Раді Вас бачити!

Реджина тулилась до мене, а я досі не вірив, що тримаю її у своїх обіймах. Вона така гарна, так сяє у цій сукні. Я мав зустріти її під аркою, ми мали обмінятися клятвами. Поцілуватися і берегти одне одного довіку. Мама завжди казала, що я наївний, бо дуже добрий і колись це розіб’є мені серце. Може і так. Та я дивився на неї з батьком і чітко усвідомлював: мій шлюб буде інакшим. Він буде не випадковим, не спонтанним. Я знав, що це буде особлива жінка, із якою я хотітиму розділити все життя. Може це й наївно. Та зараз, навіть після смерті, бажання розділити із нею те, що в мене лишилось, нікуди не зникло. Я поцілував її у маківку, притуливши до себе ще ближче. Хай тілесність тут не відчувалась на сто відсотків реальною, я все ж відчував її дотик, її подих на своїй шиї та вмить пригадав як сильно мені не вистачало Реджини. Ми ні про що не говорили. Бо це було непотрібним. Досить було просто тримати одне одного в обіймах. 

Доносилися звуки удару заліза. Я неначе вийшов із трансу і пригадав, де ми. Пригадав, що між Люцифером і Міхаелем був конфлікт у який втрутився і Кітаель. Ізуель, щось кричала їм. Люцифер стояв трохи далі, знервовано спостерігаючи за архангелом та занепалим, що вели свій бій.

Коли Кіт втратив меч, що був кинутий йому демоном із натовпу, Азазель вклала у його руки кинджал і клинок. Ті, від одного дотику Кітаеля запалали, відчуваючи руку господаря. Ізуель якось розповідала мені про Інферну, вона ніби є тим самим пекельним полум’ям, але приймає тільки того, хто здатен встояти перед злом і боротись справедливо. Інферна не корилася Люциферу, але сприймала Ізуель як Предводительку. Тож, коли вона вручила таку зброю Кіту, Інферна прийняла і його, як вірного поплічника своєї володарки.

Кітаель бився добре, полум’я кинджалу відкидало на його бліде обличчя криваві спалахи світла. На контрасті виступав меч Міхаеля – блакитне сяйво якого аж вбирало мені очі. Кіт відскочив і, скориставшись крилами, відштовхнувся, нападаючи на Міхаеля згори. Та архангел не барився і миттєво заблокував удар, відштовхнувши нападника.

Кітаель важко впав на підлогу, тоді хутко згрупувався і зробив підсічку, вже за мить архангел опинився біля нього. Занепалий перевернувся і затис коліном його зап'ястя. Міхаель щодуху вдарив Кітаеля іншою рукою під лопатками по хребту і, скориставшись моментом, швидко підвівся, вибиваючи зброю із його рук.

Міхаель повернувся до нас.

– Реджино, ми йдемо звідси.

Я інстинктивно притис Реджину ближче до себе. І де були ті плани, що я будував? Де була та моя впевненість? Я стояв перед архангелом і відчував такий страх, якого не мав навіть поруч із Дияволом. Я не мав сил сперечатись, хоч руки мої стискали Реджину, не бажаючи відпускати кохану.

– Ні. Я лишаюсь! – рішуче сповістила вона.

– Що? – не зрозумів Міхаель. – Ні, це неможливо. Я маю повернути тебе додому, Реджино.

– Мій дім тут, – відповіла вона і взяла мене за руку. – Мій дім там, де Тео. Я ніколи більше його не залишу. Якщо вже так склалось, що ми обоє мертві, я не хочу прожити цю подобу життя якнайдалі від нього. Пробач, Міхаелю, та я маю бути з ним.

– Ні, – рішуче ступив вперед Міхаель. – Цього не буде.

– Реджина залишається, – зробила крок вперед Ізуель.

– Вона належить до Небес, а не до Пекла! – рявкнув Міхаель.

– Я хочу лишитись, – відповіла Реджина, хоч її голос трохи затремтів.

