Раді Вас бачити!

Я стояв на задньому дворі, вдихаючи прохолодне ранкове повітря, і намагався зосередитися. Кинув погляд на годинник. Даний Єві час на збори закінчився. Якщо вона зараз не вийде, доведеться виносити її на власному плечі — і думки про це мимоволі змусили мене посміхнутися. Що надумав, Корсаку? Зберися.

На терасі, за кілька метрів від мене, влаштувався Олександр — батько Єви. Він повільно попивав каву, гортаючи новини в планшеті. Його присутність додавала краплю напруги в цей ранок. Олександр любив порядок і контроль, але ще більше він любив бачити результати. Ну і щоб делеговані ним справи велися як слід. На жаль, Єва була саме такою «справою». Він хотів, аби вона просто поводилася чемно і не псувала йому настрій. До речі, про неї. Вона б уже мала вийти.

Двері будинку відчинилися, і я мимоволі напружився.

Єва не просто вийшла — вона влаштувала дефіле. На ній був спортивний комплект кольору бордо, який навряд чи призначався для такого спорту, в який я хотів її затягти. Короткий топ на тоненьких бретелях і лосини з високою талією сиділи на ній ідеально, підкреслюючи кожну лінію, кожен вигин, про які я всю ніч намагався не думати, поки споглядав її сон. Вона зібрала волосся у високий хвіст, оголюючи тонку шию, і я застряг поглядом на її губах та лінії ключиць. Але найцікавіше те, що вона виглядала геть не так, як п’ятнадцять хвилин тому. Чи то легкий макіяж, чи холодний душ, чи склянка з детокс-напоєм допомогли, а може, і все заразом. Та вона випромінювала радість і свіжість.

Мій організм зреагував миттєво. Кров прилила до обличчя, а десь нижче живота прокинувся зрадницький вогонь. Правда, Єво, яку тобі ніхто не скаже: ніяка пігулка вчора мені не була потрібна — ти сама як ходячий стимулятор. Цим ти мене найбільше й бісиш. Я стиснув щелепи так, що зуби ледь не зарипіли.

— Доброго ранку, тату! Доброго ранку, Дмитре! — прощебетала вона, підходячи ближче. На її обличчі була наймиліша усмішка, і я її вже вивчив: це брехлива гра для батька, якого вона боїться. Що ж. Правильно робиш, молодець.

Олександр лише кивнув, ледь відірвавшись від планшета.

— Радий бачити тебе в спортивній формі, доню. Дмитро сказав, ти сама виявила бажання змінити режим і додати трошки спорту. Думаю, зайвим не буде. Прекрасне рішення!

Я ледь не поперхнувся, бо хотілося розсміятися на весь голос. «Сама виявила бажання». Ну звісно.

— Так, тату. Я вирішила, що мені потрібно більше... дисципліни, — вона вимовила останнє слово, дивлячись мені прямо в очі. — Дмитро обіцяв бути дуже суворим учителем. Все, як ти любиш. — Цю репліку батько пропустив повз вуха.

— Починаймо, — відрізав я, намагаючись повернути собі професійний тон тренера. — Для початку — розминка. Ходімо! — я запропонував Єві спуститися з тераси і вийти на доріжку, аби нас було не так добре чути, але було прекрасно видно. Нехай багатий татусь бачить, на що йдуть його гроші і як вправно виправляє похибки його доця. Я почав говорити:

— Агресія, Єво, — це енергія. І якщо її накопичувати занадто довго, вона починає руйнувати тебе зсередини. Повір, я знаю, про що говорю. Спочатку ти хочеш розтрощити весь дім, але якщо цю енергію, що пожирає тебе, спрямувати в інше річище, наприклад у спорт, то ти зможеш відчути полегшення. Спорт — найкращий спосіб випустити пару і на додачу отримати здорове тіло в подарунок. І для мізків корисно, і не треба накачувати свою печінку всякою бридотою.

Я став за нею, показуючи базові рухи для розігріву плечового поясу. Єва виконувала їх із підкресленою грацією, наче ми були на зйомках реклами, а не на тренуванні. Знову вона за своє.

— Більше зусилля, — скомандував я. — Ти не на подіумі. Уяви, що ти хочеш когось ударити. Наприклад, мене.

— О, мені не треба це уявляти, — прошепотіла вона так, щоб Олександр не почув. — Я про це мрію з того моменту, як вперше побачила твою нахабну пику.

