Спочатку:
На сторінку книги
Айрелла
Після смачного сніданку в їдальні я вирушила до бібліотеки. Спочатку ми з Аядою планували сходити разом, але вона затрималася, щоби поговорити з батьками. І я сама попрямувала на пошуки бібліотеки.
Список підручників був доволі довгим, бо ми ж перший курс, і нам належить вивчити багато загальних дисциплін.
На дворі було похмуро. Тихий дощ стукав у вікна академії, створюючи ідеальну атмосферу для читання.
Магічний навігатор довів мене до старовинних дерев’яних дверей, які прикрашали гарні різьблені візерунки. Штовхнула двері, й, тільки-но увійшла до бібліотеки, мене одразу охопило відчуття затишку. Сотні книжкових полиць тягнулися до стелі, заповнені магічними томами, старовинними фоліантами та різноманітними манускриптами.
Я підійшла до стійки бібліотекаря, де стояла добра жінка, з темним волоссям, якого ледь торкнулася сивина, з розумними очима та привітною усмішкою. «Ліра Ельміра» — було вказано на табличці, що стояла на стійці.
— Доброго дня, ліро Ельміро, — привіталася і протягнула список. — Мені потрібні ці підручники для занять.
— Доброго дня, адептко. Дайте мені свою руку з міткою.
Простягнула руку, вона поводила таким же кристалом, як і лір Вайсор, коли заселяв нас у гуртожиток. Кристал блимнув зеленим, і ліра Ельміра щось записала в журналі.
Зараз подивимося, що тут у нас, — відповіла вона, беручи в мене аркуш. — Сьогодні тут спокійно, тож це займе лише хвилинку.
Вона швидко переглянула список, кивнула й пішла в глибини бібліотеки, рухаючись між полицями з надзвичайною спритністю для свого віку. Я ж вирішила почекати біля стійки, спостерігаючи за магічними світильниками, що миготіли уздовж стін.
За декілька хвилин ліра Ельміра повернулася з великим стосом підручників у руках.
— Ось, тримай. Усі потрібні тобі книги.
— Дякую, ліро Ельміро, — я усміхнулася їй і підхопила книги заклинанням левітації. Це було чи не перше заклинання, яке я вивчила ще в дитинстві.
Вийшла з бібліотеки, обережно левітуючи підручники, і пішла до гуртожитків. Дощ, поки що припинив падати, тож я швидко (наскільки це можливо) попрямувала в затишні стіни гуртожитку. Відчинила двері до кімнати, пройшла всередину і з полегшенням обережно поклала книги на стіл.
— Ти вже прийшла? — заглянула Аяда до моєї кімнати.
— Ага. Он скільки принесла, — махнула рукою на стос підручників, що височів на столі.
— Ого! І все це треба буде вивчати, — скрушно зітхнула перевертниця.
Я тільки кивнула на знак згоди.
Почала роздивлятися книжки, що лежали зверху стосика: «Історія Феранії», «Географія та політичний устрій Феранії», «Основи бойової стихійної магії», «Історія магічних артефактів»…
— Айрі! — гукнула мене Аяда.
— Що? — запхнула книги в стіл і вийшла з кімнати.
— М-м-м, тут до тебе прийшли, — загадково усміхнулася вовчиця.
— Хто? — здивувалася я і попрямувала до дверей.
На порозі стояв Рейгар у білосніжній сорочці, чорних штанах та в начищених черевиках із невеликим букетом лунарій.
— Е-е-е… Привіт, — трохи розгублено промовила я і відчула, як на щоки наповзає румʼянець. Серце сполоханою пташкою забилося в грудях. Я була рада його бачити і відчувала, що встигла скучити за той короткий проміжок часу, що ми не бачилися.
— Привіт! Це тобі, моя істаро! — звабливо усміхнувся дракон і простягнув букет.
— Дякую! — узяла квіти і вдихнула надзвичайний аромат.
— Я запрошую тебе на прогулянку.
— Зараз?
— Так! — усміхнувся дракон. — Чекаю тебе на виході з гуртожитку.
