Раді Вас бачити!

Сонце пробивалося крізь панорамні вікна мого пентхауса, розрізаючи напівтемряву вітальні золотими смугами. Від зливи, що вчора бушувала вночі, не лишилося і сліду, окрім свіжого повітря. Я сидів у кріслі навпроти ліжка, тримаючи в руках чашку міцної чорної кави. Пара піднімалася вгору, змішуючись із запахом мокрої трави, який витав у кімнаті через відкрите вікно. 

Єва поворухнулася. Вона виглядала такою тендітною серед моїх простирадл. Коли вона розплющила очі, у них не було вчорашнього відчаю, лише доля здивування, а потім усвідомлення того, що відбулося. Легка посмішка розтягнулася на її довершених вустах. 

– Кава? – прохрипіла вона, піднімаючись на ліктях. Ковдра сповзла, оголюючи її плече з моїми вчорашніми мітками. Від вигляду синців, що я поставив, в паху знову пробуджувалось бажання. 

– Кава, Золотоволоско. З двома ложками цукру. Вибач, але молока немає, щоб зробити тобі латте, яке ти так любиш, – я підвівся і простягнув їй чашку.

– Це нічого. Головне, що солодка. 

Вона прийняла її, обхопивши чашку з надписом “BIG BOSS” обома долонями, ніби намагалася зігрітися. Її погляд повільно блукав по кімнаті: все в стилі мінімалізм, дорогі меблі, сучасне мистецтво на стінах і неймовірний вид, що розгортався за склом.

– Знаєш, я очікувала побачити зйомну квартиру десь на околиці міста. Можливо, з плакатом Шварценеггера на стіні, а всередині запах старого спортзалу і чоловічого поту, – вона зробила ковток, не зводячи з мене очей. – Але це... Діма, якого біса? Ти живеш у центрі, у тебе квартира, яка коштує, як невеликий острів. Навіщо тобі була ця робота? Навіщо ти пропонував себе, як «кращого найманця за доступною ціною» на всіх батькових заходах? Типу, ти багатий, чувак. 

Я гірко посміхнувся і сів на край ліжка, відчуваючи, як усередині ворушиться те, про що я нікому не розповідав. Проте, якщо я вимагав від Єви чогось, то мав би і сам робити кроки до зближення, я був егоїстом, але ж не дурнем, що втратить жінку, через тупу брехню. 

– Тобі цікава правда? Чи версія для податкової? – я подивився на свої руки, на шрами на кісточках пальців. – Єва запитально подивилась на мене, але в її погляді чи не вперше не було насмішки. Вона справді хотіла знати і жартівлива відповідь точно не підходила. 

– Я був успішним бійцем ММА. Якщо б ти крутилася в спортивних колах, то вважали б мене за селебріті типу Ван Дама. Хоча, зважаючи на нашу різницю в віці, то ти в ті часи ходила в школу і гралася ляльками.

– Я ніколи не гралася ляльками. Я тоді читала классику, – зʼязвила вона. – Вибач, продовжуй, – швидко виправилась Єва і зробила ковток кави, щоб закрити собі чимось рота і не почати сперечатись. 

– Гроші ніколи не були моєю проблемою. У мене були контракти, реклама, перемоги. Я був на вершині цього світу. Я мав все, що хотів. Абсолютно. Але потім сталася травма, до того ж просто через дурість. На одній із чергових вечірок, де було надто багато алкоголю, трави і, Бог його знає, яких ще речей. Я захищав життя свого друга, але мій хребет ледь не розсипався через це. А спорт – це жорстоке місце. Принаймні, професійний спорт. Великі досягнення нічого не варті, якщо ти більше не можеш битися, – моє горло пронизує голками, але я хочу про це сказати, я мушу про це сказати. Хоча б раз в житті. 

