Раді Вас бачити!

25 Смарагдия 158р.

Маг-Рівік

Загадкові зникнення, жахливі вбивства, пожежа, вторгнення демонів, наближення іспитів - нічого з цього не стало на заваді у святкуванню Літнього Сонцестояння.

На світанку я з Лавеною, Бірою та Уллою, цілительки були зайняті на практиці, зібрали цілющі трави, що росли поблизу Лісового Будинка. Вдень вирішили прогулятися містом, де розгорнувся черговий ярмарок. Й чого тут не було. Місцеві та заїжджі торговці заполонили своїми візками всю Торгівельну Площу.

Від спеки, галасу та запахів у мене швидко пішла обертом голова. Хотілося якнайшвидше залишити це місце та повернутися до Лісу, де ввечері, зібравшись невеликою компанією, ми планували продовжити святкування. Та окрім прогулянки, в планах було ще відвідування вистави, в якій головну роль грала Лавена.

Щойно ми вийшли з дому, подружка залишила нас, щоб підготуватися до п’єси. Тож, нагулявшись містом, ми протиснулися крізь натовп у перший ряд вуличного театру.

Лавина була дійсно талановитою актрисою - повністю перетворившись на героїню вистави, впевнену й нахабну. Ніхто із глядачів і запідозрити не міг, що у реальному житті напівельфійка - доволі сором’язлива.

Після завершення натовп вигукував своє захоплення, тому ніхто не запідозрив нічого поганого, коли до сцени почав прориватися юнак. Хлопець зі спритністю перевертня дістався до першого ряду, що привернуло мою увагу. Я встигла помітити, як він дістав із кишені флакон із темного скла. А от перехопити не встигла - вміст тари потрапив на дівчат зі сцени.

Засмерділо паленою гумою - запахом, який я вже й не очікувала колись відчути знову.

Дівчата на сцені спочатку вилаялись, але згодом заверещали від жаху. Одна з них почала на “щось” перетворюватись. І це “щось” й віддалено не було схоже на метелика.

Усі, хто перебував на сцені, не розгубилися й швидко залишили її, включно з Лавеною. Натовп біля сцени також почав ворушитись у різні боки - кожен намагався бути якомога далі від небезпеки. І коли на площі вже майже нікого не залишилося, окрім мене з подружками та перевертнем, стало зрозуміло: жертвами нападу були не тільки актриси. Окрім тієї, що на сцені, в судомах перетворення корчилось ще дві дівчини.

Перевертень був задоволений результатом своїх дій. Аж захотілося врізати по його задоволеній пиці. Добре, що подружки були не настільки агресивно налаштовані. Біра з Уллою хутко зреагували та застосували заклинання знерухомлення. Та на диво - заклинання подіяло лише на перевертня. А от на істот - ні.

- Йогпермак скислий! - вилаялась я, коли спробувала затримати чудовиськ за допомогою магії землі. Та, на жаль, рослини розсипались попелом, щойно торкались істот.

А перетворення тривало.

Спотворені судомами обличчя дедалі більш нагадували пташині - з дзьобами та велетенськими круглими очима з боків. Кількість рук збільшилась до чотирьох. Одяг повністю розсипався, оголивши темно-лілову шкіру, “прикрашену” кістяними наростами та панциром на грудній клітині. Із спини виросли крила. Але крила ці були не звичайні - наче пір'я на них хтось опалив, залишивши лише стрички.

На зріст вони теж додали добряче - вже, мабуть, цілий ларк, хоча воно добряче сутулилось, тому може і більше.

І запах... Смердючий запах паленої гуми змішався з чимось мені незнайомим, але не менш гидотним. Ледь стримувалась, щоб не почати блювати.

- Що будемо робити? - запитала Улла..

- Перевертня треба відпустити. Схоже, він свою задачу виконав - знайшов і викрив. Його б допитати, та знерухомлений лише заважатиме.

- Я вже поставила на нього заклинання стеження, - сказала Біра. - Потім зможу його знайти та розпитати про все, що нас зацікавить.

