Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
Рейгар покинув аудиторію, й одночасно із цим піднявся гул із розбурханих голосів першокурсників.
— А він нічого так, гарненький! — почула я від дівчини, що сиділа поруч зі своєю подружкою, трохи далі від нас. — Закладаємося, що я спокушу його вже до кінця першого семестру! — захихотіла вона. А в мені підіймалася злість на цю вискочку й долоні стиснулися в кулаки! Уважно придивилася до неї: гарна, якоюсь хижою вродою, з гострими рисами обличчя, блакитними очима та довгим блакитним волоссям, яке, наче виблискувало крижинками.
«Дракониця» — подумалося мені. Мимоволі стала порівнювати себе з нею і мені, на мить, здалося, що я їй програю.
«Айрі, він вибрав тебе! Ти його істара, а не вона! Довіряй його вибору», — подумки заспокоювала себе і змусила розтиснути кулаки.
— Ахаха, — пролунав сміх її подруги. — Ну ти і придумала Ліора. А що, закладаємося! — і вони почали шепотітися так, щоб їх ніхто не почув.
— Ідемо! — потягнула мене за мантію Аяда — Пообідаємо, поки вся ця навала не окупувала їдальню.
Ми піднялися і попрямували на вихід.
Взявши наїдки та сівши за стіл я, нарешті, вибухнула праведним гнівом:
— Ні, ти чула, що ця харпога [1] сказала?!
Від її слів всередині мене підіймався гнів, руки мимоволі стискалися в кулаки, і я, мов вогнедишний дракон, готова була вивергати полумʼя.
— Тихіше Айрі, заспокойся, — Аяда простягла руку й погладила мене по моїй долоні. — Ти його істинна, і крім тебе він уже нікого не бачитиме. Ти для нього найкраща, найкрасивіша, найбажаніша жінка. А те, що ця блакитноволоса собі щось намріяла, то її проблеми!
— Але я все одно переживаю, Аядо! Ми вирішили, поки, відкрито не оголошувати про свої відносини, і вона буде думати, що він вільний!
— Та мало, що вона собі думатиме! Айрі довіряй Рейгару, та не занижуй свою самооцінку. Та дракониця і близько з тобою не стояла! — запально заговорила Аяда.
— Добре, ти маєш рацію. Буду довіряти йому. Просто я і подумати не могла, що так швидко за… — запнулася я і сама здивувалася, що мало не сказала. — Що мене буде так тягнути до майже незнайомого чоловіка, дракона!
Роздумуючи над словами перевертниці про довіру, я продовжувала обідати. А ще думала про те, що мало не бовкнула лишнього. Треба ж… закохалася… Невже і справді закохалася в людину — точніше, дракона, — якого знаю лише кілька днів? Маячня якась. Хіба можна закохатися так швидко?
Я в цьому взагалі нічого не тямила, попри те, що мені вже виповнився двадцять один рік. Поки однокласниці бігали на побачення, я засиджувалася то над підручниками, то просто за книжками. З раннього дитинства я мріяла вступити до Аурельської Академії, тому багато вчилася та практикувалася в магії. На щастя, мені було в кого вчитися, крім учителів.
Дзеленькнув мій магіком. Повідомлення від Рейгара. На обличчя одразу наповзла усмішка.
— Ти так усміхаєшся, певно, твій дракон пише, — змовницьки підморгнула Аяда.
— Так, він, — відповіла й опустила очі в магіком.
Рейгар: «Привіт, моя красуне! Тобі дуже личить форма академії, ти найгарніша адептка. Запрошую тебе на побачення, зустрінемося біля «нашої» альтанки через годину. Вдягни щось зручне. Твої Рейгар та Рей (це мій дракон)».
— Побачення… — прошепотіла.
— Що? — запитала Аяда.
— Він запрошує мене на побачення. Я пішла, треба зібратися, часу обмаль — заметушилася я, підскакуючи зі стільця.
— Ходімо, допоможу тобі зібратися.
І ми швидким кроком попрямували до гуртожитку.
Вихором влетіла в кімнату й кинулася до шафи, щоб знайти відповідний одяг.
Від хвилювання мені здавалося, що жодна з моїх речей не підходить. Усе було або занадто повсякденним, або занадто ошатним, і я не могла вирішити, що саме одягти. Мої думки весь час поверталися до Рейгара, і це лише додавало метушні.