– Та є одне правило, яке я дуже гарно усвідомив, коли валявся ледь живий в лікарні. Ти можеш дуже високо літати. Чим вище літаєш, тим більш зарозумілим ти стаєш. Але є ще одна закономірність: чим вище ти зібрався, тим більш болючим буде падіння. Великий спорт, який був справою всього мого життя протягом десятиліть – закінчився в один день. 

Я зробив кілька важких вдихів і видихів. Єва більше не намагалась мене перебити, а просто дала час і уважно слухала. 

– Спорт виховав в мені людину. Я навчився дисципліні, порядку, загартував свій характер, але…

Я підвівся і підійшов до вікна, повернувшись до неї спиною.

– Але на додачу до всього у мене є те, що лікарі називають «некерованою агресією». Після спорту я не міг просто сидіти в офісі чи інвестувати в крипту. Чи що там в біса роблять ті молоді хлопці? Мені потрібно було якось випускати пар. Лише небезпека, адреналін і відчуття, що я на межі, змушують мене почуватися живим. Я розумів, що пʼяні бійки в барі уже не для мене. Алкоголь мене вганяв більше в сон і отруював мозок. Мотоцикл перестав давати таку швидкість, яка б мене вдовільнила, – я зробив паузу, щоб ковтнути жовч, що піднімалась до мого горла. Я відчував біль в найчистішому його прояві, але мав виговоритись, щоб нарешті позбутись цього лайна. 

– Тому я пішов у приватну охорону. І так, той спортзал у твоєму домі – я зробив його для себе. Мені треба було десь випускати лють, щоб не зламати шию твоєму батькові чи тому виродку Артему раніше часу. Я дуже злий, Єво. Неймовірно злий. Бо відчував, що в моєму житті не було абсолютно нічого, за що можна було б триматися, а вбити себе… Ну, скажімо, я для цього виявився надто слабким. 

Єва мовчала, я чув лише її тихе дихання.

– Але чому мій батько? – нарешті запитала вона. – Ти міг охороняти будь-кого. Президентів, шейхів. Чому ми?

– Пам’ятаєш ту свою аварію? – я обернувся і зробив крок до неї. 

– Коли ти врятував мене? 

– Так. Коли я замітав сліди… Я тоді ще тільки почав працювати на твого батька. Я залишився чекати на швидку допомогу, що мала тебе забрати. Ти була вся в крові, але навіть тоді ти лаялася на медиків і дубасила їх ногами. Ти мені сподобалася одразу, бо нагадала мені мене. Така ж зла, така ж зламана і така ж несамовито жива. Насправді, я міг просто зробити брудну роботу і зникнути. Та захотів залишитись. 

Єва заворожено слухала мене з ледь відкритим ротом і мені подумалось, що я б погодився вмерти сьогодні, аби перед тим мати змогу поцілувати ті ніжно-рожеві пухкі губи. Не знаю, коли зі мною відбулися ці зміни… 

– Потім була лікарня, – продовжував я. – Я провідував тебе. Ти мене не бачила, доволі часто ти була під препаратами. Думаю, знеболювальними. Я питав лікарів, чи немає нічого серйозного, бо твого рідного батька, я так ні разу і не побачив в палаті. Мені ж він відповів, що ненавидить лікарні, а всю потрібну інформацію йому і так докладають працівники лікарні. Я тоді не зрозумів його. Та й зараз не дуже розумію, якщо чесно…

– Тут ми з тобою однакової думки… – сказала Єва, звернувши погляд на дно чашки, щоб не заплакати. 

–  А потім був рехаб. Я чекав тебе біля виходу, коли ти вперше вийшла звідти тверезою та здоровою. Ти одразу почала на мене нападати, але я вже був готовий до твоєї атаки. Я розумів тебе. Аби мене замкнули серед купки психів, я б там розніс стіну і втік, як Халк. – Єва хмикнула від цього порівняння собі під носа…

– Спочатку мені було дійсно прикольно спостерігати за тобою. Насправді, я сам з собою грав і ставив на те, чи зможеш ти протриматись, чи надовго тебе вистачить. А ще чи зможу я стриматись, щоб не відкусити тобі губу, коли ти мене обзивала диким псом, – ноги самі вели мене знов до ліжка і я сів поруч з Євою. Ми сиділи притулившись одне до одного плечила. 

