Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
Розплющила очі й не одразу зрозуміла, де перебуваю. Те, що це не гуртожиток, зрозуміла за кольором стін. Тут вони були сірого кольору, з темнішими сталевими вставками. Сіла в ліжку, обвела поглядом кімнату, яка явно належала чоловікові.
— Айрі, — пролунав стукіт у двері, — ти вже прокинулася?
І я згадала всі події вчорашнього дня, і нарешті зрозуміла, що я в будинку Рейгара.
«Гм. Якщо я спала в ліжку, то невже він розмістився на дивані? Він же замалий для нього», — роздумувала я. Звісно, я вдячна, що він не ліг зі мною, але й було шкода чоловіка.
— Так, Рейгаре. Заходь, — промовила я і спустила ноги з ліжка.
— Привіт. Виспалася? — усміхнувся чоловік. — Я замовив нам сніданок, бо вже мало часу залишилося до занять. Не хотів тебе будити.
— Добре. Мені потрібно в гуртожиток, перевдягнутися і взяти книги на сьогодні. І… Рейгаре… Нам, усе ж таки, треба поговорити, це важливо.
— Гаразд. Я зустріну тебе після пар і поговоримо.
Після сніданку Рейгар відправив мене порталом під двері кімнати. Чмокнув мене в щічку й теж відправився на заняття.
Першою парою в розкладі була «Історія Феранії», тож взявши необхідні підручники, я поспішила в головний корпус Академії.
— Айрелло! — кричала Аяда, наздоганяючи мене. — З тобою все добре? Я переживала, коли ти не прийшла ночувати до кімнати.
— Дякую, усе добре, — відповіла я і відчула, як щоки заливає фарбою. — Потім розповім. Ходімо до аудиторії.
В аудиторії юрмилася сила-силенна народу, позаяк пара була для всього першого курсу.
— Вітаю вас, адепти! — пролунав співучий голос викладачки, яка зайшла у двері одночасно зі дзвоном. Висока, струнка демониця із сірою шкірою, рунами на шиї, та довгим чорним волоссям, зібраним у вузол. Її фіолетові очі пронизливо дивилися навколо. Обличчя витончене, з високими вилицями та тонкими губами.
— Я — Морріган рун’Лайріс, для вас ліра рунʼЛайріс, і ніяк інакше. Дістаємо зошити й пишемо конспект. Сьогоднішня тема — Битва при розломі та заснування Аурельської Академії Магії.
Демониця підійшла до столу, сіла на його краєчок і почала свою розповідь:
— Тисячу років назад, у 224 році, Феранія жила в гармонії. Усі чотири країни — Вількарія, Ауріган, Альмірія та Нарфелія — процвітали, торгували, розвивали свої магічні здібності та підтримували баланс між собою. Проте цей мирний час був зруйнований, коли в глибинах землі відкрився розлом, який вів до Безодні — темного виміру, забутого богами. Із цього розлому почали вилазити жахливі тварюки, породжені злом і темрявою — темні іфрити. Вони мали великі демонічні тіла, вкриті чорним панциром, що поглинає магію. Обличчя безликі, замість очей — червоні згустки енергії, що палають. З пащі вони видихали отруйний туман. Іфрити могли маніпулювати тінями, стаючи невидимими та нападаючи зненацька. Агресивні, безжальні вони мали лише одну мету — руйнування. Іфрити нищили все на своєму шляху, і жодна країна не могла самотужки зупинити їх.
Правління чотирьох країн зрозуміло, що єдиний спосіб вижити — об’єднати сили. Вони зібралися на Великій Раді Країн, де уклали союз, щоб разом боротися з тварюками й загнати їх назад у Безодню. Це рішення стало початком епохи героїчних битв, які змінили долю всього світу.
Битви були жорстокими та кровопролитними. Кожна була випробуванням, і забрала життя багатьох героїв. Але, зрештою, об’єднаним силам вдалося загнати істот назад у розлом. Найкращі майстри того часу створили Артефакт Світла, що перетворював вогняну стихію на стихію світла. У такий спосіб воїни мали змогу боротися з Іфритами, які поглинали звичайну стихійну магію майже повністю.