– Пробач, – похитав головою Міхаель. – Я не допущу цього. 

Він взяв Реджину за руку, намагаючись потягнути на себе.

– Не чіпай її! – гаркнув я, обійнявши Реджину. – Вона сказала: ні! Чи ти не чуєш?

– Не раджу вступати зі мною в суперечку, Тео. Вона – наш Пророк. Так само як ти – їхній. Ніхто не здатен цього змінити, навіть ви самі.

– Реджина озвучила своє рішення, – сказав Кітаель. – Прийми поразку і відступи.

– О, справді? – глузливо спитав він. – І що ж ти зробиш? Спиниш мене? 

– А ти маєш сумніви?

– Після того, як ти програв бій? Так.

– Тоді я це зроблю, – вийшла вперед Ізуель.

В її руках загорілись одразу два мечі: блакитний і кривавий. Міхаель ковтнув слину.

– Що? Вже не такий сміливий? – реготнув Люцифер.

– Нащо ти захищаєш її? – спитав натомість Міхаель, розгнівано поглянувши на колишню. – Ти ж її навіть не знаєш!

– Я знаю Тео. Він кохає її, вона – його. Вони померли, Міхаелю, і хочуть бути разом. Я поважаю свободу волі смертних, на відміну від тебе.

– О, то ти у нас захисниця великого кохання? Їх мета в іншому! Вони – Пророки, послані нам для створення великого майбутнього.

– А, що твій Творець каже про майбутнє? – фиркнув Кітаель. – Що воно невизначене, і ніхто не має до нього зазирати! Чи ти забув, що саме він ув’язнив Метатрона? З Реджиною було б те саме. Ви б витягли з неї важливу інформацію і покарали б за дар, який самі їй і нав’язали. З нами вона буде в безпеці. Ми захищатимемо їх обох. Твоя робота тут завершена, Міхаелю. 

Кіт повернувся до Ізуель.

– Відведи їх у безпечне місце. Я розберуся з ним сам.

– Ти? Розберешся зі мною? Яка наївність! – реготнув Міхаель. 

Він зайняв стійку та уважно поглянув на Кіта.

– Ти був найслабшим. Я пам’ятаю, як тебе ставили у задні ряди, бо кидати на штурм було б рівноцінним вбивству.

Він завдав серії швидких ударів. Кітаель відбив майже всі, та трохи завагався і вістря меча ковзнуло по його стегну.

– Твої слабкі ноги, – насмішкувато сказав Міхаель, завдаючи удару по сухожиллях, від чого Кіт заревів. – Твоя реакція… – він зробив обманний нахил вправо, а натомість атакував лівий, незахищений бік занепалого. Глибокий поріз розітнув жакет і сорочку, обвугливши краї тканини. – А ще твої слабенькі крильця…

Міхаель зачепив своїм мечем вістря кинджала Кітаеля і вибив його з рук. А тоді штовхнув його плечем, крила занепалого зробили змах, та не змогли втримати тіло. Він шумно завалився на паркет, гублячи зброю.

Міхаель став над ним.

– Тому ти завжди бісився, що вона проводить зі мною більшу частину дня? – кряхтів Кіт, задоволена усмішка розквітнула на спітнілому обличчі.

– Ти натякаєш, що між вами щось було?

– Ні. Ми друзі та були ними завжди. Але тільки мені вона могла розказати про все. Вона ніколи не могла відкритися тобі. Ти засуджував, знецінював, повчав…Їй потрібен був друг – і в неї був я.

– Не кажи про те, чого не знаєш! – рявкнув він, нападаючи знову.

– Ти ж архангел, ба більше, ти – Предводитель, хіба ти не маєш володіти бодай дрібкою самоконтролю? – реготнув Кітаель, відбиваючи удар. – Це так жалюгідно...

– Не розповідай мені про самоконтроль! Ти не знаєш як це!

