Раді Вас бачити!

Напарники навіть зраділи, що від них забирають набридливу справу, через яку в управлінні була купа непереливків. Спочатку закрутився вихор керівних заходів і всіх діставали журналісти. Потім підкинули їм того перевертня в погонах, що мало не пересварив усіх підряд.

А найбільше переживав патолог Зайдес, який наче щось там накопав, та центральна лабораторія відповіла, що жодного сліду отриманої ДНК у них немає. Ось і застрягла справа «квітки папороті» серед кущів заміського маєтку Хоми. А вже Кіпрач з Горностаєм за цей час пережили хтозна-скільки життєвих оказій.

Якось, геть випадково вночі, під колеса Івану кинулося його земне Кохання. Потім, для порятунку дівчини, він шукав допомоги у суміжників та наробив купу дурниць, аж до дірки в животі. Хлопці ближче познайомилися з роботою департаменту наркоконтролю, а головне з легендарною парочкою Карімових. І вже зовсім несподівано Генка Кіпрач зрозумів, що дружина того Карімова це і є зникла безвісти у випускному класі красуня Ніла, яку він колись так любив.

Ця прелюдія недаремна, адже поки капітан Горностай насолоджувався щастям, лейтенант Кіпрач забрав до голови одну нав’язливу ідею. Він більше не бажав грати в більярд, не пив пива у «Тайм-ауті» і всі вільні години перебував бозна-де. А точніше сидів за кермом свого Фольксвагена у дворі новенької висотки й чатував на Неї. Він наче здурів та вважав зустріч з Нілою Карімовою необхідною й доречною.

Інколи проклинав себе й не розумів: навіщо їздить дивитися на ЇЇ вікна? А потім, мов зомбі, знову прямував до двору й стирчав неподалік обраного під'їзду. Одначе Ніла вела доволі замкнене життя й не бігала по десять разів на день до супермаркету та одного разу йому поталанило.

Була вже доволі пізня пора, але яскраві ліхтарі добре освітлювали прилеглу територію. Господиня вийшла, щоб викинути пакет зі сміттям до бака й Геннадій миттю впізнав її. Ноги Кіпрача зрадливо затремтіли, а серце почало рватися з грудей, наче хотіло швидше потрапити до Неї... Він ще не знав, що скаже, але стукнув дверцятами авто й рішуче попрямував до жінки.

Лейтенант хотів було привітатись, але не встиг. Блискавична реакція дикої кішки далася взнаки. Ніла хвацько розвернулася й застосувала один з відомих захисних прийомів, що вирубає нападника й не дає йому жодного шансу для наступальних дій.

Але тут Карімова дещо помилилась! Геннадій постійно ходив до тренувальної зали й вивчав мистецтво вільної боротьби не для заліків чи хвастощів перед дівчатами. І між сміливців спалахнув запеклий двобій. Звісно не справжній, а чисто тренувальний. Так, якби вони були суперниками в залі.

Не промовляючи жодного слова, обоє намагалися спрямувати свої спартанські здібності для перемоги над суперником. Та ось Ніла зробила карколомний рух, захисту від якого Геннадій не знав і опинився на спині. А Пума притисла його кросівкою до плит і завмерла в агресивній позі.

– Ти хто такий? Чому тут вештаєшся серед ночі? Хотів, щоб покалічила? Іди тренуйся на помості, бо геть не вмієш захищатись, – почув Геннадій колись веселий і дзвінкий голос. Тільки наразі він був більше схожий на клич войовничої амазонки.

– Привіт, Ніло! Вибач, що зайшов до двору без запрошення. Дуже побачити тебе хотів. Я Генка Кіпрач. Пам’ятаєш такого?

На якусь мить Карімова завмерла і її думки були невідомі та потім вона зняла ногу з грудей лейтенанта й примружила свій проникливий погляд:

– Генка?.. Навіщо ти тут і звідки?

– Дивне запитання. Живу я в цьому місті, хіба не пам’ятаєш? Так само як і ти. Тільки я нікуди не зникав, а ти чомусь розчинилася в просторі й часі. Якби не випадок з дівчам мого напарника, я так і не дізнався б, що ти зовсім поруч... Ти стала ще прекраснішою, однокласнице, – струсив пилюку з куртки Геннадій і почувався якось дивно. Так, наче залетів без дозволу на чужу планету, а його там ніхто не чекав.

– Ну привіт, лейтенанте Кіпрач! Дякую за комплімент, тільки я не розумію: до чого ти тут? Я трохи знаю про твій життєвий шлях і мені безмірно шкода твоїх батьків. Правда, це жахливо, – доброзичливіше промовила Ніла, але залишалася неприступною скелею.