На мить я завмерла. Виявляється, в митті небезпеки укнаєрка вміє швидко діяти.

- Тоді відпускай.

Звільнений юнак, показавши нам ікла, хутко направив свої ноги - подалі від небезпеки.

На площі залишились лише ми та потвори. Інших охочих вступити в бій не було. Всі поховалися. Сподіваюся, що Лавена також - бо її ніде не бачила. Лише самі допитливі виглядали із вікон найближчих крамниць.

Я вкрилась лускою, а от у подружок такого захисту не було. Тому нічого кращого не придумала як створити подвійне захисне коло - одне навколо нас, інше - довколо площі. Сподіваюсь, що це хоча б трохи затримає чудовиськ та не дасть їм розійтись по місту.

А ще я сподівалась, що варта міста вже поспішає нам на допомогу, бо колишні дівчата почали до нас наближатися.

- Коли магія їх не бере, то в мене є два мечі, - запропонувала я витягаючи з браслета зброю. - Вмієте користуватись?

Питання було доречним. Я, звісно, знала, що з Уллою займається Філл, та чи є там успіхи - ні. А на сором жодного разу не поцікавилась у Біри.

- В мене є три старших брати, - просто відповіла та, взявши один з мечів, - А сама як?

- Мені вони не потрібні, - відповіля я й показала пазурі, що були набагато міцніше за будь-яку зброю.

Улла взяла інший меч, і я помітила, як в неї тремтять руки. Добре, що Самідір завжди поряд. Фамільяр, перетворившись на здоровенного вовка, погрозливо гарчав в бік потвор.

Поки ми розбирались зі зброєю, потвори вирішили, що варто почати вбивати саме з нас. Жадобу крові я відчувала добре, тому вирішила додати хвіст. Шкода, що довга спідниця заважає. Але часу на подалі роздуми не залишилося.

Як з’ясувалося - магія на них взагалі не діяла. Вона просто зникала при зіткненні з потворами. Захисний щит розсипався миттєво - наче його зовсім й не було.

Зрозумівши це, я перейшла до улюбленої тактики й спробувала якнайшвидше відірвати голову першої потворі, що до мене наблизилася. Та, на прикрість, це було не так легко, як зазвичай.

А ще я вчасно помітила: пазурі цих потвор вкриті отрутою. Перевага точно була не на нашому боці. Я боялась за подружок, за спостерігачів за вікнами, саме місто.

Коли б не це - засовувала б полум’я дракона. Але наслідки могли бути непередбачувані, бо щось заважало тримати увагу. Щось таке, від чого моя емпатія загострилась.

Від болю Улла голосно викрикнула. Я озирнулась - спина соліенки була вся в крові.

Звісно, мене це розлютило. Мозок відмовив. І я ризикнула - дихнула на одну з них полум’ям драконів.

Що зробила лише гірше зрозуміла вчасно.

Створіння поглинуло полум’я та стало ще сильнішим. Я це виявила, коли потвора кинулась на мене. Спочатку я пропустила удар у голову, а потім не встигла і оком кліпнути, як мене схопили за ногу та жбурнули об землю.

Було боляче. І образливо.

Єдине, що тішило - луска захистила від зовнішніх пошкоджень. А от чи на місці внутрішні органи - невпевнена. Бо закашлялася кров’ю.

- Ята! - почула крізь шум в вухах голос Біри. - Твої мечі завдають їм шкоди!

Новина трохи охолодила голову. Я подивилась на подружку - і нарешті помітила, як укнаєрці вдалося відрубати одну з кінцівок, а Самідір завзято охороняє нерухому Уллу.

Зайвого часу на роздуми не було. Себе жаліти - теж. Тому я хутко, наскільки дозволяв мій стан, підвелася на ноги та добігла до подружки. Переконавшись, що Улла дихає - лише непритомна - я схопила меч, що лежав поруч. І дуже вчасно. Одна з потвор за секунду опинилася поруч, ще за мить я відрубала їй голову. Зелено-брунатна кров бризнула на мене. Від чергової порції смороду ледь не втратила свідомість.

