Раді Вас бачити!

Грім ударив так, наче Тор своїм молотом розвалив півпланети. Я підхопився на ліжку, важко дихаючи, а рука миттєво нирнула під подушку в пошуках зброї. Порожньо. Я вже не в маєтку Олександра. Я вдома. Але серце калає аж у вухах. Сон був дивним, сповненим обірваних спогадів, болючих моментів життя і кошмарів, що мучали мене ще з дитинства. Бляха. Треба почати пити якісь заспокійливі перед сном, бо моїй макітрі скоро прийдуть гайки. 

За вікном лютувала справжня стихія. Злива була такою щільною, що прекрасний краєвид з мого вікна просто був недосяжним. Я опустив ноги на ворсистий килим поруч з ліжком і потер свою тижневу щетину долонею. Щось було не так. Провівши рукою по волоссю, я сперся ліктями на коліна і намагався розтерти заспані очі. Води в стакані на тумбочці не виявилося, тож продовжив безнадійно намагатись зволожити горло слиною, якої просто не було в роті. Минуло лише три дні, як я не бачив Єви, але моя потребі в ній зростала щохвилини дедалі більше. 

“Ох же і вляпався ти, Діма. Ідіот.”

Дні в ізоляції дома почали зводити мене з розуму. Саме тому я і пішов займатися такою роботою. Не тому, що мені треба були гроші. Їх в мене було навалом. Я любив графік, чіткість, я любив небезпеку і обожнював розвалювати комусь пиздака через мою некеровану агресію. Мені подобалось знаходити рішення проблем, мені подобався постійних рух і відсутність вільного часу. Так я міг не думати про те, що моє життя пусте і немає жодного сенсу. Тоді я засинав на кілька годин і цей сон був найкращим. Коли я весь час був насторожі. А зараз знову те саме: ходіння по мукам в закутках власного розуму. 

Раптом крізь шум води, що розбивалася об скло, прорвався інший звук. Глухий. Нерівномірний. Мені довелося прислухатися, щоб зрозуміти, що хтось гамселив у мої вхідні двері.

У моєму світі такі візити о другій ночі – це або виклик на ліквідацію, або спроба ліквідувати тебе. Я вислизнув із ліжка, безшумно ступаючи по холодній підлозі. Кому я в біса всрався за твої скаженої зливи? Це точно щось важливе, або щось погане. Я ступав, як пума в високій траві, намагаючись кожен свій крок зробити безшумним, але за такої погоди, якби я й холодильник перевернув на підлогу, то ззовні навряд хтось і почув. Та вже ж звичка підказувала взяти з собою зброю. Пістолет у руці заспокоював мене, хоча насправді, після таких наркоманських снів, в мене кров холола в жилах. Я підійшов до дверей, притиснувшись спиною до стіни біля одвірка. Пальці вже потягнулися до запобіжника, коли я почув голос.

– Відчиняй! Відчини, бісів ти Корсак! Я знаю, що ти там! Мені треба з тобою поговорити! – вона верещала настільки голосно, що я ледь помітно посміхнувся від задоволення, бо знову зміг вибісити її. Але в голові крутилося питання: “Що вона тут в біса робить?” – і друге питання: “як”?

– Єва? – прошепотів я, не вірячи власним вухам.

Я швидко відкинув зброю на консоль у передпокої й одним ривком смикнув на себе важкі двері. Видовище змусило мене завмерти на долю секунди. Це була вона.

На моєму порозі, стояла вона. Якого біса? Я кілька разів напружено кліпнув, щоб впевнитись в тому, що не спав. Від її мокрого тіла йшла пара, її груди важко здіймалися, а на обличчі була лють. Біла футболка, що була на ній, повністю прилипла і я бачив, як крізь тканину прорізались набубнявілі соски. Мокре волосся обрамляло її порцелянову світлу шкіру обличчя і я заздрив тому волоссю, бо воно мало змогу до неї торкатися. Туш розтіклася під очима і стікала чорними цівками, наче вона ридала чорними слізьми. В такому вигляді я не бачив її ніколи, бо на ній були обтягуючі джинси скіні і кросівки. Вона точно падала, бо її  коліна були брудними. 

