Раді Вас бачити!

Ізуель приземлилась, ховаючи крила за ілюзією. Земля їй не подобалась, хоч яку магію Люцифер використав, щоб вона мала змогу опинитись так далеко від Безодні, відчуття були неприємні. Їй досі не вірилось, що він продав її душу, аби зцілити. Вона б радше померла. Втім, її думки ніхто не питав, тож обирати не доводилось.

Повітря тут було занадто важким, а гравітація незвичною. Довелося витратити купу часу, щоб призвичаїтись. Вона пройшла повз кілька столиків, до одного з яких мала приєднатися. Тут сиділи ті, з ким Предводителька повинна була «грати в дружбу». Її роль не передбачала глибоких стосунків, виключно спостереження, вплив і тонку маніпуляцію.

Вона вдала, що слухає балачки про останні концерти, хоча погляд її постійно зривався до барної стійки. Саме там сидів Анґус Себастьян О’Коннор, двадцятивосьмирічний вокаліст та гітарист рок-дуету Redcoats. Його барабанщик Джейсон сидів за цим самим столиком біля Ізуель і реготав так голосно, що навіть стіни вібрували.

Анґус натомість був у на самоті. Він перекочував кришталеву склянку зі своєю випивкою з руки в руку, штовхаючи її довгими тонкими пальцями. Він був красенем. Темно-каштанове, майже чорне кучеряве волосся спадало на комір мотоциклетної куртки. Густі темні брови, світло-зелені очі, обрамлені віями, настільки чорними й довгими, що очі здавалися підведеними. Він був бездоганно зібраний зовні, і, водночас – абсолютно хаотичний всередині.

Ізуель піднялась і рушила до бару. Всупереч дещо зверхньому ставленню до людей, Предводителька зазначала, що хлопець був доволі привабливим, одягненим у шкіряну куртку, з піднятим коміром. На спині, красувалися рядки однієї з його пісень.

– Медовий віскі з льодом, будь ласка, – покликала бармена Ізуель.

Він спокусливо всміхнувся і перейшов до готування напою. Анґус підняв на неї очі, ледь стримавши захоплення. Так, смертні реагували на янгола занадто бурхливо. Хоч вони не знали її суті, бо Предводителька ховала крила за ілюзією, її зовнішність була дуже характерною, бездоганною і незаперечно привабливою. Ізуель привітно всміхнулась хлопцю.

– Привіт, – кивнув він.

– Вітаю, – забравши напій, відповіла вона.

– Я – Анґус. Дозволь, пригостити тебе.

– Дякую. То ти соліст Редкоутс, так? Чула про тебе.

Анґус задоволено всміхнувся. Це йому лестило, може вона фанатка? Було б чудово розписатись на цих спокусливих грудях, що так і рвалися на волю з-під тісного топу.

– А ти співаєш?

– Та ні, я виключно слухач.

– Ти тут із друзями?

– Так, сьогодні ж свято.

– Свято… – пирхнув він.

Сьогодні люди відзначали Новий Рік. Анґус не пам'ятав, коли щось святкував. Напевно, Хелловін, з Джейсоном, коли вони зупинялися в Будапешті з концертом, і те, виключно тому, що нова подружка барабанника просто фанатіла по костюмованих вечірках. А та…Та, чиє ім'я Анґус не вимовляє вже понад пів року, їздила з ними у турне. Вони не переживали розлуки одне з одним. Такою мірою, що вона кинула його перед початком виступу на фестивалі музики в Каліфорнії.

З того часу в житті Анґуса мало змінилося. Хоча він пішов з головою в роботу і написав цілих два альбоми. У кожній пісні, музикант виплескував свій біль і тягар розлучення. І ловив себе на втішній думці: коли він пише пісні, він ніби відпускає колишню та всі почуття до неї. Та щойно він почне співати, щойно ті слова починають звучати в його голові – він усвідомлює, що досі кохає її.

– Погані спогади про Новий Рік?

– Типу того, – знизав плечима він.

– Прикро чути. Що ж, я маю вертатись. Мої друзі чекають. Була рада познайомитись.

– Стій! Як тебе звати?

– Вигадай свій варіант.

– Як щодо Музи? Бо ти мене надихнула.

Вона скорчила гримасу.

– Не найгірший підкат, та певна ти здатен на краще! – всміхнулась Ізуель, віддаляючись. – Дякую за напій.

Анґус провів її поглядом, відмітивши чудову фігуру своєї Музи, щойно вона зникла у натовпі, він повернув голову, піймавши посмішку красуні, що сиділа через два барні стільці від нього. Анґус кинув їй одну зі своїх спокусливих посмішок, дівчина кокетливо поправила волосся. Він був привабливим тож звик до уваги з боку жінок.

Він поглянув на дівчину, що потягувала свій коктейль загадково відвівши погляд. Вони могли б провести ніч разом, але сьогодні Анґус хотів напитися та заснути. Він не любив Новий Рік. Чому люди вдають, що це свято? Більшість просто лягає спати, а на ранок згадує, що виявляється, новий рік настав. Музикант шанував саме цю звичку. Вже явно краще просто виспатись, ніж збиратися в ресторанах, танцювати під грьобане диско і робити щасливе обличчя, ніби за одну ніч усі їхні життя докорінно зміняться.

Де Джейсон зник? Анґус почухав відрослу щетину і повернувся. Ближче до стіни за столиком, він помітив друга, той сидів на дивані поруч з дівчиною і двома хлопцями. Барабанник був дуже милим, душею компанії, що знаходив приятелів у будь-якому місті, де вони бували з концертом. Анґус заздрив такому його вмінню, бо завжди був тихішим і стриманішим за друга. Він поглянув на Джейсона, пухке обличчя з густою темно-каштановою бородою, трохи кирпатий ніс, повні губи, блакитні очі, він навіть зараз сяяв від посмішки. Його тіло було розписане татуюваннями, що Анґусу подобалося, але чого він ніколи не хотів собі.

Та, кого не можна називати, дуже хотіла красуватися портретом на його грудях, обіцяючи натомість набити його ім'я собі на правій сідниці, добре, що Анґусу вистачило розуму відмовити. Йому цілком вистачає її обличчя у нічних кошмарах, а те, що він їй до дупи – йому і так відомо.

