Раді Вас бачити!

Для жінок родини Скидан наближалася ще одна жахлива ніч. Мама з Танею вже кілька днів сиділи зачинені в якомусь хліві. Тут було холодно й вогко, а вони не готувалися до заміської прогулянки. Коли їх схопили й поволокли кудись, обидві були вдягнені по домашньому, в светрики й штанці.

Добре, що в тому сараї лежала купа сіна та в кутку знайшлася стара рогожка. Бідолашні тремтіли й обіймали одна одну, щоб зігрітися та чекали, коли помруть. Адже тепер у Тані були час і можливість зізнатися мамі про пригоди в столиці. Жінки часто дивилися телесеріали й зрозуміли, що їх просто вб’ють. Неясно тільки: чому не зробили цього ще вдома? Мабуть, хотіли помучити? Родички не билися в двері, вони тихо плакали й змирилися з участю своїх пропащих душ.

Якось першого дня двері сараю прочинилися й на порозі постав величезний, зарослий волоссям чоловік, що нагадував єті. Він мовчки кинув у бік жінок пляшку води й залишив біля дверей порожнє брудне відро. А вночі, десь неподалік почулося моторошне виття собак чи вовків? Хоча везли їх не дуже довго та й звідки в області ті вовки? Всі звірі тепер двоногі. Таня з мамою припустили, що безхатько зібрав стадо бездомних тварин і підгодовував їх, хоча полонянкам їжі не пропонував.

Звідки нещасним знаття, що вони знаходяться на території заміської псарні Підгрушного? Це й було якраз те місце, де під опікою німого бурмила, у вольєрах на сьогодні перебувало біля десятка елітних бійцівських псів. Раніше тут навіть влаштовувалися бої, з тоталізатором. Але нелюд Вілен плюнув на собачі розваги через неймовірно прибутковий бізнес вищого рівня.

Ось і тепер група супроводу періодично доповідала йому про цінний вантаж, що прямував дорогами країни. Звичайна собі фура, дощенту набита напівзеленими еквадорськими бананами, взяла курс з південного порту до столиці.

Виникає питання: як і чому подібний багаж пройшов прикордонний та санітарний контроль? Можливо і в порту існують такі собі Тимощуки та Лужки? Можливо. Але на це дуже образливе звинувачення, в бік працелюбного Одеського порту, є проста відповідь. Пропустили, бо так було необхідно. Ще при розвантаженні, на фурі встановили маячки й банани їхали не лише в супроводі бандюків, а й дрона-спостерігача, котрим опікувалася парочка «закоханих». Вони пленталися в купі авто по Одеській трасі й виходить компанія у перевізника бананів була велика.

Сам Підгрушний напередодні не спав усю ніч. Він став смиканий та злющий і тому охоронці завбачливо никалися за кущами й намагалися не нариватися на його гнів. У творчій біографії негідника ще не було такої величезної відповідальності й він тамував переживання та виглядав, наче звір.

Недостатньо освічений, але стріляний вовкулака вирішив традиційно прийняти товар в районі закинутого заміського ангара. Хоча таким той здавався лише нагорі. А під ангаром, вже біля року функціонувала лабораторія, де фасували зілля для подальшої роздрібної торгівлі на вулицях і точках збуту. Інша частина отрути повинна піти далі, на Захід. Ось такі солідні плани виношував у собі бізнесмен Підгрушний.

Здоровий, мов бик, Вілен весь ранок провів надворі. Час від часу він кидався до басейну та плавав, розбризкуючи підігріту воду. А як вилазив «на сушу» то грів душу коньяком. Поганець вже приговорив з пів літра дорогущого напою, але був геть тверезий і знову шубовснув у воду.

Пума мовчки спостерігала за тим, що відбувається у дворі з віконця свого бунгало, поруч з яким стояло ще два гостьових будиночки. В одному з них жила кухарка господаря, а в іншому - старший охоронець. Але всі ці люди не збиралися біля басейну на пікніки. Вони, наче машини чітко виконували покладені на них обов’язки та отримували за це непогану платню.

