Раді Вас бачити!

03 Рубіния 158р.

Маг-Рівік

З ліжка не хотілось вилазити зовсім. Тут було затишно та спокійно. А ще мене обіймали, міцно притиснувши до себе. І не треба було відкривати очі, щоб побачити - навіть уві сні - щасливе обличчя Галеона.

Втім, довелося залишити коханого - надворі на мене чекали Вальдегор і тренування. Та, на жаль, їх довелось відкласти: друг був не сам. Брати-близнюки Беван і Ронан ледь встигали ухилятися від більш спритнішого вампіра. Навіть мені ледве вдавалося відстежувати рухи Гора - що вже й казати про інших.

Спостерігати за ними було цікаво, але хвилин за десять я повернулася додому, де на кухні Коша з Лавеною готували сніданок на таку велику купу розумних. Навіть відсутність ліжок не змусила всіх повернутися до гостьового будинку - спати лягли прямо на підлогу, на розстелені ковдри. Лукр і досі хропе - його навіть табун коней не розбудить. А от перевертні Алкід і Кріон, ще до мого пробудження, подались до лісу - лапи розім’яти. Про те, що далеко заходити небезпечно, я попередила ще під час першого візиту, тож сподіваюся, в жодну пастку не потраплять.

- Доброго ранку, - привіталася я, переступаючи поріг кухні, де смачно пахло здобною випічкою.

- Доброго. Ти сьогодні до школи чи до Вежі? - запитала Лавена.

Вона запитала, а в мене смикнулося око - якось не хотілося після таких чудових вихідних бачити пана Німідора.

- До школи. До голови гільдії підемо після занять разом із Лавером. А які в тебе плани?

- Сьогодні в мене лише два заняття зранку, а потім буду в театрі. У нас на носі прем’єра - чекаю на всіх. Не хвилюйся, увечері мене, як завжди, зустріне Сталак. А як в тебе справи з Ноланом?

Відповідати зовсім не хотілося. З приїздом Галеона удавати з себе пару стало важко. Коханому дуже не подобався той факт, що я бігаю на “побачення” з кимось іншим, а про наші стосунки знає лише обмежене коло розумних.

- Важко? - подружка вірно розцінила моє небажання відповідати.

- Навіть не уявляєш як. До речі, треба все ж повернутися на вулицю й нагадати, що у Вальдегора, поки його вчитель зайнятий розшуками, сьогодні заняття в школі.

- І як його декан зарахував без документів?

- Документи в нього є. Підроблені, звісно. Та, на щастя, нікому в голову не спало їх перевірити. А то до ельфів з Енаріона було б забагато непотрібних питань. Краще скажіть, чим вам допомогти?

- Сядь за стіл й не заважай, - відповів Коша, встромивши мені в руки тарілку з млинцями.

Поступово кухня почала заповнюватись, й у ній стало затісно. Особливо для мене. Бо, побачивши Галеона, який також прокинувся, захотілося вигнати всіх, а самій не йти до школи.

***

У школі панувала досить похмура атмосфера. І все через розмови: не всі учні повернулися на навчання. Серед мої однокласників також не дорахували одного - Едвар Бойда. На елементаристиці Бріан розповів, що його друг планував їхати на літо додому, але не повернувся - хоча гроші за півріччя заплатив. А оскільки серед знайдених тіл я хлопця не бачила, все ж жевріла надія: може, передумав або знайшов особистого вчителя.

Та найбільш тривоги посіяли слова Вільгельма. Ельф розповів, що з ними також намагались спілкуватися жерці-потраплянці. Вони розповідали, начебто все не так, як нам розповідали, а всі ми тут - для якоїсь масштабної події. Та жерцям не повірили, бо ті не змогли нічого зрозумілого пояснити.

Після цих слів у голові зародилася думка: я поїхала раніше й могла просто не помітити спілкування між Конном із компанією та жерцями. А в їхніх головах живе думка про призначення. Може, це наші жерці постарались? Тому ще більш підозрілим виглядало прагнення одного з перших чужинців-жерців зустрітися саме зі мною.

