Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
Мене виписали із цілительської, проте я часто туди навідувалася до Аяди та Рейгара. Він уже рвався додому, проте цілителі все намагалися дослідити вплив темної магії та пробудити дракона зі сплячки.
Допит Ліори Іріаном нічого не дав. Вона вперто відмовлялася говорити, що за заклинання використала.
Я сиділа у Рейгара в палаті та спостерігала, як цілителі товпилися навколо, щось шепотіли, вимірювали та радилися одне з одним.
— Досить, — прогарчав Рейгар, різко відмахуючись від чергового цілителя. — Я абсолютно здоровий. Ми вже зʼясували, що, крім провалу в памʼяті та сплячки дракона, темна магія на мене ніяк не вплинула! Відпускайте мене, маю цілу купу справ.
— Але ж… — почав заперечувати цілитель, на що Рейгар нетерпляче сказав:
— Або ви мене відпускаєте, або я йду звідси самотужки, — нетерпляче відрізав він.
Цілителі розгублено переглянулися, але не мали вибору — довелося його відпустити. Щоправда, вони не забули попередити, що якщо він відчує погіршення чи незрозумілі симптоми, то повинен негайно повернутися.
— Ти такий нестерпний пацієнт, — засміялася я, обіймаючи мого дракона.
— Мені набридло тут відлежуватися, — пробубнів Рейгар і поцілував мене в ніс. — Складеш мені кампанію за обідом?
— Із задоволенням, — усміхнулася я і пішла за ним у відкритий портал.
Ми пообідали разом, у вітальні Рейгара, як часто це робили, насолоджуючись тим, що, нарешті, вибралися із цілительської. Під час обіду Рейгар поділився своїми думками:
— Я хочу сам допитати Ліору та зʼясувати, яке закляття вона використала.
— Я піду з тобою, — рішуче відповіла я. Я хотіла побачити її на власні очі, відчути її реакцію і зрозуміти, що насправді відбувається.
Рейгар трохи повагався, але потім кивнув.
— Добре. Ми підемо разом.
Ми вирушили до кабінету Іріана. Ректор підняв очі від документів, коли ми зайшли.
— Я чув, що тебе виписали, — сказав він, поглянувши на Рейгара. — Чим можу допомогти?
— Ми хочемо допитати Ліору, — почав Рейгар. — Я мушу знати, яке закляття вона використала.
Іріан зітхнув і підійнявся з-за столу.
— Ви впевнені, що це добра ідея? Вона мовчала весь цей час, і я не впевнений, що спроба допиту допоможе.
Рейгар кивнув рішуче й ми попрямували коридорами Академії, туди, де перебувала Ліора.
Рейгар
Ми з Айреллою та Іріаном увійшли до кімнати, де тримали Ліору під охороною. Вона сиділа на краю ліжка, стискаючи коліна, бурмочучи щось собі під носа. Здавалося, ніби вона чекала на когось або щось. Я жестом наказав Айреллі триматися за моєю спиною і зайшов першим. Іріан кивнув охоронцям, і ті закрили за нами двері.
— Ліоро, до тебе прийшли, — повідомив Іріан.
Вона спочатку не реагувала, ніби не чула його слів. Та щойно побачила мене, стрепенулася. Її очі блиснули якоюсь хворобливою надією, і вона рвучко підвелася.
— Нарешті! — вигукнула Ліора, поспішаючи до мене. — Ти прийшов по мене, свою істару! Я знала, що ти не залишиш мене тут. Це все — помилка! Ти ж мене забереш, правда? Ми будемо разом!
Я застиг, не розуміючи, що чую. Мою істару? Ліора, вона втратила здоровий глузд? Це нісенітниця! Я озирнувся на Айреллу, моя справжня істара стояла неподалік. У її очах я побачив те ж саме здивування та біль. Мітка була на ній, я відчував, що вона — моя єдина.
— Ліоро, про що ти говориш? — запитав я, стримуючи лють, що підіймалася в мені. — Ти не моя істара.
— Ні, хіба ти не памʼятаєш мене! — вона зробила крок ближче, майже впритул, її очі горіли хворобливою впевненістю. — Я завжди була твоєю істарою. Ти кохаєш мене, а я — тебе. У мене навіть мітка твоя є.
І Ліора почала гарячково розстібати блузку, оголюючи груди:
— Ось дивися, твоя мітка, бачиш. У тебе теж є мітка на грудях.
