Раді Вас бачити!

Айрелла

Повернувшись до своєї кімнати, я лягла на ліжко й загорнулася в ковдру, сподіваючись, що це мене заспокоїть. Але спокою не було. Подумки поверталася до того, що ми зʼясували про Гримуар.

Чи я справді повʼязана з ним так сильно? Чи зможу я витримати тиск темної магії, яка прагне захопити мене? Що як я зроблю неправильний вибір і стану жертвою своєї спадщини?

Важко зітхнувши, заплющила очі, але думки не давали спокою. Я то поверталася думками до слів Рейгара про те, що він буде чекати, то відчувала страх перед Гримуаром і пророцтвом, словом була вкрай розгубленою.

Я кохала свого дракона, але водночас у глибині душі боялася того, що може статися, якщо Гримуар переможе.

Всю ніч я крутилася в ліжку, відганяючи навʼязливі думки й на світанку заснула тривожним сном. А за кілька годин уже треба було йти на заняття.

Після навчання ми з Рейгаром домовилися зустрітися в нього і все ж дослідити Гримуар. Ледь дочекалася вечора, займаючи себе домашнім завданням та медитаціями, які не надто вдавалися цього разу.

* * *

Я сиділа за столом у кабінеті Рейгара, спрямувавши свій погляд на Чорний Гримуар, розгорнутий переді мною. Книга здавалась важкою, мовби кожна її сторінка тягнула мене в безодню. Навколо неї вібрувала дивна енергія, холодна й незвичайна, як сама темрява. Рейгар сидів поруч, пильнуючи за мною, готовий підтримати, але навіть його присутність не могла повністю розсіяти відчуття небезпеки.

Гримуар залишався закритим для нього. Він не піддався його магії, ніби свідомо відкидав усі його спроби. Але зі мною все було інакше. Я розгорнула книгу й переді мною відкрилися сторінки, списані давніми рунами. Обережно перевела погляд на текст, спочатку письмена здавалися незрозумілими, але за кілька секунд руни почали мерехтіти і складатися в зрозумілі слова.

— «Ритуал Пробудження Тіні», — прочитала в голос. Я відчула, як волосся на потилиці стає дибки, коли читала опис. — Цей ритуал дозволяє викликати власну тінь і перетворити її на магічну істоту, яка виконуватиме всі накази. Але тінь повʼязана з тим, хто її пробудив. Якщо маг не зможе її контролювати, тінь поглине його.

Я гортала сторінку за сторінкою, досліджуючи Гримуар. Мені знадобився деякий час, щоб розібрати, що там написано. Деякі сторінки залишалися пустими, немов не хотіли поки розкривати знання, що таять у собі. Чим довше я тримала в руках Гримуар, тим менше відчувала крижаний холод, який супроводжував доторки до книги вперше.

— Що ти бачиш? — запитав Рейгар, нахиляючись ближче. Його тихий голос бринів напруженням.

Я вдихнула ще раз і почала читати, розуміючи зміст кожного рядка.

— Тут є «Ритуал Поглинання Магії», — прочитала слова вголос, намагаючись стримати тривогу, яка підіймалася всередині. — Він дозволяє магу поглинати магічну силу інших. Не лише магів, а й саму магію із заклять, артефактів… Навіть із джерел, які наповнюють світ магією. Але, — я затнулася, — якщо маг використає цей ритуал занадто часто, він може втратити власну сутність, перетворившись на порожню оболонку.

Рейгар нахмурився.

— Це погано. Якщо хтось отримає доступ до цього ритуалу, він зможе поглинати магію всіх навколо. Навіть я не зміг би довго протистояти такій силі без захисних артефактів.

Я кивнула, продовжуючи гортати сторінки. Відчуття небезпеки тільки посилювалося.

— Ось ще один… «Ритуал Підкорення», — прошепотіла я, вивчаючи текст. — Він дає можливість підкорити чужу волю. Маг, який його виконає, може змусити іншого виконувати будь-який наказ, навіть якщо це суперечить його власній волі. Але, — я прочитала далі, — ціною цього ритуалу є частина душі мага. Після кожного використання маг втрачає частину своєї людяності.

Моє серце стислося. Такі ритуали не повинні існувати.

— Це не просто небезпека для інших, — сказав Рейгар, обережно торкаючись моєї руки. — Це небезпека для того, хто використовує ці закляття. Темрява завжди бере більше, ніж здається.

Я стиснула губи, усвідомлюючи, що ці ритуали були створені для руйнування — як для того, хто їх використовує, так і для жертв. Але це ще не все.