Дівчина, що сиділа поруч з Джейсоном кинула на Анґуса зарозумілий погляд. О, Боже ... Музикант не міг повірити у дві речі: те, що барабанник його гурту був знайомий зі Скайлер Пейтон, (солісткою популярного хард-рок бенду, який свого часу і спонукав Анґуса і Джейсона створити власний колектив), і те, що вона обдарувала його таким поглядом.

Музикант задоволено розглядав співачку. Довге пофарбоване в сріблястий блонд волосся, красиво спадало на плечі. Вбрана нетипово, не так як всі тут. Шкіряний топ із декольте, штани, звужені до низу, грубі черевики на платформі, а зверху напівпрозорий балахон із чорного шифону, що тягнувся за нею шлейфом. Незвичний і при цьому доволі стильний образ, що пасував їй. Хоч Анґус і чув, що Скайлер достатньо самовпевнена, навіть зарозуміла, десь в глибині душі, він уявляв, як прокидається з нею в одному ліжку, так сильно вона його захоплювала.

На сцені почався рух. Два гітаристи саме підключали свої інструменти. Барабанник перебирав паличку між пальців. О, так… Анґус прийшов сюди послухати Tamers, гурт, солісткою якого і була Скайлер Пейтон. Він приховував від Джейсона те, що був затятим фанатом колективу і продовжував нишком слухати кожен новий реліз. 

Солістка підвелася і гордо пройшла на сцену, під гучні оплески. Вона коротко привіталась, подарувавши присутнім блискучу усмішку. І потім ця дзвінкоголоса бестія нарешті показала, хто в цьому пабі співає. Анґус був уражений, бо наживо вона звучала ще краще, ніж у записі. Хоча його так і підмивало вийти і заспівати пісню своїм голосом, вириваючи в неї з рук мікрофон.

Теймерс зіграли п'ять своїх пісень, а тоді вийшли на біс. Зала підспівувала і волала, підіймаючи руки вгору. Їх любили, і, хоча учасники гурту були молодшими за Анґуса і Джейсона майже на десять років, він сам відчував суміш захоплення та роздратування.

Redcoats були досить успішними у жанрі. Йен Ґіллан вихвалявся футболкою з їхньою назвою. Оззі Осборн тиснув Анґусу руку на своєму концерті і представив його широкій публіці. Джеймс Хетфілд називав себе їхнім фаном у якомусь з інтерв’ю. Це були факти, хоч музиканти дещо і перебільшували свою любов до хлопців, та все ж підняли їм рейтинги своїми заявами. Але, попри це, їхня музика не була в тренді. Про неї не говорили всі, як про Теймерс. Бо їх роботи були ліричними і щирими –  не скандальними. 

Скайлер уже охрестили “принцесою важкого року”. І хоч за це звання боролась також Джоан Джетт(будьмо чесними, очевидно виграє), схоже, дівчину така конкуренція анітрохи не бентежила. Це було нове покоління. Новий саунд.

І хоч Анґус удавав, що все це йому байдуже, всередині наростала суміш захвату й гіркого роздратування. Почуття, що він щось упустив. Що хтось його… обігнав. Музикант зітхнув. Теймерс закінчили свій виступ, і на сцені вже співав один з юних гуртів, здається, вони назвалися Нірвана, Анґус не особливо запам'ятав, але худенький хлопець із неохайним світлим волоссям чомусь дуже цікавив публіку. Він мав доволі приємний хрипкий тембр, але Анґус ніяк не міг зрозуміти слів, напевно це фішка соліста.

Джейсон повернувся і сів поруч із Анґусом.

– Боже, чуваче, з тобою тут від нудьги померти можна! – закотив очі він.

– Тому ти мене кинув на кілька годин? – спитав Анґус.

– Тільки не кажи, що образився.

– Ні, що ти! Дуже приємно дивитися, як твій друг веселиться, поки ти чекаєш на нього весь вечір, – в'їдливо зауважив Анґус.

– Точно образився ... – зітхнув Джейсон.

– Забудь, – махнув рукою він.

–  Слухай. Може, просто нажеремося і все?

–  Гаразд.

Вони взяли по одній. Потім ще по одній, потім ще, і ще... Їхній вечір розчинився в алкоголі – склянка за склянкою, жарт за жартом, усе зливалося в одне довге високоградусне марево. Прокинувся Анґус аж п'ятого січня, і лише тому, що Джейсон витягнув його на обід. Надворі було свіжо. Занадто. Музикант жадібно пив каву, вдивляючись у пару, що підіймалась з горнятка. Він не чув, про що говорив Джейсон, бо думав про майбутній концерт у Сіетлі.

Розмова звучала приблизно так:

– Бла-бла, бла-бла-бла-бла. Бла бла бла? – гортанний сміх. – Що скажеш?

Анґус зрозумів, що прикидатися безглуздо. Він кілька секунд вдивлявся в обличчя друга, ніби чекаючи, що по ньому зараз проскочить рухомий рядок. Але його не було.

– Ти про що? – здався Анґус.

Джейсон закотив очі.

– Кажу, Скайлер запрошувала нас на концерт Біллі Сквайєра.

– Скайлер? – активізувався він. – Що вона сказала?

– Ти мене взагалі чуєш? Вона запросила нас на концерт Біллі Сквайєра.

– Кого?

Джейсон лише зітхнув і вказав пальцем на динамік під стелею, з якого саме розривався співак.

– А, це він?

– Так! – вигукнув Джейсон, уже не стримуючи іронії від невігластва друга.

– Сказився? – криво посміхнувся Анґус. – Просто зізнайся, ти по ньому сказився.

– Ні. Просто він шарить за крутий саунд. Цього не відібрати, – знизав плечима Джейсон.

– Ну, так, як і не відібрати того, що ти по ньому сказився! – відпивши кави, сказав Анґус.

– Говори що хочеш. То ти йдеш зі мною?

– Куди?

– Ти знущаєшся? – запитав Джейсон.

– Скайлер буде?

– А ти запав?

