Раді Вас бачити!

Фантастику про далекі світи Іван Горностай полюбляв, але точно не таку як сталася з ним сьогодні. Він мчав за місто, а на задньому сидінні авто стогнала незнайома молода жінка, котра кинулася під його колеса.

Та наразі, як білий день капітану було ясно, що тремтіла вона не від ран, а від так званої наркотичної ломки. Ці речі Горностай розпізнавав легко, просто через автопригоду трішки запанікував.

За часи непростої служби він вже встиг побачити багато жахливого й дивного, тільки геть не доганяв: навіщо красива молода особа власноруч губить своє життя тією гидотою? Його навіть запрошували перейти працювати до наркоконтролю та Горностай розумів, що з таким ставленням до наркоторговців - ніхто з них до суду дожити не зможе, а він елементарно отримає статтю за перевищення... Тому відмовлявся й залишався вірним вбивчому відділу.

Ось водій звернув з траси та поїхав без поспіху, наче чогось шукав. Ні, не канаву, де краще скинути потерпілу. Навпаки, Горностай прямував в передмістя, до знайомого лікаря, котрому довіряв. Це був один з його «підопічних».

Так Іван напівжартома кликав тих, що одного разу в житті схибили або були зовсім невинні, хоч слідство вважало їх злочинцями. Тоді впевнений у своїй правоті поліціянт, різними методами, допомагав підозрюваним вислизнути з лап Феміди й повернутися до нормального життя.

Бувало, що невідомо куди зникав речдок або очевидець міняв свідчення на користь звинуваченого... Таким чином людину офіційно виправдовували, але віртуозні дії служителя Закону залишались непоміченими. Зате у капітана поступово росла кількість «боржників» до яких, за необхідності, Горностай міг звернутися сам.

І працювала ця схема набагато ефективніше за будь-які паперові угоди, адже на кону стояло вільне життя. Звісно такі люди найчастіше змінювали місце проживання чи навіть професію та на забудькуватість ніхто з них не страждав.

Наразі авто капітана зупинилося біля темного будинку, посеред сільської вулиці. З двору озвався пес і скоро на веранді засвітилося віконце. Щоб не лякати господаря в нічний час, Іван знайшов в телефоні необхідний контакт і сказав:

– Ніч в хату, пане Дмитре! Якби не терміновість, як би Вас не турбував, але справа невідкладна.

– Здоров будь, капітане! Для тебе мої двері завжди відчинені, – відхилив хвіртку немолодий сивий пан, в піжамі й домашньому кожусі на плечах.

– Я тобі тут трішки роботи підкину, вже вибачай. Їхав додому, а вона прямо під колеса впала. Та певно, що до цього не ігристе пила. Подивись: що можна зробити? Зараз дістану...

– Ото біда шириться світом! Молодь зовсім з глузду їде. Ну добре, в наш час випивки було обмаль, а тепер пий хоч залийся. Звісно спиртне також проблема, але ж не така! Йди за мною прямо до оглядової, будемо щось метикувати, – з сумом констатував сільський лікар, хоча раніше в столиці його пацієнтами були як прості смертні, так і заможні люди.

Горностай обережно заніс жінку до знайомої кімнати й поклав на канапу, а лікар увімкнув лампу й почав огляд.

– То це ти її так приголубив? – уважно роздивлявся зідрані в кров коліна та лікті медик.

– Дмитре Петровичу, не нагнітай! Я ж не провидець, щоб знати наперед думки наркош. Прямував собі зі служби, нікого не чіпав, мріяв про ванну й ліжко, а зірки вирішили інакше...

– Не прибідняйся, капітане! Тобі навіть наркоші під колеса файні падають. Ти ще там нікого собі не приглянув на життя? Дивися, бо воно стрімке й невдячне. Будеш потім, як я, вовком сидіти в хаті, – попередньо протираючи стерильним розчином рани дівчини, повчав Горностая самітник.

– Ні, це не з моїм щастям! Де взяти жінку, котра зрозуміє мій стиль життя? А вже така, щоб я вподобав - на світі ще не народилася.

– Гордий ти, капітане. А це смертний гріх! Та не зважай...

В цю мить дівчина на канапі прийшла до тями й обірвала роздуми чоловіків про важливе та вічне. Вона підхопилася й затремтіла сильніше, ще й заблювала себе та ложе.

– Ну, ось тобі й маєш. Все, на цьому Ваша робота, пане поліціянте, завершена. Спокійно прямуй до своєї ванної, а в мене на ніч дуже багато справ. Та не хвилюйся, думаю з твоєю незнайомкою все буде добре. Я й не таких діставав. Геть з моєї оглядової! Двері стукнеш, вони й зачиняться. Вранці зателефоную. Бувай!

– Слухай, Дмитре Петровичу, тут ще така справа... Я поняття не маю про що вона торочила та здається, що від когось втікає. Марила, наче її шукатимуть. Тому спробуй притримати перебування гості в таємниці. А як відкачаєш, розпитай, що й до чого. Мені самому цікаво стало, – покірно задкував в бік дверей Горностай.

– Зрозумів. І про це не переймайся. Мій Рекс нікому не скаже і я також неговіркий. Давай-давай, спати!

Вже за кермом Іван відчув, як занили м’язи тіла. Звісно не через те, що двічі взяв до рук невеличке жіноче тіло. Стрес від автопригоди давався взнаки й збуджена нервова система підказувала, що всьому організму потрібен відпочинок.

Як все-таки добре, що є подібні друзі чи скоріше колишні вороги? Адже згідно з Законом вони спочатку були по іншу сторону барикад та якщо правильно підійти до справи, врятовані стають найнадійнішими помічниками.

Ось, наприклад цей служака Гіппократа. Розумний і відповідальний дід все життя боровся з хворобами, аж доки не поставив неправильний діагноз і пацієнт сконав. В такому злочині його звинуватило слідство. Ніхто чомусь не звернув уваги, що раніше інша, приватна клініка, лікувала хворого коштовними та безрезультатними БАДами, а коли хвороба переросла в невиліковну, знайшли крайнього.

Петрович мав докази своєї правоти, але його не слухали й тоді, на щастя, поруч опинився старший лейтенант Горностай. Почитав справу та зрозумів, що не цього дядька треба саджати за вбивчу недбалість.

Як відмазав? Знадобилося підкрутити деякі гайки та додати висновки обізнаних, адже сам Іван окрім стандартної академічної підготовки, в медицині ні чорта не тямив. Справу взяли на перегляд і лікаря вдалося офіційно виправдати. Ось так і знаходив собі помічників у боротьбі за істину непростий та вільнодумний капітан.

«А Поділ вже не перший сон бачить. Треба й собі лягати, бо не за горами ранок» - подумав дивний праведник й повернув ключ у замку орендованого помешкання.