Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
У вітальні нікого не було. Видихнула з полегшенням. Я не готова зараз розкривати ні перед ким своїх почуттів, навіть перед Аядою, хоч ми і зблизилися за такий короткий проміжок часу.
Прокралася навшпиньки до своєї кімнати, швидко роздяглася та впала на ліжко. Згадала поцілунки з Рейгаром. Це було щось, що не могла описати словами. Ніколи раніше не відчувала такого. Підняла ліву руку й подивилася на його мітку. Вона проявилася ще більше. Уже майже половина… Думала, що не зможу заснути від купи думок, але провалилася в сон якось миттєво. Мені снилися поцілунки Рейгара й не тільки вони… Вранці прокинулася збентежена та збуджена від таких снів.
Магіком засвітився повідомленням. Від Рейгара. Він знову запрошував мене на побачення.
Швидко підхопилася з ліжка й побігла приводити себе до ладу. Сьогоднішній мій образ був схожий на вчорашній, проте костюм вдягла інший — темно-синій. Волосся завʼязала у високий хвіст і поспішила до Рейгара.
Цей день ми теж провели на берегу озера. Рейгар організував пікнік із фруктами, канапками та теплим чаєм із запашних трав. Ми багато говорили та розповідали одне одному про себе. Він веселив мене, бентежив своїми короткими поцілунками, що, наче, метелики пурхали по щоках, губам та підборідді.
— Ти така спокуслива — говорив він, та стискав мене в міцних обіймах. А я танула й розчинялася в ньому.
— Рейгаре… — підняла очі на нього. — Ми можемо… ще політати? — несміливо попросила.
— Звісно! — радісно погодився він. — Сподобалося?
— Угу. Це неймовірні відчуття! — із захватом сказала я.
Рейгар відійшов на пару кроків назад і миттєво перетворився на дракона. Повторивши вчорашні дії виставив крило, щоб я забралася йому на спину.
«Привіт, наша солодка дівчинка!» — пролунало в моїй голові. Це, певно, Рей, тільки він міг таке сказати.
— Привіт, Рею!
«Впізнала, я дуже радий знову бачити нашу істару. Тримайся, політаємо з вітерцем!» — він штовхнувся ногами й за пару помахів крил здійнявся високо в небо.
І знову мене захопило це неймовірне відчуття свободи і єднання з моїм драконом. Політавши пару годин над озером, Рей знизився і опинився на галявині. Не встигла я злізти з нього, як він перетворився і Рейгар підхопив мене на руки, міцно обіймаючи.
— Р-рейгаре… як ти?.. — з переляку схопилася руками за його шию.
— Т-ш-ш, не хотів тебе лякати. Аж надто кортіло потримати тебе не лише на спині, у подобі дракона, — прошепотів він, повільно опускаючи мене на землю, але з обіймів так і не випустив. Пригорнув міцніше, вдихаючи аромат мого волосся. Його рука ніжно ковзнула по моїй щоці до підборіддя, трохи підводячи голову, і він нарешті накрив мої вуста своїми…
Я невміло відповідала на його поцілунок і плавилася у відчуттях, що наринули. У животі палав вогонь, а венами, здавалося, текла розжарена лава замість крові.
Чоловік нехотя відірвався від моїх губ і відсторонився.
— Не можу стримуватися поряд із тобою, — уривчасто видихнув. — Але не буду поспішати, щоб не сполохати тебе.
Від його слів я відчула, як жар розповзається обличчям і навіть шиї.
— Гаразд, потрібно повертатися до гуртожитку, — зітхнув Рейгар. — Нам обом потрібно підготуватися до занять.
— Так, — зітхнула я у відповідь.
В академію ми повернулися порталом. Мій дракон знову незаконно провів мене до дверей кімнати й поцілував на прощання, змушуючи кров кипіти, а серце битися десь у горлі.
— До завтра, — мовив, відриваючись від моїх губ і зник у порталі.
— До завтра, — прошепотіла я, зниклому мареву порталу й увійшла в кімнату.