Треба ще в Ділана запитати - чи з ними теж намагалися налаштувати контакт жерці-потраплянці з їх партії? Та, на жаль, сьогодні я не перетиналася ані з ним, а ні з ким іншим з його групи. Навіть у бібліотеці їх не бачила. Уже почала нервувати, як декан мене заспокоїв: на уроці з зілляваріння сталася невеличка катастрофа, тому вся група опинилась в лазареті - на карантині. Про це Лавер розповів по дорозі до однієї з майстерень школи, де зберігався артефакт, який привіз Галеон. А точніше - лише його фрагмент. Та якщо зібрати всі частини докупи, то він зможе нейтралізувати маяк в лісі.

От мені завжди цікаво: як Лавер усе це знаходить?

06 Рубіния 158р.

Маг-Рівік

Я прокинулась незадовго до світанку через дурний сон. Наснилось, що Галеон збирається залишити Маг-Рівік та повернутися до Тондела. Звісно, я розуміла, що рано чи пізно це відбудеться, та все ж тішила себе надією побути якомога довше разом.

Заснути більше не вдавалося, тому, обережно вставши з ліжка, я пішла на кухню - може, трав’яний чай мене заспокоїть. Але до кухні не дійшла: Самідір у вигляді вовка стояв біля сходів та прислуховувався до того, що відбувалося внизу. Я зупинилася й також прислухалася.

Зі сторони міста, хтось намагався відчинити двері.

Обережно спустилася. Добре, що жодна сходинка не скрипнула. Я тихенько підійшла до дверей і принюхалася. Пахло вовками - незнайомими. Прислухалася, та даремно - з того боку розмовляли чужою мовою.

Відкрию двері - розбіжаться в різні напрямки. Є вірогідність, що не схоплю жодного. Тож в голову прийшла чудова ідея: телепортуватися з готовим заклинанням нерухомості.

Мені вдалося непомітно переміститися, але накласти заклинання одразу на всіх - ні. Одному з трійці вдалося втекти. Шкода. І поки я на хвильку замислилася, що робити далі, як двері відчинилися - й на вулицю вийшов Галеон у самих штанях.

***

Спочатку я хотіла провести допит удома сама, та зрештою глузд взяв гору, й довелося йти за Лавером. Звісно, розумніше було телепортуватися до пана Адейр - зрештою, він голова варти. Але я не ризикнула: чоловік не був у числі тих, кому встигла розповісти таємницю свого будинку, а декан знав і нахабно цим користувався. Тому спочатку я потрапила до Гаяв-Току, а вже звідти - до будинку Лавера.

Чоловік був сам, та нещодавно від нього пішла жінка зі знайомим запахом. Розпитувати не стала - це не моя справа. А от про злодюжок розповіла. Калрін трохи побурчав, що я завжди знайду якусь пригоду, та за десять хвилин він був одягнений.

07 Рубіния 158р.

Маг-Рівік

Темою сьогоднішнього уроку з геології були мінерали, а точніше - кроунди.

Ох, як зраділа моя дракониця, коли викладач виклав на стіл необроблені камінці, у яких я відчула коштовності. Навіть з’явилася жадоба їх украсти. Та я впоралась. Знову.

Отже, на уроці ми вивчали, чим відрізняється рубін від сапфіра, і де добувають падпарадж. Звісно, без домашнього завдання не обійшлося: створити штучний камінь і підготувати письмовий звіт - що використовували та як робили. Добре, що завдання було колективним: у когось та й вийде. А ще закралась підозра, що як тільки в когось вийде, про це дізнаються всі, й збагатитися на цьому не вийде. От же ж хитрі в нас викладачі.

Та все ж завдання виявилось складніше, аніж здавалося на перший погляд. У нас була схема, і дякуючи Філлу - зразок. Ми зайняли вільну кімнату для самостійних занять, та за годину наші спробі не зрушилися ані на крихту. Добре, що Філл вічливо це не коментував.

- Це якесь знущання! - вигукнула Окдана після останньої спроби. - Скільки зусиль і часу, та все марно.

- Може, варто запитали у тих, хто вже проходив це? - запропонувала Біра.

Всі на неї подивились. Запропонуй вона це на початку тортур - усі б відмовилися. Та зараз ідея здавалося слушною.

- У вас є хтось на прикметі? - запитала я.

- Юдіан! - майже одночасно вигукнули дівчата.

