Раді Вас бачити!

«Тримай себе в руках, Корсак. Просто тримай себе в руках», — це була мантра, яку я повторював про себе щоразу, коли мої пальці торкалися її шкіри. Вона була гарячою — не лише від досить довгої пробіжки, а від цього внутрішнього вогню, який вона так відчайдушно намагалася приховати за маскою презирства і ненависті. Але мене не обдуриш. Я відчував, як під моїми долонями здригаються її м’язи, як прискорюється її пульс; я чув, як задоволено вона стогнала, коли моя рука лягла на її стегно.

Я навалився на неї сильніше, ніж було потрібно, аби допомогти їй розтягтися. Можливо, я поводився грубо, нелогічно і абсолютно по-дурному, бо це було лише гірше для мого власного самоконтролю. Але бачити, як вона задихається, облизує губи, як її зіниці розширюються від мене, а не від заборонених речовин — це вже був мій особистий наркотик.

Запах. Дідько, цей запах. Суміш солодкуватих парфумів, які вже почали вивітрюватися, свіжого поту і розпашілого дівочого тіла. Він забивав мені легені, дурманив мозок і збивав усі мої радари. Мені хотілося дізнатися, яка вона на смак. Але що мені дійсно треба — так це поводитися професійно! Я дивився на її груди, що стрімко піднімалися й опускалися, і хотів прокусити зубами тонку тканину її топа, щоб дібратися до соска. Кого вона обманює?

— Тобі просто свербіло, чи не так? — мій голос звучав низько, нагадуючи ричання звіра, якого надто довго тримали в клітці.

Я бачив, як вона спалахнула. В її очах пролетіла ціла злива емоцій: лють, сором і… голод. Такий самий голод, який зараз випалював мої нутрощі. Вона назвала мене виродком, але її пальці вчепилися в мої передпліччя не для того, щоб відштовхнути. Вона трималася за мене, наче я був її єдиною опорою в цьому світі, що раптом поплив перед очима.

«Зроби це, — шепотів голос десь у підсвідомості. — Трахни її прямо тут, на цій траві. Покажи їй, що таке справжній чоловік. Розірви ці лосини між ногами і залиш на цій порцеляновій шкірі відбитки своїх долонь, а потім притягни її до себе і ввійди. Вона практично про це благає».

Мій член у шортах напружився до болю. Я відчував, як вона прогинається піді мною, як її тіло мимоволі шукає контакту, як вона стає м’якою; як з її рота вилітає одне, а тіло говорить про інше. Вона тягнулася до мене. Ця зухвала дівчина, яка ще годину тому обзивала мене козлом і псом, зараз скорочувала останні міліметри між нашими обличчями. Ми практично цілувалися, але я розумів, що означає перейти цю межу. По-перше, я втрачу роботу, яка мені дуже потрібна, по-друге — у нас не буде можливості більше бачитися, бо навряд чи вона переїде до мене з цих хоромів в однушку подалі від центру. Не про те думаєш, Дмитро. 

Я висів над нею і з останніх сил хапався за щось, що може мене спинити, як людина, що висить над прірвою і тримається за коріння старого дерева. Якщо зараз повіє легкий вітерець — я впаду. Я впаду одразу на її прекрасні губи, і можна вважати, що я мрець. Наші носи торкнулися, і цей невагомий контакт здався потужнішим за удар струмом. Я міг просто опустити голову. Просто забрати те, що вона вже готова була віддати. Але розум ще чіплявся за залишки реальності. Якщо я її поцілую — вороття не буде. Я стану не просто охоронцем. Я стану її рабом, її співучасником в усіх можливих злочинах, її особистим гріхом. Олександр знищить мене, якщо дізнається, але зараз… зараз мені було наплювати на її батька. Я хотів відчути її язик своїм, хотів облизати її груди і почути, як вона стогне моє ім’я від задоволення. Я вже бачив, як мої пальці заплутуються в її золотому волоссі, притискаючи її голову до килимка, як я впиваюся в її губи…

Але різкий, пронизливий звук розірвав тишу саду. Мій телефон у кишені шортів почав вібрувати так сильно, що здавалося, він зараз розірве їх. Я ненавидів свій телефон. Треба його просто викинути куди подалі і продовжити розпочате, але ж ні…

Єва здригнулася і розплющила очі ще зліша, ніж була. Вона різко впала на землю, зрозумівши, що момент упущено. Я відсторонився так швидко, ніби мене ошпарили. Повітря між нами миттєво охололо, перетворившись на лід. Я важко видихнув, намагаючись втихомирити серце, яке готове було пробити ребра.

