Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
Осінь повільно закінчувалася, і з нею підходив до завершення наш перший навчальний семестр. Я відчувала, як холодні вітри все частіше пробігають коридорами Академії, а жовтогарячі листки, що вкривали землю ще тиждень тому, вже майже повністю зникли. Залишалися хіба іспити та заліки. І хоч ми з Рейгаром проводили разом кожну вільну хвилину, мене почало охоплювати тривожне відчуття, яке не давало мені спокою.
Ми сиділи на нашому звичному місці біля вогнища в його будинку, де пройшли десятки вечорів у медитаціях і тренуваннях. Він був поруч, але в мені зароджувався страх щодо того, що на нас чекало попереду. Зимовий бал скасували через ситуацію в Академії — зникнення адептів, розслідування, напруга. Далі, після сесії, на нас чекали канікули. Я мала три тижні без навчання, але думка про те, як я проведу цей час без Рейгара, гнітила мене.
— Ти переживаєш? — запитав він, помітивши, як я задумливо дивлюся на полум’я, що палахкотіло в каміні.
— Трохи, — зізналася я, зітхнувши. — Стільки всього сталося, і ще ці екзамени… А потім три тижні без тебе. Я не уявляю, як витримаю це.
Рейгар усміхнувся, легенько торкнувся моєї руки й ніжно стиснув її.
— Ти з усім впораєшся, — його голос був таким впевненим, переконливим у його правоті. — Я знаю, що ти добре підготувалася. А щодо трьох тижнів… Ми впораємося і із цим. Можливо, я знайду час навідати тебе.
Я усміхнулася у відповідь, хоч у грудях усе ще сиділа тривога. Перед нами були дні екзаменів, і найбільше мене нервував іспит із бойової магії та битви зі зброєю. Якби його приймав лише Рейгар, я б знала, що можу розраховувати на об’єктивність. Але комісія… і куратори…
— Ти ж знаєш, — сказав Рейгар, ніби прочитавши мої думки, — на екзамені з бойової магії будуть не тільки я, а й ректор і куратори факультетів. Вони будуть оцінювати. Мені не можна завищувати бали для тебе, навіть якщо я б захотів.
— Звісно, — я знизала плечима, намагаючись усміхнутися. — Знаю. Просто хочу, щоб усе пройшло добре.
Коли настав день іспиту з бойової магії, мої нерви були натягнуті, як струни. У залі для тренувань уже зібралися всі адепти нашого курсу. На нас чекали випробування, що повинні були продемонструвати наш рівень володіння як магією, так і зброєю.
Адептів зібрали всіх разом і обʼявили, що екзамен ми будемо здавати парами, на які нас розділить хтось із кураторів.
Уперед вийшов лір Дрейвен Алтарус — куратор артефакторів та алхіміків і заговорив:
— Вітаю вас, адепти! Як ви вже знаєте, ми тут зібралися не просто так. Зараз ми розділимо вас на пари й подивимося, наскільки гарно ви засвоїли знання, які давав вам лір дʼАррель. Спочатку ви проведете магічний двобій, потім двобій зі зброєю, потім кожен покаже, чому навчився. Позаяк вас непарна кількість, комусь доведеться проводити двобої по кілька разів. Думаю доручимо цю справу комусь із нелюдів, вони як-не-як сильніші.
Лір Алтарус швидко розділив нас на пари. Моєю парою стала Амалія — білява магеса. Ми кивнули одна одній і вийшли в коридор чекати, доки нас викличуть.
Не знаю скільки пройшло часу, перш ніж нас запросили, але я достатньо понервувала й подумки прикидала, яку обрати стратегію. Коли ж ми нарешті зайшли в у велику простору залу, я зустрілася поглядом з представниками комісії. Вони сиділи на підвищенні, а перед ними був спеціально огороджений куполом майданчик, на якому ми мали показати свої вміння. Я глянула туди й очима відшукала Рейгара. Він зловив мій погляд і кивнув, одними очима заспокоюючи й даруючи віру в себе. Я була вдячна йому за підтримку.
Амалія була гідною супротивницею, проте завдяки додатковим тренуванням я перемогла її в обидвох поєдинках. Далі настала черга показувати контроль над магією.
— Адептко Геллант, — промовила ліра келʼТарн. — Ми знаємо, що Астраліон визнав у вас дві панівні стихії — повітря та вогонь. Продемонструйте нам, будь ласка. Ваше завдання — створити вогняний згусток, потім повітряний вихор, а потім поєднати обидві стихії.