Й дійсно, хто як не майбутній артефактор мав упоратися з цим завданням.

- Я за ним схожу, - викликалася Біра, а Окдана склала їй компанію.

Ми ж з Філлом залишились вдвох оберігати кімнату, щоб її ніхто більше не зайняв.

- Вже відомо щось про перевертнів? - запитав мене друг, щойно ми залишилися наодинці.

- Небагато. Вони належать до клану Юту-Гхейм-Халті. Приходив їхній голова й вимагав, щоб затриманих відпустили. Мовляв, хлопці ні в чому не винні, а це я наклеп навожу. Пригадав історію з Тідором.

- А що Адейр?

- Він майже одразу, ще вночі, відправив Сент-Луя перевірити мої слова. Нолан підтвердив - як і інші з його загону. До мене питань не має. А от до пана Хатлі - аж занадто. Спершу, можна було припустити, що це вони до цього крамниці грабували. Та ні - їхнього запаху не було. Був інший. Можливий висновок: Хатлі когось іншого винаймав. Так потроху дійшли до думки, що голова клану, як мінімум, покриває злодюжок, а максимум - їх очолює. Ти б бачив, як його обличчя перекосилося. Думала, навіть частково перетвориться. Ти не знаєш, вовки на це здатні? Ні. Шкода. Так от - пішов пан Хатлі сам, а на хлопців чекає допит. І якщо вони добровільно не розповідатимуть - викличуть мага. Цей Адейр, як я подивлюсь, завжди на боці магів. А ще він був дуже злий. Схоже, він втомився від відчуття постійної загрози і нездатності забезпечити безпеку.

- Всі більш досвідчені маги, що не втратили глузд, втомились. Очікуємо - не зрозуміло чого.

Я зітхнула. Очікували всі. І магістри. І члени ордеру. І вартові. І ми, звичайні учні школи.

Я ще декілька разів спробувала створити камінець - результат був невдалим. Філл за цим лише спостерігав, артефакторику хлопець не відвідував. І саме за цим заняттям нас і застукав Юдіан з дівчатами.

- То що в вас не виходить? - запитав хлопець.

- Рубін, - відповіла я, тицяючи в купку червоно-сірого піску.

- О, то у вас вийшло зробити порошок. То добре. Зараз покажу, як з нього зробити камінь. Але пам’ятайте - він буде триматися тимчасово. За постійними - до архимагів.

- Головне, щоб він до першого дня долежав.

Й всі були з цим згодні.

10 Рубіния 158р.

Гаяв-Ток

Після зміни в “Кристалі” я перенеслася до Гаяв-Тока. І хоча вже давно мала змогу звільнитись з крамниці, та все ж не наважувалась. Мені подобалось. Подобалось перебувати серед магічних виробів. Особливо моїй дракониці.

Я добре зрозуміла, що хоча ми з нею одне ціле, іноді наші бажання розходилися. Коли одна прагнула дій - інша вирішувала відступити. Тому в голові була постійно боротьба. Мені б до психіатра сходити, та в цьому світі їх не було, а до магів-цілітелів не наважувалась звертатись. Боялась. Боялась невідомо чого. Навіть самій собі пояснити не могла.

Щодо крамниці. Хоч я й розуміла, що рано чи пізно доведеться звільнитися, та відтягувала це якнайдовше. Пан Прієр навіть нового співробітника планував найняти - такого, що працював би в нього постійно, а не як я останнім часом. Та виганяти мене також не поспішав, бо я приносила користь. Мої здібності останнім часом усе частіше ставали в нагоді. То артефакт-пастку виявила - таку, якої не мало б бути в скрині, яку пан Прієр отримав поштою від знайомого артефактора. То проклятий амулет - замість звичайних дзеркал зв’язку.

Іллін навіть жартома підмітив, що я притягую до себе такі предмети. Жарти жартами, та відкривати посилки без мене пан Прієр не ризикував. Тому з продавчині я перетворилася на комірника.

- Про що замислилася? Та так, що під ноги не дивишся? - голосно запитав Галеон, привертаючи до себе мою увагу. І вчасно: ще крок - і я б перечепилася через коріння, що стирчало з бруківки.