— Тут є ще один ритуал, — я швидко перегорнула кілька сторінок. — «Ритуал Швидкого Вивчення і Запамʼятовування». Він дозволяє магу за короткий час засвоїти величезну кількість знань і навичок. Але для цього треба пожертвувати своєю здатністю до відпочинку. Після виконання ритуалу маг не зможе більше відновлювати сили так, як раніше. Його розум буде перевантажений знаннями, а тіло — вічно виснаженим.

— Це все ціна сили, — тихо сказав Рейгар, схилившись ближче до книги. — Жахливо, як ці ритуали відбирають щось важливе в обмін на тимчасову міць.

Я знала, що він мав рацію. Кожен ритуал був спокусливим, але занадто небезпечним. Вони ніби обіцяли неймовірні можливості, але водночас прирікали на руйнування.

— І ось ще один… «Ритуал Відкриття Свідомості», — прочитала останні рядки і відчула, як мене пробирає холод. — Він дозволяє магу відкрити свою свідомість для всіх можливих знань, які існують у світі. Але ризик полягає в тому, що маг може втратити власне «я», поглинаючи так багато інформації, що перестане розуміти, хто він є.

Я зупинилася, намагаючись зібратися з думками. Ця книга не просто була джерелом знань — вона була пасткою, створеною для того, щоб захоплювати магів і перетворювати їх на щось темне й небезпечне. Водночас вона вабила мене, пробуджуючи щось темне в глибині моєї душі. І це лякало.

Ми вже провели кілька годин за вивченням артефакту, коли я наткнулася на ще один ритуал — «Ритуал Безсмертної Памʼяті».

Я зачитала вголос його опис:

— Цей ритуал дозволяє перенести частину свідомості в артефакт, щоб зберегти всі знання і магію. Але для цього маг повинен пожертвувати живою істотою, чия душа стане звʼязковим елементом для артефакту. — Я відчула, як холод піднявся в грудях. — Жертва є необхідною для збереження безсмертної свідомості.

Це було саме те, про що писав мій предок Таеліс Геллант. Це був його ритуал. Жертва, яка повинна була забезпечити йому вічне життя через знання.

— Він зробив це, — прошепотіла я. — Таеліс провів цей ритуал, і Гримуар — це результат.

Тіло вкрилося сиротами від усвідомлення, на що пішов мій предок, аби створити цю книгу. І це тільки те, що відкрилося мені. Я почала перегортати сторінки з якоюсь одержимістю, коли мою руку накрила долоня Рейгара.

— Айрі, досить! — твердо сказав він, проте відволікся на вхідний виклик магікому.

Рейгар перепросив і вийшов із кабінету, відповідаючи на дзвінок.

А я дивилася на книгу, моя рука мимоволі потягнулася до обкладинки. Здавалося, що Гримуар знову кликав мене, нашіптуючи обіцянки знань і сили.

Я зітхнула, оглядаючи кабінет. Моє серце калатало, а думки плуталися. Всередині мене прокидалася жага дізнатися більше. Я не могла просто так залишити Гримуар тут, у трезорі. Він не зможе дати мені спокій.

У кутку стояла моя валіза, та сама, у якій я принесла Гримуар сюди. Мої очі мимоволі зупинилися на ній і в голові зʼявилася ідея. Швидко, майже інстинктивно, я підхопила артефакт і поклала його у валізу, накидаючи захисне плетіння. Тепер Гримуар був зі мною, на безпечній відстані від Рейгара. У мене буде можливість дослідити його на самоті, коли ніхто не заважатиме.

Тільки-но закрила валізу, як Рейгар знову увійшов до кабінету. Його усмішка була спокійною, він явно не підозрював нічого.

— Вибач за затримку, — сказав він, підходячи ближче. — Якщо ми вже закінчили, то потрібно сховати Гримуар у трезор.

Моє серце стислося. Совість тихо гризла мене зсередини, але я швидко зібралася.

— О, не переймайся. Я вже поклала його в трезор, — відповіла я, намагаючись не видати своє хвилювання. — Тобі залишається тільки замкнути його.

Він кивнув, не виказуючи жодної підозри. Рейгар довіряв мені повністю, і через це я картала себе ще сильніше. Я обманула його.

— Добре, — усміхнувся він, провів рукою по рунах і трезор засвітився магією, сповіщаючи свого хазяїна, про те, що все те, що всередині під захистом.

Я натягла на обличчя легку усмішку, хоча всередині мене щось болісно стиснулося. Йому навіть на думку не спало, що я могла його обманути. Він настільки довіряв мені, що це робило мій вчинок ще гіршим. Але жага до знань, до розуміння того, що приховує Гримуар, перемогла.

— Є дещо, про що я хотів тобі сказати, — почав Рейгар, зупинившись біля дверей.

— Що сталося? — запитала я, відчуваючи легке занепокоєння.