Я зробив крок ближче, намагаючись стримати бажання її придушити. Але ж ми мали поводитися професійно перед її татусем, тож я вирішив зробити вигляд, що хочу їй показати правильну амплітуду рухів. Я став майже впритул до її спини, обхопив її лікті і нахилився до її шиї, практично закриваючи її собою від Олександра. Аромат її парфумів змішувався із запахом свіжоскошеної трави, і я зробив глибокий вдих, про що потім пошкодував, бо вона витріщилася на мене, явно зрозумівши, що цей її бордовий комплект з парфумами дали мені під дих.

— Як голова? — тихо запитав я, нахилившись до її вуха так, щоб з тераси це виглядало як інструктаж. — Дерева навкруги не крутяться? Стояти можеш?

Єва здригнулася від того, наскільки близько я був. Здається, вона навіть затамувала подих. Натягнута посмішка для батька кудись зникла з її обличчя.

— Крутиться, — вона видихнула. — Наче мене на каруселі катають і я зараз випаду. А ти спеціально це робиш? Навіщо цей театр перед ним?

— А навіщо ти вчора влаштувала театр? М?

— Я й гадки не маю, про що ти говориш, — сказала вона, повернувши до мене голову, і навмисно прогнулася в попереку, впершись своїми сідницями прямо мені в пах.

Сучка. Я відсторонився, бо мій член у шортах збирався знову нагадувати флагшток.

— Щоб він не відправив тебе у «в’язницю», про яку ти так плакала вночі, — я сильніше стиснув її плечі, змушуючи вирівняти спину. — Можемо почати з м’якшої розминки сьогодні, якщо ти, звісно, не хочеш демонстративно знепритомніти мені на руки. Хоча... це було б ефектно, — я хмикнув.

— Обійдешся, — вона різко розвернулася, опинившись зі мною обличчям до обличчя. Між нами було не більше десяти сантиметрів. Її очі палахкотіли люттю. Нарешті, ось і агресія, яку не довелося довго кликати.

— Скажи чесно, Дмитре. Ти зараз прикриваєш мій зад чи свій власний? Боїшся, що якщо «об’єкт під охороною» знову зірветься, то тебе відправлять знову працювати звичайним тренером із греко-римської чи якої там ти знаєш боротьби?

Я затримав погляд на її губах. Вона стояла так близько, що я міг роздивитися кожну смужку в її зіницях. Неприязнь до неї змішувалася з таким диким потягом, що мені захотілося просто тут, на очах у її батька, показати їй, хто насправді контролює ситуацію, заломивши її маленьке тільце і скрутивши її в бублик.

— Я прикриваю нас обох, Єво, — мій голос став нижчим від бажання опанувати себе. — Але якщо ти думаєш, що це звільняє тебе від десяти кіл по периметру саду — ти помиляєшся. На місце. Живо! — Я плеснув у долоні, і Олександр підняв на нас голову.

Вона презирливо пирхнула, але підкорилася. Відійшовши на кілька метрів, вона почала бігти, демонструючи ідеальну брехливу посмішку та свою фігуру. «Та за що мені це?» — подумав я і склав руки на грудях, споглядаючи, як від бігу у неї чарівно стрибали груди.

— Козел, — донеслося до мене тихе бубоніння, коли вона пробігала повз. — Непробивний, маніпулятивний козел, підступний, кінчений козел…

Я стояв і дивився їй услід. Мій план працював. Вона була зла, вона була мотивована, і вона була жива. Через пів години тренування за моїм планом вона ще й буде настільки виснажена, що перестане огризатися і гавкати, як мале цуценя під парканом.

Але була одна проблема, про яку я не розповім нікому: з кожною хвилиною цього «виховного процесу» мені ставало все важче пам’ятати, що я — її охоронець, а не той, хто хоче розірвати між ногами цей бордовий костюм і трахнути цю дівчину прямо на терасі її батька, споглядаючи, як краплинки її поту після пробіжки виблискують на сонці, а сама вона вигинається від хвилі шаленого оргазму.

— Гарний початок, Дмитре, — крикнув Олександр, не піднімаючи очей від екрана планшета, повернувши мене в реальність. — Якщо вона не закине спорт за кілька днів і буде, окрім того, ще й навчатись, то можеш розраховувати на подвоєння платні. Здається, ти перший, хто знайшов до неї підхід. Хвалю!

— Навіть не уявляєте який, — пробурмотів я собі під ніс, не зводячи очей з фігури Єви, що віддалялася.