- Я перехоплю їхню увагу, а ти відтягни Уллу якомога далі, - наказала я Бірі. - Дір, ти знаєш, кого охороняти.

Гарчання було мені відповіддю. Фамільяр встав між дівчатами та потворами. Біра хотіла заперечити, але подивившись на Уллу, розуміла, що тут її допомога важливіша.

Живучі у цьому світі півтора року, я настільки звикла відчувати себе невразливою, всесильною, всепереможною... Поразка для мене стала чимось нереальним, далеким. Звісно, в новому житті не все було гладко, іноді доводилось поступатися, але в битві за життя - жодного кроку назад.

Я знесла першу голову справжнім дивом, можна сказати випадково. Ці істоти були дійсно швидкі та спритні, навіть у порівнянні з перевертнями. Тому коли я підіймала меч для удару, одна з потвор накинулась і спробувала розірвати мій бік своїми іклами.. Моя рука йшла вгору, а її голова - вниз. Чисте везіння. З останніми двома так навряд чи пощастить. А ще можуть бути інші - за межами площі. Не думати про це. Треба зосередиться на тут та зараз.

Я відчувала себе цирковою акробаткою - настілки часто мені довелось стрибати, ухилятись і навіть падати. Як там мої нутрощі - навіть думати не хотіла.

Та нарешті, ухилившись від чергового нападу, вдалося обійти одну з потвор ззаду та завдати удару. Ще одна голова покотилась по землі.

Остання істота випрямилась. Як я здогадувалася, вона була добряче вище за мене. Просто дотянгуттися до шиї - не вийде. Тому довелося докласти зусиль, аби повалити її на землю. Я вже встигла втомитися, коли остання голова залишила свою шию. Знов засмерділо кров’ю. Задоволення від перемоги не відчула - лише полегшення.

Це був важкий бій. Важкий та виснажливий. Сил майже не залишилось. На додачу все було наче в тумані. Мозок відмовлявся швидко працювати. Хотілося лягти поруч з Уллою та не ворушитися. Та я не могла цього собі дозволити. Потрібно було доставити соліенку до лікарні… чи викликати цілителя сюди. Й поки я збиралась із силами, віршуючи, як краще вчинити, над подругою вже проводив якісь маніпуляції незнайомий хлопець.

- Цього не достатньо, - підвівшись на ноги, промовив незнайомець, вказуючи на мертвих чудовиськ.

Хлопець спітнів та важко дихав. Одразу видно - він сюди поспішав щосили.

- Нова голова виросте? Чи й без них встане та продовжить нападати? - запитала я, роздивляючись хлопця.

Не набагато вище за мене, стрункий. Темне волосся, яке при яскравому освітленню мені здалося фіолетовим, зібране у високий хвіст. Завдяки цій зачистці я помітила загострені вуха. Шкіра - світла. Ані хвоста, ані рогів не помітила, а колір очей із такої відстані не розгледіти.

На перший погляд - нічого особливого в цього розумного не було. Але це лише на погляд. А от запах - зовсім інша справа. Не звертаючи увагу на сморід, що оточував, вітер доніс до мене аромат солі та квітів. От якби мене запитали, як пахне сіль, я б не відповіла. Але була стовідсотково впевнена: ось так вона і пахне.

- Нічого з перерахованого, - відповів хлопець, вириваючи мене з роздумів. - Почне розпадатися, при цьому розповсюджуючи отруту. Кілька вдихів - і можна померти. Навіть на тебе вже почало діяти. Відчуваєш? Ти ніяк не можеш зосередитись. Треба на них посипати ось цим.

Він кинув мені невеликий шкіряний мішечок. Спіймавши, я його одразу розв’язала.

Перше, що привернуло увагу - відсутність будь-якого запаху. Це здалося дивним, бо зазвичай саме запах виступав на першому місці - лише інколи програючи емпатії.

Другим - вигляд. Суміш нагадувала посріблене скло, що розтовкли в порошок. Якщо це дійсно скло - не дивно, що запаху не було.