Вигляд Єви випромінював щось більше, ніж просто розчарування від погоди і того способу, як вона сюди добиралася. Вона втікала. Мені насправді було начхати, як вона обдурила охорону, як дізналась, де я живу. Нічого з цього не мало значення, окрім того, що моя маленька заноза в дупі вибралась звідти і прийшла до мене. Вона прийшла до мене. Вона таки справді вибрала мене. Я стояв, як вкопаний, роздивляючись і аналізуючи все, що бачив і гадки не маю, скільки часу тривав мій ступор. 

Може кілька секунд, а може і цілу вічність. Та найбільше мене вразив її погляд. Очі, які випромінювали біль, тривогу, відчай і страх. Яка тварина це з нею зробила? Хто довів її до такого стану? Мені хотілося убити кожного, хто причетний до цього, включно з її батьком. Без цього засранця їй буде краще.  Я сперся об одвірок, намагаючись вдати, що контролюю ситуацію, хоча всередині мене все вже просто розсипалося на частини. 

– Що ти тут робиш, Золотоволоско? Як ти взагалі мене знайшла? – спроба тримати голос рівно – вдалася, та всередині я не почувався таким впевненим, як ззовні. 

– Надворі злива, може, впустиш мене спочатку? – просичала вона, і я побачив, як її зуби дрібно цокотять. Тіло Єви здригалося від холоду, але погляд залишався прямим і гострим. – Я вся змокла! Ідіот. Ти взагалі бачиш, що там коїться?

Я не поворухнувся. Мені потрібно було більше часу, щоб усвідомити: вона дійсно тут. Мені кортіло максимально насолодитись цією миттю і смакувати її. Так, я егоїстичний покидьок, якого тішить, що вона не витримала теж. Насправді, я зараз міг знущатися над нею, як мені закортить. Тут не було відеоспостереження її батька та його вух, я був вдома, міг робити що мені в біса хочеться: а мені хотілося, щоб вона ставилась до мене з повагою. Для початку. 

– Попроси чемно, Єва, – владно наказав я, сподіваючись, що вона не пошле мене до дідька і не зникне за шторою із сірого дощу.  Вона роздирала мене поглядом, випромінюючи лють, а напружену тишу розрізало черговим гуркотом грому. Чому мені так кортить, щоб вона мені скорилася? Йобнутий. Вона уже прийшла, чого тобі ще треба?

– Будь ласка... – вичавила вона крізь зуби, і я бачив, як їй важко дається це слово. Член в моїх піжамних штанах відгукнувся. Ось що мені було треба. Мене заводили її благання. Тоді я відчував щось більше, ніж просто насолоду, я хотів в цей момент перевернути для неї світ. Най би вона попросила. 

– Що? Я не розчув, – я нахилився нижче, дозволяючи запаху дощу та її тіла вдарити мені в голову. Бляха, я твердів від її запаху. Твердів, божеволів і все рівно поводився, як байдужий покидьок. Мій погляд був прикутий до мокрих сосків Єви, які я хотів прокусити крізь футболку. Чорт. Й так було зрозуміло, що вона мене перемогла просто появою на моєму ґанку. 

– Будь ласка! – майже вигукнула вона. Її підборіддя тремтіло, а голос надломився, і в її голосі лунало мало щире благання. Мені кортіло заплющити очі і робити глибокий вдих із цих слів, щоб насититись ними сповна. Так. Те, що треба. Жар поступово опускався в область паху. 

– Боже, який прекрасний звук… – видихнув я, відчуваючи, як останні залишки мого самоконтролю ідуть до пекла.

Я не відступив, щоб дати їй пройти. Навіщо? Я просто схопив її за тонку талію – Єва вся була крижаною – і одним ривком втягнув усередину. Двері зачинилися з важким клацанням, відсікаючи світ і шторм, ніби ми єдина пара людей на Землі, що змогли врятуватися в таку бурю.  Я миттєво притиснув її спиною до холодного дерева дверей, нависаючи над нею всією своєю вагою. Вона ж тихо видихнула, коли почула моє питання: 

– Ти вся дрижиш, Золотоволоско. Тобі холодно? – я провів великим пальцем по її нижній губі, відчуваючи як її дихання торкається мого обличчя. – Чи ти просто боїшся того, що я зроблю, коли ми залишимося наодинці? 

Єва хотіла щось в’їдливо відповісти, я бачив цей знайомий виклик у її очах, бачив, як вона набирає повітря, щоб випалити якусь чергову дотепну гидоту. Але слова застрягли в неї в горлі, коли я нахилився до самого вуха, торкаючись губами мокрої шкіри:

– Сьогодні ти будеш благати не тільки про те, щоб зайти всередину.