– О, я знаю. Бо, коли твій друг має стосунки з негідним чоловіком, а ти не здатний вплинути на це, бо маєш підтримувати та розуміти… Це якраз і потребує того самоконтролю, – Кітаель штовхнув Міхаеля і, перехопивши руків’я іншою рукою, вдарив архангела у щелепу кулаком.

Той не очікував подібного і, схопившись за щоку, отетеріло вирячився на Кіта. Швидко опанувавши себе, він наніс ряд ударів з розворотом, що змусило Кітаеля втратити й клинок, на додачу до кинджала, що лежав зараз на паркеті позаду Міхаеля. Лишивши його беззбройним, архангел не спинився, він зробив широкий замах, готуючись знести голову Кітаелю.

Варто зазначити: вираз обличчя Кіта був незворушним, хіба погляд його здавався глузливим. Але він не смикнувся, не намагався захиститися. Я закляк на місці, відчуваючи, як Реджина у моїх обіймах тремтить, хоч бачила Кітаеля вперше. Я відчував страх, бо був переконаний: Міхаель не змилується над ним. Він не був схожим на того архангела, про якого я чув. Він не був зараз справедливим, високоморальним, добрим…Радше був злодієм, що піддався цілком земним гріховним відчуттям і дозволив їм керувати ним. Він був готовим поквитатися. І це лякало мене. Бо якщо навіть янголи, високі янголи, що мають владу, вплив і нескінченну мудрість піддаються цілком зрозумілим нам, смертним гріхам – який шанс на спокуту і порятунок мали ми? Ми, звичайні смертні, що живуть, як сліпі кошенята, що дбають про власну вигоду і потреби? Який шанс мали ми, якщо архангел, що був покликаний стати рятівником, захисником і поборником божих законів, прямо зараз замахується своїм полум’яним мечем над беззбройним? 

– Годі вже, брате. Показав, хто краще б'ється і досить, – сказав Люцифер. 

– Іди, Міхаелю. Тобі тут не місце! – відповіла Ізуель.

– Оце вже дзуськи! – відповів Кіт, піднявши підборіддя. – Так просто він не відбудеться!

– Кітаелю! – крикнула Ізуель. – Не провокуй його.

– Я не боюся його. Нехай спробує.

– Агов! Тримай! – крикнув занепалий із натовпу, Кітаель піднявся, піймавши ніж.

Кинувши коротку усмішку у натовп, він замахнувся і врізав Міхаеля у бік, той миттєво відбив удар, не забарившись із відповіддю. Кіт відскочив і спробував завдати удару по зап’ястку архангела. Той хутко змінив положення корпусу, замахуючись мечем. Кіт пригнувся, і чиркнув ножем по жакету Міхаеля, порізавши кишеню, білосніжний ґудзик покотився гладеньким паркетом.

Архангел схопив Кіта за шию і спробував штовхнути, та він втримався і замахнувся, цілячись ножем у його шию, Міхаель перехопив його руку і лезо ножа лишило неглибоку подряпину на щоці занепалого. Він зашипів, вириваючись із хвату суперника. Тоді зробив оманливий випад, відштовхнувся, піднявся в повітря і вдарив ногами Міхаеля по потилиці. Той похитнувся, але встояв. Знервовано провівши рукою по волоссю він повернувся, виставивши меч.

Коли занепалий заносив черговий удар, цілячись ножем в око Міхаеля – оступився, падаючи на підлогу. Його ніж тепер стирчав у дверях. Кітаель і з враженим обличчям поповз на підлогу. Спершу, я не зрозумів, що сталось. А коли тіні розвіялись, я помітив, що з його грудей стирчав меч Архангела. Полум’я у ньому вже не горіло. Небесне сяйво теж розпізнавало зло і було здатне зашкодити тільки найчорнішому серцю, спалюючи його власника на попіл. Але, що ж таке? Не всі занепалі суцільне зло? Я відчув як мої руки тремтіли. Реджина заверещала. Ізуель побігла вперед, сильно штовхнувши Міхаеля. Той впав на підлогу, розгублено витріщаючись на хлопця, якого щойно вбив.

