Раді Вас бачити!

Гаряча вода поступово повертала мене до життя. Відчувати реальність ставало все легше, а детоксикація практично минула. Я була твереза, щаслива і приймала душ вдома в Дмитра. Несподіваний хід подій, але життя не вперше мене катає на американських гірках. Заплющивши очі я цілком встала під струмінь води і затамувала подих. Чим довше вода стікала моїм тілом, тим далі від проблем я була. Душ – це моя справжня медитація. Єдина, яка працювала. Не знаю, скільки я давала гарячій воді змивати з мене бруд і втому, але помітивши, що в кімнаті назбиралось багато пари, я закрила кран і витерлась рушником, висушуючи шкіру, що взялась сиротами. 

Я вийшла з душу, загорнута в пухнастий, білий халат Дмитра. Він був завеликим, моє тіло практично тануло в ньому, але саме довжина до пʼят дарувала мені почуття комфорту і затишку. Я поглянула в дзеркало. Волосся липнуло до спини, на обличчі – жодної краплі косметики, лише чиста, бліда шкіра. Я почувалася оголеною, але вперше в житті – не беззахисною. Мені не потрібно було ховатись ні за чим, бо мене приймали. Цілковито і повністю. І якби мене спитали, що таке багатство, я б із впевненістю сказала, що саме це відчуття. Кілька разів пощипавши себе за щічки, аби вони стали румʼяні, я вийшла у вітальню. Шкіра перша відчула, що настрій в кімнаті змінився. Дихати стало важче, коли я побачила, чому. 

У великому кріслі Дмитра, прямо навпроти панорамного вікна, сидів мій батько. Він тримав у руках чашку кави і повільно пив. Я напевно знала, що означає його поза і вираз обличчя – вбивчий спокій і крижана зібраність, від якої зараз буде тісно всім. Дмитро стояв зовсім поруч і вигляд він мав помітно напружений. Погляд обох чоловіків плавно перейшов на мене і я відчула змішані емоції. Дмитро говорив всім виглядом, що він поруч і не віддасть мене, навіть, якщо ця вітальня перетвориться на поле битви. Він стовідсотково не дасть мене забрати. А ось батько… був, як батько. 

– Одягайся, Єво, – промовив він не піднімаючи на мене більше очей. Він був надто зайнятий спопелянням ними Дмитра. – Машина внизу. Новий охоронець відвезе тебе додому. 

Я завмерла, міцніше затягуючи пояс халата. Ну що ж, битва розпочалась: не на життя, а на смерть. Або зараз відстою себе і своє щастя, або назавжди буду лялькою в руках інших людей. 

– Я нікуди не поїду, тату.

Батько повільно повернув голову. Його очі звузилися, скануючи мій вигляд.

– Ти не в тому стані, щоб сперечатися. Ти – наркозалежна дівчинка, яка втекла з дому під час грози. Ніхто не назве цей вчинок дорослим і відповідальним. А з цього я роблю висновок, що ти не можеш приймати важливих рішень самостійно. Дмитре, ти не був би проти, залишити нас з донькою наодинці. Нам треба поговорити.

– Я не вийду, – голос Дмитра пролунав низько, з тією звірячою хрипотою, яка не обіцяла нічого хорошого. – Я більше не працюю на вас, Олександре. А Єва нікуди не піде, поки сама цього не захоче. До того ж, ви знаходитесь в моєму домі. Прошу поважати господаря. 

Батько ледь помітно посміхнувся кутиком губ. Він точно оцінив цей хід Дмитра. 

— Ти справді думаєш, що я прийшов сам? Чи що твої п’ять пістолетів у сейфі врятують тебе від моїх людей на сусідньому даху? Один мій дзвінок і це скло перетвориться на розтрощений дрібно лід. 

Я зробила крок вперед, стаючи між ними і прикривачи собою Дмитра. Не знаю, чи батько блефував, чи справді погрожував. Та все ж не було бажання перевіряти на практиці. Моє серце калатало, як божевільне, але мозок працював чітко.

