Спочатку:
На сторінку книги
Рейгар
Із самого ранку перенісся до Академії, щоби поговорити з Іріаном. Якщо в закритій секції ми нічого не знайдемо, то доведеться навідатися в домашню бібліотеку. Батько був колекціонером і в нього були рідкісні видання. А ще, це прекрасна нагода познайомити мою істару з батьками. З її то я вже знайомий. Усміхнувся і відчинив двері в приймальню. Гм, дивно, нікого не було. Напевно Ліна десь вийшла.
Пройшов до кабінету Іріана й постукав у двері. Відповіді не було, але двері трохи прочинилися. Зайшов, проте й тут нікого не застав.
Гаразд, почекаю. Опустився на стілець і блукав очима по кабінету. Проте мої думки знову і знову поверталися до Айрелли, темного артефакту і способівйого позбавитися.
Різкий звук грюкання дверей вивів мене із задуми.
Іріан увірвався до кабінету. Двері, якими він грюкнув, досі вібрували. Ректор виглядав… не так, як завжди. Якийсь розкуйовджений, злий. Здавалося, що він ледь стримує оберт.
— З тобою все гаразд? — запитав, підводячись.
Іріан здригнувся і помітив мене.
— О, Рейгаре! Що ти тут робиш? — його голос був бадьорий, але злегка нервовий.
— Прийшов поговорити. У мене є до тебе важливе прохання, — відповів я, але його очі вже ковзнули вбік, і він виглядав так, ніби не чув моїх слів.
— Важливе? — він на мить зупинився, а потім відмахнувся рукою. — Гаразд, тільки швидко, у мене багато справ. — Він пройшов і сів за стіл. Його руки потягнулися до стосу паперів. Він їх узяв, потім переклав на інший бік. Знову підняв.
— Ти в порядку? — я не міг не запитати. Його поведінка була надто дивною.
— У порядку? Звісно, що в порядку! — він тихо засміявся, але сміх був нервовий, ніби він намагався переконати себе, а не мене. — Просто трохи стресу. Знаєш, звичайні адміністративні справи… не звертай уваги.
Гм, гаразд. Я хотів йому розповісти про Чорний Гримуар і видіння Айрелли, але вирішив, що ще поспостерігаю за Іріаном. Я завжди вважав його другом і довіряв йому, але сьогодні… щось мене насторожувало і я вирішив поки зберегти нашу з Айрі таємницю.
— Мені треба дещо подивитися в закритій секції бібліотеки, — почав я і подивився на Іріана.
— Що? У бібліотеці… ну то дивися, — розгублено сказав ректор, його думки явно були не тут.
— Іріане, мені потрібен допуск.
— Допуск… допуск. Куди? — він кліпнув та подивився на мене.
— В закриту секцію бібліотеки, — ще раз проговорив я.
— А… так. — Він порився в столі, дістав кристал, покрутив його в руках. — Давай руку.
Простягнув руку і він поставив мені тимчасову мітку, даючи доступ до закритої секції.
— Мітка дійсна один місяць, а зараз вибач, у мене багато справ.
— Іріане, ти не хочеш нічого мені сказати? — пронизливо я глянув на нього.
— Ні. Ви вільні, ліре дʼАррелю. — надто офіційно виставив мене Іріан.
— Гм, навіть так. Ну що ж, до побачення, ліре келʼБлудроне. Дякую за доступ, — розвернувся і покинув кабінет.
Ніяк не міг второпати, що сталося з Іріаном і чому він так дивно поводиться.
Айрелла
Прокинулася з якоюсь тривогою на серці, але до ладу не могла згадати, що мені снилося.
Швидко вмилася, склала речі та вийшла з кімнати. Двері Аяди були прочинені, і я заглянула до неї.
— Привіт. Ти вже зібралася?
Аяда крутилася перед дзеркалом, наносячи блиск для губ і поправляючи зачіску.
— Угу, майже.
— Де ти пропадаєш останнім часом? — запитала я, спираючись на одвірок.
— Ой, хто б казав, подруго! — глипнула на мене Аяда. — Я готова, ходімо.
Ми вийшли з кімнати, і я взяла під руку Аяду.
— Ти щось приховуєш від мене?
— Ой, та нема чого приховувати, — відмахнулася Аяда. — Купа завдань, тренувань, усе як зазвичай. Це ж ти в нас із красенем куратором пропадаєш, — підморгнула Аяда.