Ліора і справді мала мітку, схожу на мою, але вона була холодна, чужа, хоч і дуже подібна до справжньої.
Моя лють закипіла ще більше. Як вона сміє це говорити?
— Ти божевільна, — прогарчав я, наблизившись до неї. — Що ти зробила? Яке закляття наклала на мене?
Ліора зупинилася. Її обличчя на мить зблідло, але потім вона нервово засміялася.
— Закляття? Ні, ні, ти просто ще не зрозумів. Я зробила це для нас. Я… твоя справжня пара.
— Ліоро, — я схопив її за плечі та підвищив голос. — Що ти зробила?!
— Н-нічого.
Я струсонув дівчину сильніше й загарчав, десь здалеку відчуваючи злість дракона, який не міг вибратися з павутиння сну. Дракониця злякалася та заговорила:
— Я просто хотіла, щоб ти забув її. Вона — це помилка! Моє місце поруч із тобою! Але ти виявився сильніший, ніж я думала, — вона намагалася виправдовуватися.
У цей момент з-за моєї спини визирнула Айрелла. Щойно Ліора її побачила, перекосилася від люті.
— Її не мало бути! — закричала вона, вказуючи на Айреллу. — Я все зробила правильно! Ти мав забути її! Морган дав мені закляття підміни істинної. Я повинна була стати твоєю істарою, а вона… вона мала зникнути! Це не повинно було бути так!
Айрелла застигла, її обличчя зблідло.
— Закляття підміни? — прошепотіла вона.
Ліора глузливо засміялася:
— Так! Я погодилася служити Моргану в обмін на закляття. Він запевнив, що ти забудеш її, а я стану твоєю єдиною! Усе було ідеально, доки вона не з’явилася знову!
— Ти зробила це, щоб змусити мене забути свою справжню істару? — прогарчав я, втрачаючи контроль. — Ти відібрала в мене пам’ять?
— Я зробила це для нас! — Ліора продовжувала кричати. — Ти повинен був бути зі мною, я б дала тобі все!
Більше не міг слухати цієї маячні. Усе стало на свої місця. Ліора, керована своєю одержимістю, погодилася на угоду з Морганом, щоб змінити моє життя. Але істина пробилася крізь її темну магію, і тепер вона мала відповісти за свої вчинки.
Я нахилився до неї впритул та прогарчав:
— Ти заплатиш за те, що намагалася зламати нашу долю. Розкажи все, що знаєш про плани Моргана та яку роль мала відігравати в цьому всьому!
Ліора відвернулася і вперто мовчала, тільки злісно стискаючи кулаки. Її очі горіли ненавистю. Допоки Іріан не пригрозив, що її стратять разом із Морганом, а імʼя сімʼї деʼКрістелл змішають із брудом. Погляд Ліори раптом змінився, вона завмерла, ніби роздумуючи, а потім повільно видихнула.
— Добре, я розкажу, — тихо сказала вона. Її голос став тремтливим, але в ньому більше не було злості, тільки страх. — Я примкнула до них нещодавно, вони майже нічого мені не розповідали, проте я запевняла, що буду корисною. Мені дали завдання заманювати магічно сильних адептів, хлопців. Морган, ми називали його Майстром, хотів увібрати в себе їхню магію, щоб стати ще сильнішим.
— Навіщо йому стільки сил? — запитав Іріан.
Ліора скривилася, а потім знехотя відповіла:
— Мене в те не присвячували, але якось я підслухала розмову Майстра із Зейном, — вона ковтнула, — Вони обговорювали, як зламати Печатку Академії і нацькувати на Феранію темних іфритів. Морган хотів це зробити, щоб викликати хаос, а потім героїчно врятувати світ і отримати абсолютну владу. Майстер хотів правити всіма — перевертнями, магами, драконами, але для цього йому потрібно було більше жертв.
— Щось ще? — вигнув я брову, дивлячись на Ліору.
— Я мала забезпечити фінансову підтримку його операціям і вербувати прихильників. Ми шукали тих, хто був розчарований Академією, владою або своєю долею, тих, хто міг бути слабким, але корисним.
— Когось знайшла?
— Не встигла…
Мовчанка повисла в повітрі, ми розуміли, наскільки небезпечний план придумав Морган. Я побачив, як Айрелла стискає руки в кулаки, її обличчя зблідло. Іріан обережно кивнув, даючи зрозуміти, що почутого досить.
— Добре, — промовив я, зробивши крок уперед. — Ти більше нам не потрібна, Ліоро. Що б ти не намагалася зробити, ти програла.