«Має бути щось зручне, але гарне», — подумала я, перевертаючи речі на полиці. Кілька разів я витягувала сукні та сарафани, розглядала їх, але потім кидала назад у шафу. «Ні, не те. Він написав щось зручне, а сукня, яка б не була, може задертися чи ще щось. Ох… хоч би натякнув, що будемо робити й куди іти», — роїлися думки в моїй голові.
Аяда сиділа на моєму ліжку, спостерігаючи за мною з легкою усмішкою.
— Ти схожа на маленький ураган, — захихикала вона. — Не дарма твоя панівна стихія — повітря.
— Ага, — мугикнула і витягнула чергові речі із шафи. — Може, ось це? — запитала я і приклала штанний костюм кольору морської хвилі до себе. Він був зручним, але водночас виглядав доволі елегантно, але не надто помпезно.
Аяда уважно роздивилася костюм і кивнула.
— Це саме те, що потрібно. Ти матимеш чудовий вигляд. І головне — тобі буде зручно.
Я вдячно усміхнулася їй і швидко одягла костюм. Він, справді, сидів ідеально, підкреслюючи мою фігуру. Саме те, що потрібно для прогулянки або неспішної вечері в затишному місці.
Залишалося небагато часу, тому я підійшла до дзеркала, щоб зробити зачіску. Вирішила заплести волосся в красиву косу, яка б додала образу завершеності, але не виглядала надто офіційною. Мої пальці швидко і вправно сплітали пасма, і вже за кілька хвилин коса була готова. Вона лягала на плече, надаючи моєму образу ніжності.
Зробила легкий макіяж, підкреслюючи свої природні риси. Трохи рум’ян, легкий блиск на губи — нічого зайвого.
— Ну, як? — запитала я в Аяди, коли завершила приготування.
Вона підвелася з ліжка, підходячи ближче, щоб оцінити результат.
— Ти виглядаєш чудово, Айрі! Твій дракон буде в захваті, хоча він був би в захваті, навіть якщо ти вдягнеш на себе мішок, — зареготала Аяда.
— Та ну тебе! — штовхнула я її в плече.
Її слова змусили мене знову відчути легке хвилювання. Побачення вже зовсім скоро, і я не могла дочекатися нашої зустрічі. Зробила глибокий вдих та видих, підхопила сумочку і вийшла з кімнати, прямуючи до альтанки, щоб зустрітися з моїм драконом.
Рейгар
Коли чекав на представлення мене ректором моїм підопічним, весь час милувався моєю істарою. Яка ж вона в мене гарна, їй дуже личила форма.
Проголошуючи промову і вичитуючи рудого парубка, який мене перебивав, теж дивився тільки на Айреллу. За такий короткий термін я так міцно прив’язався до неї, що перестав помічати інших жінок. Магеси, перевертниці чи дракониці — усі вони стали просто тінню. Бо серце тепер належить лише їй, моїй істарі.
Знову зустрівся поглядом з Айрі, і я непомітно їй підморгнув. Обличчя дівчини осяяла широка усмішка. Закінчив промову і відпустив своїх гавриків. Уже після вихідних не дам їм спуску, а зараз нехай відпочинуть.
Задумався про те, щоб ці два дні провести зі своєю красунею, що не помітив, як до мене підійшла адептка.
— Добрий день. Це була чудова промова, ліре дʼАррель, — проворкотіла дівчина, і я підвів погляд на неї. Це була блакитноволоса дракониця, гарна, як і всі жінки нашого роду, але навіть не тьохнуло. Моє серце прискорювало рух тільки в присутності моєї тендітної істари. — Рейгаре… — торкнулася дівчина моєї руки.
— Для вас, адептко, — наголосив я на цьому слові, — лір д’Аррель або куратор д’Аррель, і прошу без фамільярності. — Обережно прибрав її долоню і вийшов з аудиторії, залишаючи незадоволену драконицю.
Вийняв свій магіком і почав писати повідомлення, з наміром запросити Айрі на побачення.
«Я теж хочу познайомитися з нашою істарою», — пробуркотів Рей.
«Добре, тоді напишу їй, щоб вдягла щось зручне. Політаємо!» — відправив повідомлення і задоволено усміхнувся.
Тепер треба швиденько навідатися додому, перевдягнутися і поспішати до «нашої» альтанки, у якій я намагався повідомити їй, що я — істинна пара Айрі.
