Раді Вас бачити!

Доки капітан Горностай надихався звітом знайомого лікаря, про стан здоров’я дівчини Тані, він весь час поглядав на ту частину занедбаного парку Хоми, де ріс декоративний мох.

Наразі багато хто з цих заможних чудил прагне до різної дивини на своїх непаханих грядках. Одні замовляють дизайнеру створити сад каменів, інші купляють екзотичних птахів чи диких тварин, завезених до країни контрабандистами... Словом, біситися з жиру їм дозволяють як кошти, так і відносно терпимі закони рідної країни.

Та коли Іван отримував гарні новини з передмістя, він туди-сюди крокував вздовж різнобарвної галявини й випадково орлиний зір капітана вгледів ледь помітний слід. Горностай придивився краще й дійсно, серед колючої агави та звивистих ліан, мох був характерно прим’ятий. А група до цих кущів навіть не заглядала.

– Гено! Будь другом, поклич сюди Зайдеса. Я йому роботу надибав, – присів навпочіпки біля слідів капітан, наче боявся, що вони зникнуть.

Кіпрач миттю опинився поруч з бусиком криміналістів і заглянув всередину. Аркадій сидів у кутку й акуратно складав до різних пакетиків все, що сьогодні назбирав у будинку. Якісь ниточки, шматочки паперу і ще Бог знає скільки сміття. Та це для необізнаного, а для закоханого у свою справу експерта, то був неоціненний скарб.

– Аркашо, ходімо зі мною швиденько, там Горностай слід взяв. От уже хижак! – пожартував Кіпрач.

– Де? Січкар бери свою техніку, подивимось... Гей, Федоре, ти глухий? – зіскочив на землю криміналіст і розумів, що фотограф знову заливає до вух музику та гримнув гучніше: – Ходімо, працьовитий ти наш!

– Йду вже йду. Геть з цими дохлими олігархами збожеволіли! – бубонів завжди та всім незадоволений Січкар.

В такі миті Аркадій Зайдес сам нагадував хижого звіра, що побачив беззахисну дичину. Він обережно відсторонив Івана та впився поглядом у сліди.

– Ану погляньмо, хто це тут так обережно ступав? Розмір десь тридцять п’ятий. Взуття м’яке, думаю мокасини чи балетки, на дуже тонкій підошві... Ох, як вона намагалася не засвітитись, але зрадливий мох підкачав, – шепотів собі під ніс Аркадій, а погляд його просто палав.

Всі присутні мовчки трималися на відстані й покірно чекали команди долучитися до роботи, як раптом Зайдес пронизливо скрикнув:

– Бінго! Попалася, таємнича!

Він підчепив пінцетом крихітний шматочок тканини й поклав у окремий футляр. Далі в бінокулярах обстежив кожен листочок зеленого чагарника вздовж паркану, але більше подарунків не знайшов. А юний Кіпрач нахилився до вуха напарника та з посмішкою сказав:

– То, мабуть, садівник штани об колючки розірвав років сто назад, а наше світило науки радіє, мов дитя.

– Не чіпай його, Генчику, нехай чаклує. Та й потім навряд чи у місцевого садівника тридцять п’ятий розмір взуття. Дивися, щось та розкопаємо.

– Громадяни опери, а я вам тут не заважаю? Якщо покликали, то поважайте мою працю. Я люблю думати в тиші, – образився на пересуди хлопців Зайдес.

– Все-все, Аркашо! Мовчимо, наче риби, – заспокоїв його Горностай і поцікавився: – Далі нетрі будемо оглядати?

– На жаль. Далі вона крізь огорожу просочилася. Ця особа територію знає, як свої п'ять пальців. Чому вона така обізнана? Жила раніше чи бувала частенько? Ось що, панове слідчі, треба опитати всіх до одного, хто тут коли-небудь працював. Підіймайте історію маєтку, як хочете, але вирахуйте цю тендітну й жорстоку особу. Іншого шляху я не бачу, – підказав подальший план роботи операм Аркадій, педантично склав свої інструменти до валізи й пішов до бусика.

– Що в перекладі означає: додому скасовується. Так, Вано? – важко зітхнув Кіпрач, поглядаючи на останні промені сонця, що вже сховалися за синіми хмарами й день котився до завершення.

– Та не зітхай ти так. Де взяти серед ночі архів поганської родини? Завтра буде день і нові бажання керівництва. Нехай отой павич напружується, бо нас ні за які пундики до таємниць Хоми і його оточення просто так не підпустять. Залишімо транспорт під управлінням та гей до «Тайм-аута» відпочивати, – весело запропонував капітан.

– Оце діло кажеш, Ваню. А з ким це ти патякав так ніжно в тих кущах, дозволь запитати? – повз уважний погляд молодшого за званням також нічого не пролітало. – Що десь у мене за спиною кралю собі вподобав і хочеш нашу дружбу на бабу проміняти?

– Відчепись і сідай! – розгублено забігали очі Горностая.

А як парочка опинилася за стійкою бару, з пивом у руках, до компанії миттю пристала Аеліта.

– Я сумувала, панове поліціянти! Де це ви загубилися?

– Привіт! Та роботи у нас наразі багато. Ось і немає часу на розваги. Тобі як завжди? – відсторонено промовив до недавньої гарячої коханки Геннадій.

– Це через ту месницю, що мочить заможних гадів? – випалила повія, а хлопці ледве не подавились пивом. Генка закашлявся й запитав:

– Звідки в тебе така інфа?

– В інтернеті прочитала. Там гуляє велика стаття від журналюги з кримінальної хроніки. Ну, цей... Як його? О, згадала - Шаровар!

– Ти маєш на увазі Шаповал? – уважно дивився на дівчину Горностай. – А на якому сайті?

– Тю! Та де не відкрий, в телефоні скрізь рясніє новина. Наші дівчата від месниці просто в захваті. Вона ж точно з таких, як я. Слухайте, а може не треба її чіпати? Краля мститься поганцям за всіх нас...

Повія не закінчувала юридичних вишів, але досвіду в неї - хоч відбавляй. Тому здається мала рацію. Тільки неприпустимий витік службової інформації, під час розслідування злочину, це грубе порушення. Та хтось же забув про відповідальність й розпатякав відомій нишпорці кримінальної хроніки більше, ніж знало слідство. Кіпрач уже гуляв пальцем по екрану гаджета, а потім тяжко зітхнув і сказав:

– Вано, це повна лажа! Він тут такого накрапав. Але ж звідки, я не доганяю?

– Треба Денису Карповичу зателефонувати, – дістав з кишені телефон Горностай.

– А ти вважаєш, що він ще не бачив?

– Запросто. Наш шеф любить працювати, а не сидіти в мережі. В цьому плані він динозавр. Та через подібне нікого по голівці не попестять. Літо, тримай коктейль, а ми тебе покидаємо. Треба ще попрацювати. Бувай! – кинув на стійку гроші капітан та вже на вулиці додав: – Це повний аут! Генію, десь у нас страшенно протікає. Просто фонтанує... мать!

Як і припускали напарники, полковник Товчигречко сном і духом не знав про статтю. А коли дізнався, почав невиховано висловлюватися прямо в слухавку Горностая. Адже чітко і ясно розумів, що всіх собак повісять на нього й опергрупу.

Скажуть, що витік стався через них і точно пришлють шакалів з внутрішніх розслідувань. Констатував, що його присутність в управлінні й так тримається на волосині, а після розголосу - вже точно пряма доріжка на пенсію. Та не за себе переймався полковник, адже знав, що талановита молодь також потрапить під удар. Це ж яка тварюка їх усіх так підставила?