Однак цього було недостатньо. Розлом залишався відкритим, і його треба було запечатати, щоб не допустити повторного вторгнення. Наймогутніші маги чотирьох країн зібралися разом, щоби провести ритуал закриття розлому — «Печатку Чотирьох Стихій». Цей ритуал поєднує в собі сили чотирьох стихій — землі, вогню, води та повітря, які пропущені через Артефакт Світла, створюючи незламну магічну печать, що закриває розлом. Дванадцятеро найсильніших магів-стихійників пожертвували своєю магією, віддавши її майже повністю, залишивши собі лише крихти, потрібні для життя.
На місці розлому було вирішено заснувати Аурельську Академію Магії, де майбутні покоління навчалися б не лише мистецтва магії, але й охороняли печатку від розриву. Академія стала символом єдності чотирьох країн, місцем, де зберігалися знання і досвід, здобуті під час тих страшних битв.
Аурельська Академія зведена з міцного каменю, її вежі підіймаються високо в небо, нагадуючи про героїв минулого. Стіни, двері та підлога покриті захисними рунами, роблячи Академію неприступною твердинею, що оберігає світ від темних сил і виховує нове покоління оборонців Феранії. Маги та нелюди з усіх чотирьох країн з’їжджаються сюди, щоб навчатися, підтримувати мир і бути готовими до будь-якої загрози, яка може знову виринути з Безодні. Так, на руїнах зла й хаосу, що колись загрожували світу, постала Аурельська Академія — символ надії, єдності та захисту.
Лекція вийшла неймовірно цікавою, весь курс слухав дуже уважно, тільки й чутно було, як скрипіли каліграфіси й шурхотіли сторінки зошитів. Незчулася, як пролунав дзвін, що сповіщав кінець заняття.
— На сьогодні все, прочитайте перший розділ підручника «Історія Феранії». Усі вільні, — промовила ліра рунʼЛайріс і, цокаючи підборами, покинула аудиторію.
Взявши речі, ми з Аядою попрямували до зали, де проводилися заняття з медитації. Вони були важливим складником навчання кожного мага. Я вже майже дійшла до медитативної зали, як відчула крижаний холод, наче знову торкалася Гримуару. Книга залишилася в моїй кімнаті, але я відчувала її, наче вона зараз тут, поруч зі мною.
Раптом в очах потемніло, і світ навколо ніби розплився. Я кліпнула, намагаючись прогнати це відчуття, але не допомогло. Простір навколо розчинився, і я опинилася в місці, де панувала густа темрява. Трохи звикнувши до пітьми, я побачила перед собою фігуру в чорному плащі. Каптур закривав обличчя, але рухи були точними й рішучими. Крізь темряву змогла розгледіти, що фігура креслить щось на підлозі. Губи, що виднілися з-під каптура, рухалися, беззвучно промовляючи слова. Звідкись я була впевнена, що це — ритуали із Чорного Гримуару. Шлунок стиснувся від страху, а по спині прокотилася цівка холодного поту.
Поки я спостерігала цю сцену, у голові пролунав шепіт: «Ти створена для більшого… Я відкрию тобі секрети, що приховані від інших. Лише моя сила зробить тебе нездоланною. Візьми те, що по праву твоє — владу, що може підкорити будь-кого. Лише дозволь мені вести тебе». — Голос звучав зловісно і пробирав до кісток.
Намагалася кліпнути та відігнати марево, але воно, ніби крижаними пазурами, тримало в собі і продовжувало показувати моторошні картинки. Поруч із фігурою, просто на землі, я помітила нерухоме тіло — людину у формі Академії. Непритомну людину. Хто саме це був — він чи вона, я розібрати не могла, бо обличчя не було видно. Серце болісно стиснулося. Я не знала, чи ця сцена — те, що сталося вже, відбувається зараз, чи це жахливе видіння майбутнього.
Дихання перехопило. З горла вирвався уривчастий видих. Фігура в чорному підняла руки, і навколо неї запалахкотіла темна енергія. Я спробувала крикнути, але звук застряг у горлі. І все, що могла, лише спостерігати, як ритуал продовжувався, а магія ставала дедалі сильнішою, огортаючи все навколо. Було враження, ніби сам час зупинився.