– Я не відповідатиму, – хитнув головою Анґус.

– Тоді і я не відповідатиму, – склав руки на грудях Джейсон.

***

Увечері вони були в диско-клубі, перед входом якого вишикувалася черга з дівчат з високо начесаними чубчиками, із масивними сережками на вухах, в обтислих лосинах і хлопців у куртках з підплічниками та варених джинсах-бананах.

Скайлер приєдналася пізніше. Вона досить часто експериментувала з кольором волосся, тож Анґус не здивувався вогненно-червоній начесаній копиці, довжиною десь по плечі. Вбрана вона була у шкіряний комбінезон із блискавками з боків. Досить ефектно. Солістка привітно всміхнулася.

– Скайлер! – посміхнувся Джейсон.

Анґус на мить задумався, що якби він мав хвостик, то вже б радісно ним розмахував. Скайлер чмокнула Джейсона в щоку і перевела погляд на Анґуса.

– Це – Анґус, мій друг і соліст, – представив його Джейсон.

– Ти соліст Редкоутс? – здивувалася Скайлер. – Це там співалось: «Я біжу на край світу, просто, щоб змусити тебе похвилюватися»? – заспівала вона.

Анґус не стримав посмішки. Яка ж вона гарна, а який голос…Скайлер при тому примружила очі. Не по-доброму вона глянула на нього. Музикант знервовано кивнув.

– Це – Скайлер, хто вона – знаєш, – усміхаючись, сказав Джейсон.

Музикант потиснув її руку і три металеві браслети на зап'ясті дівчини, дзвінко застукали один об одного. Скайлер поспішила відібрати руку і круто розвернулася. Він хотів щось сказати, але від чогось не зміг. Блакитне сяйво зовнішніх рекламних вивісок, падало на її обличчя і круглі блакитні очі, підведені стрілками, сяяли якось по-особливому.

– Здається, Анґус поклав на тебе око, – прошепотів їй Джейсон.

– То нехай забере назад, – пирхнула Скайлер.

– Слухай... – Джейсон вибачливим поглядом повів подругу трохи далі від столика. – Він нещодавно гучно розійшовся з дівчиною, з якою зустрічався десь років сім, тож...

– Ну, треба ж… – саркастично відповіла вона.

– Я серйозно, вона йому серце вирвала.

– Якщо воно в нього було, – Скайлер кинула Джейсонові зловтішну посмішку.

– Не треба так, – застеріг її Джейсон. – Він не такий.

– Всі вони такі, Джейсе, тільки у всіх різні особи.

– Чому ти така радикальна? Ви щойно зустрілись!

– Про нього ходять вельми промовисті чутки.

– Я знаю про нього все. Він хороший хлопець, справді.

– Здоров! – привіталась з ними Ізуель.

– О! Янголятку! – Скайлер стиснула її в обіймах. – Підтримай мене! Анґус О’Конор – типовий бабій і невдаха, що тиняється барами у спробі забутися.

– Грубо! – встряг Джейсон.

– А мені він подобається, – знизала плечима Ізуель. – Хороший хлопака.

– Ви знайомі?

– Так. Нещодавно побачились, та він мене не впізнав. Колись ми жили по сусідству і тікали до гаража батька нашого приятеля Майкі, де слухали рок-н-рол і уявляли як їздимо на мотоциклі. Одного разу Анґус звалив мотик, що там стояв. Батько Майкі тоді таку сцену влаштував, нам ще пів року не можна було там бувати.

– То ви зростали разом?

– Так. Батьки у нього були дивними, не дуже зацікавленими, він часто був у когось із нас в гостях. А тоді він зустрів Ґвен і все пішло під три чорти.

– Ґвен? Це та його колишня?

– Так. Ще та паскуда була, скільки крові йому випила, а він не йшов від неї, бо кохав, наче засліплений. Було його шкода, та він нікого не слухав.

Джейсон зітхнув.

– Так, він справді дуже важко пережив розрив, – Джейсон підняв очі на Ізуель. – Але я досі не можу повірити, що він тебе не впізнав.

– Ми бачились ще у коледжі, я дуже сильно змінилась з того часу.

– Та ну, ти така краля, тебе не забудеш!

– Ну, років шість тому я була з брекетами і огидним каре рудого кольору.

– Ти руда?

Ізуель вишкірилась.

– Ну, блонд у тебе дуже гарний, неначе натуральний, – Скайлер погладила гладенькі хвилясті пасма.

– Дам тобі номер свого колориста.

Скайлер розреготалась, тоді взяла їх обох під руки і пішла танцювати. Ізуель заспокоїлась виключно, коли помітила, що дівчина нишком поглядає на Анґуса, який саме цідив віскі за столиком. Отже, план поки працює.

За кілька годин, Скайлер зібралась додому. Анґус якраз курив, сховавшись від рясного дощу, що пустився досить різко. Хлопець повернув голову, випустивши цівку диму.  Скайлер скривилася, обійнявши себе за плечі. Музикант стиснув цигарку в зубах, стягнув із себе куртку і простяг дівчині, залишаючись в одній футболці.

Солістка виразно на нього глянула.

– Навіщо? – запитала вона.

Анґус перехопив вільною рукою цигарку.

– Щоб ти не змерзла, – за звичкою звабливо усміхнувся він.

– Щоб був привід повернути? – пирхнула вона.

Анґус насупився, він кинув цигарку собі під чобіт і наступив. Все йшло не за планом. Ні-ні. Він дає куртку, вона зніяковіло всміхається, зав'язується невимушена розмова з ноткою флірту, вони регочуть, вона пропонує поїхати до себе, якщо все минає добре, він забуває забрати куртку, і вони зустрічаються за ланчем наступного дня. Де він припустився помилки? Прямо зараз, поки Скайлер скептично, піднявши брову, дивилася на його простягнуту руку, що тримала куртку, (яка, до речі, вже починала боліти від напруги).

– Агов, Скай, ти йдеш? – спитав басист Теймерс Гай, він виразно глянув на Анґуса.

– Звичайно, – відповіла Скайлер, відводячи погляд у зарозумілій манері.

