Раді Вас бачити!

Збираючись на чергове тренування, Ізуель ніяк не могла викинути з голови, що досі не отримала відповіді на послання, які мав передати Даарієль занепалим янголам. Може він цього не зробив? Ні-ні, він не схожий на того, хто брехав би їй. Вони відмовляються від зустрічі. Але чому?

Гарм гарчав, перекидаючись на підлозі, він тримав у лапках шмат паперу і гриз його.

– Що це в тебе?

«На підлозі знайшов, якесь гірке».

– То для чого ти його гризеш тоді?

Гарм поглянув на неї так, ніби вона спитала про найбільшу дурість у світі.

– Дай-но сюди.

«Ні! Це моя іграшка!»

– Тобі доставили купу іграшок! Віддай сюди!

Гарм запхав папірець до пащі і зціпив зуби. Ізуель натисла колінами його боки й взялась за голову пса. Вона натисла пальцями з боків щелепи і його паща розчахнулась, на вологому язику лежав згорнутий у кілька разів папірець, взявши його обома пальцями вона поморщилась. Цівка в’язкої слини тягнулась від папірця до висолопленого язика собаки.

– Фу! – протягнула вона і почала розгортати папірець кінчиками пальців. Лист був із тонкого паперу, місцями в дірках від зубів і повністю мокрий від слини Гарма. Чорнило, яким було списано листок розпливлось, але текст прочитати ще було можливо.

– Що це таке? – спитала вона, пробігаючи очима.

 

Янгол: Сем'яза Злочин: Організація несанкціонованого схоження янголів до світу смертних, статтевий зв’язок з двадцятьма смертними жінками, кількість народжених ніфелимів: 24. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Азазель Злочин: №1 Активна участь під час несанкціонованого схоження янголів до світу смертних, статтевий зв’язок з чотирнадцятьма смертними чоловіками, кількість народжених ніфелимів: 0, ненароджених 3. №2 непогоджена передача верховних знань світу смертних : створення зброї, прикрас та косметики. Самоусунена занепала (із позбавленням крил).

Янгол: Аракіба Злочин: Активна участь під час несанкціонованого схоження янголів до світу смертних, статтевий зв’язок з тридцятьма смертними жінками, кількість народжених ніфелимів: 26. Самоусунений занепалий (із позбавленням крил).

Янгол: Баракиїл Злочин: Активна участь під час несанкціонованого схоження янголів до світу смертних, статтевий зв’язок з десятьма смертними чоловіками та сімома жінками, кількість народжених ніфелимів: 7. Самоусунений занепалий.

Янгол: Тамієль Злочин: Активна участь під час несанкціонованого схоження янголів до світу смертних, статтевий зв’язок з сорока смертними жінками, кількість народжених ніфелимів: 38. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Батраель Злочин: Активна участь під час несанкціонованого схоження янголів до світу смертних, статтевий зв’язок з п’ятнадцятьма смертними жінками, кількість народжених ніфелимів: 13. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Анаель Злочин: Активна участь під час несанкціонованого схоження янголів до світу смертних, статтевий зв’язок з шістьма смертними чоловіками, кількість народжених ніфелимів: 0. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Аракієль Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: астрономія та орієнтування по зіркам. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Саракієль Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: астрономія та орієнтування по зіркам. Засуджена до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Окабієль Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: астрологія, поширення псевдонауки та єресі. Засуджена до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Рамієль Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: виголошення божественних задумів та секретної інформації. Засуджена до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Турієль Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: аліхімія. Засуджена до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Пенемієль Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: писемність. Засуджена до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Данаєль Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: магія, поширення псевдонауки та єресі. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Армарос Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: магія, створення заклять, поширення пвсевдонауки та єресі. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Касдея Злочин: непогоджена передача верховних знань світу смертних: виготовлення отрути, знання про духів та демонів. Засуджена до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Ґадріель Злочин: введення першої людської жінки Єви у оману, пособництво у гріхопадінні. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

Янгол: Езекиєль Злочин: статтевий зв’язок із першим демоном Ліліт, кількість народжених ніфелимів гібридного типу*: 1. Засуджений до одвічного перебування у Безодні.

*Ніфелим гібридного типу: Беліал Злочин: незаконна поява на світ, засуджена до одвічного перебування у Безодні.

 

Ізуель дивилась на вологий лист ще якийсь час. Отже, список імен вона мала, але чи було від того легше? З першими у списку, не було сенсу спілкуватись, вони цілком задоволені власним становищем. Бо самостійно обрали шлях занепалих, навіть не чекали суду. Туди ж відправиться Беліал, оскільки від народження жила з матір’ю, її батько теж не помічник, за весь проведений тут час Ізуель його навіть не бачила. Лишалися ті, хто передавав знання смертним. Вони ж не скоїли нічого дурного, та і з Ґадріелем варто поговорити, колись вони були друзями.