Я відвела погляд, а потім знітившись відповіла:
— Ми займаємося додатково.
— Так, так, — усміхнулася Аяда і знову підморгнула, — знаю я такі заняття.
— Але ми дійсно займаємося! — вигукнула я. А потім стишила голос і продовжила: — І цілуємося. Аядо, він мене з розуму зводить своїми поцілунками.
— Моя дівчинка закохалася, — простягнула, усміхаючись вовчиця.
— Так, і почуваю себе чудово поруч із ним, — розтягла губи в мрійливій усмішці.
За балачками незчулася, як дійшли до їдальні.
Узяла собі каву з круасаном, зернову кашу та сіла за столик, Аяда сіла навпроти з повною тацею їжі. Тільки почали їсти, як над головами пролунало:
— Привіт красуні, не проти, якщо ми доєднаємося до вас.
Над нами стояли усміхалися два демони — Дрейк та Астар. Знову. Відкрила рота, щоб заперечити, як раптом Аяда промовила:
— Звісно. Астаре сідай поруч, — і вовчиця мило усміхнулася йому.
Я вирячилася на неї і очима намагалася запитати, що вона творить.
Астар сів біля Аяди, а Дрейк розмістився поруч зі мною.
— Привіт, — промовив демон.
Я зло зиркнула на нього і пробубніла вітання у відповідь. Мені було некомфортно з ним сидіти, досі памʼятала, як він відкрито фліртував зі мною і наполягав на зустрічі.
— Не переживай, я все зрозумів і більше не буду підбивати клинці до тебе, — засміявся демон. — Пропоную дружбу, — і простяг руку, долонею вгору.
Трохи повагавшись, простягла свою і ми потисли руки.
— Гаразд, але тільки дружбу, — промовила я і повернулася до сніданку.
Аяда відкрито фліртувала з Астаром і сміялася з його жартів. Раптом повз нас пронісся злий, як сто чортів, ректор. Гм, що це з ним?
Ми закінчили сніданок і всі разом вийшли з їдальні, прямуючи на пару. Сьогодні першим заняттям була бойова магія.
У роздягальні я потягла Аяду в затишний куточок і накинулася на неї з питаннями:
— Гей, подруго, що це було? Ти чого з демоном фліртуєш?
— А, що? — знизала плечима Аяда. — Він симпатичний, дітей у нас не вийде, але ж ніхто не забороняє нам гарно проводити час, поки він не знайде свою обрану.
— Або ти не зустрінеш свого шинталь, — промовила я.
— Ти ж знаєш… — затнулася Аяда. — Все, закрили тему, ходімо на заняття, до твого коханого.
І ми попрямували на полігон. Разом із дзвоном на майданчик вийшов і Рейгар. Він дивився вдалину, між бровами залягла складка, що завжди зʼявлялася, коли Рейгар над чимось задумувався. Він мимохідь глянув на мене й почав заняття.
— Вітаю вас, адепти. Сьогодні будемо відпрацьовувати бойові заклинання в парі без застосування зброї. Зараз розібʼєтеся на пари. Але, попереджаю, заклинання використовуємо в пів сили, щоб ніхто не постраждав. У вас зараз не стоїть мета відпрацювати силу заклинання.
Поки я слухала Рейгара, до мене підлетіла Ліора, схопила мене за лікоть і викрикнула:
— Ми з Айрі будемо в парі, кураторе Рейгаре, — і мило так усміхнулася моєму дракону. Харпога.
Рейгар тільки гмикнув і сказав, уважно дивлячись на Ліору:
— Добре, але памʼятайте, адептко деʼКрістелл, про силу заклинань.
Ми почекали поки всі розібʼються на пари, і Рейгар дав сигнал починати.
Я стояла навпроти Ліори та дивилася в її очі. У них палала лють, і щось мені підказувало, що вона не збирається обмежувати силу своїх атак. Я сформувала навколо себе повітряний щит і вже плела заклинання атаки, як раптом Ліора з блискавичною швидкістю кинула вперед руку, і величезний потік води ринув у мій бік. Мій щит із повітря витримав, але Ліора не збиралася зупинятися.
— Ти слабка, Айрелло, — прошипіла вона, створюючи нові хвилі води. — Якби не ти, він міг би бути зі мною!
