Спочатку:
На сторінку книги
Рейгар
Я готувався до майбутньої пари з адептами, складав навчальні плани, як магіком озвався вхідним викликом.
«Гм… Айрі, у неї ж мають бути пари, певно щось важливе», — подумав я і прийняв виклик.
— Так, мила.
— Рейгаре… ти мені… потрібен… зала для медитацій… — хрипким уривчастим голосом мовила Айрі й відключилася.
Серце закалатало від хвилювання.
«Щось із нашою істарою!» — заревів дракон.
Я теж розумів, що трапилося щось жахливе. Миттю відкрив портал і перенісся до зали медитацій. Двері зали були відчинені, і я побачив натовп адептів. Вибіг у коридор і крикнув:
— Розійдіться! Дайте пройти! Бігом усі на заняття!
Перед очима постала бліда постать Айрі, що сиділа на підлозі, спершись на стіну. Очі були заплющені, вона важко дихала і тремтіла. Біля неї метушилася Аяда.
— Айрі, дівчинко моя, що сталося? Ти така бліда. Тобі потрібен цілитель? — на що дівчина відповіла відмовою і попросила забрати її звідси.
Обережно допоміг підвестися і підняв свій скарб на руки, перенісши нас у вітальню мого будинку.
Коли Айрі, сидячи в моїх обіймах, розповіла про Чорний Гримуар, про видіння, що він посилає — волосся стало дибки. Досі про фоліант ходили лиш легенди, і я не думав, що колись стикнуся з ним у реальності.
Інтуїція підказувала, що якимось дивовижним чином між книгою (якщо це справді Гримуар, а не фантазія моєї обраної) та Айреллою встановився звʼязок. І ці моторошні видіння — його наслідки. Усе ж таки Гримуар — не проста книга, а могутній артефакт.
Я не дуже був обізнаний щодо нього, але під час мого навчання в Академії ходили легенди, що Чорний Гримуар створив древній маг — Моргот. Він був ученим, винахідником і чудовим артефактором. Дехто казав, що Моргот захопився темною магією і прагнув панування над усіма расами. Як і коли він помер, достеменно не було відомо.
Айрі схлипнула і я миттю перетягнув її собі на коліна.
— Серденько, — притиснув її до себе, — т-щ-щ, я з тобою, я тебе захищу. Заспокойся, моя хороша. У мене серце розривається від болю, коли я думаю про те, що тобі довелося пережити. Хтось ще знає про те, що книга в тебе?
— Ні, — тихо промовила дівчина. — Твій амулет… кулон він допоміг мені. Коли я боролася з книгою і намагалася відірватися від сторінок, він нагрівся та обпікав. Так я і змогла розірвати цей звʼязок. Я… боялася його залишати в себе. Але розуміла, що просто викинути книгу або повернути її в бібліотеку — небезпечно.
— Де Гримуар зараз?
— Я замотала його в шарф… боялася торкатися голими руками… і поклала його у валізу… — дівчина підняла очі та трохи знітилася. Зітхнула і продовжила: — Вона в мене зачарована, там є захисне плетіння. Не надто міцне, та все ж.
— Добре. Айрі насправді ти — велика молодчинка. Не розгубилася і діяла правильно. Ці видіння, що тобі посилає книга… я майже впевнений, що у вас утворився звʼязок. Не знаю, наскільки він небезпечний, але я спробую розізнати все про Гримуар і про те, як його позбутися.
— Рейгаре. Там у видінні… там був хтось… хтось непритомний у формі академії. Я майже впевнена, що над ним проводили ритуал викачування сили… Не знаю, звідки ці знання… але так… я впевнена, що це був саме цей ритуал. Тільки не збагну, навіщо позбавляти когось магії, — зітхнула дівчина й поклала голову мені на плече.
— Не знаю, мила, але мета може бути будь-якою. Ми з тобою у всьому розберемося. Я допоможу тобі і зроблю все, щоб убезпечити тебе й мінімізувати наслідки звʼязку. Ходімо в їдальню, тобі треба відновити сили, а потім заберемо Гримуар і я сховаю його. І, певно, треба попередити ректора.
— Рейгаре… я не знаю кому довіряти, — відвела погляд дівчина. — Я навіть Аяді не сказала, хоча ми доволі зблизилися… Повірити не можу, що тільки почалося навчання, а я вже вляпалася в якусь халепу. Я ж, усього лиш, хотіла навчатися…
— Ми все зʼясуємо Айрі, і ти будеш навчатися. Зараз тобі просто необхідно стати сильнішою. Я буду додатково з тобою займатися і захищати тебе, — зсадив дівчину з колін і підвівся з дивану. Узяв її за руку й допоміг встати.
За кілька хвилин ми перенеслися порталом і пройшли у двері їдальні. Оскільки ще тривало заняття, то зала пустувала. Я провів Айрі до викладацької зони, а сам вирушив за наїдками, попередньо зʼясувавши її вподобання в їжі.
Узяв їй гарячого супу, мʼяса, і гарячий травʼяний чай. Собі теж саме, тільки більшу порцію. Пообідавши, ми вирушили за Гримуаром до гуртожитку.
— Пройдемося, чи відкрити портал? — запитав я.
— Прогуляймося, мені потрібне свіже повітря.
Ми мовчки йшли вулицею. Я взяв Айрі за руку і вона не заперечувала.
— Айрі. Я не хочу більше приховувати наші стосунки, та й багато адептів бачили, як я ніс тебе на руках… Не хочу, щоби про тебе пліткували.
— Так, я теж не хочу чути про нас плітки. Мені важливо, щоб наші стосунки ніхто не плюндрував брудними домислами та плітками. От тільки… як то все сказати, не будемо ж ми обʼяву робити, — усміхнулася дівчина.
