Раді Вас бачити!

Рейгар

Тільки недавно розлучилися з Айреллою, а я вже скучив. Намагався поринути в роботу, приймати заліки, заповнювати нескінченні папери — це мало відволікати, але не допомагало. Замість цього час летів швидко, я і не помітив, як настав вечір. З кожною хвилиною сутінків почуття тривоги наростало.

Після нашої ночі з Айрі, наш зв’язок зміцнів настільки, що я відчував відлуння її емоцій. Моє серце стискалося від страху за неї. Щось було не так. Мій внутрішній дракон, Рей, гарчав всередині мене, закликаючи до дій.

Я не міг більше це ігнорувати. Айрелла в небезпеці, я відчував це всім своїм єством. Зосередився та потягнувся магією до маячка, який подарував їй. Слабкий слід. Ледь відчутний, але все ж чіткий. Її немає в кімнаті. І вона далеко від бібліотеки. Холодний страх та хвилювання за кохану здавлювали мене зсередини.

«Рейгаре, діяти треба негайно!» — гаркнув дракон всередині мене.

Моя тривога перейшла у гнів. Я не дозволю, щоб із нею щось сталося. Тільки не з нею.

Майже не думаючи, я відкрив портал, слідуючи за слабким відгомоном маячка. Я опинився в занедбаному підземеллі. Холод вдарив мені в обличчя, а на дверях переді мною виднілися магічні печаті, від яких випромінювалася темна, крижана енергія. Я впевнений майже на сто відсотків, що це повʼязано із Чорним Гримуаром. Магія, що пронизувала підземелля, була надто потужною, щоб просто так увірватися. Потрібно було більше сил.

— Все не так просто… — прошепотів я, оглядаючи запечатані двері.

Замість того щоб ризикувати власною необдуманою атакою, я миттю перенісся в кабінет Іріана. Він сидів за столом, переглядаючи якісь папери, але я не збирався чекати.

— Іріане! — гаркнув я, важко дихаючи від збудження і тривоги. — Підіймай усіх по тривозі! В Академії коїться щось лихе. Айрелла в небезпеці, я відчуваю це!

Іріан підняв голову, стривожено зводячи брови. Він ще ніколи не бачив мене таким розгубленим і наляканим.

— Що ти маєш на увазі? — його голос був зосередженим, але тривога в очах виказувала, що він зрозумів серйозність ситуації.

— Гримуар. Хтось виконує якийсь ритуал із нього, темний ритуал… — продовжив я. — Айрелла десь у підземеллі. Двері запечатані потужною магією, і я не зможу самотужки їх зламати. Здогадуюся, що знайшов тих, хто викрадав адептів і Айрелла в них.

— Трясця! — вилаявся Іріан і подав тривожний дзвін, що означав бойову готовність усіх викладачів та старших курсів.

Ми зібрали загін із найкращих бойовиків та перемістилися до того місця, де я відчував магічний слід Айрі. Перш ніж зламувати печатку на дверях, я попередив усіх.

— Ми не знаємо, із чим зіткнемося, але будьте готові до того, що вони намагатимуться пролізти у ваші мізки. Тримайте ментальні блоки.

Вони кивнули, а я відчував, як моє власне серце гупає з кожною секундою сильніше. Ми атакували двері. Не знаю, скільки пройшло часу. Можливо, це тривало кілька хвилин, можливо годину, але кожен удар об двері був для мене нестерпним. Я відчував, як відголос емоцій Айрі слабшає. Моєму дракону це не подобалося, він шаленів всередині, дряпався, намагаючись вирватися назовні.

«Вгамуйся! Ти не допомагаєш» — гарикнув на Рея.

«З нею щось не так, я відчуваю, як вона слабшає» — ревів дракон.

— Нумо, обʼєднаємо магічний потік і вдаримо разом, — скомандував я.

Ми зібрали всі сили. Кілька потужних об’єднаних ударів — і печатка нарешті не встояла. Зламалася. Двері розлетілися, і ми увірвалися всередину. Простір кімнати був наповнений темною магією, зловісною і важкою. Я побачив фігуру в центрі, що проводила ритуал. Збоку, у тіні, стояли ще дві постаті.

Я кинувся на того, хто стояв у центрі. Коли наблизився, зрозумів, хто це був.

Морган Кристоф. Колишній куратор «Аркануму».

— Ти… — вирвалося з мене, але не було часу на слова.