Прийшовши на тренування, Ізуель одразу ж направилась до  Аракієля що тренувався із сестрою. Помітивши її, Саракієль виструнчилась.

– Ні! – гаркнула вона, не встигла Ізуель і рота відкрити. – Ми не погоджуємось, Предводителько.

– Я ж навіть не встигла нічого запропонувати.

– Слухай, – Саракієль наблизилась до неї, бурштиново-жовті очі втупили у неї уважний погляд. – Що б ти собі не думала, звідси нема виходу. Стоячи тут, ти наражаєш нас всіх на небезпеку.

– Хіба ви у безпеці тут? Хіба можна просто здатися?

– Просто здатися… – пирхнула вона. – Ти тут нещодавно. А ми ще з Потопу. Не розповідай нам про спроби втечі, ми все це вже проходили. Ми нікому не треба тут, і вже точно нікому не треба там. Просто радій, що тебе більше не катують.

Ізуель поглянула на Аракієля, він був мовчазним, однак його погляд містив сумніви і Предводителька вирішила скористатись цим.

– Хіба ви заслужили на вигнання? Ви ж не породили на світ ніфелимів, не зрекли смертний рід на гріх, ви просто намагались поділитись знаннями. Хіба це злочин?

– Ми порушили божественний порядок, – крізь зуби просичала Саракієль.

– А ви ніколи не задумувались чому так? Чому нас відкидають, щойно ми допускаємо найменшу помилку? Ніколи не думали, що не заслужили на це після всього, що зробили на користь Небес і людства?

– Не наша справа думати про це, – хитала головою Саракієль. – Ми мали жити за встановленими правилами. Ми цього не зробили, отже заслужили вигнання.

– Гаразд. То будьте у вигнанні. Знайдіть собі місце, не знаю, заведіть худобу. Для чого приєднуватись до ворога? Ви готові йти проти своїх?

– Вони більше не свої.

– Бо відвернулись від вас? Бо так роблять всі, бо це закон? Чи тому, що так само зробили б і ви? Адже саме так робили і робите, навіть зараз із Ґадріелем.

– Ой, не захищай того змія! Він напартачив і заслужив бути тут!

– А ви?

Вона стиснула руки в кулаки.

– І ми заслужили на це, – відповіла вона. – Це наша кара, Ізуель. Ти можеш тікати, тебе, можливо, навіть і приймуть, ти завжди була мало не членом родини для Творця. А для нас все скінчено. І ми лишаємось тут, а не десь між світами, тому що тут є бодай щось. А там, куди нас було вигнано була сама Безодня, чорнота. Все пусте, нема куди глянути, нема що робити. Я не згодна на таке вигнання. Тут я принаймні бачу брата і друзів. Цього досить.

Аракієль зітхнув і повернувся до спарингу з сестрою. Ізуель постояла поруч, замислившись, а тоді рушила до Беліал, що вже точила клинок.

– Що таке? – криво всміхнулась Беліал. – Друзі відшили?

– В мене не вистачить терпіння на твої вибрики, – стомлено зітхнула Ізуель. – Тож заціпся і нападай.

На диво(навіть для самої себе), бій Ізуель виграла. Проте поверталась до кімнати у повному не розумінні, що робити далі. Вони не вмотивовані тікати, бо тікати їм нікуди, отже нема жодного гідного аргументу, щоб спонукати їх відірвати дупи від цього місця і шукати порятунку. Саракієль, схоже провела виховну роботу із іншими янголами зі списку, засудженими за передачу знань, тож щоразу, коли Ізуель у наступні кілька років, заходила до тренувальної зали – вони тікали від неї, немов від чуми.

Крила потроху відростали на спині і завдавали клопоту під час сну, бо на спині лежати вже було неможливо. Свербіж став більш стерпним, але не зник повністю. Люцифер припинив відвідувати її покої і це було хорошою новиною. Поновлені тренування з ним були занадто мовчазними і це, як не дивно, було поганою. Бо коли він сховав свій звичний жартівливий флірт, ставши таким загадковим і потайливим, Ізуель було ніяково поруч із ним і вона поспішала назад до покоїв після тренування.

Одного вечора, коли її уже цуцик-підліток Гарм, наминав улюблені млинці із сиром, у покої постукали.

– Заходьте.

Вартовий приніс чергове запрошення, Ізуель зітхнула і взяла конверт до рук.

