Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
До ранку вирішено було почекати. Доки високе начальство та їх помічники роздивляються сни про гроші та дівчат, самотужки діяти не варто. І два відважні оперативники цьому факту точно зраділи. Можна поїхати додому, закинути щось до пральної, полежати в ванній або все-таки щось почитати. З вільним часом у молодих слідчих геть біда й тому вони розпрощалися та махнули, міським транспортом, кожен у своєму напрямку.
Веселун Кіпрач мріяв просто виспатися, а більш врівноважений Горностай (з часу як під його колеса потрапила незнайомка) почувався дивно та незграбно. А ще він настирливо чекав, коли зможе усамітнитись та розпитати у Петровича все, що той накопав про Таню.
Іван похапцем прийняв душ, накинув халат і всівся в крісло біля телевізора, але ту халепу не вмикав. Він завжди цурався пристрою для побрехеньок, а через розповідь повії з бару, взагалі не хотів його чіпати. Ясно ж, що в кримінальних новинах уже на всі лади, від баса до фальцету співають про справу, що тупцює на місці й не має жодного просування та конкретики.
– Доброго вечора, Дмитре Петровичу! Як життя? Що там у вас новенького? – дуже обережно почав розмову з сільським лікарем Горностай та знову був не схожий на себе. Ні, він не прикидався, просто підсвідомо бажав переміститися до кращого світу, геть не такого, в якому систематично перебував.
– Вітаю, капітане! Що не дочекався мого дзвінка? Це гарний знак! А я хотів би сказати, що дуже радий, тільки новини невтішні...
– Щось з дівчиною?! – підхопився на ноги Іван та почув зі слухавки лукавий сміх лікаря.
– Овва! Оце ти встряг. Хоча дівчинка того варта. Ні! З Танею все добре. Просто я дивився ваші столичні новини. Дякуючи тобі, не встиг обжитися в кримінальному світі та старечий маразм дещо склав до купи... Ви шукаєте жінку, яка знищує гадів. А в мене в кімнаті сидить молоде створіння й читає на ніч Сократа. Та виходить, що саме тієї ночі як вбили Ковальську, вона кинулася під твої колеса. Я нічого не наплутав, капітане? Ось і думай після цього про збіги та алібі...
На початку бесіди Горностай розслабився й відчував всередині теплу хвилю, аж раптом його наче блискавкою вдарило. Старий лікар кивав на свій маразм, але голова в нього працювала не гірше, ніж у слідчого. Почув новини, зіставив день та час і виклав страшну детективну версію. Звісно час смерті тієї баби судмедексперт вже визначив доволі точно, а ще можна заглянути до відеореєстратора, але подібне припущення вбивало!
– Слухай, дорогий, а дай-но мені поговорити з нею, бо ти мене геть заплутав. Не можна отак відразу чіпляти тавро на всіх, хто тієї ночі до неприємності втрапив, – перевів подих Іван, а в голові гуляв буревій.
Лікар мовчки виконав його бажання.
– Здрастуйте, пане капітан! Так Вас Дмитро Петрович називає. Ми ж з Вами навіть не познайомилися, – почув тепер рівненький приємний голос зі слухавки молодий чоловік і його недоторкане серце блаженно тьохнуло.
– Мене звати Іваном, хоча для Вас скоріше недолугий, що прибив дівчину на дорозі... Щиро перепрошую! Розкажіть мені, будь ласка, Ви як? – відчував себе школярем під час іспиту обстріляний поліціянт, але цей стан йому подобався.
– Дуже приємно, Іване! А я - Таня. Ви не переймайтеся через свій вчинок, бо він скоріше шляхетний, ніж поганий. Це я дурепа потрапила не в те місце і не в той час. Є в мене однокурсниця Світлана. Після навчання вона в Києві залишитися, а я повернулася додому, в Прилуки. Я в школі іноземні мови викладаю, а Свєтка працює перекладачем в одного ділового пана.