— Добре, я швидко! — кинулася в кімнату, щоби поставити квіти у вазу та переодягнутися.
Мені хотілося виглядати для нього гарно, бути особливою в його очах. Кинула погляд у вікно: хмари розійшлися і виглянуло сонечко, наче й не було дощу.
Відчинила дверцята шафи й намагалася придумати, щоби його вдягнути. Відкопала у своїх речах блакитний сарафан, з легкої тканини, спідницею до колін і напівпрозорими рукавами. Розчесала волосся, мазнула по губах блиском і вилетіла в коридор.
— Я пішла! — крикнула Аяді й побігла до виходу з гуртожитку.
Перед дверима пригальмувала, зробила кілька глибоких вдихів і видихів.
«Заспокойся Айрі, це просто прогулянка. Усе буде добре» — подумки я наставляла себе і штовхнула стулки, виходячи на ґанок.
Рейгар
Я стояв перед гуртожитком «Аркануму», очікуючи на Айреллу. Мої думки весь час поверталися до неї, як хвилі до берега. Вона була не просто дівчиною, яка полонила моє серце. Вона була моєю істарою, частинкою мого життя, без якої я вже не міг уявити свого майбутнього, хоч ми тільки й зустрілися.
Двері гуртожитку відчинилися, і я побачив Айреллу. Вона була така гарна у своєму блакитному сарафанчику й розпущеними рожевими косами, що я замилувався нею.
— Айрелло, — звернувся я до неї, відчуваючи, як моє серце б’ється швидше, — не хочеш прогулятися зі мною містом?
Вона кивнула й усміхнулася, відповідаючи:
— Звичайно, Рейгаре. І… можеш називати мене Айрі.
Її слова змусили мене відчути незвичайне тепло. Айрі. Їй личить. Вона схожа на квітку айріс [1], така ж ніжна й тендітна, та й волосся її нагадує забарвлення квітки. Цей простий жест довіри означав більше, ніж я міг висловити словами.
Ми відійшли трохи далі від гуртожитку, і я відкрив портал прямо до міста. Істара спостерігала за магією, зачарована процесом. Я ж милувався її личком, на якому було захоплення. Ми ступили через портал і опинилися в парку, де високі дерева й затишні алеї огортали нас зеленню, а легкий свіжий вітерець плутався у волоссі.
Я взяв її за руку. Цей дотик відразу ж наповнив мене дивним спокоєм і теплом. У середині заворушився Рей і схвально заворкотів. Її пальчики були ніжними й такими маленькими в моїх великих долонях. Мені подобалося погладжувати та пестити їх, бажаючи зберегти цей момент назавжди.
— Я і досі не вірю, що вступила до Академії, — почала Айрі, поглядаючи на мене з усмішкою. — Я так хвилювалася, боялася, що не вступлю, бо не знала на що чекати, як будуть зараховувати до Академії. А коли нас запросили до Зали Астраліон, ледь не знепритомніла від страху і хвилювання, особливо коли йшла до Кристала. Це було щось незвичайне…
У її голосі відчувалася легка невпевненість, але я бачив, як її очі загорялися приємними спогадами. Вона продовжувала:
— Коли мене прийняли на «Арканум», я була просто вражена, ошелешена. Досі іноді не вірю, що це сталося, адже мої батьки не бойовики. Доволі сильні стихійники… а я от — бойовик… — знизала плечима Айрі та поглянула з усмішкою і румʼянцем на щічках. — Але це був один із найщасливіших днів у моєму житті.
— Я впевнений, з тебе вийде гідна бойова магеса, — усміхнувся.
Слухаючи її, відчував, як моя прихильність до неї стає ще глибшою. Вона була сильною, попри сумніви в собі, і це тільки зміцнювало моє переконання, що вона — моя половинка.
Ми продовжували гуляти, насолоджуючись кожною миттю разом. Я запропонував зайти до невеликої ресторації на обід, і вона погодилася. Зайняли столик біля вікна, звідки відкривався чудовий краєвид на парк.
