Раді Вас бачити!

Порівняно зі справою кримінального авторитета Хоми, за цю - хлопці взялися з особливим завзяттям. На вулиці Кіпрач все ще притискав до себе дрібноту, а потім заглянув до салону позашляховика Горностая й запитав:

– Вано, а де той теплий плед, що завжди у тебе на задньому сидінні був? Хочу бідолашних у нього загорнути.

– Даруй, Генію! Я його десь загубив. Можливо у лікаря залишив, коли свою ластівку до нього привіз. Господи, як згадаю...

– А може ти згадаєш, що дітворі на холоді незатишно й ми вже поїдемо до управління? Звідти соціального працівника викличемо та спочатку нехай наш психолог спробує їх розговорити. Вона у нас тітка тямуща, – наразі молодший слідчий був зібранішим за Івана, що й досі літав серед щасливих мрій.

Далі Генка на мить залишив діточок на сидінні, скинув свій теплий пуховик і закутав до нього малих. Потім всівся близенько, обійняв згорток та з ніжною посмішкою додав:

– Ну, от тепер ви справді схожі на пташенят у гніздечку. Так тепліше? Капітане, гей!

Та поважний Горностай не поспішав. Він розвернувся, оцінив побачену картину й не сказав нічого нового:

– Заміж тобі треба, лейтенанте! Он як ти ставишся до дітей. Їду вже, чого ти?

В управлінні маленькі постраждалі спричинили небувалу метушню. Люди, що звикли розслідувати пограбування та вбивства й дещо зашкарубли серед щоденних страхіть, несли малятам цукерки й тістечка. А хтось взагалі додумався піти до сховища речових доказів та приніс кілька пухнастих іграшок.

Тільки нічого з тих турбот не допомогло розвіяти їх душевний біль. Діти сиділи в тихому й затишному кабінеті психологині та жахалися кожного звуку, на кшталт закритих в коридорі дверей. Але якщо уявити їх недавні спогади, зі стріляниною, то воно й не дивно. І досвідчений спеціаліст, що регулярно слідкувала за емоційним станом співробітників, могла поринути до їх внутрішнього світу й допомогти пережити той чи інший складний момент, наразі виявилася безсилою.

Братик так само міцно тримав сестричку в обіймах, тільки ротика більше не затуляв. А дівчинка дихала збурено, крутила голівкою туди-сюди й оченята випромінювали переляк, що межував з божевіллям. Сам захисник поводився інакше: він вперся очима в невидиму точку та всім виглядом переконував, що гризтиме будь-кого, хто заподіє горе малій.

Лише коли Геннадій зателефонував в соціальну службу й пояснив ситуацію з дітьми, він постукав до кімнати психологині. А як зайшов - сталося диво. Дівчинка подивилася на нього і ледь чутно вимовила:

– Мама ка-зала си-ди ти-хо! Ма-ма... Ма-ма...

Генка відчув, як важка хвиля повітря застрягла в грудях і спробував проковтнути її. А потім глибоко вдихнув і присів біля дітей навпочіпки.

– Все буде добре, – попестив він крихітку по спині, а хлопчик уважно подивився на ту руку й не чіпав її. Значить шок у дітлахів поступово пройде, ось тільки назад батьків уже не повернути!

– Це диво, Геннадію. Вони на Вас гарно реагують. Поговоріть іще, – попрохала досвідчена жінка.

Кіпрач сумно посміхнувся й огорнув малих лагідним поглядом. Здається він і сам не розумів, наскільки сильно у своїй сиротинській душі, бажає мати родину! Якби у нього була можливість, точно взяв би цю дрібноту собі, адже вони такі милі. Тільки його нинішній статус, на жаль, цього не дозволяє!..

Скоро доброзичливий слідчий розпрощався з дітьми, котрих повезли оформляти до притулку. Звісно там їх будуть годувати й мити, за графіком; одягнуть по сезону й водитимуть на прогулянки, але... Це «але» просто кричало, що світ ще двох невинних янголів згорів назавжди й став нещадно одноманітним.

