Раді Вас бачити!

Вечір обіцяв бути пафосним, нудним і наскрізь просякнутим лицемірством. Норма для таких заходів. Батько вирішив, що сьогодні ідеальний момент, аби «вивести доньку у світ» після її тривалої «відпустки». Це був благодійний аукціон, де кожен лот коштував більше, ніж річна зарплата вчителя чи навіть малого бізнесмена, а кожен гість мав на обличчі стільки ж щирості, скільки в моєму новому кольорі волосся.

— Ти вдягнеш ту синю сукню. Ніяких розрізів до пупа, — відчеканив батько, навіть не дивлячись на мене, поки поправляв запонки. — І слухай мене уважно, Єво. Один келих шампанського під час головного тосту. Це все. Якщо я побачу в твоїх руках другий — Дмитро одразу повезе тебе додому під замок. Тобі все зрозуміло?

Я стояла перед дзеркалом, розглядаючи свою «лялькову» подобу. Синя оксамитова сукня робила мене схожою на ідеальну доньку успішного бізнесмена. Нудота підступала до горла. Але якщо вже такі правила, щоб хоча б раз вийти в світ і посміятися з тих товстосумів, то я згодна.

— Зрозуміло, тату. Я буду слухняною дівчинкою. Буду посміхатися твоїм партнерам і вдавати, що не пам'ятаю, як вони лапали офіціанток, молодших за мене, на твоїй минулій вечірці, і що в їхніх дружин не перекошені обличчя після невдалої пластики.

— Так, було б чудово, аби ти не була… «собою»… — сказав батько і пішов геть.

Дмитро вже чекав нас біля машини. На ньому був чорний смокінг, який сидів на ньому так ідеально, ніби він народився в ньому. Його широкі плечі ледь вміщалися в цей дорогий крій, і я мимоволі затримала погляд на його руках, коли сідала на заднє сидіння. Люблю гарні чоловічі руки. Чорт. Що з тобою таке, Єво? Мабуть, овуляція. Інакше не можу пояснити інтерес до його пальців, бо цей бородач мене бісить решту часу.

Дорогою до готелю Дмитро мовчав, поки батько розмовляв по телефону, проте його погляди в дзеркало заднього виду все одно були прикуті не до машин позаду, а до моїх губ. Я важко вдихнула, коли авто зупинилося. Коли батько вийшов першим, щоб зустріти організаторів, Дмитро притримав дверцята для мене і тихо, нахилившись до самого вуха, процідив:

— Сподіваюся, ти залишила свої сюрпризи вдома, Золотоволоско. Не змушуй мене робити тобі боляче перед усіма цими поважними панами. Я не вагатимуся.

Я відчула, як від його слів у мені спалахнула пожежа. Хвиля зацікавленості в ньому зникла. Він погрожує мені? Мені?! Цей найманий охоронець, який вранці заглядав мені в очі з жалем, тепер вирішив показати характер? Ох, чекай від мене сьогодні сюрприз за те, що невдало відкрив рота.

— Слідкуй за собою, Дмитре, — прошипіла я, проходячи повз нього так близько, що практично протерлася об нього всім тілом, лишаючи на його піджаку свій аромат. — Бо в цій грі в тебе немає кнопочки «зберегтися».

План народився миттєво. У моїй клатч-сумці завалявся трофей із минулих гулянок — синя пігулка потужного збуджувача. Сьогодні буде дуже класне шоу. Я хмикнула собі під ніс і зайшла в будівлю.

Зал аукціону сяяв кришталем. Батько одразу ж почав знайомити Дмитра з гостями.

— Це мій новий помічник, Дмитро. Надзвичайно перспективний молодий чоловік, моя права рука, — представляв він його кожній акулі в бізнесі. Занадто багато честі для цього покоцаного бійця, як на мене, але нехай.

Я бачила, як Дмитро намагається тримати марку. Він тиснув руки, підтримував розмову про інвестиції, і я точно бачила: він хоче зачепитися тут. Він не збирається бути моєю нянькою вічно. Він хоче стати частиною цього світу, виміняти свою силу на дорогий костюм і статус.

