Раді Вас бачити!

Рейгар

Мене гнітила наша сварка з Айреллою. Не розумів її наполегливого бажання тримати наші стосунки в секреті. Чому вона так боїться? Я не бачив сенсу в цьому маскараді, адже в Академії не було прямої заборони на відносини між адептами та викладачами, особливо коли йшлося про істинність. Для будь-якого нелюда обрана — це центр усесвіту, святиня, яку не ховають, а якою пишаються. Бачити страх у її очах замість гордості за наш союз — найбільша образа.

Я дав час охолонути собі та Айрі до вечора, а потім запросив її на вечерю, під час якої я планував помиритися з коханою та обговорити мій план щодо «відкриття світу» наших стосунків.

Завчасно замовив вечерю та прикупив пляшку ксантарії — шляхетного вина з магічних фруктів ксантоса. Я обережно поставив на стіл темне скло, крізь яке вгадувався глибокий фіолетовий колір напою з ледь помітним золотистим мерехтінням.

Це вино було підступним: у малих дозах воно дарувало неймовірну ясність думок та гостроту розуму, допомагаючи бачити суть речей, але варто було випити зайвого — і голова розривалася від ментального перевантаження та болю. Ксантарію відкорковували лише в особливих випадках. І я вважав, що сьогодні саме такий вечір.

Забрав Айрі з гуртожитку й поки вона відпочивала на дивані, розклав вечерю біля каміна. Для романтичної обстановки.

— Мила, уже готово. Нумо вечеряти.

Айрі опустилася на килим, а я сів позаду неї. Розмістив її так, щоб спиною вона спиралася мені на груди. Розлив ксантарію по келихах і подав їй один.

— Тримай. Це ксантарія… — і розповів їй властивості цього напою.

— Ти вважаєш, що без цього напою я тебе погано зрозумію? — насупилася Айрі та відставила келих.

Виявляється, моя Айрі не така вже й лагідна, якою здавалася спершу. Вона вміла захищати свої кордони. Сьогоднішня її поведінка змусила мене подивитися на неї іншими очима. У мене був час подумати і я зрозумів, що пишався її непокорою. Можливо, саме така жінка й потрібна дракону? Не дивно, що вона опинилася на «Арканумі» — факультеті для тих, чий дух неможливо зламати.

— Гаразд. Ти не змушена пити, просто я думав трохи полегшити твої сумніви. Вибач, якщо це тебе образило, — знизав я плечима і пригубив напій. — Але, прошу, повечеряй. Усі страви звичайні, без магічних властивостей.

Коли я відчув, що вона трохи розслабилася і почала їсти, заговорив:

— Наприкінці другого тижня астроліну, першого місяця осені, по всій Феранії святкують День Рівноваги, де вшановують Каліона. Академія теж проводить урочистості. Колись давно була започаткована традиція представлення обраних — Проголошення Єдності. За бажанням, пари, які знайшли істинність або уклали магічний союз, представляють своїх обранців перед усією громадою. І я подумав, що ми можемо взяти участь у цій церемонії. Як гадаєш? — запитав я.

Айрелла сиділа якийсь час мовчки. Келих знову опинився в її руках, який вона час від часу крутила. Потім зробила ковток напою і, зітхнувши, відставила його на тацю.

— Я згодна, — стиха промовила дівчина й подивилася мені в очі. — Вибач мені. Можливо, тобі здається, що я маленька боягузка, але я не звикла бути в центрі уваги й тим паче виставляти напоказ своє особисте життя. Але ж люди не сліпі. До мене вже підходила Ліора і випитувала, що в нас із тобою.

— І що ти їй сказала? — із цікавістю глянув на дівчину.

— Правду, — знизала плечима Айрі. — Хоча вона не дуже повірила.

У її словах відчувався сум та гіркота.

— Айрі, — обійняв я її міцніше, — менше звертай уваги на думку сторонніх.

Моя дівчинка розвернулася і подивилася на мене з такою вдячністю і ніжністю, що я не втримався, і накрив її вуста поцілунком. Вони були солодкі, відчувався присмак цитруса від випитого ковтка вина. Спочатку поцілунок був ніжним, майже нечутним. Я легко, ненавʼязливо вивчав її губи, намагаючись вловити кожен відтінок емоцій дівчини. Айрі притиснулася ближче, наче хотіла розчинитися або злитися зі мною, з тілом, з душею. І в цей момент весь світ зник, залишившись десь далеко за межами.