Інформація, яку кур'єр-барист отримав від Пуми, вже була спільно опрацьована СБУ й наркоконтролем. Операція планувалася складна й багатопрофільна та в результаті нагадувала хірургічну. Тобто після прибуття фури на місце, одна група суміжників піде брати ангар з неспростовними доказами, а інша - накриє маєток та візьме Підгрушного та його поплічників. Звісно на очах у всіх на Пуму також планувалося одягти наручники.

Майор Карімов вже не міг дочекатися, коли вони з бійцями заскочать зненацька ту мерзоту, що фактично тримає в заручницях його кохану. Та й перекрити врешті не канал, а гігантську ріку в яку перетворився колишній струмок отрути, також руки чешуться аж до колін. І настільки серйозна партія наркоти не спливала вже багато років.

Підходив час обідати та в маєтку поки ніхто не їв. Всі ходили насуплені й чекали подальших наказів господаря, наче передчували щось недобре. Половина нижчого складу бойовиків Підгрушного взагалі були не в курсі подій. І челядь, на кшталт кухарок чи прибиральниць, працювала собі у звичайному ритмі.

На небі, вперше за два тижні дощів та холодів, виглянуло звабливе осіннє сонце. Воно гралося зайчиками у воді басейну та зігрівало своїми променями останні осінні квіти на галявині.

Раптом на пункті спостереження черговий зафіксував стрибок енергії в мережі й на моніторі замість відеонагляду засніжило. Він осліп та більше не бачив маєток з різних боків. Охоронець ще встиг натиснути на кнопку рації, але доповідати було вже нікому. Він намагався говорити зі старшим, а той лежав обличчям у траві й один з чарівних хлопців, у повному бойовому спорядженні, фіксував його руки кайданками.

Всі подальші дії спецпризначенців були схожі на злагоджену пісню, що ллється зі словами: «Не рухатися! Лежати! Працює СБУ»... Ну й так далі, за приспівом. Це підказувало лише про одне: фуру біля ангара вже зустріли й тепер залишалося лише зібрати в купу павуків на цій поляні.

Пума спротиву не чинила й покірно стояла з іншими цивільними працівниками маєтку, склавши руки за головою. А поруч з нею красувався майор Карімов і вже не дав би доторкнутися до рідної людини жодній живій душі. Вони намагалися не перетинатися змученими розлукою поглядами та якось не виходило. Хоча ні затриманим, ні тим більше правоохоронцям наразі до їх закоханих очей не було жодного діла.

Це тому, що тварюка Підгрушний встиг замкнутися у своєму кабінеті та з рації гарчав наступне:

– Дайте мені коридор і авто, щоб спокійно виїхати звідси, інакше заручники помруть страшною смертю...

– Про що це він? – переглянулися між собою спецпризначенці та почули:

– Або дозволите мені піти, або заручниць живцем зжеруть. Мої собачки дуууже голодні. Кажу, підганяйте найшвидше авто й не заважайте мені зникнути! Останнє попередження...

Коли Ніла почула ці вимоги свого недавнього роботодавця її наче громом вдарило. Нещодавно вона підслухала телефонну розмову нелюда. Тільки тоді не зрозуміла туманних вказівок і взагалі її увага була сконцентрована на прибутті вантажу. Але про наявність псарні капітан Карімова знала з пліток охоронців та не дуже переймалася закинутою фазендою гада.

Сміливиця порушила всі писані й неписані закони роботи під прикриттям, вихопила зброю у свого чоловіка й кинулася до мотоцикла. Кілька незнайомих з родиною Карімових співробітників спробували перешкодити їй. Але Тарік знаками пояснив, що все під контролем і без дозволу керівника операції вже рвонув за кермо одного з автомобілів. Ворота після захоплення були навстіж відчинені й Карімов тиснув на газ як тільки міг, щоб не випустити з поля зору свою божевільну дружину.

Ніла Сахно колись була веселою й доброю дівчинкою. Але настали часи, коли капітан Карімова люто зненавиділа тих, хто намагається заподіяти шкоду беззахисним і невинним, особливо жінкам. Ось тому, вона спалилася на очах у всіх і наразі її думки линули туди, де вона потрібніша.