– Кітаелю, ні... – тремтячими руками Ізуель водила по його обличчю, грудях, руках. Сльози скрапували з її обличчя. Вона припала до його грудей, плачучи. Він не дихав, просто лежав там, неначе скам'янілий.

Спершу, у залі запанувала тиша. Тоді почулось гарчання, занепокоєння і відверто нецензурна лексика. Хоч які демони й занепалі були непривітні, схоже вбивство Кіта архангелом їх розгнівало.

Міхаель уже піднявся на ноги, його трохи хитало, а погляд був затуманеним, шокованим, зляканим. Ніби він не усвідомлював, що зробив. Ніби він, що? Відчував провину? Не смішіть! Не повірю! Кітаель був хорошим. Він був чуйним, добрим і веселим. Він подобався мені.  Захищав мене і Реджину, з якою навіть познайомитись не встиг! І помер задля цього. І цей лицемір буде просто стояти там із поглядом побитого собаки й чекати, що його втішать? Оце вже дзуськи!

Реджина тихо плакала в моє плече.

– Я не вірю, що він зробив це… – шепотіла вона.

– Бідний Кітаель… – ледь стримувався я. 

– Чим він заслужив на смерть? – спитав у Міхаеля Люцифер, його очі палали гнівом, а кулаки були стиснуті. – Що з почутого тобі не сподобалось? Бо все сказане було правдою. А ти, живучи від початку самого часу, так і не звик до того, що тебе можуть критикувати? Ба більше, робити це заслужено?

– Я не…Не хотів.

– Ти не хотів? – перепитав Люцифер? – Як це мило! – він повернувся до натовпу. – Агов! Розходимось по домівках! Він не хотів!

Люцифер повернувся до Міхаеля.

– Ти вбив жителя Пекла, брате, – темрява неначе згущувалась довкола Диявола, золотисті очі палали гнівом. – А за це буде кара.

– Ти не зможеш порушити угоду, сам знаєш, – розбитим голосом мовив Міхаель.

– Я б не зміг, – знизав плечима Люцифер, – якби ти не зробив це за мене! – він всміхнувся брату, – Дякую!

– Але…Угода звучить не…

– Що таке? Ми не читали дрібний шрифт? – Люцифер розреготався. – Згідно з угодою, будь-який збройний напад на представника іншої сторони на її території – вважається початком конфлікту. Ти приперся до мене додому. Скривдив мою генералку, вбив мого воїна. Ти порушив угоду, Міхаелю. І шляху назад не буде.

 Він повернув голову на Абаддон, Мараеля і Азазель:

 – Затримати.

Коротко кивнувши, трійця рушила до Міхаеля.

Ізуель все ще ридала над Кітом, ми з Реджиною і собі пустили сльозу, сівши біля полеглого друга. 

Люцифер торкнувся плеча Предводительки.

– Ти можеш зробити щось? – схлипнувши, спитала вона.

– Мені шкода…

Ізуель скинула його руку зі свого плеча.

– Ні, не треба мені твоє кляте співчуття!

– Ізуель… – тихо звернувся до неї Міхаель.

Вона поцілувала Кіта у лоба і підвелася, кинувши на архангела нищівний погляд.

– Ти ніякий не Захисник, Міхаелю. Ти – звичайний вбивця! – безжально заявила вона. – Живи тепер з цим.

Азазель і Абаддон задоволено всміхнулись, стискаючи руки на плечах Міхаеля. Грюкнули двері. Сандальфон шумно вбігла до зали.

– Міхаелю?! – пискнула вона.

– Ох, вже ці Небесні! – пробурчав Люцифер. – Жодної поваги до особистого простору інших… Ну, проходьте, розташовуйтесь, можете всіх інших привести, у мене ж питати не треба! – він впав на диван, поклавши одну ногу на іншу.

