Раді Вас бачити!

Рейгар

День Рівноваги пройшов чудово. Айрелла мала неперевершений вигляд у своїй блакитно-червоній сукні. Така гарна, схвильована й така моя. Я був здивований, що вона подарувала мені подарунок, хоча чого правду приховувати — було приємно. Я теж замовив для моєї дівчинки подарунок, проте його ще не встигли зробити. Одразу ж замінив запонки й ми попрямували на площу.

Перед церемонією Айрі страшенно нервувала, але все пройшло напрочуд чудово, ми навіть отримали схвалення Каліона.

А сьогодні, стоячи на порозі батьківського дому, Айрі нервувала ще більше. Дивлячись на бліду й розгублено Карамельку я взяв її за руку й поки вона збиралася з духом, гучно постукав у двері.

Нас зустріла приємна жінка, яка спочатку мене навіть не помітила, так була захоплена приїздом дочки. Коли ми роззнайомилися і пройшли у вітальню, мама Айрі потягнула її на кухню, під приводом допомоги з наїдками. Я розумів, що жінкам є про що поспілкуватися наодинці.

— Сідайте, Рейгаре. — спокійно промовив лір Геллант.

Я неквапом сів на софу і із цікавістю розглядав інтерʼєр. Вітальня була доволі затишною та світлою, завдяки великим панорамним вікнам. Весь інтерʼєр був виконаний у бежевих відтінках, а яскравими акцентами виступали блакитний килим, такого ж кольору фіранки на вікнах та картини на стінах. Крім картин було багато сімейних портретів.

— Що ж, Рейгаре… я ж можу вас так називати? — запитав лір Геллант.

— Так, і можна на ти, я не такий уже старий. — привітно розтягнув губи в усмішці.

Чоловік теж усміхнувся і продовжив:

— Рейгаре, я сподіваюся ви не збираєтеся морочити голову моїй дочці і в Академії не будуть дивитися на неї косо через відносини з викладачем.

— Запевняю вас, ліре Гелланте, що в мене дуже серйозні наміри. Айрелла — моя істара. А що стосується Академії…

І розповів усе про церемонію Проголошення Єдності, яка пройшла вчора і про те, що істинних не засуджують і не перешкоджають їхнім відносинам.

Уже в кінці моєї розповіді зайшли Айрі з лірою Геллант.

Наблизився до моєї солодкої дівчинки, запитуючи чи все в порядку, на що отримав схвальну відповідь.

Вечір пройшов у теплій атмосфері й Айреллі було важко розпрощатися з батьками. Запевнив її, що ми в будь-який момент зможемо їх навідати, відкрив портал в Академію.

Провівши Айрі до гуртожитку й побажавши солодких снів, я попрямував додому. Давно вже хотів дослідити Чорний Гримуар, та все не було нагоди. Те, що зараз Айреллу не мучать видіння, мене не заспокоювало, а більше насторожувало. Інформації про Гримуар не було, лише плітки, і я не знав до чого готуватися.

На кухні знайшов залишки ксантарії, що залишилася з нашої вечері, налив у келих та попрямував у кабінет. Поставив напій на стіл та пішов до трезора. Відімкнувши артефакт, дістав валізу, зняв захисне плетіння і обережно дістав книгу, замотану в шарф.

Глибоко вдихнув, намагаючись зібратися з думками. Темна аура книги давно не давала мені спокою, але зараз настав час дізнатися більше. Обережно розмотав шарф і поклав книгу перед собою.

Торкнувся палітурки, щоб розгорнути книгу. Щойно пальці торкнулися обкладинки Гримуару, від неї наче повіяло крижаним холодом. Темна енергія розлилася навколо, і на якусь мить я відчув, як цей холод проник у саме серце, скувавши кожен м’яз. Здавалося, ніби сама пітьма намагається поглинути мене.

Але за кілька секунд це відчуття зникло. Я зітхнув, відчуваючи, як тіло розслабляється після цього несподіваного напруження. Подивився на книгу: вона і справді нічим не відрізнялася від звичайних старих підручників, хіба не було ніякої назви. Ніяких знаків чи символів, які б могли виказати її страшну сутність.

Повільно відкрив Гримуар, і перед ним з’явилися старі, потерті жовтуваті сторінки. Але крім старого паперу, нічого не було. Пусті сторінки.

— Що за чортівня? — промовив неголосно й нахмурився.

Спробував заклинання «Відкриття таємниць» сподіваючись побачити приховане написане чи малюнки, що ховалися. Повітря навколо наситилося енергією, рукою обережно провів над книгою, але нічого не змінилося. Пусті сторінки. Старі й марні.

— Expositus, — вимовив ще раз, вклавши більше сили, намагаючись зосередитися на древніх чарах, які зазвичай дозволяли розкрити приховане. Проте ніщо не проявлялося. Сторінки залишалися такими ж пустими, наче він просто тримав звичайний зошит без магічної суті.