Вийшов із порталу біля альтанки і став чекати, прогулюючись навколо неї. Ще здалеку побачив свою красуню. Вона була в гарному штанному костюмі, колір якого підкреслював її красу й неймовірний колір волосся. Воно було заплетене в косу й лежало на плечі. Я знову замилувався нею.
— Привіт!
Узяв її за руку, легенько притягнув до себе й обійняв, вдихаючи її неймовірний запах. Вона пахла солодко, немов карамель, з м’якими нотами ванілі та вершків. Цей аромат огортав теплом, викликав відчуття спокою, і нагадував дитинство. Легенько чмокнув її в щічку, що одразу забарвилася румʼянцем.
— Привіт! — підняла очі дівчина.
— Гарно виглядаєш, тобі дуже пасує.
— Дякую, — знітилася моя соромʼязлива істара. — Куди ми підемо?
— Зараз перенесемося порталом в одне місце, а потім… — зробив паузу. — Потім сюрприз.
Відкрив портал та запросив увійти до нього Айреллу.
Ми вийшли з порталу й опинилися на березі гірського озера. Я глибоко вдихнув, відчуваючи, як чисте, прохолодне повітря наповнює мої легені. Перед нами простягнулося озеро Мірраліс — перлина Аурігану, країни драконів, де магія переплітається з природною красою.
Вода в озері була неймовірно прозорою. Вона відбивала небо так чисто і ясно, що здавалося, наче ми дивимося на інший світ, прихований під його поверхнею. Навколо озера височіли скелясті гори, їхні вершини вкриті снігом, а схили — густими лісами, які підступали до самого берега. Легкий вітер грався з кронами дерев, приносячи із собою свіжий аромат лісу й диких квітів, які росли вздовж узбережжя.
— Це… просто неймовірно, — прошепотіла Айрелла, і я побачив, як її очі широко розплющилися від захвату. Вона ступила на м’який пісок, який злегка хрустів під ногами, і наблизилася до води. — Таке відчуття, ніби ми потрапили до казки.
— Ласкаво просимо до озера Мірраліс, — сказав я, спостерігаючи, як її обличчя освітлюється захопленням. — Це одне з моїх улюблених місць у всьому Аурігані.
— Ти переніс нас до країни драконів?! — вигукнула Айрелла. Її очі збільшилися від здивування.
— Так, — знизав я плечима. — Зручно вміти будувати портали, і ніяких магілоксів не потрібно.
— Угу, — усміхнулася Айрі. — Зручно.
Сонце починало повільно заходити за гірські вершини, і його промені заливали озеро золотим сяйвом. Вода відбивала світло тисячами маленьких блискучих точок, наче поверхня озера була вкрита коштовним камінням. Високі дерева навколо нас шелестіли, і цей звук гармонійно доповнював мелодію, створену природою.
— Мірраліс… — Айрелла повторила назву озера, ніби пробуючи її на смак. — Воно має якусь особливу енергетику. Здається, тут можна відчути, як магія тече в повітрі.
Я усміхнувся і кивнув. Ми з Айреллою опинилися тут не випадково. Озеро Мірраліс завжди було місцем сили, де можна відновити внутрішній баланс, де думки стають яснішими, а відчуття — глибшими. Саме тому я хотів поділитися з нею цим місцем, показати їй частину світу драконів, яка була мені дуже дорогою.
— Вода тут цілюща, — пояснив я, коли вона нахилилася і торкнулася води кінчиками пальців. — Кажуть, вона змиває всі турботи і тривоги. Це місце допомагає знайти себе, коли все інше здається заплутаним.
Вона подивилася на мене, і я побачив у її очах щось нове — довіру, радість і, можливо, навіть надію. Я підійшов ближче, узяв її за руку і відчув, як тепло її долоні переплітається з моїм.
— Дякую, що привів мене сюди, — сказала вона тихо, і її голос був сповнений щирості. — Це місце справді особливе.
— Я радий, що тобі тут подобається, — відповів я. — Але це не все, що я хотів тобі показати. Хотів тебе з деким познайомити…
— Так, і з ким? — затамувавши подих, запитала Айрелла.
__________
[1] Харпога — магічна істота, схожа на козу, з міцним, але гнучким тілом, покрита грубою, кудлатою шерстю, яка може змінювати колір від попелястого до темно-каштанового залежно від настрою. Має гострі роги вигнуті назад, гострі зуби та очі палають, що палають червоним світлом. Харпога хитра й непередбачувана.