Працівникам спецслужб також не треба було довго пояснювати й перемовник почав тягнути час. Він говорив з Підгрушним рівним голосом про авто, яке тому необхідне. Далі зайшла розмова про безперешкодний виліт за кордон, а тим часом Ніла вже зупинилася за кривими воротами псарні.

Вона бачила, як кілька схудлих доберманів та бультер'єр вирвалися з-за сітки й почувши команду господаря, стрімко рвонули в бік сарайчика. Виходить, щось у маєтку пішло не так і мерзотник таки дав команду на знищення невільниць.

Не роздумуючи, Ніла вчепилася в зброю обома руками й влучно гатила по рухомих цілях. Тварини вищали та мов підкошені падали в передсмертних муках, катаючись по землі.

В цей момент їх наглядач і опікун виповз з сараю й націлився на дівчину з рушниці. Тільки не встиг пальнути, бо Ніла почула з-за спини свист куль і побачила, як незграбне тіло засмикалося під ударами смертоносного металу й звалилося на землю, мов важкий сніп. Ще кілька тварин розгублено кинулися навтьоки, але їх спіткала участь попередників.

– Та скільки ж вас ще є? – прошепотіла дівчина й відчула поруч тепле плече Таріка.

– Привіт, люба! Розважаєшся? – перше, що сказав майор дружині й лагідно додав: – Наступного разу запроси мене, сама не їдь...

А тим часом з відчиненого для розправи з заручницями сараю чулися стогони й плач. Подружжя Карімових безжально добили поранених собак. Майор перевірив сонну артерію Герасима, що стікав кров’ю та був мертвим. А потім визволителі зайшли до хліва й побачили переляканих до смерті Таню з мамою.

Жінки, що не їли кілька днів і кожної миті чекали на мученицьку смерть виглядали дуже погано. Вони були схожі на тіні й боялися чи не могли встати на ноги. Та коли побачили струнку жінку й міцного чоловіка, у військових обладунках зі зброєю в руках, не знали що й подумати? Вони зліпилися в останніх обіймах і розгублено дивилися на нову загрозу.

Тарік уже викликав швидку, а Ніла простягнула до жінок руку й попрохала:

– Не бійтеся, будь ласка! Ваші муки позаду. Боже милий, які ж ви змучені. Таріку, підгони ближче автомобіль, вони йти не можуть.

Майор навіть посміхнувся, адже почув свого найдорожчого командира. Ту, котру не бачив понад тиждень й кожної миті знав, що може не побачити вже ніколи. Та зараз вона стояла поруч і їм більше не страшні ніякі перешкоди. Його прекрасна жінка-воїн, що вміє бути неймовірно ніжною, а може ось так кинутися стрімголов у невідомість, заради порятунку слабких.

Та, що колись була викрадена й майже закатована, а він прийшов і врятував її. І відтоді вони нерозлучні. А головне капітан департаменту боротьби з наркозлочинністю Ніла Карімова не тримає зла на цілий світ і з честю виконує свій службовий і людський обв'язок там, де вона потрібна.

Ось всі почули сирену швидкої й до двору заїхали відразу два авто: медичної служби й СБУ. Спецпризначенці вийшли з машини, глянули навколо й старший лукаво посміхнувся:

– Впоралися без нас, нестримні? Ну й сімейка... То хто з вас сьогодні був кращий?

– Вона! Завжди й скрізь, – тепер міцно притис до себе за плече дружину Тарік і попросив медиків: – Будь ласка, обережніше з ними. Жінки пережили неймовірні страхіття. А ще у них точно гіпотермія й зневоднення. Хоча це вже вам вирішувати. Ми ще потрібні?

– У вас свій керівник, але як на мене, до ранку ви точно вільні! Авто ми заребемо, – багатозначно підморгнув спецпризначенець. Чоловіки потисли одне одному руки у фірмових рукавицях та розійшлися, задоволені підсумком подій.