Раді Вас бачити!

Дорога назад здавалася нескінченною. Відчуття в тілі були неймовірно дивними: лють виходила паром через вуха, а збудження від таблетки і досі розривало брюки смокінга. Салон автомобіля, який зазвичай був моєю територією спокою та контролю, перетворився на клітку з розлюченим звіром. Тільки цим звіром була тендітна дівчина з очима кольору грозового неба, яка зараз розсипалася на шматки прямо на моїх очах. Я й не очікував, що вона буде поводитись пристойно і спокійно, бо я фактично витягнув її за шкибарки з тієї тусовки, але…

Єва не замовкала ні на мить. Її рухи були несподіваними, надто швидкими. Вона то вмикала музику на повну, то різко вимикала її, занурюючи нас у важку тишу, яку тут же прорізав її істеричний сміх. Щось тут було не те. Здається, вона таки випила більше за один келих. 

— А знаєш, Дмитре... — вона перехилилася через підлокітник, обдаючи моє обличчя запахом солодких парфумів і перегару. Вона точно випила більше за потрібне, — Ти такий правильний. Такий зібраний. Вся твоя увага була прикута до твоїх нових друзів, яким ти так себе рекламував. Вечірка була така нудна. Як я тебе, га? Розважила? 

— Єво, ти що напилася? 

— Е ні, я випила лише один малеееенький келих, який мені дозволили мої наглядачі. Але я трошки схитрила, коли побачила свою подружку, поки мій батько тебе там всім нахвалював… Крістіна, ми бачили її в ЦУМі… Вона ще тицьнула мені ту каблучку мало не в око. «Ми заручені, Єво!». Оце ота. 

Вона розреготалася, відкинувши голову на сидіння, і я побачив, як на її шиї напружилися жили.

— Знаєш, хто це? Її наречений? Це Артем. Мій Артем. Ну, тепер вже колишній. Той самий, через якого батько відправив мене в той кінчений рехаб. Татусь напевно тобі показував фото? Коли машину рознесло вщент?

Я мовчав, міцно тримаючи кермо. Я знав досьє. Але я не знав того, що збиралася сказати вона. 

— Всі думали, що я була в мотлох, — продовжувала вона, її голос став тонким, як натягнута струна. — Батько так думав. Поліція так думала. Бо я змусила їх так думати! А я була твереза, Дмитре! Майже твереза, я випила лише один келих вина, навіть половину... А він — ні. Я хотіла його витягнути з лайна, бо знала, що його прибʼють. Я сіла на те кляте водійське сидіння і сказала, що була за кермом, коли приїхали копи, бо знала — тато витягне мене. Тато завжди мене витягав і для цього мені достатньо було лише гарно покліпати очима…До речі, більшість проблем були не моїми, а моїх так би мовити «друзів», яких я захищала, намагаючись «влитись в компашку»… Так от. А Артема б посадили. У нього вже було три приводи і він тупо почав ревіти, як мале дівча, що його посадять, посадять… Я рятувала його! Розумієш? Я гнила в тому центрі пів року, чекаючи хоча б на листівку з вибаченням. Він знав, де я була, міг надіслати квіти чи якусь іграшку чи взагалі прийти! А він? Він ні разу навіть не подзвонив. Жодного разу! І тепер він одружується на цій курці Кріс… Ти уявляєш? За півроку він вирішив, що тепер вона його доля. Хіба це чесно? 

Вона раптом різко схопила мене за руку, якою я перемикав передачу. Її нігті вп'ялися в мою шкіру, а її погляд просто різав мене на частини. 

— Скажи, я що, настільки нікчемна? Чому вона? Чому не я?

— Єво, відпусти руку. Ми на трасі і доволі швидко ідемо, — процідив я,

— Ой, та кинь! — вона почала лізти мені на коліна прямо під час руху. — Тобі ж начхати на мої почуття. Ти просто отримуєш зарплату від мого татуся. Давай, Дмитре, подивись на мене і скажи правду! Я ж гарна? Чи я просто додаток до банківського рахунку мого батька?

Вона спробувала поцілувати мене, хапаючи руками моє обличчя. Машину повело ліворуч, на зустрічну смугу. Світло фар вантажівки на мить засліпило салон, пролунав гучний сигнал. Мій пульс підскочив до межі. Я різко вивернув кермо і вдарив по гальмах. 

Ми зупинилися на узбіччі так різко, що Єва влетіла в панель приладів. Настала дзвінка тиша, в якій було лише чути удари наших переляканих сердець. 

— Виходь, — сказав я низьким голосом.

— Що?

— Виходь з машини. Негайно, — знову повторив. 

Я вискочив сам, обійшов авто і буквально витягнув її за лікоть на нічне повітря. Траса була порожньою, лише вітер гудів навкруги, даруючи пробуджуючу прохолоду. 

— Ти що, здуріла?! — я закричав, не стримуючись. — Ти мало не вбила нас обох! Що ти прийняла? Яка це була таблетка, Єво? Це не один келих шампанського, він би такого ефекту не зробив, та навіть пляшка не зробила б, а ти не була настільки довго без нагляду, припини брехати!

Вона дивилася на мене диким поглядом, її губи тремтіли, волосся було розпатлане, а розширені зрачки чітко підказували про те, що таки вона була «під кайфом».