Я кивнула та видихнула. Зосередилася на своїй магії, потягнулася до неї, відчуваючи тепло, і створила вогняний згусток, повільно насичуючи його магією. На долонях уже був доволі велика куля, тому я повільно стала перетворювати її на повітряний вихор. Цього теж мене навчив Рейгар. Я покликала повітряну стихію, даючи їй узяти контроль над вогнем, вогняну ж навпаки трохи послабила і вже за кілька хвилин на руці стрибав рухливий вихрик. Теж наситила його магією, збільшуючи, а потім вплела у вихор іскорки вогню.
— Вражаюче, адептка, — кивнула ліра Міранда. — Ви чудово контролюєте свої стихії. Можете іти, результати екзамену будуть згодом.
Я кивнула, і на дерев’яних ногах пішла в коридор. Тільки-но опинилася поза межами екзаменаційної зали, як тілом пробіглося тремтіння. Коліна підкосилися, і я сперлася на найближчу стіну. Заплющила очі й сковтнула нервовий клубок, що весь час стояв у горлі. Здається, я впоралася непогано. Принаймні викладачі були задоволені. Та й в очах Рейгара я побачила схвалення.
За кілька годин очікування я мало не посивіла. Поки всі пари продемонстрували свої вміння, потім поки була нарада й оцінювання. Я сиділа й заламувала пальці, поки Аяда не схопила мене за руки і ледь не силою потягла мене до їдальні.
— Айрі, хіба можна так переживати, ти собі зараз пальці зламаєш, — вичитувала мене вовчиця. — Ти ж сама сказала, що тебе похвалила кураторка стихійників. Це ж гарний знак.
— Угу, проте я все одно переживаю.
— Ти надто правильна. Ось, поїж трохи.
— Мені кусок до горла не лізе, ходімо вже назад, скоро мають бути результати.
Аяда тільки закотила очі й пішла слідом за мною.
Як тільки ми дійшли до аудиторії, її двері відчинилися, і до нас вийшов Рейгар.
— Заходьте, адепти. Ми готові зачитати ваші бали, — зловив мій погляд і підбадьорливо усміхнувся. Це хороший знак.
Коли зачитали оцінки, я нарешті змогла видихнути. Мій бал був одним з найвищих. Я нарешті трохи заспокоїлася. Сьогодні більше не було екзаменів, тож нам сказали так тримати, побажали гарного дня і відправили готуватися до наступних іспитів та заліків.
— Бачиш, а ти переживала, — обійняла мене Аяда й ми попрямували до гуртожитку.
Пройшло ще кілька напружених днів, заповнених іспитами та заліками. Наближалися вихідні й ми домовилися з Рейгаром провести цей час разом. Я шалено за ним сумувала, тому чекала вечора з нетерпінням.
Сьогодні мені хотілося виглядати для нього напрочуд привабливою, тому я стояла перед розкритою шафою і гіпнозувала одяг.
— Ну й що ти на нього дивишся? — запитала Аяда, заходячи в кімнату.
— Та от, не знаю, що вдягти на вечір, — знизала я плечима. — Мені хочеться сьогодні виглядати по-особливому привабливо, Не бальну ж сукню вдягати, — зітхнула і присіла на стілець.
— Ти щось задумала на вечір? — підморгнула вовчиця і пограла бровами.
— Не знаю, Аяда. Просто захотілося нарядитися для нього, — усміхнулася я.
— Ну добре, подивимося що тут у нас, — Аяда бадьоро закрокувала до шафи й почала витягати мій одяг.
Десь близько години ми переміряли все, що було в моїй шафі, поки не зупинилися на оксамитовій сукні мʼятного кольору, що щільно облягала мою фігуру. Ззаду був невеличкий розріз, що полегшував ходу. Аяда порадила вдягти під сукню панчохи, а я переживала, що то буде занадто. За кількадесят хвилин умовляння і доводів, я здалася і погодилася на панчохи.
— Ти в мене така красуня, — видихнула Аяда й обійняла мене. — Навіть шкода віддавати таку красу Рейгару.
— Припини вганяти мене у фарбу, — забурмотіла я, опустивши голову і прикладаючи до палахкотливих щік холодні долоні.
— Я кажу правду! Досить уже принижувати себе! — жорстко сказала подруга. — Ви з Рейгаром чудово виглядаєте разом, і не слухай того хто каже інакше. Ти вже придумала зачіску та макіяж? — перевела розмову Аяда.
— Волосся трохи завʼю, а макіяж як зазвичай, легкий.