— Ні, звісно ні. Я подумаю, як це зробити. Головне, що ректор у курсі.
— Звідки? — підняла брови Айрі в здивуванні.
— Я йому сказав. Завдяки йому, до речі, я і знайшов тебе.
— Гм. Тепер зрозуміло, звідки ти знав моє імʼя.
Так розмовляючи ми дійшли до гуртожитку. Накинув на нас «відвід очей» і ми пройшли повз коменданта. Не хотів, щоб моя істара мала проблеми зі сварливим ліром Вайсоном.
— Проходь, — відчинила двері дівчина й запросила мене. — Моя кімната ось тут.
Кімната була затишною. Айрі підійшла до шафи та відчинила її. Трохи вагаючись, дістала валізу.
— Айрі. Давай поки не будемо діставати книгу. Я заберу її разом із валізою. Треба дізнатися більше про цей артефакт, а поки не варто її зайвий раз торкатися.
— Так, я і не хочу… Досі не можу відійти від того холоду, який пронизував мене, коли я торкнулася фоліанта.
Ми знову повернулися до мого будинку, я не міг зараз відправити Айреллу на навчання. Не після цих дивних видінь. А ще, мені треба було придумати, як захистити її від впливу Гримуару. Одного захисного артефакту, що я їй подарував недостатньо.
Я взяв валізку, куди Айрелла сховала книгу, і попрямував до кабінету. Там стояв трезор — артефакт безпечного зберігання з темного металу, вкритий сріблястими захисними рунами. Його розмір змінювався залежно від потреб власника, а відкрити його можна було лише через спеціальний символ.
Трезор реагував на магічний відбиток власника або довіреної особи, доступ якій надавався через ритуал синхронізації. Будь-яка спроба несанкціонованого втручання активувала захист — артефакт міг зникнути в іншому вимірі й відкинути нападника хвилею стримувальної енергії.
Усередині трезор приховував простір, значно більший за зовнішній, здатний зберігати як артефакти, так і небезпечні знання.
До мого трезора доступу не мав ніхто, крім мене, тому за збереженість Гримуару я міг не хвилюватися. Відчинив артефакт та засунув туди валізку разом із книгою. Вона помістилася всередину без проблем, завдяки заклинанню розширення. На дверцятах трезора ввів магічну формулу для швидкого пошуку й зачинив його. Сподіваюся, тут Чорний Гримуар буде менше впливати на свідомість Айрелли.
— Айрі, я тут подумав, — проговорив я повертаючись у вітальню. — Ти пропустила заняття з медитації, чому б нам не спробувати попрактикуватися разом? Як гадаєш?
— Чудова ідея. Це те, що мені зараз потрібно. Не можу вже варитися в цих думках, весь час згадую ті моторошні картинки, — зітхнула Айрі й потерла обличчя долонями.
Я привів її до затишного килима в кутку кімнати. Айрела сіла на килим, а я засмикнув фіранки та створив кілька вогняних сфер. Запустив їх під стелю для більш затишної атмосфери.
— Почнемо з простих дихальних практик, — сказав я, сідаючи поруч із нею. — Зосередься на своєму диханні. Вдихай через ніс повільно… видихай через рот.
Ми виконували вправи, і я бачив, як із кожним новим вдихом Айрі стає спокійнішою. Погладжував її руку, намагаючись передати тепло й підтримку. Через деякий час я вирішив, що можемо перейти до медитативних технік, які розвивають наше внутрішнє сприйняття.
— Ти можеш уявити своє улюблене місце, — пропонував я. — Місце, де ти відчуваєш себе в безпеці.
Вона заплющила очі й зосередилась. Я чув, як її дихання стає рівнішим, а риси обличчя розслабляються.
— Зроби кілька глибоких вдихів. Відчуй, як кожен подих заповнює твоє тіло, і спробуй уловити потоки своєї магії. Вона завжди була з тобою, але зараз ти маєш зосередитися на її рухах, ніби спостерігаєш за річкою.
Я говорив тихо, повільно, щоб не збити концентрацію Айрелли надто гучними звуками.
— Уяви, що магія всередині тебе — це легкий потік повітря. Вона струменіє по твоєму тілу, легко й невидимо, але ти можеш відчути її кожною частинкою. Знайди її ритм. Твоя магія повітря — це твоя свобода, твоя легкість. Відчуй її… і тримай під контролем.
Айрелла стиснула губи, зосереджуючись.
— Ти ж знаєш, що в тебе, окрім повітря, є схильність до вогняної стихії? — мʼяко запитав я.
— Так, — прошепотіла дівчина.
— Тепер повільно перемісти увагу на вогонь, — додав я тихо. — Вогонь — це твоя пристрасть, твоя сила, але він не повинен палити тебе зсередини. Він має бути керованим, як теплий дотик сонця. Відчуй цей вогонь і вплети його в повітря, але не дозволь йому взяти верх.
Вона злегка кивнула, глибше занурюючись у себе. Повітря навколо неї ледь помітно рухалося, відчувся легкий вітерець. Її магія слухалася її, але тепер прийшов час випробувати це в дії.
— Добре, — сказав я, коли вона повільно розплющила очі. — Тепер спробуй застосувати це. Відтвори на руці маленький повітряний вихор, і вплети туди трохи вогню. Не занадто багато, лише маленькі іскорки, щоб відчути поєднання.
Айрелла обережно підняла руку, і я побачив, як на долоні почав формуватися невеликий вихор — її магія повітря слухалася краще, але попереду було складне завдання — поєднати стихії.