«Гм. Це досить сильне заклинання», — подумав я.

Промовив кілька інших заклинань, ті, що відкривали потаємні істини, змушували тексти й зображення зʼявлятися. Навіть спробував торкнутися сутності книги, щоб зрозуміти її магічну природу, але результат був той самий — порожнеча. Сторінки залишалися безмовними.

Роздратування і розчарування наростали. Зазвичай такі книги піддавалися магії відкриття. Навіть найбільші таємниці можна було розкрити за допомогою певних чарів. Але Чорний Гримуар був інакшим. Він ховав свої секрети надзвичайно вміло.

Рей всередині невдоволено ворочався і казав, що це темна книга і треба його скоріше позбутися, проте я не міг ігнорувати звʼязок Айрі з артефактом.

Відкинувся на спинку крісла, відчуваючи, як напруга поволі повертається. Я розумів, що ця книга не випадково потрапила до Айрелли. Щось у ній було… темне, невидиме, але дуже небезпечне. І тепер переді мною постояло завдання дізнатися, що ж це було, навіть якщо доведеться піти на більш радикальні методи.

Потер обличчя долонями, загорнув книгу в шарф і поклав назад до трезора. Мені не хотілося наражати Айрі на небезпеку, але інтуїція підказувала, що ніхто, крім Айрелли прочитати книгу не зможе… або ж Гримуар не хоче відкриватися нікому, крім Айрі. Це відчуття мені не подобалося. З такими гнітючими думками відправився спати.

Айрелла

Я прокинулася з криком.

Серце шалено калатало в грудях, а я хапала ротом повітря, намагаючись зробити вдих. За вікном сіріло, скоро буде схід сонця. Я не могла зрозуміти чи це був кошмар, чи видіння, але я знову бачила той жахливий ритуал і фігуру у формі академії, що лежала непритомною на брудній камʼяній підлозі.

Чому знову повернулися видіння? Не хочу… не хочу це бачити. Не хочу бути повʼязаною з темною магією та Гримуаром. І навіщо я його тільки відкрила.

Провалявшись кілька годин без сну, я знесилена відправилася в душ, щоб хоч якось змити із себе це липке відчуття вранішнього кошмару.

Вийшла з душу й зіткнулася у дверях з Аядою.

— Оо, ти вже встала? З тобою все добре? Ти якась бліда, — зауважила подруга.

— Так, нормально. Кошмар наснився, — відповіла й попленталася збиратися на заняття. Треба обовʼязково розказати Рейгару, що видіння чи кошмари повернулися.

Заняття проходили повз мене, я була сонна і весь час відволікалася. На фізичній підготовці я була геть не зібрана, смугу перешкод, яку зазвичай проходила стерпно, взагалі провалила. Рейгар кидав на мене стурбовані погляди й у кінці заняття попросив затриматися.

Коли всі адепти покинули полігон, він наблизився і стурбовано заглянув мені в очі:

— Айрі, мила, що сталося? Ти сама не своя, бліда така, неуважна.

— Рейгаре, — схлипнула я і притиснулася ближче до нього. Його руки враз огорнули мій стан і лагідно погладили по спині. — Видіння або ж це був кошмар… Я знову його бачила… Сьогодні прокинулася від моторошної картинки й не могла заснути, — схлипуючи, розповіла Рейгарові все, що побачила уві сні. Він обіймав мене та заспокійливо гладив по спині.

Потім розказав мені, що пробував дослідити Гримуар і нічого не вийшло. Ми прийшли до висновку, що Чорний Гримуар відкривається не всім, а тільки тим кого обрав сам. І, скоріше за все, цією обраною чомусь стала я.

Після занять ми домовилися з Рейгаром зустрітися в бібліотеці Академії і пошукати відомості про заборонені артефакти, сподіваючись знайти якісь зачіпки.

Перший день пошуків виявився марним, ми просиділи до самих сутінок, поки ліра Ельміра мʼяко, але наполегливо не випроводила нас із бібліотеки.

— Ми стільки книг передивилися, а все дарма, — з розпачем промовила я.

— Не засмучуйся, мила. Я знаю, що тобі страшно, проте я буду захищати тебе, обіцяю, — Рейгар міцно обійняв мене й поцілував у скроню. — Я з тобою. Разом ми подолаємо всі негаразди і зʼясуємо, як нам розірвати цей клятий звʼязок.

— Я вірю тобі, просто… просто страшно лягати знову спати, я боюся знову побачити видіння, — розповіла коханому свої страхи.

— Хочеш підемо спати до мене, я буду тебе обіймати і стерегти твій сон, — тепло усміхнувся Рейгар.

— Не знаю, чи це зручно, — знітилася я і відвела очі.

— Айрі, послухай, — узяв мої долоні Рейгар і прямо подивився в очі. — Я завжди буду твоєю опорою та захистом і ти можеш розраховувати на мене. Якщо тобі страшно спати самій, я буду оберігати твій сон. Ти — моє серце й душа, тому не вигадуй. Ходімо.