– Дякую Даарієлю.

Він кивнув їй і залишив покої. Відкривши конверт, Ізуель дістала дорогий пергамент вершкового кольору і прочитала каліграфічно виведені літери:

 

Люба Ізуель.

Сад, що готувався для вечірніх прогулянок після твоїх напружених тренувань, нарешті готовий. Тебе ніхто там не потурбує, я запевняю. Можеш відвідувати його, коли забажаєш, тільки попередь про це вартових.

Із захопленням і вдячністю, Л.

 

– Сад для вечірніх прогулянок? – вона поглянула на Гарма. – Що скажеш? Хочеш прогулятись в саду?

Облизавшись Гарм поглянув на неї.

«Чого б і ні? Дістало сидіти в чотирьох стінах»

Вона вдягнула одну з багатьох однакових сірих кофтин і залишила покої, повідомивши вартового, що хоче піти до саду. Це була велика ділянка ідеально квадратної форми, в центрі знаходився трирівневий фонтан, а межі саду були обсаджені молодими деревами яблук і лимонів. Квіти різних кольорів додавали соковитих фарб, між викладеними камінцями доріжок, що тяглися півколами по всій площині саду. Кілька лавок було розміщено по периметру.

«Можна побігати, ма? Будь ласка»

– Та звісно, і годі кликати мене «ма», я тобі не матір.

«Ну, ти ж дбаєш про мене. Любиш мене.»

Вона закотила очі.

– Шуруй вже.

Гарм різко скочив і почав галасати садом, розкидаючи траву під лапами. Вона засміялась і сіла на лавку, розпускаючи волосся, яке зв’язувала стрічкою. Обмотавши зап’ясток стрічкою, вона поправила довге волосся і вітер підхопив його, роздмухуючи за спиною. В саду було приємно. Тихо, все сповнювалось пахощами квітів і тут справді нікого не було. Крім, хіба десятка вартових, що оточували периметр саду, стоячи між деревами. Та за ті роки, що вона перебувала у полоні Люцифера, Ізуель навчилась не зважати на них. Ніби вони частина інтер’єру. Обридливі безмовні глядачі. Гарм продовжував весело носитися садом, Предводителька заплющила очі насолоджуючись вечірньою прохолодою. Збоку щось зашелестіло і вона вмить напружилась.

– Вибач! – виставив руки вперед Ґадріель, визираючи з-за яблуні.

– Що ти тут робиш?

– Та я...власне, доглядаю за садом.

– Твоя любов до яблук уже зіграла з тобою лихий жарт, а тобі все мало?

Він розреготався.

– Так, це…Я мав прийти вдень, але трохи завагався.

– І чим же ти займаєшся? Не бачу тебе в тренувальній залі.

– Ну…То те, то се, знаєш, завжди щось знаходиться.

– Дуже однозначна відповідь, – кивнула вона.

– Я просто не думав, що ти прийдеш. Чув, ти не приймала жодних з його запрошень всі ці... Скільки ти вже живеш у замку, після підвальної декади? Років вісім?

– Я не рахую, – зітхнула вона. – Якщо не помітив, в цьому місці ні годинників, ні календарів.

– Ну, їх ще не придумали внизу. Людство, мабуть, тільки усвідомило, що вогню краще не торкатись голими руками.

– Мабуть, все ж часу минуло більше. – замислилась Ізуель. – Хоча звідки мені знати. – раптово знизала плечима вона. – Коли я  востаннє цікавилась планами на заселення, людство було лише одним із можливих проєктів.

Ґадріель всміхнувся.

– Я радий, що ти тут.

– Чому?

Він знизав плечима, сівши на лавку поруч.

– Ти одна з небагатьох, до кого я не втратив поваги.

– Що ж, побачимось через вісім років, поглянемо, що ти скажеш.

– То ти змирилась, що не втечеш від нього?

– Ні. Але чим довше я тут, тим більше усвідомлюю, що там я більше не потрібна.

– Ні, – не погодився він. – Це неможливо. Ти потрібна завжди.

– До того ж він не заспокоїться, доки не зламає мене остаточно. Він хоче мого краху, щоб я перейшла на його бік і знищила все, що коли-небудь любила. Як він сам колись.

– Люцифер – провокатор і завойовник... – почав був Ґадріель.

– Саме так.

– Але, він і стратег, Ізуель, – додав він, чим звернув її увагу. –  І мені здається, в стосунках з тобою його мотиви складніші, ніж просто бажання отримати могутню Предводительку для свого війська.

– Ну, звісно ти так кажеш! – закотила очі вона.