Я кинувся на нього з усією силою, але навколо нього вже мерехтів щит. І не тільки він — з боків з’явилися його помічники. Ліора. І п’ятикурсник, Зейн Таллар. Я припустив, що саме з ним бачили сусідку Айрелли та Аяди. Певно, зараз на ньому не було захисту, раз я зміг упізнати його.

— Ліора?!

Я побачив її обличчя, скривлене злобою. Вона стояла поруч із Морганом, а його магія захищала їх від моїх атак.

— Залиш її! — викрикнув Іріан, який теж увірвався всередину. Він разом зі мною відтіснив Ліору й Зейна, концентруючи сили на атаці Моргана.

Щити тремтіли, захист слабшав, і нам вдалося перервати ритуал. Але саме в цей момент Морган зробив те, чого я не очікував: він узяв під контроль кількох нелюдів, що прийшли разом із нами. Один за одним наші воїни попадали під вплив темної магії. Іріан і я мусили захищатися, вирубаючи тих, на кого вплинув Морган.

Морган кинувся в останню відчайдушну атаку. Він промовив закляття і пожертвував Зейном, використавши його як живий щит. Темрява огорнула тіло хлопця, його обличчя було спотворене жахом. Я зціпив зуби, намагаючись стримати гнів, але не міг дати слабину. Зрештою, ми змогли знешкодити Моргана — його щит зламався, а він впав на коліна. Я кинувся до нього та закував його в антимагічні кайданки.

— Ви всі пожалкуєте! — шипів Морган, його очі палали якоюсь нездоровою жагою. — Ти, нікчемний дракон… Ви всі слабкі, я сильніше вас і я маю правити нелюдами. Я мав на це право.

Його голос був повний ненависті, але мені вже набридло його слухати. Одним рухом я наклав закляття мовчання і його слова обірвалися в повітрі.

Я обернувся, і моє серце затріпотіло. Айрелла. Вона лежала на вівтарі, бліда, але жива. Слава Каліону, вона жива. Я повільно підійшов до неї, намагаючись стримати емоції, що накочувалися хвилею.

— Айрі, — прошепотів я, простягаючи до неї руку.

Її очі раптом розширилися від жаху. Вона різко піднялася і закричала:

— Ні-і-і!

Різкий біль розірвав мене зсередини. Здавалося, що щось обпекло мою душу, забираючи сили.

— Рейгаре! — відчайдушно закричала Айрелла й це було останнє, що я почув, перш ніж мене поглинула темрява.

Айрелла

Моє тіло здавалося кам’яним, кожен рух вимагав неймовірних зусиль. Я лежала на вівтарі, намагаючись не втратити свідомість, але темрява накочувал хвилями. Кожного разу, коли я розплющувала очі, сцени навколо мене змінювалися, мов у сповільненому фільмі.

Перший раз, коли я трохи прийшла до тями, побачила, як Рейгар, Іріан та інші нелюди боролися з Морганом і його посіпаками. Здавалось, що час сповільнився. Я бачила, як Морган пожертвував хлопцем. Я лише на мить заплющила очі, а коли розплющила — Морган уже лежав на підлозі, скований антимагічними кайданками. Важко було повірити, що все нарешті скінчилося.

Потім я побачила Рейгара. Коханий ішов до мене. Мої губи намагалися вимовити його ім’я, але з вуст не зірвалося ні слова. Я відчула полегшення — нарешті він тут, він поруч.

— Айрі, — прошепотів Рейгар, простягаючи до мене руку.

Раптом я побачила рух за його спиною… Ліора, вона щось шепотіла і при цьому мала занадто рішучий вигляд, а обличчя спотворила гримаса злості. Вона підняла руку, наче готувалася до атаки.

— Ні-і-і! — закричала. Звідки тільки взялися сили на це.

Рейгар озирнувся і виставив щит. Я вже хотіла полегшено видихнути, він встиг, але згусток темної магії пробив щит і вдарив мого коханого. Рейгар похитнувся і впав. Ні, ні, ні… будь ласка, відчувала, як сльози котилися щоками та затуманювали очі.

— Рейгаре! — з губ зірвався відчайдушний крик.

Я так-сяк сповзла з вівтаря, ноги не тримали, підкошувалися. Впала на коліна поруч із непритомним Рейгаром. Серце калатало, страх стискав мою душу. Я дотягнулася до нього, схопила його за руку та перевірила пульс. Живий, дякувати Каліону живий. Впала коханому на груди та заридала, а потім підняла голову й побачила Ліору, яка вишкірилася і зі зневагою дивилася на мене. Гнів та лють затопили мене. Я зібрала всі сили й закричала, вивільняючи магію. Вдарила в Ліору, обпалюючи її своїм вогнем. Вона закричала і впала. Хтось кинувся до неї та закував її в антимагічні кайданки, але я вже не стежила за тим, що відбувалося.