– Геть від нього! – шипіла Сандальфон, відштовхуючи Абаддон.

Демониця дістала іржавий клинок, торкнувшись кінчиком її підборіддя.

– Ще один крок і він опиниться у твоїй горлянці.

– Я тебе не боюсь, – відповіла вона, хоч її голос здавався мені доволі знервованим. 

Вона торкнулась долонею його щоки.

– Все буде гаразд, Міхаелю.

Він стомлено кивнув їй.

Я пирхнув, ніби це його треба заспокоювати! Я неохоче глянув на тіло Кіта, очі знову запекло від сліз.

– Хоча б удай, що тобі не начхати! – гаркнула Ізуель до Люцифера.

– Мені не начхати, люба. Кітаель був особливим, але нічого не зміниш…Війни не уникнути.

Сандальфон підняла голову.

– Якої ще війни? – обурилась вона. – Міхаель припустився помилки, але це не привід для початку конфлікту.

– Помилку? – Ізуель підійшла до неї ближче. – Це ти називаєш помилкою?!

– Кітаель зробив свій вибір, коли пішов за тобою. Його смерть – трагедія, але вона була очікуваною. Це не стане приводом до розв’язання війни.

– Бач, який момент, люба, ми не мстилися за полеглих братів і сестер під час свого повстання, бо, власне ми й виступили агресором, – відповів Люцифер, блиснувши золотими очима. – Проте цього вечора зі зброєю на бал прийшов саме твій поплічник, Сандальфон. І він вбив нашого брата. Тож, війну уже розв’язано.

Натовп крикнув у підтвердження. Люцифер скочив, розвертаючись до них.

– Він знищив його душу!

Натовп підтримав.

– Але ми не дозволимо знищити пам’ять про нього. І не залишимо це без відповіді! – Люцифер зловтішно всміхнувся Сандальфон.

Ізуель розпустила ремінці свого незручного взуття і хутко скинула його, лишившись босою. Сукня шурхотіла довкола її ніг, виріз знову відкрив спокусливе стегно. Полум’яні мечі, блакитний і кривавий кидали дивний пурпурово-лавандовий відтінок на її обличчя. Вона зайняла стійку. Погляд був суворим, як і належало Предводительці війська.

Азазель, Беліал, Асмодей, Абаддон і рогаті демони Кханірр, Лейоп і Макіярґ стали за її спиною, підготувавши зброю до бою. Інші з натовпу одразу ж займали місця за ними.

До залу стікались янголи із верхньої зали. Вони займали свої місця за спиною Міхаеля, дістаючи свою блискучу зброю.

Люцифер виштовхав нас із Реджиною у дальню частину зали, лишивши біля нас якогось занепалого і рушив вперед, ставши біля Ізуель.

– Прикривати Предводительку! – рявкнула Азазель, демони й занепалі почали скупчуватись, займаючи оборонні позиції з усіх боків кімнати. Азазель поглянула на Ізуель. – За твоїм наказом, генералко, – кивнула їй вона.

– Що? – здивувалась Сандальфон. – Ви сподіваєтесь на бій? Його не буде. Міхаель лише знищив зрадника, який становив загрозу Пророку.

– Ви порушили угоду, – всміхнулась Ізуель, – і заплатите за це. 

– Предводителько? – спитала Беліал. – Яким буде наказ?

– Захищати Пророків. 

Беліал кивнула і рушила до нас, чорні крила розгорнулись, затуляючи, вона взяла мечі у руки й зайняла оборонну стійку.

– А що робити з ними? – спитала Азазель, киваючи на янголів.

– Вбити, – хрипко відповіла Ізуель, мечі в її руках запалали ще яскравіше. – Міхаеля лишити мені.

