Раді Вас бачити!

Вечір був пізній, але після сьогоднішніх подій напарники вирішили заглянути до улюбленого пивбару поліціянтів, під назвою «Тайм-аут». Ясно, що наступний ранок і день будуть складними, адже поточне розслідування взяло під особливий контроль міністерство. А це нічого доброго не означало, хіба що тотальні перевірки, непотрібні поради й гальмування будь-якої ініціативи.

– Будьмо, Генію! І нехай всі лиходії згорять у пеклі, – підійняв другий кухоль з темним пивом Горностай та був наразі добрим і веселим.

Треба сказати, що опер Іван Горностай йшов своїм життєвим шляхом стрімко й піднесено. Навіть його бадьора хода підкреслювала це. Загальновідомо, що робота в департаменті карного розшуку - не курортна прогулянка до моря. Та випускник одного з обласних юридичних вишів щодня впевнено доводив протилежне.

Він влучно стріляв і не вагаючись знешкоджував злочинців, за що мав кілька доган, але це ніяк не сповільнювало руху моторного парубка. Були в нього й подяки за затримання, а ще бойове поранення, котре лейтенантом він піймав на завданні під прикриттям. Десь таким вимальовувався профіль капітана Горностая. Людини, що була дуже схожа на хижака, прізвище якого випадково чи спеціально, подарувала йому доля.

– Повністю підтримую! – цокнувся своїм недопитим кухлем лейтенант і також мав розм’яклий та «пухнастий» вигляд.

Звісно зараз напарники геть не спроможні були виконувати свої службові обов’язки. Ну, по-перше, на чергування заступили інші групи; а по-друге, треба ж хоч якось перепочити від напруженої роботи.

– Ого, Генко! Бачу тебе вже люля кличе, тільки по дорозі заглянемо до аптеки, аби придбати «стоп-будуна», – розсміявся Горностай та хвацько закинув до рота кілька горішків.

– Ображаєте, пане! В домашній аптечці зі мною завжди вірні друзі: шипучка й контрацептиви. Диви: яка ладна киця пливе до нас... – кивнув Геннадій у бік стрункої особи, що дійсно проходила повз. Вона дефілювала, відверто ілюструючи чоловікам свій тендітний стан, а потім зупинилася й зиркнула отетерілому Кіпрачу прямо в очі:

– Привітики! Хочеш пригостити дівчину чи ти тільки за витрішками сюди прийшов?

– Лукасе, ходи до нас!!! – блиснули хтивими вогниками очі захмелілого хлопця.

– Слухаю уважно. Ще по одній, так? – з посмішкою приготувався виконати свій професійний обов’язок бармен.

– Е, ні! Нам уже досить, а дамі наливай, – з цікавістю оглянув дівчину з ніг до голови Іван.

– Літа! Я буду горілку з льодом, журавлиною й апельсиновим соком, – перерахувала складники традиційного Космополітену яскрава брюнетка та з готовністю взяла до рук тонку скибочку лайма.

Неперевершений професіонал миттю виконав замовлення, а дівчина між тим простягнула Геннадію руку. Вона промовисто посміхнулася йому в дрібні зубки й поміж гучних звуків музики скрикнула:

– Тебе як звати, вродливий?

Дивно, що пригостити її зголосився Іван, але сліпуча брюнетка справедливо обрала того, хто поклав на неї око першим. А може їй просто більше сподобався недосвідчений молодий лейтенант. Той легенько стиснув її шовкову долоньку у своїй руці й привітно сказав:

– Вітаю в нашому барі, Літо! Я – Геннадій. Хоча цей дорослий пан кличе мене «генієм».

У відповідь Горностай ґречно схилив голову, а потім підійняв свій кухоль і голосно підтримав:

– Радий знайомству, панно! Дядька звати Іваном. Таке, знаєте, дуже рідкісне в мене ім’я.

– Тоді гей! І нехай згинуть всі наші вороги! – виголосив тост Генка, легенько приклався до склянок збільшеної компанії та випив усе до дна.

Горностай таємниче посміхнувся й розумів, що Кіпрач сьогодні поїде додому не один, але дівчина не викликала у стріляного опера жодних сумнівів. Нехай собі відірвуться, а він прийме вдома прохолодний душ і розтягнеться на самоті в ліжку та забуде про все до набридливого будильникового дзвінка.

Літа знала свою норму. Вона посмакувала коктейлем і допитливо глянула в блакитні очі Геннадія. Ситуація дійшла до прогнозованого фіналу й напарники розрахувались та замовили таксі в різні райони міста.

Капітан орендував гарну квартиру на Воздвиженці, а лейтенант успадкував від батьків стареньку хрущівку на Сирці. Звісно опери мали власний транспорт та регулярно користувалися ним у роботі, але сьогодні відтягнулися по повній і могли дозволити собі проїхатися містом у ролі пасажирів.

– На цьому я вас покидаю і сподіваюся побачити тебе, альфонсе, вранці на службі живим та здоровим. Прослідкуйте за цим, Літо! Я на Вас розраховую, – підморгнув Горностай і наразі здавалося, що він взагалі нічого спиртного не вживав або просто вміє добре триматися.

– Можете на мене покластися, – красномовно кивнула брюнетка, на що Іван відповів так:

– Ні-ні, я пас! П’яненький знаєте. А щодо «покластися» - наш Генич у цьому великий мастак. То ж тримайтеся!

Він вже торохнув дверцятами й перевізник помчав пасажира за вказаною адресою.

– Прошу! – допоміг усістися спокусливій незнайомці на заднє сидіння Шевроле лейтенант, близенько примостився до її тіла й наказав: – Шефе, з вітерцем давай! Я повинен бути в гарній формі, щоб не осоромитися перед дівчиною.

Таксист лише мовчки посміхнувся й рвонув з місця в бік Шевченківського району. Дійсно, на Щусєва вони домчали доволі швидко. Здається парочці сьогодні підігравала сама доля, бо навіть зелений коридор світлофорів допомагав майже ніде не спинятися, або перевізник був майстром своєї справи.

Біля будинку гостя Кіпрача стала більш стриманою, майже цнотливою й до квартири зайшла, гідно тримаючи яскраву голівку. Як не дивно, але в помешканні оперативника панував лад. Генка справді терпіти не міг пихатості й зайвих речей. Після трагічної смерті батьків він зробив простенький ремонт та задовольнявся елементарним, бо його життя й так вирувало складними надмірностями.

– Вітаю в моєму шатрі, принцесо! – тільки й встиг сказати Геннадій...