- Не тягни. Можеш сміливо взяти жменю. При такій лусці тобі не зашкодить.

Я смикнулась, та все ж ризикнула: набравши побільше, посипала спочатку шию, а потім усе тіло потвори. Результат себе не змусив чекувати. Тіло почало розпадатися, залишаючи після себе лише скелет. Людський скелет.

Небезпека минула, і я хутко - принаймні мені так здалося - кинулась до подружок.

Улла вже була при тямі, але все ще лежала на колінах Біри, що сиділа на землі.

- Він дав протиотруту, - пояснила укнаєрка, вказуючи на хлопця. - Треба йому подякувати.

- Звісно.

Я тільки зібралась підійти до рятівника, коли той сам підійшов.

- Дякую. Я - Ятаар Ольше. А це - Біра Сатвуд та Улла Яфіт. Що це за потвори були?

- Це химери класу лупінатум. Вони ховаються за людськими обличчями, в очікуванні чогось.

- Вторгнення демонів, - здогадалась Біра.

- Так. Та, на жаль, виявити їх до перетворення неможливо. А після - неможливо допитати. Місяць тому їх вперше помітили в Трауні. Це один великий перехід на схід від Хетбурга. Потім - ще в кількох містах. І от вони тут, на півночі. Доречі, мене звати Денжи Тенг.

- Приємно познайомитись. Тобто для перетворення потрібен каталізатор? - згадала я, як перевертень облив актрис якоюсь рідиною.

- Чи щось схоже на нього. Те, що змушує почати перетворення. Це якесь зілля. Я мало про це знаю - лише те, що вдалось підслухати з розмов наставника з іншими, більш досвідченими, магами.

Останню фразу супроводжувало відчуття незадоволення. Я його добре розуміла. Як дізнаєшся подробиці - то розповідай, а як самим ними поділитися - то занадто мала. Моє завдання - вжитися і не відволікатися на те, чим займаються професіонали дідькові.

- Сьогодні зілля використав перевертень, - ляпнула я. - А де Лавена?

Я лише зараз помітила, як допитливі містяни повилазили з укриттів на вулицю. Та подружки серед них не було.

- Я її останнє бачила, коли вона пішла зі сцени, - відповіла Біра.

Ще слабка Улла підтвердила слова укнаєрки кивком голови.

- Піду подивлюсь, що поряд відбувається. Та й Уллі потрібно до лікарні, - мені вже стало набагато краще. Втома зникла, а в голові прояснилося.

- З нею буде все добре. Треба лише відлежатися, протиотрута вже діє, - запевнив мене Денжи.

- Тоді ще полежиш тут? - запитала я в подружки.

Та у відповідь знов лише кивнула.

- Дивно, що й досі немає варти, - сказала Біра.

- Оце дійсно дивно, - погодилась я, а про себе додала: і лячно. Хто знає, що відбувається за межами Торгівельної площі?

Обійшовши площу та не знайшовши слідів Лавени, я спочатку злякалась. І не встигла моя свідомість намалювати в голові страшну сцену, як почула голос напівельфійки. Дівчина була не сама, а в компанії з Тайдором Німідором та загоном магічної варти.

- Свинябл збродженний! - не втрималась від лайки.

- Я також радий тебе бачити. Навіть встиг занудьгувати, - проігнорувавши мої слова, посміхнувся ельф. Та його посмішка більш нагадувала звірячий вищир.

За час, що ми не бачилися, голова Північної магічної гільдії майже не змінився. Лише волосся стало довшим - як на голові, так і на обличчі.

- Дівчину - до лікарні. Сторонніх - геть з площі. Кістки - зібрати. А ви, - це він звернувся до мене з Денжи, - до Вежі. Хутко.

- Тобто Уллі все ж потрібно до лікарні? Її життю щось загрожує?

- Протиотрута, звісно, подіяла. Так юначе? Але додаткове обстеження не завадить. Ми й досі не знаємо, як ці химери створюються.

Німідор збрехав. Я це відразу відчула. Але для чого? Від кого він переховує?