Дивно, а чого він чекав? Що чужа дружина, службовець іншого серйозного департаменту кинеться йому на шию зі словами: «Я за тобою неймовірно сумувала...» Ясно, що ні!

– Дякую. Та я вже звик. Стільки років минуло. Тобі, мабуть, треба додому йти, а я безпідставно затримую, – заграв вилицями Геннадій і тепер вона посміхнулась:

– А ти змінився, Гено. Був такий м’якенький і романтичний, а наразі - незалежний і сильний. І б’єшся ти непогано. Чия школа - Суздальцева? Він ще тренує?

– Так, дід і досі з нами вовтузиться. Та й ти, бачу, задніх у спорті не пасеш. Добре, вибач, я поїду. Хотів було запросити в кафешку на зустріч однокласників та бачу, що це недоречно, – потупив очі Геннадій.

– Тут ти правий. Саме так: недоречно. Будемо вважати, що зустріч відбулася й закінчилася нічиєю. Та й не ходжу я з хлопцями до громадських закладів, служба не дозволяє. А головне, що в мене є Він - головна людина у житті. І ти таку обов'язково зустрінеш. Я тобі цього щиро бажаю.

Після подібних слів зазвичай чмокають на прощання в щічку, але не ця жінка! Вона була яскрава, наче зірка в небі. Й така ж недосяжна, серед космічних світів.

– Дякую. Я спробую. Радий, що ти знайшла свого єдиного. Бережи себе, неймовірна жінко, і ще раз вибач за мій незрозумілий візит, – позадкував від неї Геннадій та все ще не міг відірвати погляду від тієї досконалої краси.

– Чому незрозумілий? Все нормально. Якби через стільки років я знову почула про твоє існування, можливо також шукала б зустрічі. Але як я сказала: тепер це зайве. Доброї ночі, лейтенанте Кіпрач! І, будь ласка, більше не приходь сюди, – карбувала для ясності слова колишня вразлива дівчинка.

– Не буду, Ніло. Живи щасливо, капітан Карімова! І прощавай...

Генка різко, наче був на службі, розвернувся й кинувся за руль. Він більше не міг дивитися на той гнучкий стан і неповторні, але чужі очі. Йому до зарізу необхідно потрапити кудись, де він забуде все, що тут відбулося!

Лейтенант мчав обмілілою вечірньою течією руху так стрімко, як тільки міг. Лаяв себе останніми словами за цей недоумкуватий вчинок, а ще Кіпрачу було страшенно боляче за все, що сталося з ним.

Генка підсвідомо опинився біля «Тайм-ауту». Він залишив авто на стоянці й заплатив охоронцю за цілу ніч. Знав, що нап’ється до чортиків і попхається додому на таксі. Всередині було весело. Поліціянти, що закінчили чергування й перевдяглись, прийшли скуштувати улюбленого пива. А дівчатка раділи нагоді попрацювати вночі та заробити копійку на нові колготи.

Кіпрач привітався з барменом і замовив великий кухоль темного. Тільки перехилив, як почув з-за спини знайомий голос:

– Привіт! А я за тобою сумувала...

Далі вправна шовкова долоня пройшлася по його шиї й обличчю. Літа всілася поруч за стійкою й випалювала на ньому дірку своїм працьовитим поглядом. Генка важко зітхнув і зрозумів, що його світ вже давно розколовся на «до» і «після». Ось там, у дворі на одну мить, він доторкнувся до минулого - справжнього й чарівного. А тут усе геть інше. Його дорослий світ сповнений викликів на вбивства, темного пива і нав’язливих повій...

– Привіт... Пиво будеш? Сьогодні смачне, – не підводячи голови запитав він.

– Ні! Пива я не хочу. Дивно, що наразі у мене - жодного клієнта. Виходить я на тебе чекала, мій юний коханцю? Допивай і підемо нагору. У мене є такі прикольні презики з бульбашками й ароматом, що аж дах зриває.

Геннадій міцно зажмурив очі, потім протер лице руками, відпив ще пивка й сказав бармену:

– А налий мені пару стопариків, дорогий! Щось я замерз, зігрітися хочу...

Він перехиляв чарку, одну за іншою, а Літа покірно сиділа й дивилася, як він запиває оковиту пивом. Кіпрач хмелів і потроху все, що відбулося в чужому дворі, вкривалося туманом.

Ось він зупинився, хитаючись взяв дівчину за руку й промимрив:

– Тепер пішли до твоєї тренувальної зали, будемо шліфувати бойові мистецтва.

Повія весело розсміялася, а лейтенант хоч і був добряче п'яний все одно не розумів: як вона це спокійно сприймає? Над нею відверто сміються чи може навіть знущаються, а вона наче та гусінь, прогинається й повзе далі. Та сьогодні йому не до філософії. Треба забути про навколишній світ і головне про самого себе.