Вирази обличчя Міхаеля і Сандальфон було складно прочитати. Рука архангела злегка смикнулась, але він не сховав меча, а навпаки готувався до бою. Натовпи янголів і демонів зіткнулися у запеклому бою. Все відбувалось занадто швидко. Якась коротка мить і Люцифер відбиває удар Урієля. Ґадріель завдає глибокої рани Єгудієлю, та Рафаель миттєво його зцілює.  Ізуель вела бій одночасно з Міхаелем і Сандальфон, що нападали на неї з різних боків. Люцифер своєю чергою бився із архангелом Ґабрієлем.

– Для чого тобі це, брате? – із сумом спитав Ґабрієль.

– А для чого це вам? Ви ж самі прийшли на бій, порушуючи договір.

– Договір лише привід для тебе знову показати, що ти кращий за нас?

– Я не маю потреби показувати цього, – відбиваючи удар, заявив Люцифер. – Ви просто поводитесь набагато гірше за мене, тож і робити нічого не треба! 

Він розвернувся і прискорився, вибиваючи зброю з рук брата. Ґабрієль стомлено поглянув на нього.

– Хочеш вбити – вбивай. 

– Дивно чути це від того, хто прийшов зі зброєю в мій дім.

– Я ніколи не прагнув жодних війн, Люцию, – Ґабрієль уважно поглянув на нього. – Без тебе все на Небесах змінилось. Я не хочу брати участі у війні. Не хочу займати чиюсь сторону. Який би вибір ти не зробив – ти завжди лишатимешся моїм братом.

– Тобі не здається, що це трохи запізно, Ґабрієлю?

– Може й так, – знизав плечима він. – Та нас вчили, що ніколи не буде запізно для покаяння.

Люцифер уважно поглянув в смарагдові очі брата. Щось у ньому змінилось.

– Ізуель, спинися, – захищаючись від атаки Предводительки, благав Міхаель. – Бою ще можна уникнути.

– Чого ж сам не спинився? Чого вбив Кітаеля?

– Мені шкода. Я втратив контроль…

– Не опускай себе до виправдань, Міхаелю. Ти – архангел, – застерігала Сандальфон. 

Ізуель вивела Міхаеля з рівноваги і хутко розвертаючись завдала глибокої рани Сандальфон. Білу сукню вкрила кривава пляма, що розпливалась її стегном.

Янголів нижчих за рангом кинули вперед. Надивившись на Міхаеля та його братів, я усвідомив, що архангелів оточує певне сяйво, якого не мали інші янголи. Воно нагадувало ауру. І кожен мав свою. Люцифер, до прикладу мав ауру, що нагадувала чорний дим і золотий пил, що виблискував у променях сонця. Аура Міхаеля мала сизий блакитнуватий відтінок, неначе небо під час першого променя сходу сонця.

Демони навалювались на янголів по двоє, а то і четверо. Коли залою почали котитись голови, я відчував, як нудота стискає мені горло, набираючи рота в’язкою слиною. Досі дивувався тому, наскільки реальні відчуття мого тіла, якщо самого тіла я, власне, більше і не мав. Я не можу пояснити своїх відчуттів. Я був злий, засмучений, але, попри все, що бачив: я не був наляканим. Чомусь,  був певен, що Ізуель захистить нас. І ця Беліал також. Тож, хоч Реджина і тремтіла в моїх обіймах, я вірив, що ми будемо в безпеці.

Схопивши демона за плече, Єгудієль встромив ножа в його спину. Скривавлене лезо здіймалось над його грудьми. Булькаюче дихання стихало. І не встиг я відчути жах від побаченого, як він зустрівся поглядом з моїм і раптово всміхнувся. Це було огидно, він справді радів тому, що вбивав. А тоді на нього кинувся занепалий, збиваючи з ніг.

Люцифер хутко розвернувся і встромив меча у живіт Урієля. Той на мить ніби забув, як належить дихати. Схопився за рану, його пальцями текла червона кров, а сам він впав на одне коліно, кинувши на брата розгніваний погляд.

