Раді Вас бачити!

– Горностай, бери свою тінь і прямуйте на виїзд. Криміналісти вже там, – почув з віконця чергового, замість ранкового привітання, Іван.

– Що ти за людина, Степановичу? Ні тобі «доброго ранку», ні «як справи»? А відразу мокруху підкидаєш. Адресу давай, – тяжко зітхнув капітан, не дійшовши навіть до автомата з кавою.

– Вже скинув. І не я, а ваша месниця постаралася. Знову замочила мужика, з усіма витікаючими з нього подробицями... – спробував пожартувати старшина, але гуморист з нього був поганий і Горностай мовчки пішов за кавою.

Він взяв для себе й напарника та коли зайшов до кабінету, Генка солодко спав, зануривши буйну голову в руки на столі. На традиційний вигук про підйом, капітан не наважився. Що візьмеш з дитини в погонах лейтенанта? Мабуть, десь усю ніч гуляв. Іван лагідно посміхнувся й обережно промовив:

– Доброго ранку, Генію! Ось, будь ласка, вранішня кава в ліжко, – Кіпрач підійняв заспані очі й промимрив:

– Вано, я що спав? Дякую, кава наразі дуже доречна! Це сусіди мене геть задовбали своїм медовим місяцем. У нас такі стіни, що наче я третім з ними в оргії участь брав. Тімка нещодавно оженився, а його юна самиця підіймає ґвалт, що заснути неможливо. Я гепаю кулаком об стіну та воно їм, що горохом... А піти й обматюкати - якось гідність не дозволяє. Треба ж підіймати народжуваність у державі, – з великим задоволенням попивав каву лейтенант і розповідав Горностаю свою нічну історію.

– Ясно. Ну, якщо перекимарив, тоді гайда на виїзд. У нас нове вбивство на Татарці. Степанович каже, що Зайдес зі своїми вже там. Ще й жартує, ніби це знову робота месниці. Якби я знав молитву, то прочитав би. Страшенно набридло ходити осоромленим і не мати жодної можливості виправити ситуацію, – зізнався капітан та уважно передивився: чи нічого зайвого не залишив на столі? З часу, як його намагалися нахабно підставити, Іван скрупульозно слідкував за безпекою доказів та носіїв.

– Все, я готовий. Помчали! – машинально перевірив зброю в кобурі лейтенант, накинув куртку й замкнув кабінет.

Сьогодні Геннадій приїхав на службу міським транспортом і тому зачепив пасок безпеки поруч з Горностаєм в позашляховику й уточнив:

– Думаєш це знову вона? Якщо доказів не залишила - Карпович нас точно до стінки поставить. Що за мара?

Горностай нічого не відповів, адже раніше прокоментував своє ставлення до роботи серійниці. Він повернув у двір, де вже розмістилися знайомі авто й хлопці мовчки пішли на потрібний поверх.

– Шукачам пригод, щирий привіт! – спробував бути дотепним капітан, але відразу додав: – Господи! Оце ранок був у мужика...

Так Іван відреагував на тіло чоловіка, в калюжі крові. А патолог Зайдес легенько підійняв руку в чорній гумовій рукавичці й тихо сказав:

– Вітаю, панове! Ні, не ранок. Це сталося з ним уночі. П'ять ударів ножем і всі якісь криві й непрофесійні. Моя попередня версія: побутова сварка в родині. Я вважаю, що удари нанесені жінкою, невисоко зросту. Била в стані афекту. Дружині чи коханці не догодив, бідолаха. Куди! Січкар, якого дідька ти туди поліз? Я біля ліжка ще не все оглянув.

Від традиційного спілкування між криміналістами, Кіпрач з Горностаєм навіть посміхнулися. Звісно тут припинило свій хід чиєсь життя і це геть не смішно. Але звістка, що працювала не «квітка папороті» їх дуже надихала. 

– Не будемо заважати, Аркашо. Підемо шукати свідків та зачіпки. Звісно в тебе тут цікавіше, та хтось же повинен з населенням працювати. З фото на стінах я зрозумів, що це господар квартири. А ще сподіваюся, що сусіди підкажуть хід подій. Як тим там казав, Гено? В наших будинках стіни паперові? – попрямував на вихід Горностай.

– Це не я, а життя так каже. Хоча тут стелі високі й стіни товстезні. Глянь на вікно, з пів метра в розрізі буде. Старий фонд, наче броня! – позіхав, чвалаючи за напарником Геннадій.