— О-о, пропажа моя повернулася, — голосно крикнула Аяда, вискакуючи, зі своєї кімнати — Пішли, розкажеш мені, де ти пропадала, — і заштовхала мене до моєї ж кімнати, щойно я відімкнула двері.
Ми всілися на ліжку, й Аяда втупилася на мене зацікавленим поглядом.
— Я була з Рейгаром… — видихнула я, мрійливо усміхаючись. — Він познайомив мене зі своїм драконом.
— Та невже! — викрикнула із захопленням Аяда.
— Так… він неймовірний. Величезний, чорний із червоними іскрами… Дракон мене теж прийняв, я йому сподобалася, — знову усміхнулася, згадуючи слова Рея.
— Звідки ти знаєш?
— Я чула його у своїй голові, — зізналася я.
— Ух ти! Круто. Ех… я теж хочу зустріти свого шинталь… — мовила вовчиця і якось сумно усміхнулася.
— Я вірю, що одного разу ти його зустрінеш, — узяла я Аяду за руку.
— Так, гаразд, — зіскочила вона з ліжка. — Ходімо поїмо та будемо готуватися до завтрашніх занять. Ти вже бачила розклад?
— Ні, треба сходити подивитися, — сказала я, встаючи й підходячи до шафи, щоби перевдягнутися.
Завершивши переодягання, ми пішли до їдальні. Після закінчення вечері попрямували шукати дошку з розкладом. Як добре, що є мапа академії, а то б я вже давно заблукала.
Відшукавши наш курс у розкладі, ми побачили, що завтра на нас чекає спільний урок для всього першого курсу «Географія Ферранії та її політичний устрій», потім уже йшли предмети виключно для бойовиків — фізична підготовка й основи зіллєваріння та цілительства. Три пари — непогано для початку.
Повернувшись до гуртожитку, знайшла необхідні підручники, зошити, каліграфіси. Склала це все в сумку й пішла готуватися до сну.
Після душу, уже в ліжку схопила магіком із наміром написати Рейгару і… завагалася. Я боялася бути навʼязливою, швидко набриднути й бути нецікавою, хоч Аяда й запевняла мене, що істинні пари ніколи не набридають і краще за них для нелюдів немає нікого. Так у сумнівах і заснула.
Зранку мене розбудив оглушливий дзвін. Схопившись із ліжка, вилетіла у вітальню і зіткнулася там з Аядою.
— Що це, у біса, таке?! — викрикнула вовчиця.
— Це будильник, — повз нас сонною ходою пройшла наша сусідка й замкнулася у ванній.
— Нічого собі будильник, — обурювалася перевертниця.
— Та-ак, досить несподівано, — позіхнула я і пішла в кімнату збиратися.
Не знаю, чи пощастило нам із сусідкою, але ванну кімнату вона звільнила досить швидко, і я сподівалася, що ми не запізнимося в перший день навчань.
У їдальні було людно й гамірно. Доки ми стояли в черзі за їжею, я нервувала. Боялася запізнитися. Поснідавши кавою з круасаном (принаймні я, бо вовчиця, як завжди, набрала цілу гору їжі), ми поспішили на заняття.
Оскільки перша пара була спільною на весь курс, то магічний навігатор привів нас до величезної аудиторії, де вже половина місць було зайнято. Щоб не надто привертати до себе увагу в перший день, ми зайняли місця всередині аудиторії. Неподалік побачила блакитноволосу драконицю. Вона голосно розповідала своїй подружці, як вона залишилася з куратором наодинці в аудиторії.
— Ну я і кажу йому «Рейгаре…», — її розповідь перервав дзвін, і в аудиторію зайшов викладач.
«Цікаво, що ж вона йому там наплела й чому Рейгар мені нічого не сказав? Запитати його, чи що…» — роздумувала я.
Розуміла, що ці ревнощі, це прояв недовіри, насамперед до Рейгара, але ж… зрештою, я жива людина й це мої перші відносини.
— Вітаю вас адепти першого курсу. Я ваш викладач із географії, мене звати Кайрон рунʼФеракс. Сьогодні в нас буде лекція присвячена країнам Феранії, — говорив він глибоким і насиченим голосом, схожим на гуркіт грому вдалині.