– Ми одні з небагатьох тут, хто знав його до…всього цього.

– Він був іншим, –  хитала головою Ізуель.

– Так. Але він ніколи не намагався взяти силою те, що йому не належить.

– Ні, він просто заманював солодкими промовами, щоб те, що йому не належить, саме зручненько вмостилось в його долонях.

– Мабуть, він усвідомлює, що з тобою цього не вийде.

– Сподіваюсь, – гірко засміялась вона.

– Тоді він мав би посилити спроби,  – зауважив Ґадріель уважно поглянувши на неї.

– Що ти маєш на увазі?

– Не знаю, він міг би повернути тебе у підвал, змусити нас всіх по черзі відрізати тобі пальці.

– Який ти огидний.

– Я до того, що той, кому хочеться якомога скоріше зламати полонянку, не відправлятиме її у розкішні апартаменти із триразовим харчуванням і не даруватиме милого пухнастого песика.

– Ти ж знаєш, що він пекельний гончак? –  вказавши на Гарма, що продовжував носитися садом, спитала вона.

– Ти зрозуміла про що я, –  хитнув головою він.

– Тобто, він хоче, щоб я приєдналась з власної волі?

– Так. Але ж це неможливо, – криво всміхнувся Ґадріель.

– Звісно ні. Він просто грається зі мною у ввічливість, але забуває, що я занадто добре його знаю.

– Або він не грається. І радіє тому, що ти його знаєш.

– Думаю, такі як він, цьому навряд чи раділи б.

Ґадріель розреготався.

– Як ти опинився тут?

– Прийшов ніжками. Не казатиму про крила, щоб не тиснути на болючий мозоль.

– Хм…саме тому просто взяв і згадав про крила, так?

Він реготнув.

– Ти зрозумів про що я, – повторила його ж слова Ізуель. – Чому ти тут.

– Мене усунули, – знизав плечима він. – Хіба не чула? То був такий скандал!

– І тобі тут подобається?

– В мене немає вибору, Ізуель. Думаєш, всі янголи тут занепали самі? Більшість було скинуто, безповоротно. І куди нам податись? На землі нам місця нема, Люцифер забрав нас. Дав нам дім, дав мету. Це місце процвітатиме, от побачиш.

– Процвітатиме? – пирхнула вона. – Цікаво. Він уже дав назву цьому квітучому куточку Всесвіту?

– Поки ні. Назви мають значення. Доки він не втілив задум, для заяв зарано.

– Задум…Він справді думає, що скинути верхівку Раю в його силах?

– Якщо там будеш ти…Можливо.

– Ні, – похитала головою вона, вітер одразу ж підхопив довге волосся і жбурнув його в її обличчя. – Я не зроблю цього. Навіть якщо помру в стінах цього дурнуватого палацу.

– Тобі навіть не цікаво як там без тебе? – поцікавився Ґадріель, горіхово-золотисті очі уважно стежили за її обличчям.– Чого тебе ніхто не намагався витягти?

– Мені не потрібно підтвердження їх вірності мені, – роздратовано кинула вона. – Я знаю, що вони шукали мене і чекають додому.

Ґадріель уважно поглянув на неї, але змовчав.

– Скажи, за межами брами є…бодай щось?

Занепалий кинув на неї довгий погляд і нахмурив золотисті брови.

– Чому ти питаєш?

Вона знизала плечима, Ґадріель захитав головою:

– Ні! Не кажи мені, що вчиниш таку дурість!

– Дай відповідь на питання, – зустрівшись із ним поглядами, попросила вона.

– За межами брами – вотчина Ліліт. Там живуть її найвірніші діти, а вони, повір, можуть бути такими монстрами, яких ти і уявити не зможеш. Просто забудь про це, Ізуель. Це небезпечно.

– Ні. Я не хочу лишатись тут, не хочу бути частиною всього цього. Може ти і решта здалися, але я не здамся.

– Ти дечого не знаєш…

Почулись швидкі кроки.

– Ізуель…я… – почав був Люцифер, а тоді спинився, помітивши Ґадріеля.

– О, я…Я піду, – почав занепалий.

– Ні-ні, я не хотів заважати, – сказав Люцифер, поглянувши на Ізуель.

– Ти нікому не завадив, – запевнив його Ґадріель. – Просто перевіряв яблуню.

– Мені здається твоя турбота про яблуню уже раз вилізла тобі боком, може не варто аж так перейматись? – спитав він.

Предводителька всміхнулась, Ґадріель розреготався. Люцифер нахмурився, але видавив посмішку.