Вона видала короткий, хрипкий звук. Її руки, щойно безпорадно опущені, раптом злетіли вгору і вчепилися в мої плечі. Вона не відштовхувала. Вона притягувала мене до себе з такою силою, ніби я був її єдиним джерелом кисню в цьому потопаючому в воді світі.

Одержимість, яку я придушував тижнями, вибухнула в мені. Очікування, яке убивало мене, нарешті скінчилося. Все, що було мені потрібно, зараз було поруч. Вона була мені потрібна поруч. Лише вона. Я впився в її губи з жадібністю, яка межувала з безумством. Задоволення, що розпливалось далі, змушувало моє тіло реагувати твердістю. Я притискав її до дверей дедалі більше і давав чітко відчути, як сильно сумував, впираючись в її стегно твердим членом. Я збирав губами з неї смак дощу, солі її сліз і солодкого відчаю. Мій язик досліджував її рот, наче завойовник, а руки блукали по мокрому, холодному тілу. 

Єва вигнулася вперед, а я вперто штовхнув її назад, відчувши, як їй забракло кисню. Мою кров безжально проймало струмом від кожного дотику її холодних пальців. Я не міг більше чекати ні секунди, мої поцілунки опускались нижче, за вухом, вздовж шиї, до грудей, які мене манили з моменту, як я відчинив двері. Затиснувши її сосок між зубами, почув, як Єва заскиглила і вчепилась нігтями мені в руки. Так, мила, давай.  Я підхопив її під стегна, змушуючи обхопити мене ногами. Вона вчепилася в моє волосся, відкидаючи голову назад, коли мої поцілунки були прикуті до її шиї, залишаючи гарячі мітки на холодній шкірі.

– Діма... – видихнула вона, і це було більше схоже на стогін молитви. Молися. Давай. 

Я ніс її до спальні, не перериваючи поцілунків, навіть коли перечепився через якийсь стілець у темряві. Мені було байдуже. Я скинув її на велике ліжко, Єва зойкнула, а простирадло миттєво стало мокрим та холодним від її одягу. Але нам обом було все одно. Кинувшись на неї знову, я почав зривати її мокрий одяг. Моя кров уже кипіла від бажання, яке хотів отримати і збирався віддати. Єва розстібнула джинси, а я стягнув їх разом із трусиками. Скинувши з себе зайве, стояв і споглядав її досконалість. Єва дивилася на мене, і в її погляді не було сорому, сумніву чи страху – тільки голод. Вона бачила моє тіло, вкрите шрамами від куль та ножів, і ці шрами ніби були мапою всього того болю, який ми обоє намагалися заглушити.

Я навис над нею, розсуваючи її коліна.

– Ти прийшла до мене сама, Єво, – прошепотів я, дивлячись їй прямо в зіниці, де відбивалися спалахи блискавок за вікном. 

– Тепер ти моя. Повністю. – я почав ковзати членом по її гарячій і вологій вагіні, не дивлячись на те, яким холодним була решта її тіла, та  продовжив. – Тепер ми граємо за моїми правилами. Жодної наркоти, ніякого татка, ніяких збіса колишніх уйобків, що тебе торкались. Нікого, чуєш? Тільки я. Ти належиш мені. Зрозуміла? 

– Так. Зрозуміла, – прохрипіла Єва мені просто в вухо. 

Я притулився до неї чолом і заплющив очі. Вона погодилась. А я взяв і повільно в неї ввійшов. Боже. Туга, волога, гаряча вагіна огортала мене теплом. Можу побитись об заклад, що це схоже на повернення додому після довгої подорожі. Вона лікувала мою зламану в віру в те, що хтось може мене покохати і вщент розбила мої переконання, що я не здатен на почуття. Так, бляха. Я напевно знав, що це щось точно більше, ніж за пусте бажання когось трахнути.  Кожен мій поштовх був заявою про право власності, а кожне стиснення її кицьки відповідало мені: «Так, я твоя».