До нас підійшов офіціант і запропонував меню. Пробігся очима по стравах і вирішив собі замовити щось із мʼяса, морс та тістечка з повітряним кремом на десерт. І не вірте, що дракони їдять виключно мʼясо.
— Що замовиш?
— Ох, усе виглядає таким смачним, — зашарілася дівчина.
— Не соромся, замовляй, що захочеш.
Айрі замовила собі салат, трав’яний чай, тістечко таке ж, як у мене й пасту з морепродуктами.
Її присутність змушувала світ здаватися яскравішим, а їжа смакувала краще, ніж будь-коли.
Закінчивши обідати, я глянув на дівчину. Узяв її за руку.
— Айрі…
Дістав із кишені невеликий амулет. Це був кулон у срібному огранюванні прикрашений магічними рунами на срібному ланцюжку.
— Мила, — тихо сказав я, простягаючи їй кулон, — візьми. Це захисний артефакт, зроблений найкращим артефактором сучасності. Він захищатиме тебе в будь-якій ситуації, коли мене не буде поруч.
— Рейгаре… — її очі наповнилися теплом і вдячністю, — дякую. Це так… так неочікувано. Він прекрасний… Але не розумію для чого мені захисний артефакт? — розгублено запитала Айрі.
— Мені буде спокійніше, якщо він захищатиме тебе, коли мене немає поруч.
Дівчина переводила погляд із мене на артефакт, трохи повагавшись, промовила:
— Гаразд… Допоможеш?
Айрелла прибрала волосся на одну сторону, та простягнула кулон.
— Звісно, — встав з-за столу, акуратно надів кулон на її тендітну шийку й ніжно провів кінчиками пальців по ній. Доторк був ледь помітний, проте вона здригнулася і шкіра вкрилася сиротами.
— Ох, — видихнула вона і прикрила очі, мимоволі подавшись ближче до мене. Вона прийняла подарунок, і я знав, що ми тепер ще ближче один до одного.
— Ходімо, — відсунув стілець та взяв її за руку, допомагаючи підвестися.
— Рейгаре, ще раз дякую за такий чудовий подарунок, — усміхнулася моя дівчинка.
— Будь ласка, Айрі. Усе для тебе.
Ми вийшли з ресторації і попрямували до парку.
— Потрібно повертатися, доки знову не пішов дощ, — кивнув я на хмари, що насувалися.
— Так, — погодилася дівчина.
Узяв її за руку, та поклав на свій лікоть, накривши її маленьку долоньку своєю великою.
— Айрі, хочу, щоб ти записала формулу мого магікому, щоб завжди бути на звʼязку.
Я продиктував Айрі послідовність рун, що слугувала унікальною адресою його магікому. Вона швидко ввела знаки, привʼязуючи мої дані до її артефакту.
— Так, і ти мою теж… запиши, — трохи збентежено промовила дівчина.
Ми обмінялися формулами звʼязку та ще трохи погулявши алеями парку, я відкрив портал.
Коли ми повернулися до гуртожитку, я провів мою дівчинку до дверей кімнати. Так важко було стримувати свої інстинкти, хотілося накинутися на її рожеві вуста, зацілувати, пестити їх до знемоги, але не можна її лякати, усе ж таки вона магеса й не підвладна таким інстинктам, як нелюди.
— Дякую, Рейгаре, за чудовий день, — сказала вона.
— Дякую, що розділила його зі мною.
І перш ніж вона встигла зникнути за дверима, я обійняв її та поцілував у щоку, а потім не стримався і залишив другий поцілунок у кутику губ. Дівчина рвано видихнула і впурхнула в кімнату.
— Це тільки початок, Айрі, — тихо промовив я, залишаючись стояти біля її дверей, відчуваючи, як усе моє серце наповнюється радістю і впевненістю. Вона — моя доля, і я готовий зробити все, щоби подарувати їй щастя.
Змахнув рукою і зник у порталі, зрештою, роботу з паперами, які підкинув Іріан, ніхто не скасовував.
__________
[1] Айріс — квітка, що росте у Феранії, схожа на ірис, але забарвлення в рожевих тонах різної яскравості.