Я телепортувалася на одну з вулиць міста, а вже звідти йшла пішки до місця, де були приятелі.

- Про вдачу, - чесно відповіла я. - Що в вас нового?

Вчора ввечері декан перемістив хлопців до міста Фіннлоха, якробочу сили для пана фот Хейнна. Архімаг знайшов під завалами черговий маяк. Не такий сильний, як “сніговий”, та все одно непростий. Цей погано реагував на будь-яку магію, тому, щоб до нього дістатися, довелось розбирати руїни вручну.

- Артефакт відкопали. Зараз перерва - фот Хейнн думає, як його знешкодити.

- А ви його дістали? І притягли сюди? - здивувалась я. Ось чого-чого, а торкатися демонічних артефактів я б не радила від слова зовсім.

- Ні, - заспокоїв мене коханий. - Так і лежить на місці. І ще - Фот Хейнн не радить тобі до нього наближатися.

- Чому? - я була збентежена. Як це так - мені не можна подивитися на маяк?

- Через ключі, - поспішив пояснити Галеон, поки я не встигла накоїла дурниць. - Він вважає, що вони його можуть спровокувати.

- Може, віддати тобі ключ? Хоча б на час.

- Ти ж знаєш, що не вийде. Навіть якщо ти втопиш його в океані, він усе одно належатиме тобі.

- Знаю, - з сумом погодилась я. - То чим я зараз можу допомогти?

- В палаці засів Янг. Притяг купу камінців і перебирає їх.

- То я піду краще до нього. Мабуть, він хоче створити адрес-камені.

- Йди. Увечері побачимось.

- Так.

Поцілунок був довгим, зі смаком м’яти та ягід, які Галеон їв перед тим, як з’явилась я.

***

Лежати на жорсткій лавці - не надто зручно. Та що поробиш, коли магістр Янг уже третю годину перебирає одні й ті самі камені в спробі відібрати той самий. Мої поради ніхто не слухав - тим паче, що я просто тикнула пальцем у той, що мені більше сподобався, та пояснити свій вибір не змогла. А слухати вкотре, чому черговий камінь не підходить, особливо коли ще годну назад я про це знала - втомилася.

Тож я лежала на лавці й розглядала стелю - білу, з ліпниною. Та чим більше я вдивлялася, тим чіткіше проступав малюнок, який хтось старанно зафарбував. От нащо? Що там могло бути намальовано?

- Що ти там такого помітила? - відірвавшись від огляду, запитав мене магістр Янг.

Я й розповіла - таємницю з цього робити не збиралася. Хейл трохи постояв, задерши голову, і, схоже, теж помітив малюнок, бо пересунув шафу, щоб дістатися стелі. Краще нічого не вигадав, як використати замість ганчірки рукав сорочки.

Зі стелі посипалась фарба - ніби борошно з сита. А під очищеним клаптиком ми змогли розгледіти лише смужку, намальовану чорною фарбою.

- Ята, подай мені зелену пляшечку, - попросив магістр.

Питати, яку саме, не було потреби - одна-єдина потрібного кольору стирчала з сумки.

- Тримайте, - передала я її чоловіку разом із хустиною.

Янг, наливши трохи зілля на тканину, обережно потер малюнок. І вже за лічені секунди кімнату заповнив сморід, що поступово перетворювався на сірий туман.

- На вихід! Негайно! - скомандував чоловік.

Зайвих питань ставити не ризикнула й, схопивши той самий камінець, що сподобався, залишила приміщення.

11 Рубіния 158р.

Гаяв-Ток

Учора я ледь не знепритомніла через невідому речовину, яка заполонила кімнату. Мене нудило до самої ночі, ледь заснула. З магістром Янгом було гірше - його терміново довелося доставити в Маг-Рівік, до цілителів.

Сьогодні мене не нудило, та легше від цього не стало. Колір моєї шкіри наблизився до сметанного, а в роті стояв гіркий присмак чорнобилю. Вуха заклало, руки тремтіли. Та мені вистачило сил, щоб підвестися з ліжка та спуститися до залу, де за столом сиділа Біра в компанії з Лурком і снідала. Нам довелося залишити палац і обрати інше житло. Звісно, я надала перевагу перевіреному, ще торік, будинку.