А мені на думку одразу спадає ритуал, що я бачила в “Наран”. Та я втримала язика за зубами. Дійсно, раптом хтось з вартових - зрадник.

Йти до Вежі не хотілось, та довелось. Але спочатку я переконалась, що Улла знаходиться в надійних руках - цілительки Мадлени та її помічниць Фіони та Олдрі. Лавена з Бірою залишилися в лікарні, очікуючи вироку після ретельного обстеження. Після пішла додому й переодягалась - ходити у лахмітті не було ніякого бажання. А вже потім пішла до Вежі, де перед входом на мене терпляче очікував Денжи.

У самій вежі я зустрілась із Ноланом. Вартовий, помітивши мене з незнайомим хлопцем, одразу почав ревнувати, але швидко приховав свої емоції. Інколи ми зустрічалась із ним на вуличках міста. Завжди лише дружньо вітались, не даючи ніяких надій на інші стосунки. Ще рік тому, можливо я б фліртувала - та не сьогодні, коли моє серце належало Галеону, а в перевертня була наречена.

Галеон… Невже через усі ці події, що відбуваються навколо, я ще довго не матиму змоги його побачити, обійняти, поцілувати?.. Серцю стало тісно в грудній клітці. Та я впоралась - і також приховала свої емоції від навколишніх. Принаймні, сподіваюсь на це.

Від Нолана почула деякі подробиці про те, що сьогодні відбулося в місті. З розповіді з’ясувалось: у Маг-Рівіку було виявлено п’ятдесят сім химер!

Від почутої кількості одразу зрозуміла, чому нам ніхто не поспішав на допомогу.

Відповідальних же за масове перетворення також ще не спіймали. От тут я промовчала - про те, що є можливість їх відстежити. Та й Біру попросила поки притримати це в таємниці. Потім декану про це розповім - з ним хоча б якийсь був зворотній зв’язок в обміні інформації.

Та багато зайвого часу в Нолана не було. Вартовий провів нас до залу очікування, а сам поспішив на вулиці міста - на пошуки правопорушників та доказів.

***

Чекати довелось декілька годин. І нащо було наказувати: “Хутко”?

За цей час я встигла написати листа та відправити його з Діром до лікарні. У листі просила зібратися всіх наших в Лісовому Будинку. Коша, звісно, знову буде незадоволено бурмотіти, та я знала - гостям він завжди радий. Сподіваюся, ніхто з нашої велетенської компанії не постраждав. Цілительки в цей час були в лікарні, і від Фіони я дізналась, що з Вандою також все добре.

Вальдегор разом з Соренто перебували в Дикому Лісі, де під наглядом фот Хейнна вивчали чергове некроманьске заклинання. Леорі зі своєю компанією мав бути в школі фехтування Дігірса. У Віткара - особисте заняття з менталістики. Філл в компанії ельфів-одногрупників, Сандіра та Юлінара, готувалися до іспитів з алхімії в бібліотеці магічної гільдії, куди отримав допуск Сандір. У Юдіана була зміна в крамниці пана Пієра. Чим займались Калін, Арбін та Шимір - гадки не мала. Залишалося лише сподіватися, що з ними все добре.

- В карти граєте? - застукав нас голова магічної варти пан Адейр.

- А чим ще займатися? З гостинністю в Північної гільдії - біда? Покликали й змусили чекати.

Навіть у мене очі на лоб полізли після слів Денжи.

- Ох, не дарема тебе твій наставник “Сорою” кличе. Халепа - вона крізь буде халепою. Заходьте до кабінету та розповідайте, що бачили, чули, відчули.

Я й розповіла. Все, що заважала за потрібним. Денжи лише трохи додав. Під час прогулянки він почув про напад химер і побіг допомагати. Але єдине, де знадобилась його поміч - це порятунок Улли та знешкодження залишків химер.

Залишивши вежу, ми розійшлись в різні боки. Не знаю, куди новий знайомий, а я - додому, сподіваючись що друзі вже там. Хоча б частково.