Раді Вас бачити!

Я прокинулась сама приблизно за пʼять хвилин до будильника. Це була якась моя суперсила, відчувати точно час. Мені можна було сказати: “Передзвони за хвилину”, – і я з точністю до кількох секунд виконувала задачу. Примруживши очі, я оглянула свою кімнату, яку заповнювало сонячне світло. Я спробувала потягнутися і відчула легку млявість в тілі. Шкіра пекла в деяких місцях, нагадуючи про вчорашній вечір і дотики, які були зовсім далекі від ніжності.  

Я заплющила очі, і спогади останніх годин у бібліотеці спалахнули в голові, наче кадри з кіноплівки. Я пам’ятала все. Як він дивився сміливо мені в очі, як він давав мені ляпаси, які чомусь мене ще більше збуджували, як він говорив про ненависть, але все його тіло казало, що Дмитро бреше про свої справжні почуття, так само, як і про те, що це було лише один раз. Ми були брехунами. Обоє. 

Як я це вирахувала? Та дуже просто. Чоловік, який займається сексом заради сексу, не цілує жінку після нього ніжно в губи, в шию і лоба, так, ніби вибачається і дякує одночасно. Чоловік, який не хоче жінку по-справжньому, ніколи не поцілує її, якщо щойно в її роті був член. Я знаю про що кажу. Мене ніколи не цілували після того, як я брала в рот. Але про те мені не хотілося думати. Я знаю, що це тривало лише секунду, але саме в цих поцілунках Дмитро себе і видав. Бо це тривало довше дозволеного, але рівно стільки, щоб я побачила, що за його скелястою маскою є щось схоже на коктейль зі страху втратити контроль та ніжної турботи про мене. 

– Тобі треба йти, Єво, – прошепотів він тоді, змушуючи себе відсторонитися. – Поки напарник не зробив обхід. Я приберу весь цей безлад. Іди.

Я не знайшла нічого кращого, ніж видати якийсь саркастичний коментар, все ще відчуваючи, як його сперма лилась з мене річкою, змащуючи мої стегна. Тож просто випалила йому в обличчя:

– Переживаєш, що казка погано скінчиться? Не хвилюйся. Ми домовились, що це було лише один раз. Я знаю, що між нами нічого не може бути. Це був просто секс. Я не робитиму тобі проблем, обіцяю. 

Високо піднявши голову, аби не розридатися, я пішла геть в свою кімнату, обережно крадучись, аби ніяка жива душа не побачила мене з розірваною на одній груді сорочкою. Спустошення в цей момент розʼїдало мою душу, бо мене вбивала думка про те, що навіть у власному домі, я почувалася бранкою, іграшкою і просто ніким. Я мала приховувати свої “стосунки” з Дмитром, мала мовчати і тільки посміхатись, як на картинці, мала, бляха, нишком ходити коридорами будинку, в якому виросла, бо мій батько козел. Я сумувала, бо розуміла, що сьогоднішня ніч приведе нас обох в прірву і ми охоче туди падали, хоча чудово розуміли, що це безглуздо і нелогічно. 

Але зараз, при денному світлі, я відчувала дивну наповненість. Це була найкраща ніч у моєму житті. Найкращий секс, який неможливо було забути чи вдати вигляд, що його не було. Не треба бути детективом чи психологом, щоб зрозуміти, що ми навряд зможемо спинитися на одному разі. Ми помирали одне без одного, але в той же час, були отруєнні одне одним. Результат буде один – смерть. Грьобана драма Шекспіра, виходить. 

Я змила з себе залишки гнітючих роздумів під теплим душем із якимось цитрусовим гелем. Мені кортіло вдихати запах свіжості, бо від солодкого зранку починало нудити. Зробила легкий макіяж, причесала волосся і спробувала приховати консилером всі сліди Дмитрового втручання в моє тіло. Одяг я обрала більш ніж скромний і відповідний ідеальній доньці ідеального батька, хоча насправді мене просто почало гнітити почуття провини. За що? За те, що я дозволила собі бути на один вечір собою і зробила вибір в сторону своїх бажань чи не вперше в житті? Довга спідниця, шовкова блуза, намальований румʼянець на щоках. 