– Гаразд, тут в повітрі якийсь жарт «для своїх», якого я, вочевидь, не розумію.

– Бувай, Ізуель, – кивнув їй Ґадріель.

– Бувай, – кивнула вона.

Люцифер стояв, склавши руки в кишені.

– Що це за гра у невинність? – спитала вона, спостерігаючи за ним.

– Ти про що? – не зрозумів Люцифер.

– Ну, Повелитель, який вибиває двері в мою кімнату з ноги майже щодня – знітився, перебивши чужу розмову. Це на тебе не схоже.

– Ґадріель інакший. Він хороший друг і був достатньо самотнім. Тут мало кому можна довіряти. Ти теж тримаєшся на самоті, тож я радий, що ви підтримуєте зв’язок.

Ізуель здійняла брови.

– Що ж, добре.

– Все гаразд? – спитав він.

Ізуель шукала очима Гарма, який перевертався у траві.

– Ем…так. А в тебе?

Він знизав плечима.

– Так.

Вона багатозначно кивнула, продовживши дивитись на пса, який опустив носа у траву і почав їсти землю, тоді чхнув і облизався.

Здійнявся вітер, що куйовдив її волосся, поправивши його, щоб те не затуляло очі, вона не помітила, як розв’язалась стрічка на зап’ястку. Вона простягнула руку, щоб її впіймати, але Люцифер виявився швидшим. Коли він повернув стрічку, його пальці ненадовго зачепили її долоню.

– Вітер нестерпний, – промовив він, ніби виправдовуючи своє втручання у її простір.

Вона не відповіла, лише роздивлялася стрічку, яку він, здається, стискав між пальцями трохи довше, ніж треба, перш ніж повернути їй.

Нічна темрява насувалась на сад, і доволі скоро Ізуель могла погодитись зі сказаним: вітер і справді став нестерпним. Вона покликала Гарма і рушила до замку. Люцифер йшов поруч, більше вони не говорили, висіла між ними якась незручна тиша, яку Предводителька могла відчувати фізично. Минуло занадто багато часу і подій, з моменту, як вони справді були друзями. Можливо, побачивши як двоє колишніх друзів знову жартують і сміються, він і сам пригадав, як був частиною цієї компанії. Але тепер все змінилось. Тепер вона у полоні з його провини і друзями вони бути не зможуть.

Вранці, вона саме збиралась на тренування, коли у її двері постукали.

– Так?

З-за дверей вигулькнула голова Ґадріеля.

– Привіт.

– Що ти тут робиш? – здивувалась вона.

– Ти кудись йдеш? – оглянувши тренувальну броню, спитав він.

– Так, здогадайся куди.

Ґадріель криво всміхнувся.

– Не хочеш прогуляти?

Вона реготнула.

– Гарме? Як щодо прогулянки?

Песик відірвався від миски фрикадельок і облизався.

«Гуляти-гуляти! Нарешті!»

Вони рушили в коридор Даарієль неквапом пішов слідом. Напружену тишу перебивали три пари кроків, чотири, якщо рахувати підстриби наїженого Гарма.

– Куди ми йдемо? – на третьому повороті, спитала вона.

– Якщо ти вже хочеш шукати поплічників у своїй втечі, тобі треба для цього тихе місце, – понизивши голос, він спинився перед дверима і кивнув Даарієлю.

– Стій. Ти про все знаєш?

– Я – один з вигнанців, Ізуель, – уважно поглянувши на неї, відповів він. – Послання передали і мені. Але якщо ти справді хочеш тікати, маєш продумати план, куди ти збираєшся вести своїх людей. Ліліт небезпечна, однак з нею можна домовитись, бо Люцифер має декого, хто належить їй.

– Беліал.

– Так. І вона хоче повернути дочку, але Люцифер тримає її біля себе, бо вона дуже сильна.

– І що ти пропонуєш? Вдавати дружбу з нею?

– Вона жорстока…

– Розкажи мені! – перебила його Ізуель. – А ще краще Даарієлю. Я б скинула її підсрачниками у Безодню за скоєне.

Ґадріель застиг, уважно поглянувши на неї.

– Що? – спитала вона. – Ти знаєш, що вона зробила?

Він опустив очі.

– Мені дуже шкода.

Даарієль коротко кивнув.

– Просто те, що ти кажеш…Це на тебе не схоже, Ізуель.

– Чого це? – нахмурилась вона.

– Пам’ятаєш статут? Закон номер сім?

– "Помста – не є справедливість.", – процитувала вона.

Він кивнув.

– Просто…будь обережною, – він дочекався її кивка і повернувся до дверей, штовхнувши їх. – Ходімо.