Горностай слухав розповідь незнайомки та все більше впевнювався, що ця дівчина ніяка не «квітка папороті». Капітану вже давно не обов’язково дивитися людині в очі, аби всім єством відчувати: бреше співрозмовник чи кажу правду? І це не тому, що наразі він трішечки упереджений. Іван посміхнувся й зітхнув з неабияким полегшенням.
– Я щось не те сказала? – по-своєму зрозуміла його зітхання дівчина.
– Ні, все добре. Це я так радію знайомству з Вами. Звісно краще б за інших обставин. Даруйте за нахабство та все-таки, як Ви почуваєтеся?
– Як для новачка - непогано. Дмитро Петрович так жартує. Ніколи не думала, що подібна гидота може потрапити до мого організму. Як вони взагалі від цього кайфують? Гірше в житті не почувалася. А ще сором неймовірний! Мама як дізнається, з дому вижене. Вона в мене шкільний завуч.
Дівчина щебетала, а Горностаю здавалося, ніби йому в пиво сьогодні також щось підмішали. Хоч і випив він небагато, а почувався п'яним. Ясно, що так на нього діяла розповідь з іншого, нормального людського світу. Іван настільки звик до трупів, допитів, порпання в житті зловмисників та сміттєвих баках, що ця телефонна розмова дарувала йому умиротворіння.
Звісно Горностай вже й не пам'ятав, коли позбувся чоловічої незайманості. Жінки періодично з'являлися в його ліжку, але відразу забувались. Та наразі він сидів біля порожньої постелі й від щирої дівочої розповіді почувався збудженим, як зелений підліток...
– Таню, Ви так гарно говорите про невідоме мені життя. Знаєте, я вмію бути підступним і запитувати по-всякому. Але з почутого геть не розумію: хто й за що Вас шукатиме? – гарячкував все відразу з'ясувати Горностай.
– Це найгірше, Іване! Коли в тій квартирі я відчула себе недобре, то пішла вмитися до ванної кімнати. Здавалося, що всередині поселився чужий, а тіло не слухається. Я збиралася попрощатися й піти звідти, але побачила в коридорі господаря, що розмовляв з невідомим. Такого серед гостей вечірки не було. Він тримав у руці невеликий пакунок і казав щось на кшталт: «Тобто скільки ще? Ти якось керуй бажаннями та бабки готуй. Мені в борг не даватимуть...»
Далі вони мене побачили й замовкли та зробилися, наче зомбі. Я швиденько прослизнула до вітальні, де танцювали. Мені й так були непереливки та раптом біля вуха почула голос господаря: «Потанцюємо, крихітко? Запам'ятай: ти нічого не чула й не бачила». Він боляче вчепився в мої лікті, а потім зловісно посміхнувся й додав: «Якщо десь розпатякаєш, то будуть останні твої слова. Зрозуміла?»
Мені стало так страшно, як ще ніколи у житті. Знову підступила нудота і я, з останніх сил попрохала, щоб відпустив до туалету. Мабуть, я дійсно мала жахливий вигляд, бо він відштовхнув мене та дуже непристойно вилаявся.
Пощастило, що якась парочка збиралася усамітнитися за межами квартири. Я схопила сумочку та з ними прослизнула до ліфта. Одяг ніколи було шукати, бо я дуже хотіла жити. Так і потрапила до Вас під колеса. Нічого вже не тямила. Вибачте за такі інтимні подробиці, але ж Ви слідчий і запитали...
– Дякую, Таню. Ви відповіли щиро і я все зрозумів. Думаю, це питання кількох днів. Як карта ляже. Та Ви не будете ховатися від тих тварин, про це легко подбати. Я хоч і працюю у вбивчому відділі, але бариг, що розповсюджують та наживаються на слабкості молодих людей найбільше ненавиджу. А нашому знайомству я дуже радий! Все буде добре, не переймайтеся, – геть розпалився капітан і почув у відповідь:
– Не повірите, але я також дуже рада!
