Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
Поки я намагалася прийти до тями та віддихатися, Рейгар неквапливо вийшов зі спальні. Певно, попрямував у душ. Мені теж не завадило б охол… помитися… і, взагалі, треба в гуртожиток.
Повільно сповзла з ліжка й одягнула форму. Зазирнула до розкладу в магікомі: першою парою стояла медитація, потім — бойова магія та битва зі зброєю, після великої перерви — расознавство.
— Ти вже готова? — пролунало від дверей.
— Так, — сказала, повертаючись до Рейгара. — Тільки мені потрібно до гуртожитку, узяти підручники та приладдя.
— Я відкрию портал, а потім проведу тебе до їдальні.
— Рейгаре… дякую за турботу, але це зайве, — опустила очі.
Мені була приємна його турбота, хоч і трохи не звична. До цього, про мене турбувалися лише батьки. До речі, про них. Треба їм відправити звісточку, що зі мною все добре, щоб вони не турбувалися.
— Айрі, — Рейгар підійшов ближче і взяв мою долоньку у свою. — Я проведу тебе до їдальні, це не обговорюється! — Його голос звучав твердо і впевнено, навіть трохи наказово.
— Гаразд, — зітхнула я. Поки не розуміла, подобається мені ця владність і впертість, що прокинулася в ньому, чи, навпаки — лякає.
На кілька хвилин зазирнула до ванної, а потім Рейгар відкрив портал і ми опинилися біля дверей гуртожитку.
— Я почекаю тебе тут.
— Так, добре, я швидко, — протараторила я і побігла до кімнати.
Проходячи повз ліра Вайсона, помітила його несхвальний погляд та підтиснуті губи. Ну й нехай… Потім подумаю про це.
Швидко піднялася сходами й наштовхнулася у дверях на Аяду.
— Айрі! — вигукнула вовчиця і схопила мене в обійми. — Де ти була?! Я так хвилювалася!
— Все добре, Аядо, усе добре. Я… я в Рейгара… ночувала, — знітившись, відповіла я.
— Айрі, ти мене так налякала, — йшла за мною дівчина й розпитувала мене, поки я збирала підручники. — Що з тобою трапилося? Що то було в коридорі?
— Аядо… — зітхнула я та глянула на неї. — Нам треба на сніданок, потім заняття…
Я відвела погляд, глибоко вдихнула і спробувала зібратися. Я не могла розповісти їй усе зараз. Про Гримуар, про те жахливе видіння… Це було занадто небезпечно, і я ще не знала кому можу довіряти, крім Рейгара.
— Айрелло, я переживаю за тебе. Ти мені за ці дні стала дуже близька. — Підійшла до мене вовчиця і обійняла. — Ти можеш мені довіритися.
— Я обіцяю, що розповім тобі все потім, — сказала я, намагаючись усміхнутися. — Просто дай мені трохи часу. Зараз це все… занадто.
Вона зітхнула, ще раз глянувши на мене довгим, пильним поглядом.
— Добре, — нарешті відповіла подруга, хоча в її голосі відчувалося розчарування.
Нарешті, завершивши збори та перевдягнувшись в інший комплект форми, я взяла Аяду за руку й потягла до виходу.
— Ходімо, мене Рейгар чекає на ґанку.
— М-м-м, у вас усе добре? — пограла бровами перевертниця.
— Так. Він такий турботливий, ніжний… і не дає мені робити дурниць, — зітхнула й усміхнулася я.
— Про які дурниці ти говориш? — із цікавістю спитала Аяда.
— О-ох… Давай якось потім, — почервоніла я.
— Все зрозуміло, — усміхнулася дівчина. — Не буду тебе бентежити ще більше.
Коли ми з Аядою вийшли з гуртожитку, Рейгар стояв схрестивши руки на грудях, і роздивлявся адептів, що поспішали на сніданок.
— Рейгаре, можемо іти, — сказала я, підходячи до нього.
— Добре, — відповів чоловік і взяв мене за руку, легенько провівши великим пальцем по тильній стороні долоні. Повернув голову трохи вбік і побачив Аяду, що дивилася на нас і усміхалася. — Добрий ранок, Аядо.
— Добрий ранок, е-е… ліре дʼАррель, — трохи невпевнено промовила Аяда.
