Раді Вас бачити!

А тим часом у добре знайомому підвальчику лейтенант Кіпрач, наче машина, один за одним заганяв шари до лузи. Він вже виграв у приятеля кілька партій та почувався набагато краще, ніж в обіймах палкої Аеліти.

– Ну, ти сьогодні в ударі, Генче! А я виглядаю, як останній профан. Мабуть, не на ту ногу встав, – підсвідомо й розгублено змащував крейдою кий суперник, а потім обережно поклав його на стіл та запитав: – Можна я тобі лаве на картку скину? Наразі з кешем просто біда.

– Юліусе, та не парся. Відіграєшся наступного разу! – щиро поплескав знайомого по плечу лейтенант.

– Ні, я так не можу. В усьому повинен бути порядок, а слави грального боржника я зроду не мав... Ну ось, знову приперлися! – невдоволено глянув Юліус на вхідні двері.

– А хто це? – не зрозумів стрімкої зміни настрою господаря підвальчика Геннадій.

– Та не зважай. Якісь зальотні посіпаки. Втретє з’являються. Відвідувачам концентруватися заважають. У мене ж інтелігентна публіка, а воно наче тільки з хліва.

І дійсно кілька мордатих бугаїв, вбраних наче для Хелловіну (щось середнє між обірваним ковбоєм та байкером-початківцем), зухвалою ходою попрямували між довгих столів.

Той, що відчував себе головним поманив Юліуса товстим пальцем до себе, але Кіпрач рукою зупинив власника більярдної й сам пішов роздивитися непроханих гостей ближче.

– Чого тобі, шпана? – визвірився дивак, хоча за зростом Геннадій йому не поступався. Хіба що був стрункіший та молодший. – Якщо я кличу, то нехай отой підійде.

– А що так? Я у «того» новим охоронцем працюю. Якісь проблеми, мужики? – посміхнувся лейтенант та здогадувався, що наразі прийдеться розім'яти руки. Вулична біганина за підозрюваними вже задовбала, а в тренувальну залу він тиждень як не заглядав. От ці пики й замінять йому боксерську грушу.

Неандерталець насупив і без того кудлаті брови та через нестачу слів спробував відштовхнути лейтенанта, тільки не очікував влучного руху, після якого гепнувся на підлогу й звук був такий, наче справді звалили бика. Тоді двоє інших посунули на Кіпрача, але цю загрозу тренований поліціянт усунув простішими жестами. А четвертий, що пританцьовуючи спостерігав за бійкою здалеку, рвонув до виходу й зник за дверима сам.

Вайлуватий халамидник вчепився за край столу й кректав, намагаючись встати. Двоє інших жваво підхопилися та знову отримали від Генки - один під дих, а інший по пиці.

– Громадяни порушники, щиро прошу, лежіть і відпочивайте. Зараз вас приймуть. Алло... Хлопці, ловіть геоточку. Треба сміття з вулиці прибрати. Чекаю! – викликав наряд Кіпрач та з готовністю тримав кий у руках.

Мабуть, поліційне авто перебувало десь зовсім поруч і скоро сирена заполонила простір більярдної. Охочих повикаблучуватись своєю нетямущістю запакували й повезли розважатися до іншого підвалу. А Юліус міцно стиснув руку своєму постійному відвідувачу й додав:

– Ну, тепер я в тебе двічі боржник, Геннадію. Дякую, що допоміг здихатися цього непотребу. І де воно тільки береться на землі?

– Пусте, звертайтеся! Це ж моя робота: чистити світ від мотлоху. На службі якийсь сумовитий аврал, а тут неочікувано весело провів час. Днями зателефоную, готуйся відігратися. Наразі бувай, Юліусе! – попрощався з господарем більярдної герой моменту, хоча себе таким не вважав.

Навпаки, весь шлях до домівки, Генка пригадував завмерлий погляд тієї дівчини, зі сміттєвого бака. Звісно це був далеко не перший труп юного створіння, який бачив на службі лейтенант вбивчого відділу. Та чомусь саме цей випадок зачепив Кіпрача за живе.

Можливо тому, що він нагадав Геннадію про своє? Те, що пам’ятатиме довіку. Дівчинку, з якою він навчався в одній школі. І не просто в школі, а в одному класі. Красуню, з чарівними карими оченятами й сонячною посмішкою. Це було його перше й поки єдине кохання. Він страшенно любив ходити поруч з нею, навіть не торкаючись руки, просто дихав одним повітрям й завзято розповідав хлоп’ячі байки.

Та вже тоді мріяв, що колись освідчиться їй, а горде дівча спочатку розсипле свій солодкий сміх, а потім дозволить поцілувати. Правда, в розумниці були плани продовжити навчання, адже її світ не обмежувався шкільною програмою й весела та життєрадісна дівчина марила про історичний факультет одного з вишів рідного міста...

А потім вона не прийшла на заняття. День, два, місяць. Однокласниця зникла так, наче її ніколи й не було на світі. Й скільки не оббивали пороги слідчого відділу її вбиті горем батьки, поліціянти нічого не вдіяли. Відтоді у серці юного Кіпрача закляк не сум, а чорна діра й він забув про всі інші земні професії та став поліціянтом. Знав, що шукатиме ЇЇ, доки не знайде хоч якийсь слід.

Потім, як на горе, батьки розбилися в автомобільній катастрофі й молодий чоловік залишився у житті геть один. Допомогла нелегка професія, що підкорилася й сподобалася йому. Боротися з ницими гадами й захищати слабких та невинних стало для Геннадія головним.

На стажування відмінника навчання відрядили до управління карного розшуку та ще й дали в наставники неперевершеного капітана Горностая – грозу й жах столичних злочинців. Бідовий Іван не пропонував лиходіям компромісів, влучно та без вагань стріляв на ураження й мав славу нещадного борця за справедливу кару. Так і йшли вони поруч, не підраховуючи небезпечних годин життя: молодий романтик та безнадійний маргінал.

Лейтенант Кіпрач ніколи й нікому не розповідав про свій пекучий біль і самотужки намагався віднайти хоча б тінь зниклої коханої дівчини. І щоб хоч якось загоїти кровоточиву рану, у вільний час він бездумно знімав повій та відривався з ними, мотивуючись виключно фізіологічними потребами молодого організму.

За вікном була мокра осіння ніч. Сьогодні Генка спав у своєму ліжку без сексуального супроводу та вкотре бачив один і той самий сон, де ніжне створіння лагідно посміхається йому... Він підсвідомо уявляв: якою неймовірною красунею могла б стати дівчинка з тугими косичками, що сиділа колись за сусідньою партою. Чому вона пішла в небуття без нього? Якби покликала – він з радістю попрямував би за нею куди завгодно, до пекла чи в рай.

Молодий Кіпрач, здається, не плакав з дня смерті батьків та наразі не контролював своїх емоцій і кілька сльозинок щедро скотилися на подушку.