— Сідай, я допоможу тобі.
Поки Аяда чаклувала над моїм образом ми потеревенили, поділилися своїми дівчачими секретами та обговорювали чоловіків.
— А що у вас з Астаром? — зацікавлено глянула на Аяду.
— Ох, ми зайшли в глухий кут у наших відносинах… ще начебто зустрічаємося, але напевно недовго це триватиме, — зітхнула Аяда.
Нарешті ми закінчили і я глянула на себе в дзеркало. І видихнула із захопленням. Аяда гарно завила волосся, макіяж був легким, але вигідно підкреслював очі та губи.
— Аядо, ти — чарівниця. Дякую тобі. — Я підбігла до подруги й міцно її обійняла.
— Звертайся, — усміхнулася Аяда й обійняла мене у відповідь. — Твій дракон буде збитий наповал від такої краси. Бажаю вам гарячого вечора, — засміялася вовчиця, чмокнула мене в щічку і зникла за дверима.
А я перевела подих і чекала звісточку від коханого. І щойно дочекалася, накинула пальто зверху і випурхнула з гуртожитку.
Він стояв такий гарний у мʼякому світлі ліхтаря і захоплено дивився на мене, а я милувалася ним.
— Айрі, кохана, ти виглядаєш приголомшливо, — обійняв та обпік мої вуста коротким пристрасним поцілунком. — Ходімо, вдома вже чекає накрита вечеря.
Ми перенеслися до вітальні, де потріскував вогонь у каміні, відкидаючи на стіни химерні тіні. Світло було приглушеним, накритий наїдками стіл зачаровував різноманіттям, свічки в кованому свічнику мʼяко освітлювали кімнату, під стелею витали світлячки.
— Так гарно, — видихнула я. Розвернулася до Рейгара, який обіймав мене зі спини та поцілувала ніжним поцілунком.
— Це ти в мене гарна. Давай допоможу, — він галантно допоміг мені зняти верхній одяг і посадив за стіл. Сам на хвилинку вийшов у передпокій віднести речі й повернувся з пляшкою вина. — Це звичайне вино, — кивнув коханий на пляшку, і я усміхнулася. Памʼятаю, як він хотів напоїти мене ксантарією.
Ми повечеряли й перемістилися з келихами на диван. Я сиділа в обіймах мого коханого дракона, повільно попиваючи вино, і відчувала, як напруга останніх днів відпускає.
— Так добре, — тихенько промовила я. — Так нервувала через іспити, мало не посивіла.
— Ти гарно з усім справляєшся, Айрелло. Ті іспити, що ти вже склала на високі бали вже позаду, а майбутні, я впевнений, ти теж складеш на відмінно.
— Прямо таки на відмінно, — усміхнулася я і відставила келих. — Це все завдяки тобі. Ти моя підтримка, мій тренер і моя опора. Кохаю тебе.
— І я тебе, моя кохана Карамелько, — тихо промовив Рейгар, проводячи пальцями по моєму волоссю. Його голос бринів ніжністю та коханням.
Він нахилився і торкнувся губами моїх вуст, ніжно й повільно, як він це завжди робив на початку. Його поцілунки мали здатність занурювати мене в глибокий океан почуттів. Я відповіла йому, спочатку легенько, насолоджуючись кожним дотиком його губ до моїх. Чим довше ми цілувалися, тим важче ставало наше дихання, а тіло палало й розжарювалося, ніби по венах мчала лава.
Його руки ніжно огортали мене, притискали ближче, він пестив мою спину, плавно підіймався до шиї, потім знову проводив по спині, нижче, легенько торкаючись сідниць. Моє серце вискакувало з грудей, а внизу живота палахкотів вогонь бажання. Рейгар ніжно торкнувся мого обличчя, зазирнув у мої очі, які огорнула пелена бажання. Провів по моїх вустах, а потім повільно опустився до шиї. Я мимоволі здригнулася, коли його гарячі дотики пробіглися моєю шкірою.
— Айрелло, — прошепотів він на мить, відриваючись від поцілунку. Його дихання було важким, але він зупинився, ніби даючи мені вибір, готовий припинити все це, якщо я цього забажаю. Але я не хотіла зупинятися. Моє тіло тремтіло від його дотиків, а серце кричало про те, як сильно я його кохаю. Дивилася на нього, на його очі, у яких горів вогонь, і вся невпевненість, що іноді виникала, зникла. Я знала, що хочу бути поруч із ним, злитися з ним воєдино.
— Не зупиняйся, — прошепотіла я.