— Ходімо, а то скоро почнуться заняття, а ви так і не поснідаєте.
І ми рушили з Рейгаром до їдальні. Він так і тримав мою руку у своїй. По дорозі ніхто не говорив, а я насолоджувалася мініпрогулянкою з Рейгаром. На вулиці було тепло, але вже не жарко. Тут в Аурелії клімат був мʼякий, проте зима була холодна, хоч коротка і сніжна. Кілька разів помічала, як Аяда кидала погляди на наші зчеплені руки, зітхала, як мені здалося, сумно, і відводила погляд. Треба буде розпитати її, звідки взявся цей сум.
— Айрі, друга пара у вас зі мною, тож скоро побачимося, — сказав Рейгар підводячи мене до дверей їдальні.
— Так, побачимося, — трохи розгублено дивилася то на нього, то на наші сплетені руки й не знала, як зайти в їдальню. З одного боку, мені не хотілося випускати його теплу долоню, а з іншого — я все ще ніяковіла й боялася, що подумають інші.
Рейгар гмикнув, ще раз провів пальцем по тильній стороні долоні, мʼяко стиснув і відпустив, усміхнувшись.
— Заходьте, а я слідом, — махнув на двері і трохи посторонився, пропускаючи нас уперед. А коли я проходила повз, прошепотів: — Не буду тебе бентежити привселюдним виявом почуттів.
Я кивнула й усміхнулася йому з вдячністю. Як же все-таки він відчуває мій настрій.
Їдальня нас зустріла гамором і дзвінким перемовлянням адептів.
Поки ми обирали страви і стояли в черзі, вільних столів уже не було. Блукала очима по залі, натрапила на столик, за яким сиділа наша знайома цілителька Міла з третього курсу.
— Он дивися, Міла за столиком сама. Можна сісти поруч, — сказала я Аяді й хитнула я головою.
— Ти вже обрала? — спитала вовчиця, киваючи на мою напівпорожню тацю. Її, як завжди, рясніла стравами.
— Так.
— Тоді, ходімо до Міли.
І ми стали пробиратися до столика.
— Привіт. Не заперечуєш, якщо ми тут сядемо? — запитала я.
— О, дівчата, привіт! — усміхнулася дракониця. — Звісно, сідайте.
Всілися і взялися за сніданок. Вгамувавши перший голод почали неквапливу бесіду.
— Як твоя мітка? — запитала Міла.
— Дякую, уже краще. Вона ще не повністю проявилася, — зізналася я. — Але вже не свербить, як на початку. Просто незвично.
— Ви, напевно, часто проводите час разом зі своїм істаром? — мрійливо усміхнулася дракониця.
— Ну-у… — простягла я. — Намагаємося, проте, не так часто, як хотілося б. Навчання і все таке… — криво усміхнулася я.
Ми ще трохи посиділи, коли Міла квапливо почала збиратися:
— Трясця! Зовсім забула, що потрібно в бібліотеку. Дякую вам дівчата, за приємну компанію, але маю бігти.
— Па-па!
— До зустрічі!
Дракониця швидко віддалилася, а я вирішила розпитати Аяду.
— Аядо, мені здається, чи ти сумна?
— Ох, Айрі… — зітхнула вона. — Я… я по-доброму заздрю тобі… Ти не уявляєш, як я мрію зустріти свого шинталь, — в очах Аяди знову зблиснув смуток.
— Аядо, у тебе все попереду. Я вірю, що скоро ти його зустрінеш.
— Ти не розумієш, — зітхнула Аяда. — Втім… не зважай…
— Гаразд. Але я поруч. Раптом що, я завжди тебе вислухаю.
— Як і я, Айрі, як і я.
Ми закінчили сніданок і вирушили на пари.
До зали для медитацій я підходила з деяким страхом, не хотілося повторення вчорашнього. Але все обійшлося, і ми спокійно зайшли до зали. Вона була великою, під стінами розміщувалися килимки, подушки, стільці на низьких ніжках. Загалом, усе для медитації.
Пролунав дзвін, що сповіщав про початок занять. Разом із ним зайшла висока і граційна жінка з довгим сріблясто-білим волоссям. Вона виглядала років на тридцять пʼять, але хтозна, скільки їй насправді. Викладачка мала світлу, з легким золотистим відтінком, шкіру і яскраво-зелені, мов смарагди, очі. Жінка була вдягнута в просту елегантну сукню, кольору марсала, що не обмежувала рухів.