– Я терпів твої вибрики, бо відчував, що тобі потрібен хтось, хто зрозуміє твій біль. Саме тому я лишався попри те, що ти робила. До речі, ти була наймилішим суперником, з яким мені доводилось боротись. – Я тикнув пальцем Єві в носа і вона мило зморщила його, злегка посміхнувшись. 

– Плюс. Твій батько хоч і покидьок, але платив дійсно добре. Я наплів йому, що мені потрібні гроші, щоб заплатити за деякі борги і робив все, що було потрібно, аби він якомога довше протриматись поруч з тобою. Я тримався за цю роботу, бо вперше за кілька років, почав відчувати сенс в своїх діях, мій день мав план, а робота приносила задоволення. Та насправді, я б охороняв тебе навіть, якби мені не платили…

Я забрав у неї чашку, поставивши її на тумбочку. Простягнув їй руку, в яку вона слухняно поклала свою маленьку долоньку з червоним манікюром. 

– Іди в душ, тобі треба прокинутися і змити з себе весь бруд після вчорашнього дощу. Знаючи, яка охорона в твого татуся, і те, що ти прийшла ціла і неушкоджена “без хвоста” вразило мене. Аби ми були не знайомі, я б подумав, що ти клята Лара Крофт. Чесно. 

– А може, я вона і є. Під прикриттям? – Вона почала перелазити через мене, щоб встати з ліжка, але натомість осідлала мене своїм прекрасним, голим тілом. Вона запустила свої пальці мені в волосся і ніжно поцілувала, видавши ледь помітний стогін разом із видихом. Я вже й забув, що вона була повністю гола під ковдрою. Моє тіло відчуває тепло її тіла через одяг, а сама вона стає такою мʼякою в моїх руках. Я вдихаю запах залишків її парфумів за вухом, разом із спражвнім запахом її тіла і ноткою поту і відчуваю, як в паху знову починає приливати кров. Єві, здається, подобається знущатись наді мною. Я стискаю її за боки міцно обома руками, коли вона навмисно робить рух стегнами на моєму члені. 

– Іди в душ, якщо не хочеш розбудити звіра, – відповідаю словами на її поцілунок. 

Вона слухняно встала, обгорнулась моїм халатом, який був на неї занадто великим і попрямувала за моєю вказівкою до ванної кімнати. Мені довелося кліпнути кілька разів, щоб зрозуміти, що все дійсно реально і я не марив. Коли Єва вже була біля дверей ванної, я зупинив її своїм голосом.

– Єво.

Вона озирнулася.

– Нам треба вирішити, що робити далі. Олександр – не та людина, яка прощає викрадення своєї «власності». А судячи з його розмов, тебе він вважає за свій цінний актив. Думаю, він знайде нас дуже швидко. Можливо, вони вже на під'їзді і за хвилину постукають в двері. Питання в тому: чи ти готова йти зі мною до кінця? Чи мені краще відвезти тебе назад і сказати, що я тебе викрав силою?

Вона повільно випрямилася, розвернулася і подивилась мені в очі. Чому окрім мене в ній ніхто більше не бачив такої сили? Чому ніхто не бачить, яка вона вольова жінка? Чому її сприймають, як зіпсовану дурепу, якщо це взагалі не так? Це було вигідно для бізнесу? Не в тямки і досі. 

– Я більше ніколи не повернуся в ту клітку, Дім. Остання моя розмова з батьком уже відбулася і я чітко дала йому зрозуміти, що танцювати під його дудку не планую. Дай мені кілька хвилин прийти в себе. У мене є план.  

Я кивнув. Коли двері ванної зачинилися і почувся шум води, я дістав свій другий телефон. На екрані вже було п’ять пропущених від начальника служби безпеки Олександра. Полювання почалося.