Коли я зайшла до їдальні, батько вже був там. Звісно, завжди приходить першим і першим покидає кімнату, аби всі його помітили. Він повільно пив каву, гортаючи щось у планшеті. Діма стояв біля стіни, за кілька метрів від столу. Його постава була ідеально рівною,а погляд спрямованим у нікуди. Чомусь мене це одразу насторожило. Жодного погляду в мій бік, окрім звичайного кивка головою. Жоден мʼяз на його обличчі не здригнувся, який би видав, що практично з шість годин тому, він торкався кожного сантиметру мого тіла і вибухав всередині мене. Не можу сказати, що мене це не заділо, але так було краще для нас обох. Не згадувати.  

– Доброго ранку, тату, – сказала я, сідаючи за стіл і посміхаючись завченою посмішкою. З усіх сил, намагалась не дивитися в бік Діми. Моє серце билося десь в горлі і думаю, що батько б помітив моє хвилювання, аби він хоча б коли-небудь на мене дивився. 

– Доброго, Єво, – батько зконцентровано шось розглядав на екрані планшету. Я ненавиділа той планшет. – Сьогодні на обід до нас завітає мій давній партнер, Роман Гордівський, разом із сином Артемом. Нам потрібно обговорити спільний проект у порту. Я хочу, щоб ти була присутня. 

Я завмерла з виделкою в руці, що так і не донесла до рота. Я буквально застигла від шоку. Він що, не знає, що я зустрічалась з Артемом і він заручений з тією куркою? Чи він не знає, що той придурок зробив мені? Чи в нього взагалі немає ніяких моральних норм? Він знає, що таке етика? Чи його правильність поширюється лише на людей, від яких він отримує гроші. 

– Я не прийду. Я не збираюся сидіти за одним столом із цим виродком після того, що він зробив.

Батько повільно відклав планшет і нарешті подивився на мене. Його погляд був холодним, як крига, якою пробило борт “Титаніку”.

– О, ти сядеш, Єво. І ти будеш посміхатися, поводитися чемно і лизати всім зад, якщо я скажу. Ти зламала хлопцю носа, чим створила мені купу проблем. Проблем, які вимірюються щонайменше шістьма нулями. Роман хоче зі мною вести бізнес, але він ображений і принижений. І ти, моя люба донечко,  вибачишся перед Артемом за свою «нестриманість».

– Вибачусь? – я засміялася, і цей сміх був сповнений такого болю, що цілком очевидно, хто тут дійсно був приниженим. – Тобі не здається це смішним? Артем такий дорослий 27-річний “бізнесмен”, що бігає скаржитися таткові й просить вибачення через нього, як мала дитина? Він пʼяний намагався мене силою затягнути в машину, тату! А потім ледь нас не убив, підрізаючи на трасі. Він почав до мене чіплятися, з урахуванням того, шо в нього є наречена. Дмитро хотів розібратися, але я хотіла зробити це самотужки і вмазала йому хоча б за те, що покинув мене саму в тій аварії, перетягнувши за кермо, за яким сидів він! 

– Сідай! – раптом гаркнув батько, вдаривши долонею по столу так, що кришталевий посуд дзенькнув, разом із тарілками, що стояли на столі.  Я здригнулася і мимоволі підкорилася, опускаючись на стілець. Його грубість була як фізичний ляпас, мені хотілося просто звідси втекти. 