Тим часом судмедексперт Зайдес вже розмістив тіла подружжя на столах прозекторської й почав свої науково-чаклунські ритуали. З опитуванням напарникам сьогодні не поталанило, адже вони переймалися крихітними постраждалими. День невблаганно рухався в бік ночі й тому всі наступні дії по справі було вирішено залишити на завтра. Стомлені переживаннями Кіпрач з Горностаєм склали теки до сейфа й пішли відпочивати.

Генка уважно дивився на дорогу, а перед очима стояли перелякані малі, що сьогодні поповнили сирітський стрій. Нічого, він буде до них навідуватись.

Натомість капітан Горностай мчав у бік свого дому й бачив очі Коханої. Ні, Таня не зустріне його у квартирі на Воздвиженці. Після урочистих заручин Іван відвіз її до санаторію МВС, де ще й досі лікували її маму. Розлука хоча б на одну ніч дуже засмучувала закоханого по вуха капітана, але так буде безпечніше.

Обвинувачення все ще мурувало до купи справу наркоторгівців. Прокуратура вимагала аби судові засідання були гучними й показовими. І це невдало відтерміновувало весілля Горностая.

Звісно ніякий найгучніший процес не припинить нескінченну злочинну діяльність наркоділків, але в той момент, коли Таня вирішила стати дружиною захисника правопорядку, вона свідомо обрала небезпечну долю й ніскільки не шкодувала. Хіба вона одна чекатиме свого чоловіка й молитиметься ночами, щоб Бог його беріг, поки Він оберігатиме світ від лиходіїв? Виходить, що вчителька з Прилук поповнить стрій тисяч мужніх і ніжних...

Ось в гарнітурі Горностай почув виклик і натиснув ввід:

– Привіт, Каріме! Я вже в Києві. Як справи? На висоті! Тепер я офіційно заручений, – блаженним голосом повідомив останні новини старому другові Іван і подумав, що той легкий на згадку.

– Вітаю!!! То виходить у нашому невільницькому полку поповнення? Скоро ти дізнаєшся: як воно бути інколи зверху та все життя відчувати на собі гостренького підборчика дружини. А взагалі я щиро підтримую твій вибір. Дівчина - просто золото. Розумна, вихована, красива. Чого ж іще потрібно такому хижакові? – весело вітав товариша майор Карімов.

– Так, брате! Я уже в святій неволі. Щасливий до нестями, а ще одвічний ваш боржник. Танюшка як розповіла подробиці тих ваших блискавичних дій... Їй Богу, твоя жінка диво! – піднесено дякував Горностай.

– З цим не сперечатимусь та я телефоную аби додати тобі ще гарних новин, капітане. Взяли ми твого кривдника за самі помідори. Звісно по гарячому не вийшло, але головне, що сяде надовго: як за розповсюдження, так і за напад на співробітника.

– І знову дякую, панове суміжники! Я тоді був дуже злий і накоїв дурниць, а ти Каріме, завжди тримаєш слово! Хотів би взяти тебе шафером, але ж ти одружений. Тому малий Кіпрач готується виконати цю надважливу місію, – жартівливо заговорив про весілля Іван.

– Тобто свято не за горами? І треба готувати подарунки й фрак? – спеціально розкручував шалену радість друга Тарік.

– Неодмінно! Ти зі своїми заслугами за «хрещеного батька» будеш. Коли б скоріше. Бо наразі доїхав, а вікна домівки темні, – важко зітхнув Горностай.

– Тримайся, друже, ще трохи побудеш вільним. Головне аби ніхто молодій про парубоцьку вечірку не розповів. Інакше капець! Пам’ятаю, моя Ніла ту повію ледве не задавила. Ну, все! З’являться новини, щодо процесу, зателефоную. Наразі бувай!