Я відійшла до бару, замовила воду і почала спостерігати. Поруч з'явилися колишні «подруги» — Машка в діамантах і Світлана з новими губами. Ми обмінювалися фальшивими компліментами близько пів години. Весь цей час я чекала на момент. Дмитро стояв неподалік від батька, тримаючи в руках пляшку мінералки — він ніколи не пив алкоголь, тримаючи себе в формі професійного атлета.

Нарешті момент настав. Коли батька відволік якийсь міністр, а Дмитро на секунду відвернувся, щоб оглянути зал, я пройшла повз нього, спеціально спіткнувшись. Дмитро зреагував миттєво — підхопив мене за лікоть з реакцією бійця. У цю мить його пляшка опинилася на столику поруч. Моя вільна рука, натренована роками ховання «забороненого» в клубах, блискавично вкинула пігулку в пляшку. Газ розчинив її миттєво.

— Обережніше, Єво, — сухо сказав він.

— Ой, вибачте, будь ласка, я так нервуюся, ці нові туфлі від Armani мають надзвичайно слизьку підошву, треба було їх трошки розносити вдома. — Я ж подякувала Дмитру за поміч, вибачилася і відійшла на безпечну відстань, відчуваючи дикий прилив адреналіну.

За дві хвилини я побачила, як він зробив кілька великих ковтків. А потім ще і ще. Здається, минуло хвилин із двадцять чи тридцять, я вже встигла зібрати всі плітки за останні півроку, що була відсутня. Я розмовляла з кимось про виставку в Парижі, але краєм ока стежила за «об’єктом» і чекала ж коли таки почнеться вистава. 

Час минав, препарат почав працювати. Спочатку він просто поправляв краватку. Потім його обличчя набуло червонуватого відтінку. Він почав часто кліпати і випрямився так рівно, ніби проковтнув лом. Його права рука нервово притиснулася до передньої частини піджака.

«Що таке, чемпіоне, штани стали затісні?» — я хихотіла собі під ніс.

Він хотів бути ідеальним кандидатом? Зараз він отримає таку «стабільність» в житті, яку не зможе сховати за жодним смокінгом.

Так, так, так…

Мені приносило задоволення дивитися, як він не міг нормально дихати, але і води більше випити не міг, бо все зрозумів. Дмитро почав вертіти головою в пошуках винного в цьому, але навіщо? Якщо він і так знав, що це була я. Його холодний сталевий погляд був прикутий до мого обличчя, щойно він знайшов мене в натовпі, і це сталося настільки швидко, що я вже подумала — він має на мені якийсь маячок для відстеження. Або ж препарат підказав йому вектор. Як же це було смішно, але… Шоу тільки починається…

Я повільно попрямувала до нього, мов пантера, тримаючи на обличчі маску найніжнішої доньки у світі.

— Шановні чоловіки, перепрошую, що порушую вашу змістовну розмову, але мені стало трошки сумно, а тут, здається, заграла музика, що так і пробуджує в мені бажання потанцювати, — я зробила наголос на слові «бажання» і кинула хитрий погляд на Дмитра. Від злості він нервово ковтнув слину і видавив із себе посмішку, найогиднішу з усіх брехливих посмішок, що я бачила в житті. Треба його навчити посміхатись, бо бідний хлопець тут не виживе. І все ж продовжила: — Чи не будете ви проти, якщо я запрошу Дмитра на повільний танок і вирву його з вашої бесіди? — Я зробила такі круглі оченята, що всі чоловіки в компанії почали вибачатись переді мною і дали добро. Я взяла Дмитра під руку і повела в бік танцполу.

— Я тебе прибʼю, мала заразо, — процідив він крізь зуби, йдучи поруч і киваючи всім багатіям, яких ми бачили.

— Ну-ну-ну, давай не будемо влаштовувати сцен, на нас же дивляться люди, — сказала я спокійно і посміхнулася так, що будь-яка голлівудська акторка б позаздрила. — Час танцювати.