Янголи атакували злагодженіше, відточеними рухами. Занепалі дотримувалися такої ж тактики, а от демони атакували хаотично і жорстоко. Часом вони навіть не вели бою, просто відтинали голови або атакували гуртом розриваючи тіло на шмаття. Із архангелами вони не мали сил впоратись, тільки завдавали поранень. А от нижчих янголів перетворювали на криваве місиво із крил і плоті. Це мало огидний і страшний вигляд.

Я ледь стримувався, бо не був готовий до такої відкритої, навіть звірячої жорстокості.
Міхаель заблокував удар, рука його вже тремтіла. Все ж меч Інферни був значно швидшим за його, він пропустив кілька ударів і його обличчя і груди вкривали неглибокі порізи, що назавжди зіпсували костюм подряпинами та кривавими слідами.

Ізуель відштовхнула Міхаеля ногою і повернулась до Сандальфон, увігнавши Інферну їй прямо у живіт. Полум’я на мить затремтіло. Руків’я стало білим, схоже дуже нагрілося, Ізуель не тремтіла, неначе метал лише легко поколював її шкіру, а не лишав опіки. Щось у ній виказувало сумнів. Так, вона була готова помститися і я, направду, не винуватив її за це, однак Предводителька завжди здавалась мені кращою за інших. Вона б не вбивала задля помсти. Навіть заради Кітаеля. Бо це б поставило її на один рівень з тим самим Єгудієлем, який щойно радів тому, що забрав життя у ворога.

– Я ще можу її зцілити, – прошепотів Міхаель, підповзаючи ближче. – Прошу, відпусти її. Ізуель, ти ж не така.

– А яка я, Міхаелю? – повернулась до нього вона. – Я та, що пробачає вбивство найближчого друга? Чи та, що позбавить тебе твого ж? 

– Прошу тебе, не варто.

Вона зловтішно всміхнулась.

– Око за око, Міхаелю. Ти заплатиш за смерть Кітаеля. 

Інферна блиснула, полум’я перетікало із леза, прокладаючи шлях її пальцями. Ізуель натомість лише стиснула руків’я сильніше.

– Якщо мені горіти – я заберу з собою все, – тихо сповістила вона.

– Ізуель…Ще не пізно.

– Все, чому нас вчили – брехня, Міхаелю! «Терпи, слухайся, ніколи не думай про себе»! Все це не має жодного сенсу! 

– Не кажи так.

– Хіба ж я помиляюсь? Я все життя жила за правилами й де я ? У Пеклі! Нас, як і смертних карають за будь-який непослух. Але для чого нам свобода волі, якщо ми живемо за встановленими правилами?

В її очах я бачив боротьбу. Вона могла посунути меч глибше, прокрутити його і більше не мала б змоги виправити цього. Або, вона могла б витягти меч і дозволити Міхаелю зцілити. Я затамував подих. Бо я розумів її відчуття і водночас прагнув, щоб вона не ставала гіршою версією себе. Я прагнув, щоб вона лишалась собою. Прагнув, щоб вона знайшла той спокій, в пам’ять про Кіта. Хотів побігти й сказати, що вірю в неї. Що пробачаю їй все, бо просто хочу, аби з нею все було гаразд. Бо хай, що я відчував останнім часом, я вважаю Ізуель своїм другом. І для свого друга я бажаю лише найкращого.

Якусь мить вона так і стояла, зблідла Сандальфон тремтіла від болю, кров цівкою стікала з кутиків її губ. Врешті, Ізуель зітхнула і ривком дістала меч із живота суперниці. Полум’я повернулось до леза меча, неначе із вдячністю блиснувши. Янгол повалилась на пілогу, Міхаель підповз до неї, зцілюючи.

Ізуель поглянула на мене, коротко кивнувши. Я кивнув у відповідь. Вона чула мої думки, вона розуміла. 

– Ізуель! – крикнув я, помітивши, що до неї наближається Серафієль.

