Раді Вас бачити!

Полковник Товчигречко сьогодні мав гарний настрій. За столом, під час ранкових звітів, знову сидів його фаворит - капітан Горностай. Це звісно жарт, адже керівник управління був людиною доброю й справедливою та цінував гарну роботу всіх підлеглих порівну.

– Доброго ранку, панове. Вітаю з одужанням, капітане! – лукаво глянув Денис Карпович в щасливі очі Горностая й додав: – А ще ти отримуєш догану за безпідставний ризик і буксування поточних справ.

– Дякую, пане полковнику! Ви дуже щедрий, – кивнув Іван та йому наразі море було по коліна. Його ейфорійний стан пояснювався тим, що сьогоднішню ніч Горностай вперше провів у обіймах коханої дівчини.

– Це наука для всіх, хто прийматиме рішення за мене. Я тобі наказував йти відпочивати, а ти попрямував до кубла злочинців. Ось і маєш відразу дірку в пузі та догану в наказі, звісно без занесення до особової справи. А тепер повернемося до гріхів наших тяжких...

Все що відбувалося далі, Горностай не чув. Він заворожено пригадував, як учора вони з Танею гуляли Подолом. А потім (геть випадково) пішли по Воздвиженській і забрели до кафешки, поруч з його домом. Дівчина погано орієнтувалася в місті, а Іван більше не міг чекати на милість Божу та втрачав розум, дивлячись на її тендітний стан.

Вони блукали, тримаючись за руки й розмовляли про життя, котре провели нарізно. Небо чомусь не хотіло дарувати їм зорі, а ліхтарі оповив густий туман. Горностай вперто шукав відповідних слів, як запросити, щоб не образилась, та не знайшов нічого ліпшого й запитав:

– Тобі не холодно? Можемо зігрітися трохи. Ось мій дім...

– Мені не холодно з тобою, Ваню. Але якщо ти хочеш запросити мене на чай, я не відмовлюся, – почув щасливець і в думках згадав Бога.

Бідолашний стрімкий хижак, блискучий повелитель жіночих сердець, наразі гальмував кожен свій рух. Він обережно зняв з дівчини курточку й шарф, а потім граційно, наче нікуди не поспішав - залишив верхній одяг у передпокої.

– Проходь, будь ласка. Так я живу. Не дуже затишно, але для самотнього бовдура підходить, – увімкнув нижнє світло Іван і чекав від скромної вчительки заперечення, але почув дещо інше:

– Ти спеціально покликав мене до кафе поруч зі своїм домом, так?

– Так. Не буду кривити душею й готовий зізнатися, що чекав зустрічі наодинці з тієї миті, як вперше взяв на руки. А та прикра випадковість на дорозі зробила з мене божевільного, що кожен день і час мріє бути поруч з тобою. Клянуся, це правда... – він стояв на відстані подиху й щиро заглядав у дівочі очі та прохав усі чари світу допомогти йому.

Дивно, але Таня не чинила жодного спротиву й танула завороженим поглядом в його очах. Хоча на вулиці вона поводилася чемно й привітно та не намагалася зваблювати, як більшість дівчат. Можливо, саме через таку новизну поведінки, Горностай і прикипів до неї всім єством?

Тільки як наразі стримуватися, коли кляте серце виривається з грудей, а нижче завелася така хвороба, що розпухла й горить уся... І то не поранений бік болить, а зовсім інша біда проситься втілити шалену мрію. Через свої чоловічі негаразди Іван боявся зрушити з місця, а Вона сама взяла Його за руки й лагідно промовила:

– Не клянися. Що коли я не та, на яку ти чекав? Може то просто дорожня пригода була?

Далі Горностай не зміг бути чемним. Він просто згріб дівчину в обійми й обпалив таким гарячим поцілунком, що дихання перехопило. А Таня тихенько зойкнула і покірно дарувала йому свою неповторну ніжність.

– Не пригода і я не помилився... – відпустив на мить її Іван та божеволів від пекучої насолоди. Далі не витримав й зірвав з себе светра. Ні, не для хвастощів, а щоб дихалося легше.

– Чому? Хіба я чимось відрізняюся від інших? – посміхнулася вона й заворожено дивилася на треновані м'язи його торсу.

– Дуже відрізняєшся і я хочу аби все, що було до НАС закінчилося тут і зараз. Тому...

– ...Я згодна, – перервала вона його дурну промову й тепер Горностай, вже з дозволу, підхопив її на руки. Тільки не перелякану й прибиту, а збуджену й прекрасну.

Одяг порозлітався в різні боки й наелектризовані бажаннями тіла вперше торкнулися, а потім зліпилися, запульсували щирою пристрастю, немов усе життя чекали на зустріч одне з одним.

