Раді Вас бачити!

Автобус легенько гойдало і Таня заснула. Вона відчувала себе змореною й розбитою. Цей страшний тиждень, який дівчина провела в Києві, здавалося висмоктав з неї десяток років життя. Хіба знала вона, коли вибиралася з маминого дому на кілька днів до столиці, що те гостювання перетвориться на пекло?

Спочатку все йшло добре. Колишня однокурсниця зустріла привітно, повела до себе в орендовану квартиру, допомогла зробити зачіску й разом ввечері вони пішли до «друзів».

Звичайна вечірка, хлопці й дівчата, музика, випивка, танці. А потім їй щось підсипали й світ змінився. Вона побувала в міцних руках страшного дядька, що погрожував розправою та опинилася на вулиці. В наркотичному дурмані ледве не загинула під колесами авто й просила допомоги. Невідомий привіз до сільського лікаря. Той допоміг спекатися гидоти її нутрощам, але сором залишився назавжди.

Добрий дядечко готував смачні супчики та приносив справжнього молока від сусідської корови. Його смішний кудлатий песик лащився до неї й умів подавати лапку. Але Таня почувалася тут зайвою й непотрібною. У неї є рідний дім, сувора мама, робота. Молода вчителька дуже сумувала за власним життям, веселими школярами й не розуміла: навіщо сидить у чужих людей?

Вона замовила електронний квиток і ось тепер майже вдома. Знайомі обриси за вікном підказували, що життя повертається до норми. Таня Скидан зареклася спілкуватися з колишньою подругою зі Славутича, що стала іншою людиною.

Аби не потрапити на очі батьків чи дітей, вчителька схопила першого ліпшого перевізника й доволі швидко дісталася на вулицю Котляревського, до рідної хати. Звісно об одинадцятій, завуч школи була на роботі й це чудово.

Таня ще не вигадала як пояснить мамі, куди поділося гарне твідове пальто, котре вони купили геть нещодавно? Наразі головне вимитися й поїсти, а ще трохи поспати, щоб навколо очей зникли ті сині кола, наче її в столиці катували. Мама розумна й уважна та все помітить і присіпається з запитаннями.

Дівчина довго стояла в душовій кабінці й бажала змити з себе весь тиждень, що провела в столичній «тюрмі». Потім з неймовірним задоволенням ковтала мамині котлети й хрумала мариновані огірочки. В теплому домашньому вбранні, з розпущеним шовковим волоссям, дівчина почувалася новонародженою.

За вікном ще квітли різні сорти хризантем, бо дощі їм геть не страшні. Навпаки ці квіти чомусь полюбляють сезон прохолоди. Ось Таня почула голос півника, якого вони тримали з десятком курочок, виключно для смаковитих домашніх яєць і задоволено посміхнулася. Старе життя поверталося до неї та обіцяло бути традиційно тихим. З цими думками дівчина закуталася в пухнастий плед і заснула в кріслі-гойдалці.

Прокинулася від звуків, що почула з кухні й вибігла туди.

– Привіт, мамуню! – скрикнула Таня й кинулася в обійми рідненької.

– Господи! Де ти була так довго? Невже настільки захопилася столичними гульками, що не могла зателефонувати? Я вже в поліклініку ходила, зробила ЕКГ й мало не злягла від хвилювання, – на диво м’яко реагувала на раптову появу доньки мати.

– Мамо, прости! Я пізніше тобі все розповім, тільки не зараз. А щодо дзвінків? Телефон розрядився, зарядка вдома залишилась, а там була лише стара. Та й телефонувати з чужого номера - це ще гірше. Ти така підозріла, що могла злякатися. Все добре, я поруч, жива й здорова. Розповідай: Оксана дуже лаяла мене за перенавантаження навчальними годинами?

– До чого тут Оксана? Переживе! Я її на квартальну премію впишу. За тобою скучила страшенно! Давай буду смачненьким годувати, – надихнулася поверненням красуні-доньки господиня.

– Дякую, мамочко! Я вже напхалася, але чаю з тобою поп’ю. Бачила як жовті й рожеві хризантеми розпустилися? – мов сонечко посміхалася Таня, а матері було не до квітів. Вона просто не могла надивитися на єдину дитину.

Хтозна, добре це чи погано, що людина не знає майбутніх подій зі свого життя? Та родички в обіймах подивилися улюблений серіал і вклалися спати.

А вночі до двору тихо під'їхав великий чорний мікроавтобус. Обережно ступаючи, з нього вийшло троє чоловіків, що безперешкодно забралися в чужий дім. Світла не вмикали. На них були пристрої нічного бачення. Рухами, чимось схожими на дії працівників спеціальних підрозділів, жінок схопили й заклеїли їм роти. Потім одягли на голови мішки й поволокли до машини, що скоро зникла у пітьмі.

Телефон Таня встигла поставити на зарядку й він продовжував працювати та демонструвати капітану Горностаю, що дівчина вдома, тільки не відповідає на його дзвінки. Когось з чоловіків це могло образити, але не Івана. Капітан шкірою опера відчував біду й тому прийняв пропозицію напарника поїхати до Прилук та все побачити на власні очі.

Залишається незрозумілим: кому стукнув лікар про свою несподівану гостю? Чи може служителі темряви самі завбачливо відшукали місцеперебування втікачки? Ясно, що в таких точно є можливість зробити це самостійно або звернутися за фаховою допомогою. А тепер вони везуть двох беззахисних жінок у невідомому напрямку. Тільки заручницями чи для знущань і вбивства - невідомо...

Ось і сталося не як гадалося. Горностай з Кіпрачем прогулялися до Прилук даремно. Звісно слідчі побачили відкритий порожній дім, телефон на зарядці, голодних курей за сіткою та зрозуміли, що спізнилися. Вони взяли Танін гаджет, аби розібратися в її контактах, закрили будинок і спробували розпитати у сусідки: що вона чула й бачила?

Але та як вгледіла посвідчення столичних поліціянтів, забула власне ім'я й лише пообіцяла годувати сусідських птахів та приглядати: чи не повернуться господарі.

На зворотному шляху до Києва за кермом позашляховика сидів лейтенант Кіпрач. Він не дозволив власнику авто вчепитися в баранку, бо той наразі нагадував не хижака, прізвище якого носив, а скоріше скаженого бика. Іван не міг пробачити собі того, що жінок викрали через його недбальство й злочинну неквапливість. Чому він не поїхав до Тані відразу, як про її зникнення сповістив лікар? Знав же, що не варто зволікати!

Ні, йому треба було зранку піти на службу, щоб запроторити до тюрми іншу нещасну жінку, написати звіт і лише після доречного втручання напарника, за яке він висвятив Геннадія, їхати туди де їх випередили злочинці.

А ще раніше він поперся канючити про допомогу у працівників відділу наркоконтролю, наче в самого немає табельної зброї й навичок знищення поганців. Хіба він пальцем зроблений? Чи мізки геть кавою на службі залив? Горностай грав вилицями та скрипів зубами, а на його скронях повипиналися й пульсували жили. Генка періодично зиркав на розлюченого напарника та не витримав:

– Ваню, чуєш? Треба думати, а не казитися. Оголошувати в розшук звісно ще зарано, але дещо ми можемо й самі. Піднімемо старі зв'язки, попросимо допомоги...

– Я вже просив! Тепер буду діяти!!! – неприродно для себе скрикнув Горностай і лейтенант зрозумів, що до повернення в управління краще його не чіпати.