Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
— Що?! Із чим? — розгублено підняла очі на драконицю.
— Ти не знаєш? — запитала вона й подивилася на мене таким же розгубленим поглядом.
— Ні, — заперечно хитнула головою. — Що це за чортівня?
— Це не чортівня! — трохи ображено вигукнула Міла. — Це мітка істинності драконів.
— Що-о?! — ошелешено вимовила я.
— Мітка істинності. Вона проступає в місці першого дотику дракона та його істинної пари. Якщо пара однієї раси — мітка проявляється майже одразу і виникає взаємний потяг. Тільки-но вона зʼявилася повністю, пара вважається зарученою.
— Оце та-а-ак, — простягла Аяда. — А ти казала щось вкусило.
Я криво усміхнулася. Звідки я мала знати про цю мітку? Не памʼятаю, щоб нам розповідали про таке на уроках. А можливо, я неуважно слухала, адже ніколи не думала, що можу стати парою якомусь нелюду.
— З іншими расами трохи складніше, — продовжила свою розповідь Міла. — коли дракон зустрічає пару інакшої раси, мітка проявляється поступово. Спочатку зʼявляється свербіж, потім почервоніння, також можлива незначна припухлість. Після цього проявляється незримий знак із родовим символом, який згодом стає видимим і нагадує татуювання. Як і у випадку з драконами, така пара вважатиметься зарученою.
— А чому мітка не проявилася одразу? Як довго вона буде проявлятися? А в мого істинного (це навіть звучить дивно) теж буде мітка? — почала засипати питаннями Мілу.
— Чекай, чекай. Не поспішай. Зараз розкажу, — підняла руки вгору дракониця. — Ти не дракониця, не перевертниця і не демониця тому в тебе немає таких інстинктів, як у нас. Людям треба звикнути, познайомитися ближче зі своєю парою, у вас не може виникнути одразу потяг і кохання до свого істинного. Чим більше ви будете спілкуватися, проводити час разом, тим швидше проявлятиметься мітка. У нього теж вона буде поволі проявлятися в місці твого доторку. Хоча і є спосіб проявити її одразу й закріпити звʼязок.
— І що ж це за спосіб? — зацікавлено запитала Аяда.
— Інтимний звʼязок, — знизала плечима Міла.
— Що-о? — вкотре промовила я за останні пів години. — Я навіть не знаю хто він такий! — з розпачем вигукнула і схопилася за голову.
— Як це? — зацікавлено промовила Міла.
— А отак! Тільки здогадуюся, хто це може бути.
Дівчата із цікавістю глянули на мене. Я зітхнула й почала розповідь: — У перший день, коли я під’їхала до академії, там був такий натовп! Я поволі пробиралася крізь юрбу до воріт, аж раптом хтось мене штовхнув. Уже думала — гепнуся на землю, та раптом відчула, як мене підхопили за лікоть, а я вперлася рятівникові в груди. Усе, що я про нього знаю — він дракон із чорним волоссям. До того ж старший за мене! І що мені тепер робити?! — у розпачі вигукнула я.
— Він знайде тебе! — заспокійливо промовила Міла. — Повір, дракони свого не упускають, тим паче такий скарб, як істинна пара.
— А раптом він мені не сподобається, або я йому?
— Ти йому вже подобаєшся, Айрелло! Раз на тобі є мітка, значить його дракон прийняв тебе, і його людська іпостась теж, — усміхнулася дракониця.
— А із цим, що робити? — кивнула Аяда на мій лікоть. — Вона весь час його чеше.
Навіть і не помітила, як знову пошкрябала мітку, що свербить.
— Я дам тобі мазь. Використовуй три рази на день, вона полегшить симптоми прояву мітки.
— Дякую. Я в шоку, якщо чесно. Складно в це повірити. Ми підемо, мені треба все це перетравити. — Ми піднялися і попрямували до виходу.
— Бувайте, приємно було з вами познайомитися, — усміхнулася дракониця.
— Навзаєм! — хором промовили ми з Аядою і вийшли за двері.
Переходом допленталися до свого гуртожитку й увійшли в кімнату. У холі було порожньо, судячи з усього нашої сусідки ще немає.
— Я до себе, полежу трохи, — сказала неуважно та пішла до кімнати.
— Добре, — озвалася перевертниця і зайшла у свою кімнату.
— Повірити не можу! — зітхнула і впала на своє ліжко.
Відновила в думках його обличчя. Я не надто його роздивлялася, усе що я памʼятаю, це пульсівну зіницю і чорне волосся. Він гарним. Високий, у міру мускулистий.
Де ж мені його знайти?..
З такими роздумами я і заснула.
Прокинулася від стуку у двері.
— Так, увійдіть, — прохрипіла я зі сну.
— Ти спиш? — у дверях показалася обсидіанова голова Аяди.
— Заснула.
— Треба сходити за формою та списком літератури.
— Так, точно. Із цими новинами про істинного зовсім із голови вилетіло! Зараз, тільки приведу себе до ладу, — підхопилася з ліжка й попрямувала у ванну.
Вмилася прохолодною водою та підправила макіяж.
— Я готова, ходімо! — узяла свій ключ, сумку та попрямувала на вихід.
Поки спускалися зі сходів, я міркувала над тим, що навіть речі до пуття не розібрала. Коли повернуся треба, буде цим зайнятися.
— Добрий вечір, ліре Вайсоне. Ми за формою та списком літератури.
— Добрий, добрий, — промовив чоловік. — Ваші мітки, будь ласка.