Іван вважав себе впевненим і жадібним коханцем, що міг скорити своїми сексуальними подвигами в ліжку кого завгодно. Але сьогодні він не поспішав бути неперевершеним. Просто хотів торкатися її скрізь і це додавало неземного блаженства.

Та ось його панівні гени перемогли люб'язність і сп'янілий самець спробував зопалу потрапити туди, куди так нестримно вабило його з першої зустрічі. А дівчина скрикнула й притихла...

– О Господи, що я наробив! Танечко, ти справді на мене чекала, – мало не здурів Горностай від розуміння, що опинився в жаданому теплі, але дико й стрімко відібрав у дівчини невинність.

– Так. Саме тому й сказала, що можу видатися непотрібною. Двадцятип'ятирічна порожня сторінка, невміла й дурна, – схлипнула вона, а Іван молився:

– Прости мені, будь ласка! Я сподівався, що ми разом забудемо минуле й почнемо з чистої сторінки. Хіба ж я міг уявити, що ти... Ніколи не кажи: порожня, бо ти найголовніша сторінка мого життя.

– Ванюшко, перестань! Ти мене трішки переїхав на авто, потім нас з мамою ледве не з'їли дикі пси. А ти шкодуєш про оце... Ну, взагалі-то я злякатися навіть не встигла! – зітхнула дівчина й нагадала Горностаю про всі його гріхи.

Та сміливий капітан ще перебував у стані шоку. Ні, в його чоловічому житті інколи траплялися такі пригоди, але він їх не любив. І чому мужики шаліють від дівочої цноти? Хіба не краще відриватися уже в готовому тепленькому кубельці? Наразі його скам'яніла гідність ще залишалася в жаданому теплі, але кохатися з красунею до ранку точно не вийде.

– Ось бачиш: скільки я всього наробив? – лагідно ворухнувся Горностай. – Але у мене є прохання: дай мені час для вибачень. Небагато, до скону днів. Мені так солодко, що я себе не тямлю...

– Чому ж спинився? Їм, здається, добре разом, – поривчасто зітхнула новонароджена жінка.

– Я зовсім трішечки... А як відчуєш, що невихований - зупини, – прохав свою цукерочку Іван.

Таня кивнула й прикрила очі. Вона вслухалася в нові, такі довгоочікувані відчуття й розуміла, що ці страждання неповторні! Дівчина торкалася спини Івана, а він тихесенько стогнав та надихався ароматом її шовкового волосся. Потім не витримав, піймав солодкий ротик й подарував вустами свою безмежну одержимість.

Далі хижак покуштував на дотик тугі дівочі груди і взагалі поїхав головою. Так, це вона! Та, яку він шукав серед усіх своїх бажань. Іван забув про обіцянку бути чемним та вже не міг спинитись і вирвався лише в останню мить. Він скрикнув щось незрозуміле, а дівчина тільки тепер зітхнула й резюмувала:

– Ти дуже гарно просиш, тому відразу не прощу...

– Спасибі, то я маю шанс? – забрався на подушку поруч Горностай.

– Так маєш. Ти мені ще в лікаря постійно снився. А як дізналася про поранення й побачила оцю борідку, тоді пропала вже без вороття! – зізналася вона.

– Яка ти щира, особлива, справжня... А ще - МОЯ! Чому життя таке прекрасне? – розтанув скорений хижак в очах коханої людини.

– ...Капітане! Хлопці розбудіть це диво, бо він здається спить. Розслабився на відпочинку або оглух від травми у живіт, – голосно наказав полковник Товчигречко, що наразі закінчив розбирання поточних справ з підлеглими.

Лейтенант Кіпрач обережно посмикав напарника за рукав піджака й той неохоче повернувся з-за хмар на землю.

– Нічого я не спав. Чую Вас, пане полковнику. Кожне слово. Ви казали... – невинно посміхнувся Горностай і розумів, що його суперздібності наразі не діють.

– Тоді повторю для особливо здібних. Справу «месниці» наші куратори вирішили перевести у ранг глухарів. Тепер подвійним вбивством Хоменка-Ковальської будуть займатися слідчі, у яких є досвід працювати з нерозкритими злодіяннями. А Горностай з Кіпрачем, через свою неповороткість, більше не в рейтингу найкращих, – хотів зачепити гордість хижака Товчигречко, а Іван лише солодко посміхнувся й відповів:

– Денисе Карповичу, та нехай зламають собі зуби ті досвідчені. У нас з лейтенантом на столі в пилюці є купа інших справ.

– Щось ти дивний став після поранення, капітане! Наразі всі вільні. Йдіть, розгрібайте свою пилюку на столах, – відпустив підлеглих полковник. А двоє оперів пішли до себе притрушені кожен своїм: один - неймовірним щастям, а інший - впертим бажанням зустрітися зі своєю колишньою дівчиною.