Раді Вас бачити!

Терапія висмоктала з мене всі сили, бо я нарешті почала говорити правду. Терапевтка навіть сказала, що у нас пішов прогрес, але коли я вийшла за двері кабінету, то відчувала себе в якійсь бульбашці, оточеною роєм власних думок. Психолог колупалась в моєму дитинстві і розворушила все те, що я так старанно намагалась запити алкоголем і заглушити голосними вечірками. Тепер я розумію, що це навіть і близько не маскувало мій біль, він просто сам з часом злегка припав пилом, все ще оголений, як дроти. Я йшла коридором і почувалася повністю роздягнутою. Проте це була не фізична оголеність, а душевна, і світ навкруги навіть про це не здогадувався. Але найбільш гостро я відчувала холод. 

Дмитро чекав біля виходу із бізнес-центру на першому поверсі в кавʼярні. Він не ставив зайвих запитань, просто мовчки простягнув мені стаканчик гарячого подвійного лате з солоною карамеллю. Я посміхнулась кутиком губ, не очікуючи такого милого жесту від нього, враховучи, як я вчора над ним познущалась. На мить наші пальці зустрілися, і я відчула, як від нього виходить майже фізичний спокій. Жодної згадки про вчорашню ніч чи мою брехню про білизну в саду, жодного докору в погляді чи саркастичних висловів. Щось в ньому змінилося, але мені подобалось, що він просто був поруч. 

— Дякую, — тихо сказала я піднявши на нього червоні від сліз очі. Це було перше щире «дякую», яке він від мене почув, і я побачила нотку здивування в його погляді, але у відповідь він лише злегка кивнув головою. 

Спокій тривав рівно три секунди. Скляні двері бізнес-центру відчинилися з таким гуркотом, що я здригнулася. На порозі стояв Артем. Моє серце важко впало кудись у шлунок. Його я точно не очікувала побачити саме зараз, коли моя душа розібрана на маленькі гвинтики. Він виглядав жахливо: сорочка пом'ята, волосся скуйовджене, в очах скажений блиск, а аромат парфумів перемішаний із перегаром.

— Єво! Нарешті! Твоя покоївка — продажна шкура, за пару сотень баксів здала твій графік, — він зробив крок до мене, ігноруючи Дмитра, який миттєво напружився. — Нам треба поговорити. Я не можу без тебе жити, нам треба поговорити! Зараз!

— Артеме, йди геть. Ти п'яний і виглядаєш жалюгідно, — я спробувала оминути його, але він перегородив шлях, вхопивши мене за лікоть. Я зробила погляд на Дмитра, який уже був готовий зламати моєму колишньому хребет. 

— Ти не розумієш! Це все була помилка. Те моє весілля з Крістіною... це ж просто бізнес-проект мого батька! Я не хочу на ній одружуватися, чуєш? Вона тупоголова дурепа, вона помішана тільки на шматках і брюліках, а в ліжку вона ніхто, порівняно з тобою. Я завжди кохав тільки тебе, Єво. Навіть тоді, після аварії, я хотів до тебе прийти, просто не зміг, але я думав про тебе, чесно! 

— Кохав? — я вирвала руку, відчуваючи огиду. — Ти посадив мене за кермо замість себе. Ти втік! Я прикривала твою дупу, а ти навіть не написав мені листа з вибаченнями, не говорячи про те, щоб прийти і поговорити! Я дізналась про ваше весілля через півроку, як вийшла з рехабу! Кохав? Ти, трахаючи її весь цей час, кохав? Ти залишив мене стікати кров'ю в розбитій тачці, а потім поклав всю вину на мене, бо боявся, що твій татусь дізнається про твій стан за кермом. Це твоє кохання? Ти не вмієш кохати! 

— Я злякався! Але я повернувся, я зараз тут! — він знову кинувся до мене. — Я розірву заручини, клянуся. Дай мені шанс, і ми поїдемо звідси.

Я поглянула на Дмитра. Він стояв поруч, і я бачила, як під шкірою його щелеп ходять жовна. Він чекав лише одного мого знаку, щоб закінчити цю виставу. Я благально глянула на нього: «Забери мене звідси». Дмитро без слів все зрозумів. Він зробив крок вперед, м'яко, але непохитно відтісняючи Артема плечем.

— Розваги закінчилися. Дівчина не хоче з тобою розмовляти, дай пройти, — голос Дмитра прозвучав як удар об залізо.

Він взяв мене за плече і повів до машини. Ми сіли, заблокували двері, і я нарешті видихнула. Але Артем не збирався здаватися.

Як тільки ми виїхали на трасу, ззаду хтось активно почав сигналити і блищати дальнім світлом. Його білий мерседес летів за нами, нахабно підрізаючи інші машини.

— Він не зупиниться, — прошепотіла я, дивлячись у дзеркало. — Боже, він зробить тільки гірше. Дмитре, він псих, він знову нас розіб’є!