Анґус дивився їй вслід, відчуваючи гіркоту розчарування, а тоді закурив знову. Все це його дратувало і, попри його власне бажання, чомусь глибоко ображало.

– Що, старий, втрачаєш професійні навички? – гукнули його.

Він помітив Ізуель і розплився у посмішці.

– Музо! Як справи?

– Все гаразд. Куди це Скайлер здиміла?

– Схоже, я їй не до вподоби.

– Он як? Дуже шкода, ви склали б гарну пару.

– А може моє серце належить іншій? – спокусливо всміхнувся він.

– Навряд чи, – всміхнулась вона.

Анґус кивнув, схоже його і тут відшили.

– До речі, Скайлер питала про тебе.

– Справді? – здивувався він, випустивши дим із ніздрів. – Дуже дивно, бо вона від мене носа верне.

– Ну, може їй просто не подобається ставлення як до всіх інших дівчат?

– Натякаєш, що вона особлива?

– А, що ти не згоден? – здійняла брови вона.

Анґус зітхнув, він був згоден, але як її вразити?

– Може, просто будь собою? – ніби відповідаючи на його думки, сказала Ізуель. – Не рокером-самітником. Вона думає, що ти класичний бабій. Здивуй її.

– Думаєш, варто?

– Думаю, ти сам приймеш рішення.

– Агов, Джорджі! – покликав Джейсон, відкриваючи двері таксі.

Анґус закляк Джорджі? Щось знайоме.

– І до речі… – вона спинилась біля таксі. – Я майже образилась на тебе!

– Справді? – всміхнувся музикант. – І що я накоїв?

– Ти геть мене не згадав! – реготнула вона і залізла до салону, поправивши сукню.

Анґус витратив мить, щоб зрозуміти, про що вона. А тоді розширив очі, прискорившись.

– Стривай! Джорджі?

Він помітив її усмішку, крізь скло дверцят автомобіля, що саме рушив.

Ізуель зітхнула, поглянувши на дзеркало заднього виду, у яке уважно дивився водій.

– То як просувається? – спитав він.

– Поки все за планом. Роботи багато, але вони наче зацікавлені.

– Як почуваєшся?

– На правду…Огидно. Втручаючись у життя смертних, я здаюся собі…

– Вершителькою доль? – реготнув водій.

– Просто… Їдь мовчки, Кітаелю.

Водій змінив подобу, ставши собою знов.

– Не можу повірити, що Люцифер «доїть» Мараеля, щоб користуватись його силою і дав тобі можливість змінювати подобу, а мені лише ховати крила!

– Ти маєш лишатись такою як ти є.

– Чому?

– Бо смертні від тебе в захваті.

– Можна подумати це добре, – фиркнула вона.  – Та бідолаха Джорджі, мабуть, досі не усвідомлює, що їй підмінили спогади.

– Та і Анґус думає, що знайомий з тобою з самого дитинства. Це ж добре? План працює.

Ізуель закотила очі. Нічого доброго вона в цьому не бачила.  Кітаель знизав плечима.

***

Все ще відчуваючи гнів чи то на Скайлер, чи то на самого себе, Анґус невидячим поглядом витріщався у вікно і попивав ранкову каву. Він ловив себе на думці, що аж надто довго думає про те, як його дратує солістка Теймерс.

Джейсон пурхав на кухні, здається, він на когось чекав, напевно його нова пасія ще дивніша за минулу, ту, з риб'ячими очима. Пролунав дзвінок у двері, приятель обтер руки об фартушок і поспішив відчиняти.

– Привіт, милий.

Анґус мало не подавився кавою. Скайлер – дівчина Джейсона? Тепер зрозуміло. Вона просто не змогла б показати хлопцеві, що запала на його найкращого друга. Тоді про що казала Джорджі? Для чого Скайлер питала  про нього?

Коли Джейсон провів її на кухню, дівчина, вочевидь, була готова його розірвати, судячи з її вигляду. Джейсон мило посміхнувся.

– Забув сказати. Ми…

– Геї?  – припустила вона.

Анґус пирхнув.

– Ні, – розреготався Джейсон. – Радше, просто подружня пара.

– Одностатева, – нагадала вона.

– Насправді, ми просто разом сплачуємо оренду, – поспішив на допомогу другу Анґус.

Скайлер кивнула.

– У вас на першому бар відкрився. Ідемо зі мною, я частую, –  сказала вона, не дивлячись на Анґуса.

– Я за. Тільки куртку візьму.

– Бачила твою колишню вчора, – крикнула вона, поки Джейсон йшов одягатися.

Джейсон стримав усмішку.

– Жахливо виглядає! – похитала головою вона. – Без тебе геть змарніла!

Джейсон розреготався і раптом затих.

– А ти з кимось… – почав він.

– Ні, – зітхнула Скайлер. – Ми з Майком розійшлися три місяці тому. Він виявився зрадливим виродком, – вона видавила з себе усмішку. – Але все добре, що добре закінчується. Добре, що наше янголятко відмовило мене від нього, зберегла мені нерви.

– Янголятко? – спитав Анґус.

– Так, ви вчора бачились. Джорджі, вона наша подруга, колись менеджерила рок-гурти, власне, вона нас познайомила, – крикнув Джейсон.

– А чому янголятко?

– Вона дуже вродлива, ну така, знаєш, аж нереальна. Ми прозвали її янголятком. Вона дуже біситься з цього.

Анґус одразу згадав Джорджі, вона і справді нагадувала янгола, що зійшов з небес.

– А чому вона вас познайомила?

– Не знаю, – знизав плечима Джейсон. – Просто якось теревенили і вона згадала Скайлер, сказала, що нам треба поджемити разом, бо в нас цікавий стиль.

– Я не люблю джеми з іншими гуртами, – хитав головою Анґус.

Скайлер закотила очі.

– Піду вип'ю, як згадала про того вишкребка, тепер голова розколюється.

Джейсон і Анґус дивилися їй услід. Коли за нею зачинилися двері, барабанник подався вперед:

– Іди до неї, – тиснув його в лікоть Джейсон.

– Що? – ніби прокидаючись, спитав Анґус.

– Іди й запропонуй їй випити, бігцем! – піднявши друга зі стільця, сказав Джейсон.