– Досить, – я подивилася прямо в очі батькові. – Давай поговоримо про бізнес. Ти ж завжди казав, що емоції – це для слабаків, а от сильні і розумні люди підписують угоди. Так ось я маю пропозицію.

Батько підняв брову, демонструючи щире здивування. Він точно не очікував, що його “наркозалежна” донька взагалі колись слухала його розмови. 

– Угода? Що ти можеш мені запропонувати, крім своїх боргів і проблем, що тягнуться за тобою слідом, щойно ти виходиш з дому?

– Своє мовчання, – я витримала паузу, насолоджуючись тим, як його спокій ледь помітно похитнувся. – Ти пам’ятаєш вечір, коли я зайшла в кабінет за книгою? Ти думав, я просто випадково зачепила мишку і дивлюся на твій робочий стіл. Але поки ти йшов коридором, я встигла скачати на флешку набагато більше, ніж ти міг собі уявити.

– Ти? При всій повазі, доню. Та навряд чи ти змогла б зламати мій компʼютер і знайти там щось компрометуюче. Зважаючи на той час, скільки ти була сама в кабінеті. Що б ти встигла там знайти? 

– О, не недооцінюй мою нудьгу, тату. Коли ти займався своїми справами, я вчилася розважати себе. Всі твої приховані контракти. Списки відкатів Гордівському. Рахунки в офшорах, про які не знає навіть твій головний бухгалтер. Все це зараз лежить у дуже надійному місці.

– І де ж ця флешка? – він подався вперед, і в його погляді спалахнула небезпека. – Ти втекла під зливою в джинсах і футболці, прихопивши лише телефон. Тож віддай мені його. 

– Це не телефон, я не брала з собою нічого. Надто важлива інформація там знаходиться, не можна ризикувати. Вона в маєтку, – я хитро посміхнулася. – У мене багато тайників. Ти ж знаєш, мої таблетки так ніхто і не знайшов за всі ці роки. Навіть Дмитро, хоча він, мушу визнати, професіонал. Тобі доведеться перерити кожну цеглину, розібрати меблі та вибити стіни. Або… ти можеш спробувати додзвонитися до персоналу і наказати їм шукати. Але ти ж знаєш наших покоївок. Як думаєш, скільки вони запросять у твоїх конкурентів за такий «сувенір»? Ти справді хочеш перевіряти вірність людей, яких ти завжди тримав за сміття? Ти не встигнеш додзвонитися до всіх. А от я можу дуже швидко підказати їм, де шукати і навряд ти дізнаєшся, хто саме тебе здав конкурентам чи поліції. 

Батько замовк. Його обличчя стало непроникним, він знову вдягнув маску байдужості, до якої я звикла після смерті матері. Я відчувала, як Дмитро за моєю спиною затамував подих. Його рука ледь торкнулася мого ліктя – жест підтримки, який дав мені сили закінчити свій монолог.

– Мої умови прості, – продовжувала я, відчуваючи, як влада нарешті перетікає до мене. – Ти повертаєш мені повний доступ до всіх моїх рахунків. Ти повертаєш мамині прикраси – вони мої за правом, а не твій трофей у сейфі. Ти оплатиш моє навчання тут, у Києві. Справжнє, очне навчання на юридичному, а не відправиш мене знову в якусь галіму “елітну” школу для дівчаток, де всі сходять з розуму і підсідають на наркоту. І найголовніше: ти більше ніколи не з’являєшся в моєму житті без запрошення. Ніяких охоронців, які докладають тобі, скільки разів я сходила в туалет і скільки разів поїла. 

– То ти просиш свободу, – тихим голосом промовив він. – Ти хоч знаєш, що з нею робити?

– Я навчуся, – відрізала я. – І я аж ніяк не зможу цього зробити, допоки ти будеш тотально мене контролювати. Я хочу повернутися до нормального життя, але вдома я не зможу цього зробити. Хочу спробувати будувати стосунки, які не базуються на тому, який чоловік займає місце в списку Форбс і чи зможеш ти з ним вести бізнес. Можливо… можливо, колись навіть ми зможемо випити кави як батько й донька і поговорити про життя. Але зараз – дозволь мені жити своїм життям і вчитися. Або…

– Або що, Єва? 

