Раді Вас бачити!

Мої ж слова стали моїм власним вироком, і я виніс його собі сам. Коли мої губи нарешті накрили її, світ за межами лобового скла просто перестав існувати. Все те, що я так старанно вибудовував тижнями в собі, розсипалося в прах від одного дотику її тремтячих губ. Яка там в біса професійна етика, якщо «робота» намагалась запхати язика мені в рота? Який може бути холодний розум, якщо моя «робота» робила гаряче мені в штанах? Яка дистанція, якщо вона вчора терлася об мої пальця своїм збудженим тілом? Я втрачав контроль і намагався збагнути, як я вилізу з води сухим.

Єва цей раз цілувала мене не так, як у саду. Тоді то був сміливий виклик, спроба домінувати, принизити мене і підкорити. Зараз у цьому поцілунку був розпач, полегшення і якась дика, майже дитяча спрага тепла. Єва вчепилася в мою шию, ніби я був єдиним плотом посеред океану, що штормить. Чесно кажучи, я відчував те саме. Я запустив пальці в її волосся: воно було м’яким і пахло якимось дорогим парфумом, змішаним із запахом свіжості літнього дощу. Моя рука на її потилиці була водночас і якорем, і кайданами. Я притягнув її ближче, наскільки це дозволяв важіль передач і тісний салон авто. Мій язик ледь торкнувся її, і я почув тихий, рваний стогін, що виривався на волю. Цей звук вимкнув мій мозок остаточно.

— Єво… — прохрипів я їй у губи, відриваючись лише на секунду, щоб вдихнути повітря, якого катастрофічно не вистачало. — Здається, ти хотіла щось перевірити? Ну що, перевірила? 

Вона не відповіла. Вона дивилася на мене затуманеним поглядом, її зіниці розширилися від коктейлю з адреналіну і збудження. Її обличчя було зовсім поруч, що я бачив сліди від висохлої туші під очима, розірвані капіляри на очах від сліз і почервонілі від поцілунків губи. Вона виглядала такою справжньою, що мені стало боляче.

— Я не граюсь з тобою, — прошепотіла вона, притуляючись своїм лобом до мого. — Правда. На цей раз ні. Я хочу тебе, Діма. 

«Діма» — моє коротке ім’я з її вуст звучало так дико і так природньо водночас.

Я витер великим пальцем смужку крові на її руці — мабуть, випадково вимазалась, коли лупила того виродка Артема.

— Твій батько мене вб’є, якщо дізнається, — сказав я, хоча в цю мить мені було абсолютно начхати на Олександра і на весь його вплив. — Він довірив мені тебе охороняти, а не…

— Він продав мене, — різко перебила вона, і в її голосі знову прорізалися ті самі нотки болю. — Ти чув, що сказав Артем. Мій батько купив твоє мовчання про аварію. Він купив моє життя за чужі гроші. Тож не кажи мені про «довіру».

Я відсторонився, але не відпустив її руку. Настав час бути чесним, навіть якщо це зруйнує те крихке «щось», що щойно між нами народилося.

— Артем багато чого не знає, Єво. Він бачить тільки верхівку. Твій батько… він не святий. Далеко не святий, ти й так це знала. Але ту аварію він зам’яв не тому, що хотів грошей від старого Артема. Він хотів захистити тебе. Експертиза показала б, що ти теж була не зовсім твереза, і Артем звалив би все на тебе, бо він ще той сміливець. Ти б сіла, Єво. Розумієш? Твій батько просто вирішив питання, заплатив кому треба і запхав тебе в лікарню. Він обрав менше зло. А я… я був тим, хто виконував наказ, бо тоді мені було все одно, чиї гріхи прикривати. Поки я не побачив тебе на тому ліжку в лікарні. Ти не знала мене тоді, але я знайшов тебе окривавлену і хотів впевнитись, що з тобою все добре. Іноді я приходив до тебе, просто щоб подивитись здалеку. Мені так чомусь було спокійніше. Твій батько найняв мене незадовго до тієї аварії. Тож ти не знала про моє існування, але я знав і стежив за тобою, бо Олександр відчував не ладне. В принципі, він не помилився. 

Вона мовчала, вдивляючись у мене. Її очі наповнилися слізьми, які вона так відчайдушно намагалася не випустити. Всередині в мене все защемило. 

— То ти був там? — прошепотіла вона. — В ту ніч? Бо хтось перевіряв мене, а потім приїхала швидка. Це був ти? 

— Був. І я бачив, як Артем тікав, мов перелякана сучка. Я хотів побігти за ним і зламати йому шию ще тоді. Але моїм завданням було витягти тебе і зробити так, щоб поліція приїхала, коли в машині вже не буде «зайвих» слідів, таблеток, пляшок. Ти була в шоці і майже нічого не тямила, а я все ретельно прибрав. 

— Тоді чому ти мені зараз це кажеш? — запитала вона. — Ти ж міг далі мовчати і отримувати свою «подвійну платню», спокійно продовжуючи мене ненавидіти, думаючи, що я тупоголова наркоманка, алкоголічка і заламувати мене, коли я поводжусь, як стерво. 

— Бо я більше не можу дивитися, як ти нищиш себе, думаючи, що ти одна проти всього світу, — я потягнувся і обережно торкнувся її щоки. — Ти не одна, Єво. Тепер не одна. Навіть якщо ти зараз вийдеш із цієї машини і скажеш, що ненавидиш мене. Я все рівно охоронятиму тебе. Я не звільнюсь. Але не через гроші твого батька. 

Єва заплющила очі, і одна сльоза все ж скотилася по її щоці. Вона не відсахнулася. Навпаки, вона притиснулася щокою до моєї долоні.

— Я не ненавиджу тебе, — сказала вона ледь чутно. — Я просто… я не знаю, що мені робити з цією правдою. Я не знаю що мені робити з собою. І з тобою.

— Поки що ми нічого не будемо робити. Ми просто зайдемо в будинок і будемо поводитись так, як раніше, поки не прийде рішення. Ти підеш до себе, гримнувши дверима, я піду в вітальню читати очередний детектив старого доброго Чейза, потім ми підемо тренуватися, а ввечері ти вип’єш свого улюбленого ромашкового чаю і ляжеш спати. А завтра… завтра ми подивимося, як жити далі.

Я знову завів двигун. Тиша алеї змінилася низьким гулом мотора. Ми їхали назад до будинку, хоча міг поставити на кон власну нирку, що нам обом хотілось зникнути вдвох кудись подалі звідси. Вона не відпускала мою руку, допоки не настав час виходити з авто. Мої змішані почуття все ускладнювали. Її щирі сльози ж були кулями, що пробивали тіло наскрізь. Тепер я не просто її охоронець. Я — її спільник. А це набагато, набагато гірше.