На майданчику, біля сходів, тупцював незнайомий старший лейтенант, з пивним животиком. Коли слідчі наблизилися він виструнчився, мов на параді й традиційно козирнув.

– Я так розумію, що Ви офіцер громади? – кивнув йому Горностай і відразу наскочив з запитаннями: – Дуже доречно, що Ви чекали. Давно на дільниці? Вбитого добре знали?

– Доброго здоров'я! Так, я тут усіх знаю. Незабаром як п'ять років служби на дільниці святкуватиму. Не розумію: що могло статися? У мене тиха дільниця. А родина Оверченків взагалі непомітно жила. Синок їх наразі у війську служить. Така трагедія! Григорій Тарасович водієм тролейбуса працював, а Ганна Олександрівна - на розі у крамниці, – докладно розповідав дільничий.

– Як тебе? – примружив погляд Іван.

– Перепрошую, не представився. Старший лейтенант Гальченко, – знову важко зітхнув чоловік і видко було, як він переживає, що через це вбивство не скоро стане капітаном.

– Так я й не питав, розслабся старлею. То до кого ти нам порадиш звернутися першим? – вже й не пам'ятав Горностай: скільки прямував цією одноманітною стежкою під час розслідування вбивств.

– О, тут без вагань! Йдемо до Ірини Михайлівни. Без неї у дворі навіть коти не нявчать. Знає геть усе й про всіх! Прошу сюди, до шістнадцятої, – натиснув на дзвінок дуже вдалий у справі помічник.

Горда дама миттю відчинила, ніби чекала, коли ж її долучать до важливої справи. Далі запросила всіх до просторої кухні, за стіл. Там вже стояло гостьове частування і чайник тільки-но закипів. За вікном незатишна осінь і чоловіки не відмовилися від гарячого напою, з вишневим джемом.

А бабуня розповіла, що все життя працювала інспектором кадрів на Артема і звикла бачити людей наскрізь. Слідчі попивали доволі смачний чай, слухали послідовну розповідь жінки й розуміли, що справа точно не буде складна. А вже те, що тут і близько не було їх знайомої незнайомки, навіть сумніву нема!

Коли жінка завершила доповідь, лейтенант Кіпрач вимкнув диктофон і щиро подякував свідкові за змістовну інформацію. На прощання він навіть поцілував їй ручку й дама розквітла від гусарського вибрику та пообіцяла, що обов'язково прийде до управління підписати письмові свідчення. А доти буде уважно спостерігати за всім, що може допомогти слідству...

Тепер все залежало від талановитого патолога. Виходить, що це тиха дружина укоротила віку своєму благовірному? Адже двері й вікна стояли незаймані та й «агентеса» з шістнадцятої квартири стверджувала, що ніколи в житті не чула подібної суперечки між подружжям Оверченків. Ще вона бачила, як дружина вбитого ні світ ні зоря кинулася з дому, мабуть, на електричку. Тільки все це необхідно уважно перевірити, аби не звинуватити невинну людину.

– Виходить, що «старі» також з’ясовують стосунки, аж до крові, – підсумував юний Кіпрач, коли вони попрощалися з дільничим і швиденько забралися до авто. Ця неприємна мряка набридла ще гірше, ніж резонансний «висяк».

Іван вже увімкнув двигун, як почув з кишені телефонний виклик. А як побачив абонента, блискавично зреагував словами:

– Генче, посидь! Я зараз.

Далі Горностай, не дивлячись на дощ, стрімко попрямував у бік квітучих хризантем під будинком і тривожно запитав:

– Дмитре Петровичу, що сталося? Тані набридло читати Ваші книжки?

– Біда у нас, капітане! Не догледів я дитину. Таня зникла! Я зранку скрізь перешукав. Думав, пішла до магазину, але там її ніхто не бачив. Вдягла мій старий плащ, взяла свою сумочку й випарувалася. Прости старому дурню, капітане! Ну, не міг же я контролювати її походеньки до нужника. І Рекс її полюбив та мовчки хвостом вітав.

– Що?!? Як же так, Дмитре Петровичу? Я тобі людське життя доручив. Ти ж мені обіцяв! – напосівся на лікаря Іван.

– Змилуйся, не карай! Я й так наче в пеклі почуваюся. Пізніше з мене голову знімеш. Наразі треба думати: куди вона пішла? – тужив Петрович.

А вихований Кіпрач з вигляду напарника зрозумів, що сталося жахливе. Він не витримав та опинився поруч і запитав без прелюдій:

– Вано, що коїться? Ти на себе не схожий. Давай, викладай. Я з тобою!