Від запаху їжі мій шлунок прокинувся й нагадав, що він порожній. Та перевантажувати не стала. Тарілка каші з вареними яйцями - усе, що я наважилася з’їсти. Запила все гарячим напоєм з пелюсток квітів.

- Й що то було? - нарешті запитала я.

- Пентаграма для виклику демона, - відповіла подружка. - Інші зараз перебувають там та стримують прорив.

- Це ми активували її? - здогадалася я.

- Так. Вона там знаходилася не одне сторіччя. Її намалювали ще під час будівництва.

- Нічого собі. Тобто вона може бути не пов’язана з сучасними маяками?

- Декан також про це подумав. Якщо тобі вже краще, то ходімо до них. Тільки, будь ласка, зрозумій нашу ситуацію.

- Ти про що?

- Декану знадобилася допомога досвідчених магів.

Я аж підстрибнула.

- Він що, привів сюди магів?! Без мого дозволу?!

- Ти маєш зрозуміти, іншого виходу не було. То не просто кров, а кров короля демонів.

- Не будь дитиною, - втрутився в нашу розмову Лурк. - Невже для тебе важливіше вберегти таємницю й нікого сюди не пустити, аніж не дати демонам проникнути в цей світ?

Я на хвилинку аж завмерла. Стільки розумних слів від хлопця ніколи не чула. Хоча, звісно, особливого спілкування не було. Окрім того випадку в підземеллі.

Звісно, вони мали рацію. Нехай краще тут тиняється ще кілька магів, ніж ціла армія демонів. Я відступилася.

- Піду гляну, кого Калрін привів.

- Не біжи, я маю вас охороняти.

Доводити, що охорона мені не потрібна, не стала. Хто знає, що на мене подіє, а на не-мага - ні.

***

Цю частину палацу оточили і знайомі, і незнайомі мені маги. Серед знайомих була Міранда - жінка якраз відпочивала, сидячи на лавці, підставивши променям своє смагляве обличчя. Також помітила магістра Еспена в компанії з магістром Шеннон, викладачем бойових заклинань. Серед незнайомих - двоє чоловіків, дуже схожих між собою, наче рідні брати. Обидва - червоношкірі та з білосніжним волоссям, як і у всіх чистокровних інті. Декана ніде не бачила.

Підійти я наважилась до Міранди - і знайома, й викладачем не була.

- Прокинулась. Думала, ти будеш спати до завтра, - промовила Міранда, щойно я підсіла поряд із нею. - Там усі стрибають навколо твоєї знахідки.

- Й немаги також? - запитала я, бо ніде не бачила Галеона.

- Ні. Вони граються за містом в гру під назвою “Знищ маяк”.

- Тобто?

- Тю. Ти ж знаєш, що вони вчора цілий день відкопували руками артефакт?

- Так.

- Так-от, тепер намагаються його знищіти. Ще пару годин - і, здається, в них це вийде. Коли я востаннє раз до них навідувалася, він був майже наполовину розбитий.

Я вже не стала запитувати інших подробиць - потім Галеон мені розповість особисто. Замість цього піднялася на ноги та пішла всередину. Міранда ж залишилася відпочивати.

Стіни та двері, що вели до кімнати, буди обплетені малюнком з рун - не тільки з боку коридору, верхніх та нижніх поверхів, а й з вулиці. Таким чином небезпеку ізолювали по колу.

- Сподіваюсь, ти сюди не притягнув Німідора? - запитала я в декана, щойно того знайшла.

- Ні. Хоча бажання було.

- То що конкретно відбувається?

- Нічого доброго. Хоча є й гарна новина - прикликати демона у вас не вийшло. Поки що. Ми встигли вчасно й знову оновили печатку.

- От тільки не треба мене в цьому звинувачувати.

- Та ніхто тебе й не звинувачує. Навіть Янгу ніхто не ризикнув докорити - а він більш досвідчений маг, аніж ти. Зараз відбувається очищення повітря, щоб можна було зайти всередину та оцінити руйнування.

Я видихнула з полегшенням. Новина дійсно гарна.

Трохи постояла мовчки, спостерігаючи, як маги підтримують чари. Вони були не просто стомлені - вони були виснажені.