– Вона мене ненавидить!

– То змусь її змінити думку!

Анґус нервово проковтнув і, накинувши сорочку, рушив до бару. Заклад був невеликим, стільці стояли на столах, барна стійка розміщувалась біля дальньої стіни, де якраз і стояла Скайлер.

– Ти думаєш? – з усмішкою запитала вона у бармена, який уже з сильним натяком тер рушником склянку, не забуваючи фліртувати.

– Вибач, – буркнув Анґус, стаючи поруч, бармен не по-доброму глянув на нього.

– Загубився? 

– Е…та ні.

– Ну треба ж, – вона відпила зі склянки.

– Я тобі не подобаюсь?

– Яка уважність!

– Чому?

– А чому ти хочеш мені подобатись?

Він знизав плечима.

– От і я не знаю. Чому ти тут? Я наче запросила тільки Джейсона.

– Хотів запропонувати випити…

– Ну… я ніби вже п'ю, – піднімаючи склянку, сказала вона.

Анґус дивувався їй. Поруч зі Скайлер, його впевненість ніби випаровувалася.

– Боже, тільки не кажи, що збираєшся мене спокушати, – відповіла вона, зітхаючи.

– Ні я…

– Тому, що я ненавиджу це, – відповіла вона, посилаючи йому злий погляд. – І тим більше від таких, як ти.

– Як я?

– Як ти.

Він подався вперед.

– То, хто я? Ким ти мене бачиш?

– Самовпевнений, самотній хлопець, що ввечері зізнається у почуттях, а на ранок кидає, пишучи чергову сумну пісню.

Він реготнув.

– Гаразд.

– Що? – фиркнула вона. – Ще скажи, що не вгадала.

– Ні. Не вгадала. Знаєш, кого я перед собою бачу?

– Здивуй мене.

– Ти молода й успішна співачка, що мала поганий смак на хлопців і щоб не страждати – відштовхувала інших, навіть якщо вони насправді були непоганими.

– На себе натякаєш?

– Можливо, – всміхнувся він.

Скайлер підняла брови, допивши напій. 

– Що ж... – вона глянула на бармена, штовхнувши йому пусту склянку. – Повтори, і ще один цьому ідіоту.

***

Наближався двадцять дев’ятий день народження Джейсона. Анґус хотів подарувати йому пару платівок Біллі Сквайєра. Нехай не бреше, він його обожнює. В цілому ут не було нічого дивного, адже Біллі має стиль. Зухвалий, відвертий, як білизна, що визирає з-під низьких джинсів, але він однаково крутий.

Свято проходило у вже знайомому клубі. Анґус переконував себе, що йому тут подобається. Та з кожним новим вибором діджея, він розчаровувався дедалі більше. Проштовхуючись крізь натовп, музикант прямував до Ізуель, що ласкаво всміхнулась йому.

– Джорджі! Я так радий тебе бачити.

– Я теж! Як твої справи?

– Та…

– Так, – склала руки на грудях вона. – Розповідай.

– Мені здається, що у Скайлер на мене якийсь зуб.

– Вона досі налаштована вороже?

– Мені здається, що так.

– Ти питав її про це?

Анґус похитав головою.

– Люди… – закотила очі вона. – Для чого питати одне одного, якщо можна просто варитись у власних роздумах?

Чоловік реготнув.

– Ну, гаразд, я спитаю її...

Неначе дізнавшись про наміри Анґуса, Скайлер впродовж всього вечора неначе уникала його. Щоразу, як музикант приходив туди, де її щойно бачили – солістка з’являлась в іншому місці. Зустрівшись нарешті з нею десь під ранок, на питання «як справи?» Він отримав стусана від сп'янілої дівчини Скайлер.

– Агов! Це за що?

– Йди геть! Ненавиджу тебе, ти вилупок-мізогін!

– Що? – не розумів Анґус.

– Я відвезу її додому, – відповіла Ізуель, підхопивши дівчину за плечі. Її погляд був засмученим.

– Що в біса сталося?

– Пробач, друже. Не зараз, – спинив його Джейсон.

– Ти знаєш, що вона мала на увазі? – запитав Анґус у Джейсона трохи пізніше.

Він ввічливо уникав пильного погляду друга.

– Ну… – почав він. – Я говорив із нею про це. Вона думає, що ти зарозуміла сволота. Це цитата, якщо що.

– Але ж я не поводився так…

– Та…– Джейсон почухав потилицю. – Був один момент. Я не дуже пам’ятаю, направду. Це було кілька років тому, у Бостоні, після фестивалю. Ми нажерлись, ти посварився з…ну, колишньою. Ми збирались додому і до нас підійшла фанатка. В неї ще було акне, така доволі…повненька.

– Е…так, щось пригадую, – згадав Анґус і заплющив очі, пригадавши як гидко повівся тоді. – Дідько…Не кажи, що та її подружка була Скайлер.

Джейсон опустив очі.

– Я намагався пояснити їй, що ти не такий, що був паршивий день і ми були п’яні але ...

– Ти мене виправдовував? Перед нею? – Анґус не вірив своїм вухам.

– Так, виправдовував! – підняв підборіддя Джейсон. – Ти мій друг і ти не такий, і взагалі… не заслужив такого.

Анґус змахнув ці слова, він не знав, що сказати. Просто встав.

– Куди ти?

Музикант похитав головою.

– Я можу запросити її в гості, – запропонував Джейсон. – Не певний, що вона погодиться, але…Я спробую.

– Ти справді зробиш це? – здивувався Анґус.

– Чуваче…Ну, звісно.

Скайлер прийшла через тиждень після запрошення. І без попередження. Джейсона вдома не було, Анґусу довелося зустріти дівчину, обгорнутому в рушник. Він тільки вийшов з душу, і попросив хвилинку переодягнутися. Вона сиділа у сусідній кімнаті.

– Слухай. Може, поясниш, чим я так тобі не догодив?

– Я ненавиджу зарозумілих виродків, що кидаються жіночими серцями, як м'ячиками для пінг-понгу.

– Особиста травма? Хтось підкидав твоє? – спитав Анґус, застібаючи блискавку штанів.

