Спочатку:
На сторінку книги
Айрела
— Спокійно, — сказав Рейгар, коли помітив, як у мені спалахнув азарт. — Не поспішай. Вогонь не повинен узяти гору, інакше ти втратиш контроль.
Я знову зосередилася, і через кілька секунд у центрі вихору з’явився невеликий вогник. Він був слабким, але стабільним — саме таким, як потрібно для першого кроку. Усміхнулася, відчуваючи, як серце затріпотіло від гордості: магія стихій сплелася разом, гармонійно об’єднавши повітря та вогонь. Але раптом я відчула, як стихії набирають обертів і починають виходити з-під контролю.
— Стримуй, — напружено сказав Рейгар, простягаючи руку до мене, щоб заспокоїти вихор. — Баланс, Айрелло. Вогонь — це твоя сила, але він не має поглинати повітря. Керуєш ти, а не магія.
Я звела брови, намагаючись втихомирити стихію. Зусиллям волі повернула собі контроль над стихіями.
— Добре, — мій істинний усміхнувся, і я побачила схвалення в його очах. — Тепер ти розумієш, що таке справжній контроль. Це не просто сила чи потужність стихій, це вміння керувати найменшими частинками своєї магії, знаходячи гармонію.
Я глянула на нього, відчуваючи всередині себе спокій і радість. Це був лише маленький крок уперед, але я знала, що він важливий.
— Це лише початок, Айрелло, — продовжив він, м’яко, але впевнено. — Ти володієш великою силою. Головне — навчитися розпоряджатися нею. Ти зможеш контролювати свою магію, як забажаєш, якщо продовжиш працювати над цим.
Його слова додали мені рішучості. Я була готова йти вперед і розкрити свій потенціал.
— Ти молодець, але на сьогодні досить, — промовив Рейгар, підіймаючись на ноги.
Кивнула й теж підвелася. Я ніяк не могла позбавитися від відчуття холоду та безпорадності під час видінь, які Гримуар посилав мені. Здавалося, тільки відволіклася, зайнялася чимось, але, тільки-но видавалася вільна хвилина на роздуми, так одразу накочувало відчуття страху і крижаних лап, що затягують у те темне місце.
Я потребувала його обіймів, його тепла, його поцілунків. Після всього, що я бачила, я хотіла лише одного — загубитися в його руках. Хотіла відчути тепло й захист, який міг дати лише Рейгар. Він стояв поруч зі мною, такий гарний і впевнений у собі.
Моє серце закалатало швидше. Я втягнула в легені повітря, намагаючись заспокоїти себе, але це тільки посилило моє хвилювання. Він щось говорив, але я не слухала.
«Давай, Айрі, сміливіше. Це те, що тобі зараз потрібно!» — вмовляла я себе, збираючи докупи всю свою сміливість.
— Рейгаре… — прошепотіла я, підходячи ближче. Серце било об ребра, голова трохи паморочилася, але я продовжила йти до нього. Підняла тремтячу руку, торкнулася його грудей, пальці відчули тепло його тіла під одягом. Я підвела погляд, глянула йому в очі, піднялася навшпиньки й, обхопивши руками його шию, поцілувала. Мій поцілунок був трохи незграбним (я вперше сама цілувала чоловіка), але я намагалася вкласти в нього всю свою симпатію, потяг і потребу.
Чоловік, на мить завагавшись, обійняв мене за талію, притягуючи мене ближче до свого тіла. Він перехопив ініціативу в поцілунку, поглиблюючи його. Це був не просто поцілунок. У ньому було все — тепло, захист, і водночас щось дике, пристрасне, те, що робило його неймовірно привабливим. Моє тіло тремтіло, але не від страху, а від зростаючого бажання та хвилювання. Я заглибилася в цей момент, дозволяючи собі забутися, зануритися в його обійми. Усе, що було раніше — страх, видіння, тривога — просто розчинилося.
— Тільки ти можеш дати мені те, що я зараз потребую, — прошепотіла я, ледь відірвавшись від його губ, відчуваючи, як серце шалено б’ється в грудях.