Вона похитнулася від удару, архангел чиркнув її по стегну. Хутко розвертаючись, вона уразила його тричі і відштовхнула ударом ноги у груди. Демони схопили архангела і відтягли далі по залі.

Люцифер напав на брата ззаду. Міхаель змахнув крилами, втримавши рівновагу і хутко розвернувся, захищаючись. Сяйво його меча кидало на обличчя Люцифера блакитні спалахи, його очі зараз здавались бузковими. Завдавши серії блискавичних ударів, Люцифер підскочив і кинувся з мечем на брата згори. Міхаель здійнявся вгору, відбиваючи атаку.

Довкола трощилися меблі, ілюзія кривавої повні розсіялась, скляна стеля посипалась всім на голови із залишками меблів верхньої зали. Беліал втиснула нас із Реджиною в стіну, прикриваючи крилами, неначе муром. Я погано бачив, що відбувається за блискучими чорними пір’їнами. Залишок стелі обвалився, на нас із Реджиною опускався рояль.

Беліал хутко розвернулась, затуляючи нас крилами. Звук падіння роялю, я, мабуть, ніколи не забуду. Гуркіт, що здіймав пилюку, прощальні ноти клавіш, що розсипалися, розірвані струни, що ще мить пружинили підлогою, перш ніж знайшли собі місце серед уламків. У вухах стояв дзвін. Я відчував запах крові і пилу. Мене страшенно нудило. Реджина ридала в моїх руках і я, ніби повернувся у той день, коли ми познайомились. Коли на хлопця біля нас обвалився балкон, коли вона так само плакала, а я не знав, як їй зарадити, бо сам був свідком всього цього і не мав змоги заспокоїти навіть себе самого.

Я поглянув на Люцифера, він задоволено обходив брата, тримаючи свій меч у руці. Скривавлене обличчя Міхаеля і те, як він притискав руку до грудей, вказувало на сильне поранення. Та Люцифер, схоже і не збирався спинятися. Варто віддати Міхаелю належне: він не здавався. Вціліла рука раз по разу торкалася руків’я палаючого меча, готуючись завдати чергового удару у відповідь. Втім, приховати те, що він виснажений уже не вдавалось. Люцифер мав більші шанси виграти двобій.

Ізуель рухалась плавно, схоже Інферна знову корилась їй. Тож, варто було комусь лише спробувати атакувати її, як полум’я охоплювало нападника, змушуючи відступити. Розправившись із черговим ворогом, Ізуель відбила атаку на Азазель, поранивши нижчого за рангом янгола одним ударом в груди.

Люцифер схопив Міхаеля за плечі, заломив йому руки і поставив на коліна перед Ізуель, що спинилась, стискаючи руків'я обох мечів.

– Що з ним робити?

Вона поглянула у очі колишнього коханого. Тоді зустрілась поглядом із Люцифером:

– На твій розсуд.

Я помітив, що вона рухається до нас. Беліал склала крила і трохи розслабилась.

– Дякую, Беліал, – кивнула їй вона. – Я зміню тебе, доєднуйся до битви.

– Дякую, Предводителько.

Беліал крутнула мечі в руках і рушила в бій. Вона була напрочуд швидкою. Навіть швидшою за архангелів. Серафієль у бою з нею майже втратив крило.

Ізуель повернулась до нас.

– Мені шкода, що вам довелось це побачити.

Реджина схлипнула.

 Залом прокотились крики Міхаеля. Ізуель і я повернули голову в його бік. Білосніжні крила Міхаеля лежали на підлозі біля нього. Люцифер обтер меч об його жакет. Білу тканину вкривали криваві потічки. Він вже збирався завдати фінального удару, як довкола все стало сліпуче білим. Хай, що відбувалось: цього не чекали ні янголи, ні демони, ні тим паче ми із Редж. Мене вкрило відчуття захвату, від якого захотілось чи то плакати, чи то сміятися. Чи може все водночас. До нас сходив сам Бог.