– І так, і ні.

– Поясниш?

– Я подумаю.

– Серйозно, я ж мушу знати, чому такий огидний дівчині, що настільки приємна мені.

Вона зітхнула. Анґус був переконаний, що вона щойно закотила очі.

– Джейсон же виклав тобі все, хіба ні?

– Я певний, що це не вся історія.

Вона помовчала.

– Ліббі, моя подруга, з якою ти бачився тоді…

– Дідько, мені справді шкода за той випадок.

– Так, я це вже чула. Та в її житті ти був не єдиним виродком. Бо вже через рік у неї зав’язались стосунки з іншим. Привабливим і популярним хлопцем, що ніби-то кохав її. А насправді просто заклався з другом, на сто доларів, що спокусить її за тиждень.

– І?

– І він одержав свої сто доларів. А вона кинулася з вікна за два дні після того, як дізналась про це парі.

Анґус замовк. Такого він явно не очікував.

– Він убив її. Навіть не подумав, що у його тупій грі хтось може постраждати. І я всіма фібрами ненавиджу істот, які уявляли себе напівбогами, здатними підкорити будь-яку.

– Мені дуже шкода. Ліббі не заслуговувала на це.

– Так. Вона не заслуговувала. Її смерть лишила по собі шрами. Це була моя найближча подруга і я втратила її через таких як він. І, думаю, як і ти.

– Він безперечно гад, – відповів Анґус. – Але чи варто судити всіх як його? Я, наприклад, нікого не вбивав. І закохувався у своєму житті лише двічі. Обидві розбили мені серце і залишили своїх шрамів. Але я живу, і сподіваюся, що все зміниться. Не думай про мене так. – попросив він. – Я наробив помилок, але подібні обвинувачення уже точно не про мене.

Анґус усвідомлював, що Скайлер молодша майже на десять років. Вона драматизує, він сам таким був колись. Але чомусь ця риса робила її ще привабливішою. Дівчина увійшла до кімнати. Музикант опустив очі, піднімаючи футболку, що висіла на стільці. Скайлер стояла надто близько, чоловіку раптом стало ніяково, він простяг голову в горловину. Ліворуч, під ребром у Ангсуса був помітний глибокий шрам, він був темно-рожевого кольору і злегка виблискував у штучному освітленні.

– Що це? – повертаючи музиканта до себе, запитала Скайлер, вона провела пальцями по шраму, Анґус мимоволі здригнувся. Він опустив футболку і відійшов до вікна, дбайливо вириваючись із її рук.

– А це і є один з тих шрамів.

– Як ти його дістав?

– Це довга та не дуже приємна історія…

– Все одно, – вимогливо відповіла вона, склавши руки на грудях. – Ти хотів поговорити. То кажи.

– Ти дуже тактовна, знаєш? – скривився він.

– Начхати. Розповідай.

Анґус трохи пом'якшав. Він підійшов до солістки впритул, Скайлер була трохи нижчою за нього.

– Я хочу довіряти тобі, – тихо сказав музикант, вдивляючись у її очі.

Вона помовчала.

– Ти можеш мені довіряти, – запевнила Скайлер.

Анґус кивнув головою. Зрештою вона вже розповіла свою таємницю.

– У моєї колишньої був старший брат. Він був залежним. Безліч разів йому намагались допомогти, та все було марно. Одного разу, він серед ночі заліз до неї в будинок. Я саме тоді ночував у неї. Він витягнув її з ліжка, просто схопив за ноги та потягнув підлогою. Вимагав якісь гроші, я спробував його напоумити, та в нього був ніж. Так я й отримав це.

– Жахливо... Вона допомогла тобі?

Анґус всміхнувся.

– Я б не хотів про це.

– Ой, та припини ти вже! Це просте питання: так або ні.

– Ні. Вона залишила мене на сорок хвилин. Намагалась відправити брата додому. Я сам викликав собі швидку, розуміючи, що скоріше спливу кров'ю, ніж вона мене врятує. Коли мене забирали, я побачив її під дверима будинку. Вона просто стояла там і курила.  Пізніше вона пояснила, що їй потрібно було трохи розвіятись, брат вибив її з колії та вона пішла подихати, бо була у стані шоку.

– Отже, так ви й розлучилися?

– Ні, – він всміхнувся, – після цього ми зустрічались ще рік чи більше. Доки вона не прийшла до мене і не сказала, що заплуталася, і їй потрібна пауза. Я думаю, вона просто знайшла когось і не наважилася зізнатися.

Анґусу було дивно, що він здатний згадувати про колишню так спокійно.

– Що ж…Гаразд, я не мала судити всіх однаково.

Музикант здивовано дивився на Скайлер.

– Але давай відверто? Вона травмувала тебе, хіба не виникало бажання відігратися і поринути у вир випадкових одноразових зв’язків?

Питання спіткало Анґуса зненацька, він не вів підрахунок.

– Я…

Очі Скайлер блиснули.

– Все гаразд. Я просто намагаюся пояснити тобі, що ти хоч й інший, і пережив власний біль, але все-таки маєш багато спільного з тим гадом, через якого весь мій світ пішов під три чорти. Мені дуже шкода, що твоя дівчина повелася так з тобою. Це низько, впевнена, ти на це не заслужив.

Анґус сумно посміхнувся.

– Дякую, Скайлер.

– І тобі спасибі, – підводячись, сказала вона, – за відвертість.

Музикант усміхнувся.

– Чи можу я після своєї відвертості розраховувати на зустріч? Нічого такого, просто прогулянка, чи може…ланч?

– А воно тобі треба? – глузливо запитала вона.

– Дуже.

Скайлер придушила усмішку і, хитаючи головою, покинула кімнату, не лишивши відповіді.

***

– То він не такий і поганий, еге ж? – всміхнулась Ізуель, коли вони зі Скайлер сиділи за столиком у кафе.

– Я не знаю. Судячи з того, що він про себе розповів, ошукали швидше його, ніж він сам. І я не розумію чого він зустрічався з тою ідіоткою ще рік після цього? Я б гримнула дверима одразу.