— Ти такий самий... як вони... — прошепотіла вона, і раптом її обличчя спотворилося гримасою люті. — Ненавиджу вас усіх! Вона розвернулася, скинула з ніг свої новенькі туфлі і побігла. 

Смішно, просто смішно. Вона дійсно думала, що зможе втікти? Накачана незрозумілою бридотою? Чому мене від неї нудило зараз? Вона втікала і я вирішив дати їй фору, але коли зрозумів, що вона змінила напрямок в сторону темряви поля, я швидко почав наздоганяти її серед високих трав. 

— Єво! Назад! — я кинувся за нею.

Вона бігла нерозсудливо, спотикаючись, вигукуючи щось незв'язне про те, що вона хоче зникнути, що її ніхто не знайде. Я чув, як вона падає, як тріщить суха трава під її ногами. Нічна темрява ковтала її постать, але розшита камінцями сукня миготіла від розсіяного світла фар нашого авто. 

Я наздогнав її біля невеликого яру. Схопив за плече, розвернув до себе, і ми обидва не втримали рівновагу. Ми полетіли вниз, у м'яку, високу траву. Я приземлився на неї, притискаючи її тіло до землі своєю вагою, щоб вона нарешті припинила цю божевільну гонку.

Я перехопив її руки, затиснувши їх над її головою. Зізнатись, вона була найсексуальнішим супротивником, з яким мені доводилось боротись.

— Досить! — рявкнув я і дав їй ляпаса, аби привести в себе. — Прийди до тями! Що з тобою не так?! Чому ти руйнуєш себе через якогось покидька, який навіть не згадав про тебе? Навіщо ти псуєш все, що маєш? 

Єва затихла. Її груди важко здіймалися, торкаючись моїх. Потім її обличчя враз «зламалося». Це був не той істеричний сміх, що в машині. Це був справжній розпач, її маска кудись поділася. 

— Тому що мене ніхто не хоче, Дмитре... — вона захлинулася першим риданням. — Розумієш? Взагалі ніхто. Батьку я потрібна як декорація для його бізнесу. Артему я була потрібна, як вдала наречена і прикриття його дупи. Кріс дружила зі мною, щоб бути ближче до моїх грошей. Я... я порожнє місце. Мене ніхто ніколи не обирав просто тому, що я — це я. Тому що зі мною цікаво і весело проводити час. Мене ніхто не любить. Ніхто!

— Ти знаєш, така суча поведінка і не виправить ситуацію. Ти робиш тільки гірше! Стань нормальною і можливо люди б до тебе і потяглися. А ти ведеш себе, як…

— Як? Давай! Скажи це! Скажи мені правду в обличчя! Хоча б ти! 

— Ти поводишся, як мала розбещена мразота, яка нікого не поважає, знущається з людей, які намагаються заробити собі на життя чесною працею, якої твої б білі ручки не витримали і дня! Ти занапастила себе задля того, щоб відповідати нормам суспільства в якому живеш і корчиш з себе бунтарку. Але краще б твій бунт проявлявся в тому, щоб з самого початку обирати собі те, що тобі довподоби! Ти нестерпна! Ти некерована! Ти до біса мене бісиш!

— То якого біса ти ще досі тут? Правильно! Ти готовий терпіти усе задля грошей мого татуся! Ти такий самий лицемір, як і всі вони!

— А ти тупа дурепа! Я тут, бо я пообіцяв собі, що я допоможу тобі повернути себе! Бо я знаю, що таке залежності! Бо я був на межі! Бо я виліз з цього лайна, коли твій день починається і закінчується пляшкою алкоголю. Я може і не на білих простирадлах виріс, як ти, Золотоволоско! Але я теж сьорбнув в житті гімна і в дечому побільше твого! І знаєш що? В мене не було багатого татуся, який би підтирав мені зад! Тож не така, як ти, будеш мені розповідати про лицемірство. Тобі все зрозуміло? 

— Так. 

— Таку правду ти хотіла? 

— Так. Здається, ти був перший, хто сказав мені все в лице. Дякую. 

— На здоровʼя. Звертайся. Гарна новина. Ми ніколи не були лицемірами, як побачились. Бо це була ненависть з першого погляду. А тепер, якщо дозволиш, на цій позитивній ноті, ми встанемо з цієї мокрої трави і надалі будемо дотримуватись того ж плану. 

— Вибач. Просто мені самотньо. І дуже боляче. Ось тут. 

Вона тицьнула кулаком собі в груди. Весь мій гнів випарувався, залишивши по собі порожнечу і дивне, гостре відчуття провини. Я відпустив її руку і просто підгріб до себе, притиснувши до грудей. Вона продовжувала ридати, закриваючи обличчя долонями, згортаючись у позі ембріона посеред цього величезного, байдужого поля. Я відчув себе останнім покидьком.

Вона здавалася такою маленькою. Я мовчки підняв її. Вона не чинила опору, лише притиснулася до моєї шиї, мокра від сліз і холодної нічної роси. Я підняв її на руки — вона була майже невагома — і мовчки поніс назад до машини. Сльози котилися по її скронях, поки машина несла нас по трасі. Вона плакала так відчайдушно, що в моїх грудях щось боляче стиснулося. Вся моя броня розсипалася. У цей момент вона не була «об'єктом під охороною». Вона була просто зламаною дитиною, яку забули навчити любити себе.