– Або завтра всі медіа і поліція отримають файли, які поховають твою імперію.

Батько повільно підвівся. Він підійшов до мене впритул. Я відчувала запах його дорогого вʼїдливого одеколону, який раніше в мене асоціювався лише з прірвою, що була між нами. Він уважно вдивлявся мені в очі, а потім ніжно прибрав з обличчя волосся за вухо. Здається, вперше за стільки років батько торкнувся мене. Я заплющила очі, бо повіки почали тремтіти від несподіваного прояву почуттів. Дмитро зрозумів, що небезпека минула і відійшов на кілька кроків назад. Я вхопила батька за його долоню, яку він поклав мені на щоку і витер сльозу, що повільно стікала вниз. 

– Знаєш… ти мене вразила, – сказав він, і в його голосі прозвучало щось схоже на повагу. – Ти справді виросла. Я не визнавав цього, відмовлявся це бачити. Та зараз  бачу в тобі себе – ту саму безжальність і готовність ставити на кін усе заради власної перемоги. Це огидно і захоплююче водночас. Не такі ми і різні, Єво, правда ж?

Він дістав із внутрішньої кишені піджака золоту картку і поклав її на столик.

– Рахунки давно розблоковані, пін код не змінювався. Прикраси привезуть кур’єром завтра до вечора. Наскільки розумію, доставити треба сюди, – він кинув швидкий погляд на Дмитра, вони мовчки кивнули одне одному, принаймні мені так здалося, бо я все ще стояла до нього спиною, а потім він продовжив: 

–  Але пам’ятай, Єво, що свободу можна легко втратити і якщо ти зіпсуєш цей шанс, я не буду платити за наступний. Тому не витрачай свободу на чергову дозу. 

Він востаннє зиркнув на Дмитра поглядом гравця, який визнав поразку, але зберіг обличчя, а потім поцілував мене в лоба. Мій батько поцілував мене. Що тут відбувається взагалі? 

– Бережи її, Корсак. Бо якщо з нею щось станеться, ніщо на планеті Земля не вбереже тебе від мого гніву. 

Коли двері за батьком зачинилися, я відчула, як мої ноги почали підкошуватися. Світ закрутився, і я б точно впала, якби міцні руки Дмитра не підхопили мене. Він притиснув мене до себе так сильно, що я чула шалений ритм його серця.

– Ти збожеволіла, Золотоволоско, – прошепотів він мені у волосся, і я відчула, як його все ще трохи трусить від напруги. – У тебе справді є та флешка? Ти встигла щось скачати? 

Я підняла на нього очі, відчуваючи, як на обличчі з’являється втомлена, але переможна посмішка.

– Ні. У кабінеті я встигла тільки сфотографувати твій номер телефону. І все.

Дмитро завмер. Він дивився на мене кілька секунд, а потім вибухнув гучним, хрипким сміхом. Він підхопив мене на руки і поцілував. 

– Ти неймовірна. Ти просто неймовірна, Єво! Ти ж усвідомлюєш, що ти щойно переграла людину, яку неможливо переграти? 

– Всіх можна переграти, як бачиш, – я обхопила його шию руками, вдихаючи його запах від якого мені запаморочилося в голові. — Тепер ми вільні, чи як? 

– Тепер ми вільні, – відповів, дивлячись мені прямо в очі. Його погляд став темним і глибоким. – Але насправді це просто означає, що тепер я не отримую зарплату за те, що витріщатимусь на тебе цілодобово. 

– Хм, тоді розпочнемо прямо зараз, – і я скинула з себе халат, в якому вийшла з душу, він білою прямою упав мені до ніг. 

Мені більше не потрібно було нічого говорити, Діма сам припав своїми губами до моїх, розчиняючи нас в переможному поцілунку…