– О, так, – протягнула Ізуель. – Я певна, що ти б саме це і зробила. То…Він тобі подобається?

– Ти знущаєшся? З чого б це?

– Ну... Ми говоримо про нього вже вшосте за останні дві години, – відповіла Ізуель.

Скайлер зітхнула. Від неї нічого не приховаєш.

– Я не знаю, янголятку... – відповіла солістка і відставила тістечко з чорним шоколадом, апетит зник.

– Ну, він точно непоганий, – переконувала її Ізуель і відпила кави.

– Так, і старше майже на десять років.

Ізуель пирхнула.

– Подумаєш, Майк був твоїм ровесником, і що вийшло? Ти, що боїшся, що там вже все обвисло? – розреготалась Ізуель.

– Фу, Боже, ні, – відповіла вона. – Просто…Навіть якщо ми зійдемося, я завжди здаватимуся йому незрілою, імпульсивною, таким собі вічним підлітком. Він весь час знаходитиме причину уникнути розмови, не сприйматиме проблему, якщо її висвітлюю я.

Ізуель сховала погляд за чашкою з капучино, з якої саме пила. Це була мить прозріння, бо Скайлер і Анґус не мали б зустрітись насправді. Але тільки їх дитя може стати пророком. Ізуель було огидно від розуміння, що вона ламає двом людям життя через якусь вищу мету.

– То…Ти ще не почала з ним стосунків і вже себе накрутила? – спитала вона у Скайлер.

– Нічого я не накрутила! Подумай головою, янголятку.

– Гаразд, – зітхнула Ізуель. – Він хоч раз знецінював твої почуття абощо?

– Ми не так часто бачились. Наче ні.

– Ну, то сходи з ним куди-небудь і з’ясуй.

– Мене нудить від побачень.

– А весь час чекати, що він наздожене тебе і почне щось пояснювати, від цього тебе не нудить?

– Про що ти?

– Ти його провокуєш, – зітхнула Ізуель. – І чекаєш на реакцію. Він пройшов перевірку і показав, що йому не байдуже, то чого ти чекаєш?

– Ой, та йди ти зі своїм факультетом психології, – відмахнулася від неї Скайлер.

А в іншому, вона мала рацію. Скайлер чекала, але чого? Того, що їй здалося і Анґус насправді виродок, чи того, що вона переконається у протилежному?

За кілька тижнів, Ізуель із Кітаелем сиділи у парку, спостерігаючи за Анґусом і Скайлер, що саме прогулювались, щось активно обговорюючи. Це була, здається їх третя зустріч вдвох, Предводителька мала надію, що завдання нарешті буде виконане і вона зможе повернутись додому. Дивно називати Пекло домом, але обирати їй більше не доводилось.

– Як довго тобі треба тут бути? – спитав Кітаель.

– Доки вони не зійдуться і не заведуть дитину.

– То нам тут стирчати ще кілька років?

Ізуель помітила, що Анґус притис Скайлер до себе і вона не чинила опору. Його губи блукали у її волоссі.

– Можливо трохи менше, – звертаючи увагу на пару, сказала вона.

Застосувавши силу, вона прислухалась до їх розмови.

– Ти не думала, що ми здатні стати щасливими разом? – спитав він, відхилившись, щоб зазирнути в її очі. – Тому що мені здається, ти саме та. Я не можу думати ні про кого іншого. Я хочу бути з тобою, Скай. Якщо я тобі не потрібен – я обіцяю, що більше не з'явлюсь у твоєму житті. Але я маю знати чи ти відчуваєш щось, розумієш? – відповів він, вдивляючись у її очі.

Вона уважно поглянула на Анґуса.

– Ти мені потрібен.

– Тоді не заважай собі, ми ж нікуди не поспішатимемо, просто пливтимемо за течією, гаразд?

Вона кивнула головою. Вони зміряли один одного довгим поглядом, а потім вп'ялися один в одного губами.

– О, так. Схоже скоро повернемось до себе, – всміхнувся Кітаель, простягнувши Ізуель кулак. Вона стукнула по ньому своїм, задоволено всміхаючись.

Тижні тяглися нескінченно. Анґус не міг і дня провести без Скайлер, а бачитись весь час не виходило, вона з гуртом готувалася до важливого концерту. Сьогодні вони виступали на розігріві у молоденького бойзбенду, музикант вже й забув їхні назви, проте хлопці дуже швидко набрали популярності.

Анґус сидів у гримерці, Джейсон пішов взяти їм трохи пива, доки вони чекали на фотографа. Чоловік роздивлявся своє обличчя у дзеркалі, довкола якого було вмонтовано лампочки. Він ненавидів таке освітлення. Обличчя набувало якогось хворобливого вигляду.

Роздався стук у двері. Анґус підвівся і відчинив. На порозі, пожираючи його поглядом, стояла єдина дівчина, яку він хотів бачити у цю мить. Він міцно зчепив пальці навколо її талії і затягнув усередину, вони не обмінявшись і словом почали цілуватися вмостившись на диван. Скайлер сіла на нього, нарешті розірвавши пристрасний поцілунок. 

– Мені подобається твоя швидкість, – розреготалася вона.

Він притис її до себе міцніше і поцілував. Анґус водив руками по її спині та ногам. Хвиля жару прокотилась тілом. У якусь мить, вони звалились з дивана, але не зважали на це, продовжуючи цілуватися. Тяжко зітхаючи, Анґус перекотився, лягаючи на Скарлет, що одразу ж обійняла його ногами і, схопивши за футболку, стягла її через голову. Опинившись топлес, він, здавалося, взагалі втрачає розум. У двері постукали, він подумки прогарчав, музиканту страшенно не хотілось відриватися від коханої. Втім, усвідомлюючи, що ще кілька разів постукавши, гість просто штовхне двері і застане їх у такому становищі, він з силою відсунувся і поглянув у її очі.

– Дідько… Вибач.

Він підняв футболку і, швидко поцілувавши її, акуратно зняв її руки зі своєї шиї, цілуючи пальці.

– Не вибачу! – підвівшись, мовила вона. –Ти зжер помаду за двадцять п’ять доларів.

– Я все компенсую!  – пообіцяв він, надягаючи футболку.