– Мені плювати на ваші дитячі розбірки, – процідив він. – Мені потрібен цей контракт. Роман – це вхід у порти. У море, де “маленькі” кораблики, що важать під двісті тисяч тон, перевозять трошки вантажу, за який твій татко отримує мільярди. Тож будь гарною дівчинкою, запхни свою срану гордість в дупу і зроби все, щоб його батько лишив на папері кілька своїх підписів.  Мені начхати що ти будеш робити і як. Навіть, якщо Гордівський попросив би не просто вибачень для хлопця, а взагалі сказав продати тебе, як худобу йому в рабство, щоб він віддав мені ті кораблі і вихід на міжнародний ринок, я б це зробив без вагань. Затямила? Настільки мені важливіший цей контракт. Тому, я думаю, що ти зможеш вичавити з себе кілька улесливих слів, аби той зіпсований парубок залишився задоволеним, правда? 

Потім батько на мить замовк і перевів погляд на Діму. Мій пульс зупинився. Я заціпеніла, бо просто не знала, що мені робити. 

– До речі, Дмитре… Як ваша спина? Ви вчора так надовго «засіли» в моєму кріслі вночі. Допомогло? Чи, можливо, травма виявилася серйознішою, ніж ви казали? До лікаря не потрібно? 

Він вимовив це з таким тонким підштрикуванням, з такою ледь помітною посмішкою, що в мене всередині все захололо. Він знає. Він точно щось знає або підозрює. Кожне необережне і неправильно підібране слово, що мав сказати Дмитро, було б, як ходіння мінним полем. Я подивилася на Діму. Він навіть не кліпнув і я позаздрила його вмінню триматися, бо в мене уже навертались сльози на очі. 

–  Дякую, Олександре Вікторовичу. Крісло справді зручне, але я вже в порядку та готовий до роботи.

Я відчула, як холодний піт проступає на спині. Якщо батько зрозуміє правду, він не просто звільнить Діму. Він його знищить. Людина з такими грошима і зв’язками не пробачає зради від «обслуги».

– Добре, – батько знову повернувся до мене. – Отже, з планом ми визначилися. На обід привдягнись елегантно, але з ноткою доступності для того недоумка і будь усміхненою. Ввімкни ввесь свій шарм і перепроси за конфлікт. Ти вибачишся і ми закриємо цю тема назавжди, і дуже сподіваюсь, що в той же день підпишемо контракт. Ти мене чудово зрозуміла? 

Я мовчала і тремтіла, очі налились слізьми і ще трошки, вони самі почнуть тікти річкою. Я хотіла кричати. Хотіла вилити каву йому на обличчя і втекти. Але я глянула на Діму, який ризикнув усім заради однієї ночі зі мною і побачила напружену жилку на його шиї. Вибір був очевидним. Дмитро єдиний, хто не зрадив мене під дахом цього будинку. 

– Добре, – прошепотіла я, стискаючи кулаки під столом так, що нігті вп’ялися в долоні. – Я буду там. Я вибачусь.

Батько задоволено кивнув і підвівся. Він підійшов до мене, поклав важку руку на плече, від чого я здригнулась і нахилився до самого вуха.

– Розумна дівчинка. Пам’ятай, Єво: у цьому домі я встановлюю правила і в тебе немає вибору, окрім як грати за ними, бо якщо я почну міняти гравців… це нікому не сподобається. Особливо твоїм «друзям».

Він кинув останній погляд на Діму і вийшов з їдальні. Ми залишилися вдвох. Тиша була такою напруженою, що, здавалося, від іскри все вибухне. Я нарешті підняла очі на Діму. Він дивився на мене — і в цьому погляді було стільки болю і люті, що мені захотілося зникнути під землею. Я нарешті заплющила очі і сльози потікли струмками по щокам. Дмитро так і стояв поблизу стіни, як статуя, але я відчувала, як він подумки мене обіймав. 

Я погоджуся на все. Я сяду поруч з Артемом за один стіл. Я витерплю його  брудні, принизливі і мізогінні жарти, я навіть дозволю йому фліртувати чи шо він там в біса намагався зробити в той день. Все, тільки б мій батько не чіпав Дмитра. Тільки б він не дізнався, що я вже належу не йому, а тому, хто стоїть біля стіни. Тому, хто не може навіть і крока зробити в мій бік, бо інакше нам обом не жити.