Його дихання стало важчим, а погляд — затуманеним від пристрасті, але я знала, що він тримає себе під контролем. Його руки, теплі й сильні, ковзнули вниз по моїй спині, притискаючи мене ще ближче.
— Айрі, маленька моя… кохана… — говорив він, межуючи слова й поцілунки, що пурхали по моєму обличчю, як крила метеликів. — Я дам тобі все… усе, що ти забажаєш… але не зараз…
На мене, мов відро, холодної води вилили. Спочатку я заклякла, а за мить уже виривалася з його обіймів.
— Т-щ-щ, — притиснув Рейгар мене міцніше і вперся чолом у мій лоб. — Я поясню, не виривайся. Мила, мені неймовірно лестить, що ти довірилася мені і зважилася на цей крок, але, зрозумій… — зітхнув мій істар, притискаючи мене ближче. — Ти налякана, перенесла стрес, не встигла приїхати до Академії, як на тебе звалився я, Гримуар, бойовий факультет. Зараз не найкращий час переводити наші стосунки на наступний етап. Ми зробимо це, коли ти будеш хотіти цього, не для того, щоб забутися і уникнути неприємних почуттів і думок, а щоб стати ближчими один до одного.
Він говорив розумні речі, але… мені було неприємно, що він відкинув мене, хоча, з іншого боку, я була йому вдячна. Адже насправді не була готова до інтимних стосунків із Рейгаром.
— Ти маєш рацію, — відвела я погляд. Щоки пекло і я хотіла розчинитися і опинитися якомога далі від Рейгара, цієї кімнати та моєї дурної поведінки.
— Айрі, подивися на мене, — Рейгар мʼяко огорнув моє обличчя долонями і змусив поглянути на нього. — Тобі немає чого соромитися, ти завжди знайдеш підтримку в моїй особі. Я… Я кохаю тебе, моя маленька смілива дівчинка. — Він нахилився і залишив ніжний поцілунок на вустах.
Я вже не вперше чула його зізнання, але поки не готова була відповісти йому тими ж словами, які щойно пролунали з його вуст. Тому я міцніше пригорнулася до нього і знову поцілувала його. Якийсь час ми цілувалися, поки не пролунав звук бурчання мого порожнього шлунку. У тиші він здавався оглушливим. Я відсторонилася від Рейгара і сховала розпашіле обличчя в долонях.
— Хтось зголоднів, — мʼяко промовив Рейгар. — Повечеряємо в їдальні?
— Не знаю, — зітхнула я. — Я… я ще не готова виходити в люди. Ми можемо… повечеряти тут? — невпевнено попросила я.
— Так, звісно. Тоді піду щось замовлю, я зазвичай їм в Академії.
Я лише закотила очі. Чоловіки — що дракони, що люди — однакові у своїй неспроможності приготувати вечерю. Принаймні, більшість із них. Здається, комусь потрібна жіноча рука.
Боги, про що я думаю?
Ми з Рейгаром сиділи в його вітальні. Вечеря майже закінчилася, але я не могла розслабитися. Втома скувала кожен мʼяз, та все ж я відчувала неспокій та тривогу. Ніч настала швидко, темрява огорнула все довкола, і в повітрі зависла тиша, яку порушувало тільки потріскування полум’я в каміні.
Я намагалася приховати свій страх, але, мабуть, невдало. Погляд Рейгара зупинився на мені.
— Айрі, — сказав він м’яко, нахиляючись ближче. — Якщо хочеш, можеш сьогодні залишитися тут, — обережно промовив Рейгар.
Я спробувала підняти голову й зобразити щось схоже на впевненість, але серце в грудях закалатало сильніше. Залишитися? З ним на ніч? Спати разом? Я і так уже сьогодні прокинулася в його спальні, уже одне це було дивно й не схоже на мене. Раніше я не засинала в чужому домі так легко.
У голові з’явилися сумніви. З одного боку, я відчувала себе поруч із ним так спокійно, як ніде більше. З іншого — думка про те, що ми можемо опинитися разом в одному ліжку, викликала в мене змішану хвилю емоцій. Червоніти в мене стало звичкою. Я не могла не згадати, як кілька годин тому, я несподівано накинулася на нього з поцілунками, загубившись у власних страхах та бажаннях, і майже запропонувала себе йому. Мені досі було незручно й соромно.