Дмитро не відповів. Його обличчя перетворилося на крижану маску. Руки вчепилися в кермо так, що шкіра на кісточках стала білою.  Він почав маневрувати на такій швидкості, що мене втиснуло в сидіння. Кава в підставці  розхлюпалася через верх. Я спостерігала за його рухами і, здається, ніколи не бачила настільки зосередженого та сексуального чоловіка за кермом. Але Артем, засліплений люттю і віскі, продовжував наздоганяти, дивом не врізаючись у наш бампер. Я бачила, як одна машина ледь не злетіла в кювет через його вибрики. 

— Зупини! Дмитре, зупини машину, поки він не вбив нас усіх! — закричала я.

— Ні. Якщо я зупинюся, я його вб’ю, Єво! Тобі краще не бути свідком цього злочину! — гаркнув він так, що я замовкла, але після чергового підрізаного авто з невинними людьми, я не витримала. 

— Зупини, я сказала! Я сама з ним розберуся!

Дмитро різко вдарив по гальмах на узбіччі біля лісосмуги. Машину занесло, піднялася хмара пилу, я різко вдарилася головою об сидіння. 

— Чорт би тебе побрав, Золотоволоско! — прошипів він, розблоковуючи двері. — Якщо цей виродок торкнеться тебе хоча б пальцем — він труп. Я за себе не ручаюся. Ти мене зрозуміла? 

Я вискочила з машини. Артем уже вибігав зі своєї, ледь не впавши на асфальт.

— Єво! Ти не поїдеш нікуди з цим бугаєм! Ти знаєш, чому твій батько взагалі взяв його на роботу? Думаєш, щоб він тебе захищав? — він почав реготати, і цей сміх був страшним. — Та він просто тримає його на виду. Твій татусь купив його, щоб він мовчав!

Я застигла і подивилась на свого охоронця. Дмитро зробив крок до нього, але Артем закричав, захлинаючись словами:

— Розкажи їй, Дмитро! Розкажи, як ти був на місці тієї аварії ще до поліції! Що ти давно працював на Олександра. Розкажи їй, що твій батько, Єво, знав, що це я був за кермом, і він взяв гроші у мого старого, щоб зам'яти справу! А Дмитро... він був тим, хто підчищав докази!  Тебе не я запроторив в ту лікарню, а цей недороблений боєць за проханням твого татуся! А ще цей шкаф був там і не давав мені до тебе прийти! Він все знав! Все! 

Світ навколо мене хитнувся. Я подивилася на Дмитра. Його погляд ще більше палав люттю. Він мовчав.

— Це правда? — мій голос здригнувся. — Відповідай мені! 

— Єво, не слухай цього виродка, він марить, — глухо сказав Дмитро.

— А от і ні! — Артем кинувся до мене, намагаючись схопити за плечі. — Він не захистить тебе, повір! Він просто працює на тих, хто платить більше. Найманець, що виконує брудну роботу! Ходімо зі мною, я…

Я не дала йому договорити. Уся лють, увесь біль від зради батька, від невідомості що ще більше розросталась, від цього важкого від болю дня  — зібралися в моєму кулаку. Я вдарила з усієї сили — прямо в його ніс. Почувся чіткий хрускіт. Артем зойкнув, відлетів назад і схопився за обличчя. Кров миттєво залила його світлу сорочку, капаючи на асфальт червоними плямами.

— Ти... ти сучка... — прохрипів він крізь пальці. — Я розкажу... я розкажу всім, яка ти насправді. Та навіть покажу. В мене ще досі лишились відоси, де ти обдовбана витворяєш всяку хуйню, шльондра ти білобриса…

Дмитро не дав йому закінчити. Він був біля Артема за півсекунди. Схопив його за горло і притиснув до капота машини так, що аж метал прогнувся під ним.

— Ще одне слово про її батька чи про неї, чи про той випадок — і я вирву тобі язика, — голос Дмитра був тихим, але від нього віяло могильним холодом. — Ти зараз сядеш у машину, зникнеш і ніколи не посунеш свою пику навіть в напрямку Єви. Якщо я побачу тебе ближче ніж за кілометр від неї — я по черзі зламаю тобі кожен палець на руках, а потім повириваю на них нігті і змушу тебе їх проковтнути. Ти мене добре почув, шматок лайна?

Артем лише злякано закивав, захлинаючись власною кров'ю. Дмитро відкинув його вбік на землю, як брудну ганчірку. Ми повернулися в авто. Мої руки тремтіли так, що я не могла закріпити ремінь безпеки з кількох спроб. Дмитро мовчки допоміг мені, його пальці були холодними, а рухи неймовірно чіткими.  Він завів мотор, і ми рвонули з місця. Я бачила, як у його очах досі вирує гнів, який він намагався придушити професійною витримкою. Він був розлючений — на Артема, на мого батька, а можливо, і на себе самого.  Я дивилася на його профіль і відчувала, як усередині мене щось остаточно ламається. Таємниця, яку виплюнув Артем, була брудною, як стічна канава. Моє життя знову виявилося збудованим на брехні. Але я, чомусь, не була зла на Дмитра. Насправді, я вдячна йому, що він огородив мене від такого хлопця, а я за той час в рехабі змогла ним перехворіти остаточно. Вперше я не злилась і ось це мене турбувало по-справжньому.  Я повільно простягнула руку і накрила його долоню, що стискала важіль передач.