Вона мовчала весь час, але мова тіла видавала всі наміри одразу. Я бачив, як вона заплющувала очі, як стогнала, коли мої руки блукали її тілом. Вона дряпала мою спину, коли кусав її соски, а я відчував лише задоволення. Вона стогнала моє ім’я, і кожен цей стогін витісняв із моєї голови спогади про мої кошмари, біль і загубленість. Моїм бажанням було лише одне: змусити її чіплятися за життя, бо те, що ми зараз робили – воно, бляха, і було. Я робив все, щоб вона запамʼятала цей момент в своєму житті, як найкращий секс. Щоб спогад про наше поєднання в одне ціле назавжди вибив з її біловолосої голівоньки дурню про наркоту і забуття в ній. Нехай вона краще забувається в мені. Тільки в мені.

– Скажи це. Ще раз. Коли ти твереза. – сподіваюсь, їй не треба пояснень, що саме я хотів почути. Та вона мовчить. Я прорізаю її поглядом, притулившись до її обличчя, а вона хитро посміхається, цілком і повністю розуміючи, що мені треба. Вона знову з мене знущається. Клята дівка. Я рухаюся швидше і глибше, бо мені вривається терпець. 

– Скажи мені ще раз або інакше вишвирну тебе звідси назад під дощ, – сердито говорю я, придушуючи її за шию і змушуючи нарешті мені, бляха, скоритись. Повністю. Але натомість вона заплющує очі і ще ширше посміхається, очевидно, отримуючи кайф, від того, що я її душу. Натискаю на її коліно ще дужче, розкриваючи її ноги ширше і роблю різкий рух стегнати, від чого вона верещить. Давай вже, кажи! 

– Єва… – починаю ричати.

– Я ненавиджу тебе, пес ти дикий. – виривається з її рота і я відчуваю, як вона стискає мене своєю вагіною. Сучка. Їй подобається ця бороться так само, як і мені. Мала збоченка. 

– Єва! – я стискаю її шию ще більше в своїх руках, натякаючи, що не зупинюся. Та вона лиш тихо шепоче мені в губи, так само сміливо дивлячись в очі: 

– Я кохаю тебе, Діма.

– Хороша дівчинка, – відповідаю я, відпускаючи її шию, і цілую, перш ніж вона зробить перший ковток повітря, бо я хочу, щоб вона дихала мною. Я продовжую рухатися, вибиваючи з неї всю дурню членом.  Вона ж запускає свого язика мені в рота, а я смокчу його, не бажаючи більше відриватися від неї ні на мить. 

– Я теж тебе кохаю, Золотовоско. Хоч ти і заноза в дупі. 

Я відчував, як вона ставала тугою після цих слів, як вона кричала голосно і дзвінко, що мені позакладало вуха, але відчувати, як її вагіна затисла мій член, а все її тіло вигнулося хвилею, змусивши мене зануритись до самого кінця в неї – це найкраще в житті відчуття. Вона настільки красиво кінчала, що я дивився на це, як заворожений. Напружені акуратні соски прорізали собою повітря, вона піднялася на руки, якими впиралась в ліжко, закинула голову назад і посунулась тазом назустріч мені. Вона доводила мені, що моя до останнього міліметру. Її вагіна поглинула і прийняла всього мене і коли пік її задоволення почав спадати, стався вибух. Я не міг більше триматися, не хотів і навряд мене щось би і спинило. Я прибирав обома руками її мокре волосся з обличчя, і гладив її щоки, цілував і пульсував оргазмом всередині жінки, яку без розуму кохав. Наше поєднання було токсичним, але прекрасним водночас. 

Все перестало існували: навіть грім тепер здавався муркотінням кота, в порівнянні з моїм серцебиттям. Мені треба було почути це знову. Коли вона була тут, без нагляду і твереза. Я все ще тримав її за лице, а вона так само впиралась рівними руками в ліжко. 

– Насправді кохаєш? 

– Так. Кохаю. 

Вона починає сміятися мені прямо в рота, а я обережно кладу її на ліжко і примощуюсь поруч. Ми лежали в темряві, важко дихаючи. Дощ за вікном почав стихати, перетворюючись на тихий шепіт. Я притягнув її до себе, вкриваючи теплою ковдрою і притискаючи її спиною до своїх грудей. Моє серце все ще швидко калатало.

– Я не відпущу тебе назад, Єво, – сказав я низьким голосом, цілуючи її в мокре плече. – Навіть якщо твій батько пришле сюди цілу армію. Ти моя. 

Вона нічого не відповіла, лише тісніше притиснулася до мене, шукаючи захисту. Я відчув, як на мою руку, на якій лежала її голова, впала одна єдина гаряча сльоза. Вона нарешті була в безпеці. Вона нарешті була вдома.