Ми з Іріаном, обговоривши подальші дії, перемістилися до його кабінету.
— Треба знищити Чорний Гримуар, — сказав Іріан, його голос був твердим і рішучим. — Він джерело всієї цієї темної магії. Якщо він залишиться, це тільки питання часу, коли знайдеться новий Морган.
— Так, — погодився я. — Але ще важливіше — захистити Печатку Академії. Ми не можемо допустити, щоб хтось продовжив план Моргана.
— Охорону виставимо негайно, — кивнув Іріан, а потім повернувся до мене й Айрелли. — Але з Гримуаром… З ним доведеться бути обережними. Треба зʼясувати, як можна його знищити.
— Проблема в тому, — промовила Айрелла, — що Морган застосував ритуал памʼяті, і тепер він ходяча копія Гримуару…
У кабінеті повисла тиша, кожен роздумував над розв’язуванням цієї проблеми.
— Я могла б зняти перстень і скористатися знаннями з ритуалу, — невпевнено почала Айрі.
— Ні! — відрізав я. — Ти не будеш собою ризикувати.
— Рейгаре, можливо це вихід, — підтримав затію Айрелли Іріан.
— Іріане, не встрявай. Самі розберемося. — Я підвівся та подав руку Айрі. — Ходімо.
Вона вклала руку в мою і ми вийшли з кабінету Іріана. Мовчки відкрив портал до свого будинку та жестом попросив Айрі слідувати за мною. Коли ми опинилися у вітальні, Айрі наблизилася і зазирнула мені у вічі.
— Рейгаре, я вже розповідала, чому не можу знімати артефакт. Але я відчуваю, що тільки так ми знайдемо відповідь. Тільки скориставшись цими знаннями.
— Ні, ні й ще раз, ні! — підвищив голос. — Я хоч і не памʼятаю, але мені здається, що не все так просто із цим ритуалом, не даремно я заборонив тобі знімати перстень.
Айрелла відійшла до вікна та зітхнула. Я наблизився до неї та обійняв за плечі. Дівчина, трохи повагавшись, сперлася мені на груди та заговорила:
— Коли ми читали опис ритуалу «Відкриття свідомості» то там було сказано, що магу будуть підвладні всі знання світу, проте є ризик, що маг може втратити власне «я», поглинаючи так багато інформації, що перестане розуміти, хто він є.
— І ти хочеш, щоб я на це погодився? Досить уже того, що я втратив частину спогадів про тебе.
— Але ж ти зі мною, — розвернулася Айрела та обійняла мене. — Ми будемо обережними, кожні, скажімо, хвилин десять ти будеш надівати на мене перстень, щоб я відпочивала. Рейгаре, ми маємо ризикнути та використати ці знання на благо світу. Інакше, хто зна, Морган передасть комусь знання або створить ще один Гримуар. Ми не можемо так ризикувати.
У словах Айрелли було зерно істини, проте я вже привʼязався до неї заново, вона була мені дорога. Я боявся її втратити.
Дивився на неї, відчуваючи, як хвиля емоцій підіймається в мені. Її погляд був сповнений рішучості, але водночас у ньому ховалася тривога. Вона знала, що ризикує, і все одно хотіла йти до кінця. Айрелла вірила, що це єдиний шлях дізнатися, як знищити Гримуар та врятувати Феранію від майбутніх загроз.
— Добре, — нарешті погодився я, неохоче поступаючись її рішучості. — Але якщо побачу, що щось іде не так — усе зупиняється. Домовились?
Вона кивнула, підвелася навшпиньки, обвиваючи мою шию руками та поцілувала. Спочатку, я підкорявся, а потім перехопив ініціативу, поглиблюючи поцілунок. З кожною секундою пристрасть між нами розгоралася все сильніше, я притискав Айреллу до свого тіла, відчуваючи кожен її вигин, порух грудей, що здіймалися від важкого дихання, калатання серця. Та й сам, уже ледве стримувався, аби не зірвати з неї одяг та поринути в пристрасть із головою.
Я намагався пригальмувати, але Айрі була налаштована рішуче. Усе ж, за кілька хвилин я зазирнув їй в очі й запитав:
— Ти точно цього хочеш?
— Так, — видихнула Айрелла та штовхнула мене на диван.
Падаючи, я потягнув її на себе, та продовжив цілувати, одночасно позбавляючись її та свого одягу.