Я стиснула щелепи, намагаючись не піддаватися на її провокації. Вода билася об мій повітряний щит, але з кожною новою хвилею він тріщав і слабшав. Ліора стояла з викликом у погляді, не приховуючи своєї агресії та переваги.
— Ти не розумієш, Ліоро, — сказала я, вирівнюючи дихання і намагаючись залишатися спокійною, щоб утримати щит. Всередині вирував вогонь, але ще не час його випускати — Рейгар не річ, за яку можна боротися. Він сам вирішує, кого обирати, і він обрав мене, на мені його мітка, а не на тобі!
Відповіддю був новий, ще потужніший потік води, який ледь не зніс мене з ніг. Мій щит хилився під натиском стихії, але я не збиралася так просто здатися. Вогонь у моїх жилах відповідав на виклик — він був готовий спалахнути в будь-яку мить.
— Замовкни! — крикнула Ліора, її голос переповнений люттю. — Ти не варта його! Він заслуговує на кращу!
Її вода знову зіштовхнулася з моїм щитом, але цього разу я вирішила змінити тактику. Вода була сильною, але повітря могло обійти будь-яку перешкоду. Я розпустила свій захисний бар’єр і, не вагаючись, кинулася в бік, ухиляючись від її атаки. Удар пройшов повз мене, розсипавши бризки на землю.
— Досить! — закричала я, одночасно відпускаючи магію вогню.
Полум’я спалахнуло в моїх руках, змішуючись із повітрям і створюючи потужний вогняний вихор. Заняття з Рейгаром і медитації не пройшли даром. Я скерувала його в напрямку Ліори, намагаючись вибити її з рівноваги. Вона відскочила, але виглядала шокованою від несподіваної контратаки.
— Якби ти зосередилася на собі, а не на Рейгарі, можливо, ти не була б такою сліпою від заздрощів, — сказала я твердо, створюючи новий вихор. Вогонь знову спалахнув у моїх руках, готовий до наступного удару.
Ліора знову кинулася вперед, її водяний потік став більш хаотичним. Вона більше не контролювала свою лють — це грало мені на руку. Я знала, що вона втратила самовладання і це зробило її вразливою.
Ухилилася від чергової атаки і створила повітряний удар, що збив її з ніг. Ліора впала на спину, і я відчула, як мій вихор повітря огорнув її, притискаючи до землі. Вода, що раніше так безконтрольно вирувала навколо, втратила свою силу.
— Рейгар — не трофей і я не збираюся тобі це доводити, — тихо сказала я, підійшовши ближче. Моя магія сплелася навколо неї міцним коконом, обмеживши її рухи. — Але наступного разу подумай двічі, перш ніж кидатися на мене лише через заздрість.
Ліора важко дихала, лють у її очах не вщухала, але вона більше не могла боротися. Я відчула, як її магія слабшає і зробила крок назад, відпускаючи її з повітряних обіймів.
Спаринг закінчився, і це було ясно всім. Я підвела очі й оглянулася навколо. Ніхто не тренувався, усі дивилися на виставу, що ми влаштували. До нас йшов Рейгар.
— Що ж, адептки. Сьогодні ви наочно продемонстрували, як важливо зберігати спокій під час битви. І бачите, як наші емоції можуть нас як ослабити, так і підсилити. — Він уважно оглянув кожну з нас, заглянув мені в очі, ніби запитуючи, чи я в порядку. Я легенько кивнула, і Рейгар продовжив: — Адептко деʼКрістелл, вам потрібно в цілительську?
— Ні, — пирхнула Ліора, підводячись із землі. — Ваша істара не заподіяла мені шкоди, — відвернувшись, дракониця пройшла до решти групи.
— Ну раз так, тоді продовжуємо заняття. Айрелло, візьміть свій посох і йдіть на манекени. Будете тренувати поєднання стихій і силу удару, — Рейгар непомітно взяв мою руку і стис у знак підтримки.
Я попленталася до манекенів, поки інші продовжили спаринги. До кінця заняття я тренувалася там.
Коли продзвенів дзвін і всі розійшлися, Рейгар наблизився до мене й обійняв.
— Я переживав за тебе, — пробурмотів кудись мені в шию.
— Зі мною все добре, — огорнула руками його талію і притулилася головою до грудей. Я чула, як гупає об ребра його серце й цей стук мене заспокоював.
