку, провела пальцем по жовтому папірцю за прозорою стінкою й передала Марі назад.
Тейр думав, що на папірці може бути чиєсь ім’я. Сам він читати не вмів, зате знав, у кого спитати: серед їхніх були ті, хто ходив до берега. Мати звела брови: саме зв’язків із берегом вона й боялася.
Тейр стиснув щелепи. Мара впізнала цей вираз. Її сестра так само дивилася на матір у сімнадцять, коли їй заборонили самій ходити крізь зимові течії. Потім вона виросла, народила Тейра й почала забороняти йому речі не менш охоче.
— Він повернувся сам, — сказала Мара. — Ніхто за ним не йшов. Я перевірила.
Мати подивилася на неї.
— А якби хтось ішов?
Це було питання, на яке в них усі знали відповідь. Люди давно навчилися залишати під водою камери й світло, ловити те, чого не збиралися їсти, і повертатися по дивне вдруге. Одного разу на східному рифі знайшли металеву клітку із цілою рибою всередині. Рибу ніхто не чіпав. За три дні клітка зникла.
Мара спитала, чи покарання визначатиме рада. Мати кивнула.
Тейр різко повернувся до неї. Він сподівався, що вона скаже щось інше. Мара хотіла б. Але синець на щоці болів менше, ніж могла б боліти порожня кімната його матері.
Інар знайшов їх коло входу до ради. Приніс із собою довгу смугу водорості, зав’язану кільцем, і простягнув її Марі.
— Твоя мати сказала, ти забула поїсти.
У кільці були загорнуті три щойно відкриті черепашки. Інар мав дивний талант з’являтися з їжею саме тоді, коли вона могла забути про неї до вечора.
— Моя мати сказала тобі це чи ти сам вирішив?
— Вона сказала значно більше. Я вибрав найприємніше.
Тейр уже плив попереду й удавав, що розмови не чує. Інар почекав, поки хлопець віддалиться.
Мара показала пляшку й розповіла про човен. Інар не засміявся: навесні Тейр уже прив’язував до воріт саду людську ложку — подобалося, як блищить. Тоді сказали його матері, ложку забрали. Мара дізнавалася про це вперше.
Мара глянула на Тейра, який саме зупинився біля двох старших вартових. Тепер стало зрозуміло, чому він так уперто тримав пляшку. Може, хотів повернутися з доказом, що з людьми можна розминутися без біди; може, просто йому кортіло мати щось, чого не мав ніхто з друзів.
— Рада вже зібралася, — сказав Інар. — Ходімо. Поки він не вигадав розповісти їм про гвинт як про подвиг.
Мара з’їла одну черепашку по дорозі. Другу віддала Тейрові, коли той відвернувся від вартових. Третю залишила в руці, хоча голод не минув.
У ради були справи важливіші за підлітка з пляшкою, і від цього чекати виявилося ще гірше. З іншого кінця зали доносився спір про межу зимового збору; дві родини наполягали, що камінь біля розлому змістився і сад тепер належить їм. Тейр то притискав плавці до себе, то нервово ними ворушив. Його мати встигла приплисти до оголошення рішення і, не говорячи ні слова, зайняла місце поруч.
Пляшку поклали на камінь посеред зали. Найстарша радниця попросила хлопця повторити все від початку. Тейр цього разу розповів і про весло: чоловік ним гріб, коли мотор стих, а він підплив зовсім близько, щоб роздивитися руку. Весло вдарило його випадково.
— Він тебе бачив? — спитала радниця.
— Не знаю.
Тейрова мати заплющила очі.
Йому на три місяці заборонили виходити за внутрішній риф. Два тижні він мав працювати з тими, хто збирав із течії людське сміття, і доповідати вартовим про кожен човен, що наближався до поселення. Він обурився саме останнім: вважав, що його перетворили на донощика. Йому пояснили різницю. Він не повірив, проте сперечатися при матері не став.
Коли всі розійшлися, радниця затримала Мару.
Радниця подякувала їй за Тейра. Мара зніяковіла: це ж її племінник, кого їй іще шукати. Радниця знала, чий він син, і від своєї подяки не відступила.
Мара забрала пляшку, яку збиралися викинути разом з іншим сміттям. Їй не подобалося, як Тейр дивився на неї, поки вартовий зачитував рішення, але зараз покликати його й пояснити все здавалося ще гірше. Він мав право позлитися.