— Це Еллара деʼАрс, — прошепотіла Аяда, схилившись до мого вуха.
— Дякую, — одними губами промовила я.
Ми вже розмістилися на килимках і чекали настанов від викладачки.
— Вітаю, адепти! — пролунав мʼякий голос викладачки. — Сьогодні ми продовжимо опановувати мистецтво медитації. Як я вже казала раніше, з її допомогою ви навчитеся контролювати свою магію, зможете підвищити концентрацію та тримати баланс. Заплющить очі. Відчуйте, де зосереджується ваша магія, найчастіше це — середина грудей, у районі сонячного сплетіння.
Мʼякий спокійний голос розслабляв, заспокоював. Я заплющила очі й зосередилася на своїй магії. Відчула тепло в центрі грудей, подумки потягнулася до неї, так, як вчив Рейгар і як розповідала ліра деʼАрс.
— Уявіть свою магію як річку, що тече всередині вас, — долинав здалеку спокійний голос викладачки. — Відчуйте її рух. Вона завжди була поруч, але тепер ви повинні навчитися контролювати її плин.
Спочатку було важко, але поступово я почала відчувати легкі хвилі енергії, що рухалися по тілу.
— Тепер, коли ви знайшли свій внутрішній потік, уявіть, що ця річка починає обертатися, створюючи вихор енергії. Контролюйте його, дозуйте силу, не дайте йому вийти з-під вашого контролю.
Не зважаючи на те, що я пропустила вчорашній урок, у мене виходило напрочуд непогано. Я слухала настанови викладачки, згадувала те, що казав Рейгар і застосовувала на практиці. Ми робили ще різні вправи, аж доки не пролунав дзвін.
— Ви молодці, — промовила ліра деʼАрс. — Не забувайте медитувати кожну вільну хвилину і ви дуже скоро побачите результат.
Ми підвелися з килимків та попрямували до виходу. Я вже майже дійшла до дверей, коли Ліора перегородила мені дорогу і прошипіла, схиляючись до мене:
— Що в тебе з Рейгаром? Учора всі бачили, як він виносив тебе на руках.
— По-перше, для тебе він куратор дʼАррель, а по-друге — не твоя справа. — Задерла гордо підборіддя і спробувала обійти цю нахабну харпогу. Не збиралася я перед нею звітувати про наші стосунки з Рейгаром.
— Моя… — шипіла дракониця, як справжня зміюка. Вона схопила мене за руку й не давала вийти із зали. — Я хочу його собі.
— Ліора. Мені глибоко начхати, що ти хочеш. Він. Мій. Істар, — процідила я кожне слово, відчуваючи як у глибині мене народжується гнів і магія починає вирувати.
— Брешеш! — відсахнулася це стерво й нарешті, відпустила мене.
— Я не збираюся перед тобою звітувати. Ти мені ніхто. Хочеш, запитай у нього, але не марнуй свого часу, він однаково не буде з тобою! — Я все-таки обійшла драконицю і попрямувала до полігону.
Квапливо перевдягла у форму і вибігла на полігон уже з початком заняття. Рейгар уже стояв там. Він крадькома подивився на мене і його губи розпливлися в усмішці, а навколо очей зʼявилися промінчики зморшок.
— Добрий день, перший курс! Сьогодні в нас заняття з бойової магії із застосуванням зброї. Але перш ніж навчати вас бойовим закляття, нам потрібно підібрати вам зброю. Це не просто мечі, кинджали та луки, це — ваші бойові товариші. За допомогою них, ви будете концентрувати магію, а коли, раптом, буде спустошений резерв, ви зможете захиститися зброєю і без магії.
Я слухала й милувалася ним. Він був у незмінній чорній сорочці та чорних штанах. На ногах були мʼякі черевики.
— Отже, зараз я проведу вас у зброярню, де кожен із вас обере собі зброю. Але не за виглядом і вподобаннями, а за покликом магії. Ви маєте відчути, як резонує ваша енергія з вподобаною зброєю. Ходімо! — сплеснув у долоні мій дракон і повів нас до зброярні.