Ми показали руки, він знову провів кристалом, записав щось у журнал і почимчикував до дверей, що були неподалік стійки. Його не було кілька хвилин, потім він вийшов із дверей, а за ним стосиками пливли речі.
«Маг повітря» — подумала я.
— Ось, це ваші комплекти форми. На півріччя вам надається по три комплекти повсякденної форми, один комплект парадної форми з мантією, два комплекти форми для тренувань та два комплекти утепленої форми. Постільна білизна та рушники є у вас у кімнаті, як ви вже помітили. Ось список літератури. Бібліотека працює кожен день із восьмої до вісімнадцятої. Там же вам видадуть необхідну канцелярію.
Я дістала магіком і поглянула на час — 18:03. Сьогодні вже не встигли.
— Дякуємо! — хором промовили ми.
Ми підхопили стосики повітрям та попрямували до кімнати.
— Я розкладу речі! — крикнула Аяда зі своєї кімнати. — Та підемо вечеряти. Зустрічаємося за годину.
— Добре, — сказала я і теж пішла розкладати речі.
У мене було їх не багато: білизна, нічні сорочки, кілька повсякденних речей, для вихідних, теплий верхній одяг і кілька пар взуття, гребінці та косметика. Усе це помістилося в мою зачаровану жовту валізку. Іншими необхідними речами своїх адептів забезпечувала Аурельська Академія. Навчання тут коштувало не дуже дорого — дві тисячі арнів на місяць, і навіть можна одержати стипендію за хороші оцінки. Для обдарованих із бідних сімей були передбачені гранти на навчання.
Поскладала речі на поличці, розвісила форму в шафі. До речі, форма була гарна: повсякденні комплекти складалися з білої блузки, чорної короткої спідниці-плісе, такий же варіант зі штанами, і ще один варіант зі спідницею та сорочкою з коротким рукавом. Парадна форма складалася з білої блузки з емблемою Аурельської Академії, довгою чорною спідницею, корсетом, що починався від грудей та мантією з вишитою руною факультету й емблемою Академії. Спортивні комплекти були стандартними: біла футболка та обтислі чорні штани з еластичної тканини. Утеплені комплекти містили штани, сорочки на довгий рукав та теплі кардигани.
Поки руки механічно складали речі, у думках знову панував мій істинний. Хто він? Що робить тут? Працює чи навчається? А якщо працює?
— Ой матінко-о-о, — простогнала я. Він же може бути набагато старшим за мене, він же дракон. А якщо йому років чотириста, щось я не готова до такої різниці у віці, мені ж усього двадцять один виповнилося. Ці думки кружляли та зводили мене з розуму.
— Айрі! — гукнула з коридору вовчиця. — Ти йдеш на вечерю?
— Так! — вийшла з кімнати, підхопила під руку Аяду й попрямувала в їдальню.
Після таких новин апетиту, особливо, не було, я повільно копирсалася у своїй тарілці й попивала морс. Скоріше б уже познайомитися з ним. Не розумію, чого він тягне!
Завершивши вечерю, ми попрямували до гуртожитку. На вулиці було добре: вітерець розвівав волосся і доносив приємні пахощі квітів. Ми майже дійшли до дверей, коли я знову відчула на собі погляд. Мітка засвербіла ще сильніше, і раптом хтось вигукнув:
— Айрелло!
Рейгар
Я був дуже радий, що моя істара вступила до Академії і мені не знадобиться шукати її деінде. Вирішив будь-що-будь познайомитися з нею сьогодні.
— Рейгаре! — погукав мене ректор. — Ходімо, пообідаємо та обговоримо справи.
— Йдемо!
Ми замовили обід у їдальні й розмістилися в зоні для викладачів, яка була трохи далі від загальної і огороджена невисокою скляною загородкою. Поки Іріан щось розповідав мені про адептів і структуру року, я знову відчув свою істару. Вона сиділа за столиком зі своєю подружкою та ще однією дівчинкою. Уже хотів підійти до неї, коли вони піднялися і всі втрьох попрямували на вихід.
— Трясця! — вилаявся я.
— Ти чого? — вирячився на мене Іріан.
— Та нічого, крім того, що я знов проґавив свою істару! — роздратовано промовив і встав з-за столу.
— Та почекай ти! Я щось не зрозумів. Хто вона?
— Адептка-першокурсниця. Я ще не встиг із нею познайомитися!
— Ходімо! У моєму кабінеті є магічні відбитки всіх адептів, знайдемо твою красуню!
У кабінеті ми провели декілька годин, перш ніж знайшли потрібний відбиток.
— Ось вона! Нарешті! — вигукнули ми з драконом із полегшенням. — Айрелла Геллант. Їй личить. — роздивлявся я її портрет і на обличчя налізла усмішка.
— В тебе такий дурнуватий вираз обличчя — засміявся Іріан.
— Подивлюся я на тебе, коли зустрінеш свою шинталь, — огризнувся я, витираючи долоні. — Побачимо, як ти співатимеш, коли інстинкти перевертня закричать про істинну пару. Тоді твій вираз обличчя стане ще дурнішим за мій.
— Я ще надто молодий для серйозних стосунків! — пафосно вигукнув перевертень.
— Ну-ну. Я пішов!
Крокував коридором і міркував, як найкраще повідомити Айреллі, що вона знайшла свого істинного, або точніше я зустрів свою істару. Як раптом помітив рожевоволосу голівку, що зникає у дверях академії.
Пришвидшив крок, вибіг на вулицю і крикнув:
— Айрелло!