— Мені потрібно поїхати на тиждень. У мене зʼявилися термінові справи, які треба вирішити. Я сподівався, що обійдеться без цієї подорожі, проте обставини склалися так, що їхати необхідно

Моє серце стислося. Я була засмучена. Мені не хотілося залишатися одній, особливо тепер, коли в мене на руках був Чорний Гримуар і всі ці таємниці.

— На тиждень? — перепитала я, намагаючись приховати своє розчарування.

Він кивнув, дивлячись на мене своїми чарівними яскраво-блакитними очима.

— Так, але я повернуся якомога швидше. Ти можеш залишитися тут, якщо хочеш. Мій дім — твій дім.

Я трохи задумалася і повільно кивнула.

— Гаразд, залишуся на ніч. Зараз я не готова повертатися в гуртожиток, — сказала я. — Ти поїдеш уже сьогодні?

Рейгар усміхнувся, провів рукою по моєму плечу й нахилився, щоб ніжно поцілувати мене в чоло.

— Ні, завтра. Потрібно заглянути до Іріана й домовитися за заміну.

Ми рушили до його кімнати, і весь цей час совість тихо гризла мене зсередини.

По черзі швидко прийняли душ і я, одягнувшись у футболку Рейгара, лежала на ліжку в його обіймах. Я сама потягнулася до нього за поцілунком, щоб заглушити хоч трохи цю провину, що вогняним клубком пекла в грудях. Спочатку ми цілувалися ніжно, не поспішаючи. Потім пристрасть наростала, своїми поцілунками Рейгар пробуджував мою внутрішню жінку, яка згорала у вогні пристрасті. Він цілував губи, потім підборіддя, допоки не перейшов на шию.

Я мліла від відчуттів, що нахлинули й дозволяла йому ці сміливі пестощі. Його руки вже пробралися під футболку, стискали талію і поповзли вище.

На мить Рейгар зупинився і прошепотів:

— Ми не будемо перетинати межу… не сьогодні… але дозволь мені показати, яке задоволення я можу тобі подарувати.

І я дозволила. Захлиналася у відчуттях, у цьому бурхливому океані насолоди, у який так уміло занурював мене мій коханий дракон. Так і заснула розімліла та задоволена в міцних чоловічих обіймах.

На ранок прокинулася від легких, мов метелики поцілунків, і шепоту:

— Кохана, уже ранок. Тобі сьогодні на навчання.

Пробурмотівши щось невиразне, накрилася ковдрою з головою. Але цей підступний дракон не дозволив мені далі спати. Він нахабно пробрався під ковдру й почав лоскотати мою ногу, а я до одуру боюся лоскоту. Тому прокинулася я швидко й почала вириватися зі сміхом.

— Ні, Рейгаре, ні відпусти. Я боюся лоскоту. А-а-а. Нестерпний дракон, відпусти, — я вже задихалася від сміху і крику.

Рейгар застрибнув на ліжко і знерухомив мене, обвиваючи своїми сильними руками.

— Доброго ранку, сонько, — нахилився і залишив на моїх губах ніжний поцілунок.

— Доброго ранку, підступний драконе, — хихикнула я, цілуючи його в носа.

— Час вставати. Я закину тебе порталом до гуртожитку, щоб ти взяла необхідні речі, а сам побіжу до Іріана. Часу обмаль, — обійняв мене Рейгар і потерся щокою об мою щоку. — Вибач, що не зможу залишитися на сніданок.

А потім він нахилився до моєї шиї, поцілував місце, де билася жилка, пробуджуючи моїх очманілих мурашок, що почали гасати тілом, і прошепотів:

— Мені сподобалося вчора, моя Карамелько.

Я відчула, як щоки заливає фарбою.

— Не бентежся, кохання моє. Чекаю тебе у вітальні, — чмокнув мене в чоло і вийшов за двері.

А я впала на подушку і глибоко задихала. Що ж буде, коли ми підемо далі, якщо я зараз так реагую на його слова та дії.

Знехотя сповзла з ліжка, привела себе до ладу у вбиральні, одягнулася і вийшла у вітальню, де чекав Рейгар.

— Готова?

— Чекай, заберу свою валізу, — нервово усміхнулася і побігла в кабінет. Повернулася і перебільшено оптимістично заявила: — Все, тепер готова.

Він усміхнувся і взяв мене за руку, відкриваючи портал до гуртожитку.

Поцілував біля дверей кімнати й запитав:

— Точно не хочеш залишитися в моєму будинку, поки мене не буде?

— Ні, я буду сумувати за тобою там наодинці, а тут буде Аяда. З нею час пролетить швидше й мені не буде так сумно.

— Ну як знаєш, — обійняв мене Рейгар так сильно, ніби ми розлучаємося назавжди. — Не хочу залишати тебе одну на цілий тиждень.

Ще раз поцілував і попрямував швидко на вихід. Зітхнула й пішла до кімнати збиратися на навчання.