Я зробила крок уперед, намагаючись наблизитися, але раптом відчула, як мене силою вириває з видіння. Світ переді мною знову змінився, і я побачила перелякану Аяду, що трясла мене за плечі.
— Айрі, Айрі! — Очі Аяди були широко розплющені, а зіниці розширені. Її руки міцно стискали мої плечі. — Що сталося? З тобою все гаразд?
Я наблизилася до стіни і сперлася на неї. Ноги підгиналися, і я повільно осіла на підлогу.
— Мені терміново потрібно до Рейгара, — прохрипіла я, усе ще відчуваючи крижаний холод, що лещатами стискав нутрощі. Навіщо Гримуар показав мені ці видіння? А найжахливіше було те, що я не могла зрозуміти: це було застереження чи відлуння подій, які вже відбулися.
Ледве спромоглася дістати магіком, набрала формулу і прохрипіла в трубку:
— Рейгаре… ти мені… потрібен… зала для медитацій…
Відкинула голову на стіну й заплющила очі, не звертаючи увагу на зівак, що зібралися навколо.
Не знаю скільки пройшло часу, як почула такий рідний і потрібний голос мого дракона.
— Розійдіться! Дайте пройти! Бігом усі на заняття! — кричав Рейгар.
Відчула його запах, що нагадував прохолодний вітер із гірського озера, а потім мене огорнули міцні обійми.
— Айрі, дівчинко моя, що сталося? Ти така бліда. Тобі потрібен цілитель? — хвилювався чоловік.
— Ні… думаю, ні… Забери мене звідси…
Я відчувала слабкість і запаморочення після впливу Гримуару, тому Рейгар допоміг мені підвестися і, підхопивши на руки, увійшов у відкритий портал. Й ось знову я опинилася в його будинку. Він обережно опустив мене на диван і прожогом кинувся в бік кухні. Відкинулася на спинку і знову заплющила очі, перед якими досі стояли моторошні картинки.
— Айрі, мила, — ніжно торкнувся мене Рейгар. — Ось, візьми, випий. Це зміцнювальне зілля.
Поволі взяла склянку, і тремтячими руками піднесла до рота. У ніс ударив запах трав, не сказати, що неприємний, але нагадував ліки. Смак був стерпний, тому маленькими ковтками я змогла випити все.
— Що з тобою сталося? — сів поруч чоловік і пригорнув мене до себе. Я вдихнула його неповторний аромат і почала потроху заспокоюватися. У його обіймах я почувалася безпечно.
— Рейгаре, я маю тобі щось сказати, — сіла рівніше й нервово стиснула пальці. Голос тремтів від хвилювання та пережитого в коридорі.
— Що трапилося, Айрі? — м’яко запитав Рейгар, схиляючись ближче до мене.
— В бібліотеці, коли я брала підручники… Мені випадково потрапила до рук книга. Спочатку я думала, що це звичайний підручник, але потім… — затримала подих, намагаючись зібратися з думками. — Виявилося, що це Чорний Гримуар.
— Ти впевнена? — насторожено запитав Рейгар. — Цю книгу століттями вважали просто міфом, легендою. Якщо він справді існує, то це знання про небезпечні ритуали, які мали б назавжди лишитися в минулому.
— Я впевнена, що це Гримуар, — тихо промовила. — Але це ще не все. Я почала помічати дивні речі… Ця книга… Вона посилає мені видіння, що в Академії хтось виконує ритуали з неї. Саме це і сталося зі мною тільки що. Я бачила знаки, ті самі руни, які були на сторінках Гримуару. І… і відчувала, як темна енергія розповсюджується стінами Академії, — втомлено зітхнула я.
— Айрі… — міцніше обійняв мене мій дракон і погладив по волоссю.
— Я хотіла тобі сказати ще вчора, але потім побачила тебе й Ліору… Рейгаре, мені страшно… Я… я не здогадувалася, що це якась заборонена книга, просто хотіла почитати… — схлипнула я і відчула вологу на щоках.