Витягнув телефон. На екрані світилося «Олександр». Бляха. Тільки його зараз не вистачало.

Я кинув погляд на Єву. Вона відвернулася, швидко поправляючи волосся, що вибилося, і намагаючись відновити дихання, але її руки тремтіли. Я прочистив горло і натиснув «прийняти».

— Так, Олександре, — голос був хрипким. Я важко дихав, але сподівався, що він спише це на тренування.

— Дмитре, як успіхи? — голос батька Єви звучав надто бадьоро, навіть піднесено. — Я щойно з наради. Є новини. Мені потрібно, щоб ви з Євою були готові до вечора четверга.

Я нахмурився, підводячись на ноги і пропонуючи Єві руку. Вона проігнорувала її, піднявшись самостійно. Знову поводиться як королева. Снігова Королева. Я закотив очі і відповів босу:

— До чого готові? Що за новини?

— Намічається велика зустріч із партнерами, серйозні інвестиції. Мені потрібно продемонструвати ідеальну картинку. Розумієш, про що я? Сімейні цінності, ідеальна родина, слухняна донька, все таке. Я хочу, щоб ви поїхали зі мною на прийом. Усі мають бачити, що Єва змінилася, що вона під надійним контролем і поводиться як справжня леді. Я сказав партнерам, що вона зараз активно займається собою під твоїм керівництвом.

Я подивився на Єву. Вона стояла поруч, прислухаючись до розмови, і її обличчя знову ставало кам’яним. Та сама маска «ідеальної доньки», яку вона так ненавиділа.

— У вас є час до п’ятниці, — продовжував Олександр. — Зроби з неї «суперцукерку», Дмитре. Виховай у ній ту шляхетність, яку вона так старанно топила в барах. Я розраховую на тебе. Вона має виглядати і поводитися бездоганно. Доведи мені, що я не помилився, коли довірив її тобі. Потрібен результат, який можна буде «продати» моїм партнерам як символ моєї впевненості та порядку.

— Я зрозумів, — відрізав я, відчуваючи, як всередині закипає роздратування. — Ми будемо готові.

Я вимкнув телефон і засунув його назад у кишеню. Єва дивилася на мене з викликом, у її очах знову палахкотіли іскри люті.

— Що, «тренере»? — отруйно запитала вона. — Треба зробити з мене вітринний експонат до п’ятниці? Татко хоче похизуватися своєю «виправленою» іграшкою?

Я підійшов до неї впритул. Тепер у моєму погляді не було пристрасті — тільки холодна рішучість. Якщо Олександр хоче шоу, він його отримає. Але грати в цю гру ми будемо за моїми правилами.

— Ти чула батька, — сказав я, дивлячись їй прямо в очі. — До п’ятниці ти станеш ідеальною. І якщо для цього мені доведеться не відходити від тебе ні на крок, вдень і вночі… що ж, готуйся. Вони хочуть шоу — ми влаштуємо шоу. Я знаю, як тобі це не подобається, але я буду поруч. Добре? — я взяв її за плечі, намагаючись підтримати, але вона дивилася на мене так, ніби хотіла зарізати. Це було очікувано. Єва вдарила мої руки по передпліччях своїми руками, показавши, що мої дотики їй більше не потрібні. Іскри в її очах аж палахкотіли.

— Та йди ти до біса. Ненавиджу тебе.

— Як накажете, Єво Олександрівно.

Я розвернувся і пішов до будинку, відчуваючи її пекучий погляд на своїй спині. Здається, якби на мені була намальована мішень і в мене стріляв снайпер — було б простіше! Я знав, що наступні дні будуть пеклом. Для неї — бо я буду витискати з неї всі соки, аби вона не мала сил на скандали. Для мене — бо я буду змушений триматися на відстані від жінки, яку я хочу розірвати від бажання щоразу, коли вона просто дихає поруч. А ще мені в голову прийшла думка, що на тому клятому вечорі вона буде знову одягнена в якусь шикарну сукню, від чого в моїх штанах буде тісно. «Час прикупити собі спіднє, щоб не так сильно було видно твій захват, Дмитре», — посміявся я сам із себе.