Я повільно провів язиком по губах, відчув її маленький язичок, що переплітається з моїм, дражнячи й розпалюючи вогонь у середині. Чуттєві дотики межували з пристрасними. Притиснув її ближче, обережно торкнувся шиї, провів по спині. Відчував, як тіло Айрі тремтить у моїх руках.

У якийсь момент її тонкі пальчики торкнулися моїх грудей, які вже не захищала тканина сорочки.

Яка ж вона солодка й чуттєва, моя дівчинка.

Голова паморочилася від пристрасті, десь на задвірках свідомості розумів, що треба заспокоїтися, пригальмувати та й Айрела, мабуть, ще не готова до близькості. Дракон у середині, навпаки підбурював зробити дівчинку остаточно нашою.

З великим зусиллям відірвався від губ, притис Айрі та вткнувся носом у її волосся, вдихаючи солодкий запах моєї Карамельки.

— Все добре? — спитав хрипким голосом.

— Так, — пошепки озвалася Айрі. — Так не хочеться від тебе йти, але вже пізно.

— То не йди…

— Не можу, Рейгаре. Не можу… Якщо я не піду, то не встою перед спокусою, але… трохи зарано… — відвела очі дівчина.

— Айрі, Карамелька моя, — узяв пальцями підборіддя і заглянув їй в очі. — Я все розумію і не кваплю, просто шаленію від тебе і твоїх поцілунків. Тебе «підкинути» порталом до гуртожитку?

— Так, шкода, що не можна прямо в кімнату, — зітхнула Айрі.

— Ну, взагалі-то, у кімнатах стоїть захист від відкриття порталів. Їх хоч і не всі можуть відкривати, проте це все заради безпеки.

— Я розумію…

Ми ще трохи посиділи в обіймах і стали збиратися. За вікном уже згущалися сутінки й Айрі мала відпочити перед навчанням.

Вийшли з порталу перед гуртожитком. Повіяв легкий вітерець, Айрі здригнулася і обійняла себе руками. Вклав дівчину в обійми, щоб зігріти. Ніжно цьомнув у губи, щічки й носик.

— Іди скоріше в середину, ти змерзла. Солодких тобі снів.

— І тобі, Рейгаре. Дякую, що ти такий.

Вона підвелася навшпиньки й легким дотиком залишила поцілунок на губах. Розвернулася і зникла за дверима.

Ще трохи подивився на двері, розвернувся і повільно пішов парком. Вітерець допомагав охолодити думки й тіло. Хвилин за десять прогулянки відкрив портал та опинився вдома.

Прибрав залишки їжі, трохи попрацював над навчальними планами та ліг спати.

Айрелла

До своєї кімнати бігла поспіхом, серце досі билося пришвидшено. З кожним поцілунком я відчувала, що закохувалася в нього все більше.

Відчинила двері та пройшла у вітальню. На дивані сиділа Аяда, яка здавалася сумною. Знову.

— Привіт. Ти виглядаєш такою щасливою, — злегка усміхнулася вовчиця.

— Привіт. Почуваюся такою ж. Ми помирилися з Рейгаром.

— Це добре, — кивнула подруга.

— Аядо, мила, чого ти така сумна? Що з тобою коїться? Ти можеш мені довіритися і все розповісти, — присіла біля неї та взяла її за руку.

— Ох, Айрі. Ходімо до мене.

Ми пройшли в кімнату Аяди. Я сіла на ліжко, а вона підійшла до вікна й дивилася вдалину.

— Коли мені було десять років, я захворіла, — почала свою розповідь подруга. — Але це була не проста хвороба, а найстрашніша для перевертнів. У народі її прозвали «місячна сплячка». Спочатку думали, що я просто застудилася, чи щось подібне, адже ми дуже рідко хворіємо. Усе починалося з відчуття слабкості при обертах, потім у другій іпостасі мій звір став неспокійним, лякливим. Я часто втрачала контроль над вовчицею. Спочатку я все приховувала, а коли вже симптоми проявилися сильніше, батьки забили на сполох. Тоді в мене і виявили цю хворобу. Це рідкісна, але смертельно небезпечна магічна хвороба, що вражає лише перевертнів. Вона має руйнівний вплив на другу іпостась перевертня, роблячи її слабкою, а інколи може і вбити, — Аяда важко зітхнула.