Викладач був демоном (судячи з приставки рунʼ) — високий і кремезний, з темним волоссям, що спадає на плечі, пронизливими карими очима. Шкіра бліда, а на шиї ледь помітні рубінові тату, що світяться при використанні магії. Такі тату, наскільки мені відомо, теж відмінна риса демонів.
— Отже, почнемо! Як ви знаєте, кожна раса у Ферранії має свою країну. Усього таких країн чотири: демонів, драконів, перевертнів та магів. Країна демонів розташовується на півдні Ферранії та називається Нарфелія, столиця Нарфелії — Обсидіан. Нарфелія поєднує в собі гірські масиви, лавові озера, що утворилися через виверження вулканів та випалену пустелю. Гори тут круті й небезпечні, з ущелинами, що сповнені темних туманів і густих хмар. Ці гірські хребти служать природними бар’єрами, відокремлюючи Нарфелію від сусідніх земель і обороняє її від вторгнення. Клімат тут посушливий та спекотний влітку й вологий узимку. Зими в Нарфелії супроводжуються сезоном дощів та гроз. Осінь і весна короткі й сухі. Це країна, де немає місця слабкості, але є велика краса для тих, хто готовий прийняти її на своїх умовах.
— Країна драконів — продовжував викладач лекцію — має назву Ауріган та лежить на сході Феранії. Столиця Аурігану — Пірінар. Клімат тут не такий спекотний, як у Нарфелії, але зими доволі суворі та сніжні. Літо жарке, але не таке посушливе, як у країні демонів. Осінь супроводжується дощами та грозами, а весна доволі мʼяка та тепла. Ауріган — це країна гір, лісів та озер. Багата на поклади дорогоцінних металів та каміння.
— Перевертні мешкають на заході Ферранії в країні Вількарія зі столицею Ноктурнум. У Вілкарії найбільше лісів, річок та озер. Є вихід до Сапфірового моря, що зʼєднує Вількарію та країну магів. Переважно рівнинна місцевість та клімат схожий на клімат Аурігану.
— Країна магів розкинулася на півдні Ферранії і зветься Альмірія. Столицею є місто Калдора. Із цікавого: Калдора — місто, побудоване на плавучих островах посеред озера, що переливається всіма кольорами спектра. Це місце, де концентрується магічна енергія, а вулиці столиці завжди оповиті легким магічним сяйвом. Клімат у країні магії наймʼякший. Тут тепле, але не спекотне літо, мʼякі не надто сніжні зими, помірно волога осінь і тепла весна.
— Лір рунʼФеракс, а до якої країни належить Аурельська Академія магії? — запитала білява дівчина.
— Дякую за цікавість адептко…
— Амалія Вергер, лір.
— Так ось, адептко Вергер, Аурельська Академія не належить до жодної з країн. Вона розташована в Аурелії — місті-державі на перетині всіх чотирьох країн і фінансується також усіма чотирма країнами.
Викладач розповідав ще багато всього, поки лекцію не перервав дзвінок.
— Гаразд, адепти, до наступної лекції прочитайте, будь ласка, сторінки 2–10 підручника «Географія та політичний устрій Феранії». На сьогодні вільні.
Наступним заняттям у нас була фізична підготовка, тому зібравши книги в сумку, ми з Аядою попрямували до полігону.
Полігон був захищений магічним куполом, щоби під час тренувань закляття не вилітали за його межі і випадково когось не поранили. Біля нього стояла будівля з роздягальнями та душовими кімнатами.
Я переодягнулася в спортивну форму: обтислі штани з еластичної тканини та таку ж обтислу білу футболку. Критично оглянула себе в дзеркалі — мітка істинності проявилася ще чіткіше. Вона все ще не була яскравою, тож я сподівалася, що на неї не звертатимуть уваги, а якщо хтось і помітить — не кожен зрозуміє її значення. Зібравшись із думками, попрямувала на полігон. Нарешті побачу свого Рейгара!