— Гаразд, — легко усміхнулася. — Тільки напишу Аяді, що мене не буде, щоб вона не переживала.

— Ви так здружилися.

— Так. Проте я не розповідала їй про кошмари і Гримуар, не хочу втягувати її в це.

Так за балачками ми дійшли до виходу з Академії. Цього разу вирішили пройтися і подихати нічним осіннім повітрям. Уже зовсім скоро стане холодніше, а зараз можна насолодитися прогулянкою.

В обіймах коханого спалося спокійно й зовсім трохи — бентежно. Кошмари і видіння поки що відступили, і я повернулася в гуртожиток.

Ось уже кілька днів ми з Рейгаром після занять ходили в бібліотеку й шукали інформацію про артефакт, але досі не могли знайти жодної відповіді.

— Гаразд. Уже пізно, — сказав Рейгар, захряснувши черговий фоліант, де не знайшлося корисної інформації. — Завтра я відвідаю Іріана й попрошу перепустку в закриту секцію, можливо там ми щось знайдемо.

Він підвівся і подав мені руку. Я з крекотом встала. Так засиділася, що ледве розігнулася.

— Ох… почуваюся старою бабцею, — зі смішком сказала я.

— Дуже приваблива бабця, — засміявся Рейгар і цьомнув мене в чоло. — Ходімо, проведу тебе. Чи ти погодишся знову заснути в моїх обіймах? — з надією подивився на мене Рейгар.

— Вибач. Я домовилася поговорити з батьками й ще треба доробити завдання. Із цими пошуками ледь встигаю навчатися. А це ж була моя мрія.

— Знаю, Карамелько, знаю. Якщо будуть питання, ти завжди можеш звернутися до мене.

— Рейгаре, усе забуваю запитати: чому Карамелька?

— Ти пахнеш карамеллю і така ж солодка на смак, — звабливим голосом промовив дракон і полонив мої губи в поцілунку. М-м-м, який же це був поцілунок… З кожним дотиком я забувала всі негаразди, що звалилися на мене й хотіла лише одного — залишитися з ним вдвох, якомога далі від пошуків, гримуарів і забороненої магії.

— Солодка моя дівчинка, — проворкотів дракон, мов той міракс. — Ходімо.

Взявшись за руки ми вийшли з бібліотеки й попрямували до гуртожитку.

Трохи поговоривши з батьками, і запевнивши, що все гаразд я пішла до Аяди. Проте вовчиці не виявилося в кімнаті, і я повернулася до себе. Доробила домашні завдання, трохи почитала й лягла спати.

Десь на території Академії

Дві фігури стояли в ніші. Їх приховували не тільки густі тіні, але й довгі темні мантії з каптурами на головах.

— Ти розумієш, що для ритуалу потрібен маг, — тихо сказала нижча фігура, її голос був спокійним, але з нотками нетерпіння, — або магеса. Але це має бути хтось, кого не стануть шукати. Ти повинен знайти когось зі стипендіатів, тих, хто непомітний.

Вища фігура стояла нерухомо, тільки легкий нахил голови вказував на те, що вона слухала. Мовчанка затягнулася на кілька секунд, потім вищий зітхнув.

— Це небезпечно. Навіть стипендіати мають своїх друзів і якщо хтось зникне, то будуть питання. Ти що, думаєш, ніхто цього не помітить? — його голос був глибоким і важким, у ньому бриніла роздратованість.

— Не помітять, якщо все зробити правильно, — відрізала нижча постать, її погляд був прихований, але відчувалося, що вона наполягала. — Ми не можемо зволікати. Ритуал має відбутися, і він потребує жертви. Якщо не знайдеш нікого сам, знайду я.

Вища фігура різко обернулася до неї, її рухи стали більш різкими.

— Ти не розумієш, що на кону. Якщо нас викриють, це буде наш кінець! — гаркнув він, ледве стримуючи гнів. — Академія — це не місце, де можна діяти необачно. Ти хочеш ризикувати всім?

— Ні, — коротко відповіла нижча постать, повільно ступивши вперед. — Але ризик є частиною цього плану. Якщо хочеш досягти результату, доведеться ризикувати. Я лише прошу виконати свою частину, інакше ми не зрушимо з місця.

Вони кілька секунд стояли один перед одним у напруженій тиші. Нарешті, вища фігура розвернулася, але його голос залишався холодним.

— Добре. Я підшукаю когось. Але якщо щось піде не так, відповідати будеш ти, — сказав він, і його слова прозвучали як попередження.

— Ти знаєш, що це не так. Відповідати будемо обидва, — відповіла нижча фігура, і голос її звучав уже м’якше, ніби конфлікт був тимчасовим.

Вони кинули один на одного останні погляди, потім кожен пішов своєю дорогою, розчиняючись у темряві.