— Я… не знаю, — промовила я, відводячи очі.
— Айрі, — промовив Рейгар мʼяко. — Якщо тобі некомфортно, можеш спати в ліжку, а я залишуся на дивані.
Його слова мене трохи заспокоїли. Він завжди був таким уважним до моїх відчуттів. Але думка про те, що я спатиму в його ліжку знову, навіть без нього поруч, була… дивною. Я знову завагалася, але все ж погодилася.
— Гаразд, — врешті пробурмотіла я.
Ми увійшли до його спальні, він дбайливо постелив мені на ліжку. Диван у вітальні виглядав не надто зручним для такої високої людини, тобто дракона, як Рейгар, але він ніяк не показав свого невдоволення. Коли двері зачинилися, я ще довго лежала, дивлячись у стелю. Моє серце не могло заспокоїтися. Навіть у затишному ліжку, огорнута його запахом, я все одно відчувала напругу.
Не знаю, коли я заснула, але раптом усе поглинула темрява. Я, ніби, спостерігала знову ті видіння, що вдень наслав Гримуар, «підпливла» ближче (тіло відчувалося легким та невагомим, немов у примари), щоб роздивитися обличчя непритомної фігури. Схилилася над обличчям і мало не зомліла… то було моє обличчя… Тут я відчула, як моя магія виривалася з мене, як вона покидала моє тіло, як воно слабшало з кожною секундою. Це було нестерпно. В очах, мене примарної, попливло.
Я закричала.
Прокинулася з різким вдихом, серце билося, як скажене, у голові паморочилося. У кімнаті було темно, але поруч зі мною опинився Рейгар, його руки вже огортали мене. Я судомно хапала повітря, ледве стримуючи сльози.
— Т-щ-щ… Це просто сон, — прошепотів він, притискаючи мене до себе. Його голос був тихим і заспокійливим. — Ти в безпеці.
Мої руки самі собою обхопили його, я сховала обличчя на його грудях, намагаючись заспокоїтися. Його тепло й мірний стукіт серця принесли довгоочікуване умиротворення. Від полегшення сльози зірвалися з очей і потекли по щоках. Він лагідно гладив мене по спині, поки я поступово приходила до тями і вирівнювала збите дихання.
Вчепилася в нього мертвою хваткою і не відпускала. Мені було занадто страшно залишитися самій із цими кошмарами.
— Залишся, будь ласка, — прошепотіла я, уже не соромлячись своїх слів.
— Я нікуди не піду, буду поруч і оберігатиму твій сон, — відповів він, стискаючи мене міцніше.
Рейгар приліг поруч і обійняв мене, накриваючи нас ковдрою. Я поклала голову йому на плече, а руку на груди — туди, де билося, рівно і впевнено, його серце. Заколисана мирним стукотом, я заснула в його теплих обіймах, що відганяли всі страхи й кошмари.
Ранок почався з обережного поцілунку в скроню і тихого: «Просинайся мила, уже ранок» — від Рейгара. Прокидатися в його обіймах було… дивно. Ще дивнішим було те, що мені… подобалося… подобалося відчувати на собі гарячі обійми. Голову знову заполонили думки, мені моя ж поведінка здавалася неналежною, занадто легковажною, а з іншого боку, мені вже двадцять один.
Покосилася на Рейгара, котрий, якраз, підвівся з ліжка й попрямував до виходу. Він був у легких штанах, що сповзли низько, відкриваючи ямочки над… ем… загалом на попереку… Відчула, як палають щоки, відвела погляд. Не стрималася, і знову зиркнула з-під вій на широкі плечі, мʼязисту, але не занадто, спину, руки… Різко видихнула і відвернулася.
— Щось сталося, Айрі? — обернувся Рейгар. У його очах стрибали бісики… і ця усмішка…
— Н-нічого, — затинаючись промовила я і знову відчула, як жар захоплює обличчя і навіть шию. Трясця! Скоро стану майстром спорту із червоніння.