Краєм ока я побачила, як Іріан стривожено підбіг до мене. Він щось казав, але я чула лише відлуння його голосу. Я намагалася відповісти, але слова не йшли. Усе навколо здавалося далеким, немов у сні.

— Відправте їх до цілителів! — почувся командний голос Іріана, його слова дзвеніли у вухах, перед очима плило.

Повільно перевела погляд на Аяду, яка лежала неподалік. Вона виглядала такою слабкою, виснаженою, проте була жива. Іріан підняв її на руки, шепотів їй щось на вухо, обсипаючи поцілунками її обличчя. Аяда сумно усміхнулася, поклавши голову йому на груди, і заплющила очі.

Це було останнє, що я побачила, перш ніж мене й Рейгара підхопили та доправили до цілительської. Я відчувала, як хтось обережно обмиває моє тіло теплою водою, подає зміцнювальні настоянки. Я розуміла, що потрібно випити, але тривога за Рейгара не давала спокійно дихати. Ледве вливши в себе половину настоянки, я відкинулася на подушки. Голова паморочилася, в очах пливло, а в тілі була порожнеча. Моя магія. Вона майже не відчувалася.

— Вам треба поспати, — схилився наді мною цілитель, і мене занурили в цілющий сон. Темрява захопила мене повністю.

Коли я прокинулася, повітря було наповнене тонким запахом трав і чимось заспокійливим. Тіло, хоч і боліло, було відновлене настільки, щоб я могла сісти. Голова ще трохи паморочилася, але думка про те, що сталося з Рейгаром, знову пробудила тривогу.

— Що з Рейгаром? — прохрипіла я, намагаючись знайти когось у кімнаті. — Де він?

Біля мене з’явився цілитель, його обличчя було стриманим, але в очах світилася тривога.

— З ним працюють наші найкращі цілителі, — м’яко сказав він, клацаючи пальцями переді мною, щоби перевірити мою реакцію. — Його обстежують. Ми намагаємося з’ясувати, якої шкоди завдала темна магія, що зачепила його.

Мої пальці стиснули ковдру, серце знову стиснулося від страху.

— Я маю бути з ним поруч… Я хочу знати, як він… — намагалася піднятися, але тіло відмовлялося слухатися.

— Вам не можна рухатися, — спокійно, але твердо сказав цілитель, поклавши руку мені на плече. — Ваше тіло ще слабке, вам треба більше відпочивати.

— Але він… — Я знову намагалася спертися на руки, але раптом відчула, як слабкість поглинає мене.

— Заспокойтеся, — цілитель злегка нахилився ближче до мене. — Йому допомагають. Ви повинні відновитися, щоб бути поруч із ним, коли він прокинеться. Не хвилюйтеся, ми сповістимо вас, тільки-но щось дізнаємося. А зараз — знову відпочиньте.

Мої очі заплющилися самі собою, тіло важко обм’якло на подушках. Але думки про Рейгара не давали мені спокою. Темна магія… Що вона могла зробити з ним? Що як шкода незворотна?

Я знала, що мені треба відновитися, але страх і відчай поволі охоплювали мене, занурюючи в глибокі, тривожні думки.

За кілька годин мені дозволили навідати Рейгара. Він лежав на простирадлах блідий, проте більше ніяких слідів від впливу магії не було. Я полегшено видихнула й лягла поруч із ним.

— Коханий, — прошепотіла я, обвела ніжно його обличчя рукою, поцілувала бліді губи, обійняла та поклала голову йому на груди. — Ти мені так потрібен, будь ласка, прийди до тями Рейгаре.

Відчула, як сльозинка зірвала з вій і впала йому на руку. Його вії затріпотіли та він повільно розплющив очі.

— Рейгаре, нарешті, — стрепенулася я і кинулася цілувати кохане обличчя.

Він кахикнув, обережно відсунувся від мене і сказав:

— Що ви робите, адептко Геллант? Я не дозволяв себе цілувати та обіймати.

Він дивився на мене байдужим поглядом, наче я чужа для нього. У грудях поважчало, серце проштрикнуло болем і я прохрипіла:

— Рейгаре…