Моє серце стислося, і я так шкодувала цю маленьку перевертницю. У мене не було другою іпостасі, тож я не могла повністю уявити, почуття Аяди. Але все ж розуміла.

— Загалом, батьки знайшли найкращих цілителів, вони змогли вилікувати мене вчасно, але моя вовчиця… я… втратила з нею звʼязок, — голос подруги тремтів. Я чула, як вона ковтає сльози. Та й сама мала мокрі щоки.

— Мені так шкода, Аядо, — я наблизилася до неї та обняла за плечі. — Твоя вовчиця, вона… — припустила я найгірший варіант.

— Ні, ні. Вона міцно спить і є тільки один спосіб її пробудити.

— Це ж чудово! І що це за спосіб?

— Знайти істинного. Свого шинталь.

Я обійняла її міцно-міцно, наскільки дозволяли мої сили.

— Але, я не розумію, чому ти сумуєш. Я впевнена, що скоро ти його знайдеш і все буде чудово.

— Айрі, ти не розумієш!

Аяда різко розвернулася і подивилася на мене.

— Я не-пов-но-цін-на вовчиця, — по складах промовила Аяда. — Я не можу його знайти без свого звіра, тільки він може мене вчути. А якщо йому не потрібна істинна і він мені не скаже, я навіть про нього не дізнаюся!

— Мила моя… — втішала я вовчицю. — Ти чудова й повноцінна. Я бачила яка ти сильна і витривала, усе буде добре, — погладила Аяду по волоссю.

Мені боліло за подругу. Боліло, що вона вважає себе зламаною тільки через те, що перенесла страшну хворобу.

Ми ще довго балакали й розійшлися лише опівночі. Усе ж таки завтра на заняття.

Лежала в ліжку, та сон не йшов. Я все думала над словами Аяди. Тепер зрозуміло, що дивлячись на нас із Рейгаром, їй було боляче.

Не зчулася як заснула, а ранком була розбуджена дзвоном, що був таким собі будильником.

Будні в Академії стали для мене невіддільною частиною життя та наповнювали його магією, тренуваннями, вечорами в бібліотеках і за домашніми завданнями. Ранки завжди були насичені заняттями. Разом з Аядою ми поспішали на лекції: медитації, заклинання, контроль стихій, бойову та фізичну підготовку. Кожне заняття ставало викликом, але я вже потроху звикала до такого темпу. Магія ставала частиною мене, і я відчувала, як із кожним днем стаю сильнішою та впевненішою.

Після лекцій я додатково займалася з Рейгаром. Спочатку ми тренувалися з посохом: відпрацьовували бойові техніки, вправи на точність і контроль. Мені вже краще вдавалися вправи зі зброєю, але не завжди виходило правильно направляти й концентрувати магію через посох.

Після вправ ми переходили до медитацій. Поки ще було тепло, ми сиділи на м’якій траві в парку Академії, Рейгар вчив мене відчувати свою магію на новому рівні. Він завжди говорив, що справжня сила — не тільки в техніці, але й у здатності відчувати магію всередині себе, тримати її під контролем і гармонійно поєднувати зі своєю сутністю.

За цей час у нас зʼявилася маленька традиція — ми переносилися порталом до його будинку, Рейгар замовляв вечерю і ми вмощувалися біля каміна. Вечеряли й розмовляли про все на світі. А потім… потім цілувалися. Неодмінно ніжні поцілунки напочатку, переростали в пристрасні й чуттєві. Я плавилася від них та його дотиків. І з кожним разом сама ставала все сміливіше в проявах своїх почуттів.

В один із таких вечорів Рейгар зізнався мені, що віднедавна є членом Великої Ради Драконів. Сказати, що я була здивована, це не сказати нічого. Ото дістався мені істинний. Викладач, куратор, так ще й високопосадовець Аурігану.

Так пролетіло трохи більше тижня. На вихідних спілкувалася з батьками, гуляла з Аядою, готувала домашні завдання, а вечори проводила з Рейгаром. Видіння від Чорного Гримуара не повторювалися, і це давало мені надію, що, можливо, усе налагодилося і я зможу жити спокійно.

* * *

Аурельська Академія гуділа, мов вулик. Уже почалася підготовка до Дня Рівноваги. До нього залишалося буквально пара днів, і чим ближче було свято, тим більше я хвилювалася. По-перше, переживала, як сприймуть наше зізнання в Академії, а по-друге, вирішила представити Рейгара батькам, хоча б по магікому.