— Дякую, — прошепотіла настільки тихо, ніби не хотіла, щоб він почув щирість в моєму голосі. 

Дмитро здригнувся. Він кинув на мене різкий, майже дикий погляд, ніби чекав, що я зараз почну його звинувачувати. Але я лише міцніше тримала його руку, і на моє здивування, він стис мої пальці своїми. Він мовчав, вдивляючись в дзеркала, чи бодай не женеться за нами знову мій колишній. В цей момент мені було байдуже на приховані докази, на мого колишнього і на аварію. Я вже відбула своє покарання за той день. В памʼяті спливали уривки того дня і, здається, пригадала, як саме Дмитро витирав кров з моєї голови, оглядаючи мене на пошкодження ще до приїзду швидкої. Дмитро захистив мене зараз і він був єдиним, хто не втік півроку тому, хоч за це і заплатив мій батько. 

Ми їхали в мовчанні. Пейзажі за вікном зливалися в одну сіру смугу, я ж не бачила нічого, окрім спокійного лиця свого охоронця. Коли ми почали під’їжджати до нашого будинку, я зрозуміла, що не зможу зараз увійти через головні двері й посміхатися батькові, ніби нічого не сталося. 

— Заїдь з чорного входу, — попросила я, не відпускаючи його руки. — Через ту алею, до старих воріт. Пам’ятаєш? Де я намагалася втекти в перший вечір.

Дмитро мовчки кивнув. Він виконав прохання. Ми звернули на занедбану доріжку, де крони дерев перепліталися над головою, створюючи живий тунель. Тут панувала тиша, порушена лише шелестом шин по гравію. Сонце ледь пробивалося крізь листя, малюючи на капоті машини химерні тіні.

Ми зупинилися біля іржавих воріт, які вже давно ніхто не відчиняв. Дмитро вимкнув двигун. Тиша стала абсолютною.

Я не забирала руки. Я відчувала його пульс — частий і напружений, а може, то був мій власний, бо серце вистрибувало з грудей. 

— Це правда? Те, що він сказав про аварію? — я нарешті наважилася запитати, дивлячись у лобове скло. — Дмитро важко зітхнув, закриваючи очі.

— Не зовсім так, як він це подав. Але... — він замовк, і я відчула, як він бореться з собою. — Але твій батько справді платить мені за те, щоб деякі речі ніколи не випливли на поверхню. Речі, про які я не можу тобі сказати зі зрозумілих причин. Я не хочу, щоб ти була причетна до чогось подібного. Але є те, чого він тобі не сказав. Зараз я тут не заради грошей, Єво. Зараз уже ні. — Він поглянув мені в очі, нервово ковтнувши слину, а потім опустив свій погляд на наші руки, які все ще тримались воєдино. 

Ми сиділи в авто, в цій старій алеї далеко від камер, він правил, яким мали слідувати, далеко від гострого погляду мого батька. Дмитро дивився на мене зовсім інакше сьогодні і я вперше побачила в ньому не залізну скелю, а людину, яка так само, як і я, заплуталася в тенетах моєї родини і у власних почуттях.

— Діма? — він здивувався, бо я ніколи не називала його так.

— М? — він відняв голову і запитально глянув на мене, явно не знаючи чого ще від мене очікувати. Та я й сама гадки не мала, але слова вилетіли самі собою. 

— Поцілуй мене. 

— Що? — в його очах читався шок. 

— Поцілуй мене, — повторила я. 

— Це знову якась твоя дурна гра, яку я не викупаю і отримаю за це ляпаса? Бо мушу зізнатись, дурі в тебе дай Бог, незважаючи на твої розміри. 

— Та ні, йолопе ти, з відбитою башкою! Я серйозно. Поцілуй мене! 

Він дивився на мене з питанням в очах і я не знайшла інакшого виходу, як притягти його до себе за тканину футболки, вчепившись іншою рукою за шию. 

— Єво, я…

— Заткнись. Дай щось перевірити. 

Я обережно, злегка, ніби питаючи дозволу, поцілувала його. На секунду він відстронився і оцінюючи поглянув на мене повну рішучості. Я стискала його шию руками, не бажаючи відпускати. Дмитро боровся з собою до останнього, вагався, питав мене очима, дивився на мої готові для нього губи та врешті-решт прошепотів: 

— Ай. До біса. Йди сюди, Золотоволоско.

Він запустив свою долоню мені в волосся і притягнув ближче до себе, а потім його губи накрили мої…