Скайлер загадково на нього поглянула і, відчиняючи двері, вийшла, впускаючи Джейсона в гримерку. Це був перший раз, коли пара заходила так далеко. Минув майже місяць, з моменту початку їх…що це? Це можна вважати стосунками чи ні? Але сексу у них досі не було. Для Анґуса це був рекорд. Схоже, Скайлер розпалила його, і тепер він ніяк не міг заспокоїти пристрасть, що вирує в тілі. Це була закуска, а йому тепер більше, ніж звичайно, хотілося основної страви.

***

Він знав, де вона мешкає. Проводив її додому кілька разів. Вони домовились, що він прийде до неї після концерту, стомлений він ледь пересувався. Двері були не зачинені, Анґус  захвилювався, енергія раптово з’явилась в тілі, щойно він подумав, що щось могло трапитися. Він повільно озирався.

– Скай?

 Відповіді не пролунало, це його насторожило ще більше, він піднявся нагору, до спальні, а тоді побачив смугу світла з прочинених дверей ванної кімнати.

– Скайлер? – покликав Анґус, нервово проковтнувши.

– Я тут, – спокійно сказала вона.

– Ем ... – він торкнувся ручки. – Можна?

– Так, – безтурботно відповіла вона.

Анґус застряг у дверях, витріщаючись на Скайлер, що лежала у піні. Дівчина зітхнула, склавши руки на грудях.

– Зачини двері, мені холодно.

– Вибач, – буркнув він, намагаючись не розглядати її тіло, це вдавалося – піна була досить густою, він бачив тільки контури схрещених ніг, нігті яких були нафарбовані в темно-бордовий.

– То що ти хотів? – безсоромно скидаючи піну з плеча, спитала вона.

– Е…Ти ж запросила мене?

– Так. Але ж ти мав якийсь мотив, ні?

– Ну, я хотів поговорити, – хрипко сказав він.

– Поки я гола у ванні? – помітила вона.

– Ти ж дозволила увійти, – нагадав їй він.

– Тому що ти створював протяг, – знизала плечима вона.

– Я, мабуть, зачекаю у спальні, – сказав Анґус, хапаючись за ручку.

– Упевнена, ти довго мріяв сказати це, – її погляд ковзнув на блискавку його штанів.

Анґус стримав нервовий смішок і поспішив за двері.

– Зберися! – буркнув собі він і опустив очі на ширинку. – І ти теж! Охолонь.

– Ти завжди з ним розмовляєш? – стримуючи сміх, запитала Скайлер. Вона була босоніж, по оголених струнких ніжках стікали крапельки води. Вона була обгорнута в рушник, що прикривав її до середини стегна, а іншим терла волосся. Йому хотілось якомога скоріше пригорнути її до себе і стягнути з неї той клятий рушник.

***

– Анґус вже переїхав до Скайлер, вони разом їздили у турне, загалом їх стосунки сповнені пристрасті. 

Звітувала Ізуель у тронній залі Люцифера.

– Що ж, чудово, – всміхався він. – Навідуйся до Скайлер найближчі кілька років, маємо переконатись, що вона або при надії, або вони, хоча б планують дитя. А в перерві від Пейтонів, ти маєш подбати і про іншого пророка. Все за тією ж схемою. Батьки іншого так само не призначені одне одному, пам’ятаєш Моніку? Тепер маєш вирушити до неї.

– Чекай. Хіба Пеклу не має дістатись один із пророків?

– Має. Але я ще не знаю, хто з них. До того ж, Небеса прагнуть, щоб все розвивалось саме собою, а на це може піти забагато часу. Вони просто впустять цього пророка, чекаючи принагідної умови появи іншого. Я не маю стільки терпіння. Тож ти маєш подбати про обох.

– Та, ти знущаєшся з мене?!

– В жодному разі, люба. Але я не можу довірити таку делікатну справу нікому, окрім тебе. До того ж ти так добре себе показала!

– Ненавиджу тебе!

– А я люблю, – всміхнувся він. – Рушай, люба. Чекатиму звісток.

Вона роздратовано зітхнула, вирушивши в коридор. Кітаель чекав на неї під дверима.

– Ну, що?

– Інший пророк теж за нами.

– Бляха, – роздратовано пирхнув він. – Що ж, гаразд. То куди нам знов?

***

– Анґусе? – покликала доктор Кірбі. – Ви про щось задумалися?

Анґус сидів у кріслі навпроти свого психотерапевта. Йому було вже сорок два роки, і він залишився таким самим красивим. Його гурт був на піку успіху, а сам Анґус мав багато прихильниць. Зі Скайлер вони офіційно розлучилися рік тому і він досі намагався зрозуміти, що пішло не так. У їхніх стосунках завжди було достатньо перцю. Вона мала вибуховий характер, та й під час їхнього недовгого шлюбу, вони більше жили нарізно, ніж разом, через щільні графіки. Коли ви обидва солісти успішних рок-груп, важко поєднувати роботу та сім'ю. Але все змінила звістка, що Скайлер вагітна. Вони не планували дітей і завжди застерігалися. Але життя внесло свої корективи.Та навіть народження донечки Реджини не змінило їх стосунків на краще. 

Скайлер дуже ревнувала чоловіка. Особливо, коли знаходила серветки з поцілунками та номерами телефону, або фотографії з тим самим змістом на звороті. Сам чоловік дуже довго уникав зрад, хоч спокуса була велика, він щиро намагався врятувати свій шлюб. Але зазнавав краху щоразу. Тож одного разу, він таки не стримався. А тоді знову, і знову.

Звичайно, він себе не виправдовував, і зради теж, але Скайлер не скандалила, хоч завжди вміла робити це професійно. Здавалось, що вона відчула полегшення. Нарешті з'явився вагомий привід подати на розлучення. Вона неодноразово казала, що Анґус, як чоловік був повним розчаруванням. З часом чоловік почав замислюватись, що так і є.

Правду кажучи, він не знав навіщо пішов до психотерапевта. Чи він допоможе йому? Радше навпаки, покопирсається в його свідомості, залишить ями а, що потім? Він так втомився від розчарувань.