Удома сестра готувала вечерю мовчки, надто старанно вишкрябуючи з мушель м’ясо. Тейр сидів у дальньому кутку й не допомагав. Мати Мари збирала сітки, які так і не долагодила вдень. Усе було звичайним: знайомі рухи, вечеря, яку однаково їстимуть разом, хоч би скільки ще не розмовляли. Мара залишила пляшку біля дверей і сіла поруч із матір’ю.
Мара дорікнула матері, що та не попередила її про ложку. Мати не заперечувала; простягнула обірваний край сітки й почекала, поки Мара знайде місце розриву. Тейр досі сидів у кутку. Він тепер вважав її донощицею, і Мара ніяк не могла взятися за вузол.
— Він думає, що я його видала.
Мати навіть не підняла голови.
— Думаю, йому буде неприємно десь до середини зими. Нам усім довше, якби він не повернувся.
Мара натягнула мотузку й почала в’язати.
За вечерею Тейр нарешті заговорив. Попросив передати йому миску з молюсками, хоча міг дотягнутися й сам. Сестра Мари штовхнула її в його бік так різко, що кілька штук вислизнули назовні. Тейр зібрав їх і поклав назад. Мара розповіла про радницю й пляшку. Хлопець сказав, що тепер вона може залишити її собі, раз так сподобалася. Від цього сестра вперше за вечір пирснула сміхом, а потім прикрила рот рукою. Злість не минула, зате вони знову сиділи за одним столом.
Пізніше Інар покликав Мару до зовнішньої арки. Він ніс обидва свої робочі ножі й запропонував їй допомогти зрізати водорості з проходу: течія накрутила їх так щільно, що вранці крізь арку буде важко провести вантаж. Вони працювали поруч, передаючи один одному зрізані пасма. Зовні вода вже похолоднішала. Мара впізнала зміну до того, як побачила, як уздовж рифу сполошилася дрібна риба.
— Тейр зі мною не розмовлятиме, — сказала вона.
— Розмовлятиме. Коли захоче чогось, чого мати йому не дозволить.
Інар зрізав останнє товсте стебло і відсунув його від арки. За його спиною у вільній воді стояла темрява, до якої Мара звикла з дитинства.
Інар запропонував на світанку вийти за риф. Після сьогоднішнього це здалося Марі невдалим жартом, та він говорив про косяк, який учора бачили біля старого схилу. Вранці течія мала бути тихою.
Вона обіцяла допомогти сестрі із сітками, але вранці та, певно, ще сердилася б на неї. Інар це знав. Він не просив відповіді відразу, згорнув ножі в тканину й почав складати зрізані водорості в сітку.
Тоді над рифом пройшов удар. Не звук грому — його під водою майже не було чути, — а важке тремтіння, від якого Мара втратила опору й ударилася плечем об камінь. Інар упіймав сітку, що вислизнула з рук, і подивився вгору.
Поверхня зникла за білою піною. Далеко в морі мигнули два людські вогні, один погас. Другий сіпався на хвилях, наближався до східного рифу, де вода розбивала навіть міцні корпуси.
— Те судно з приладами, — сказав Інар. Він бачив його вдень, коли обходив зовнішні проходи. — Вони не встигнуть обійти каміння.
З поселення вже випливали вартові. Один поніс попередження до глибших печер, другий рушив уздовж рифу, стежачи за човном. Ніхто не збирався до людей. Вони не могли втримати судно, а показатися на поверхні означало наразити на небезпеку всіх, хто жив унизу.
Мара теж дивилася, як вогонь то з’являється, то ховається за хвилею. На судні ще були люди. Вона не знала скільки. Інар торкнувся її руки, показавши на нижній прохід: до поселення треба було повернутися, поки шторм не затиснув їх біля арки.
Вони встигли проплисти кілька сажнів, коли позаду тріснуло дерево. У воду впав уламок борту. Слідом — щось важче, що на мить заплуталося в мотузках і зникло за білою завісою піни.
Інар повернув Мару обличчям до проходу. Він теж це бачив.
Вона попливла за ним до поселення, але дорогою кілька разів озирнулася. Крізь спінений шар води вже нічого не було видно.
